Рішення № 137804540, 14.04.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/9200/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2026 року

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Будзан Л.Д.,

за участі секретаря судового засідання - Топоровського М.О.,

розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Подільського районного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідач належним чином не здійснює оплату таких послуг, у зв`язку з чим, перед позивачем утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та теплової енергії в сумі 93058,36 грн, яка складається із: суми заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 11667,30 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1773,43 грн, 3% річних у розмірі 436,33 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 12395,56 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1884,13 грн, 3% річних у розмірі 463,56 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 7039,35 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1223,98 грн, 3% річних у розмірі 306,56 грн; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 17095,67 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 2598,54 грн, 3% річних у розмірі 639,33 грн; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 19383,57 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1969,07 грн, 3% річних у розмірі 505,94 грн, пені у розмірі 615,56 грн; заборгованості за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 9155 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1152,84 грн, 3% річних у розмірі 276,36 грн, пені у розмірі 336,24 грн; заборгованості з плати за абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1397,46 грн; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 699,02 грн, заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 43,56 грн, Посилаючись на викладене, а також з огляду на неналежну сплату відповідачем коштів за надані позивачем послуги, останній вимушений звернутись до суду із даним позовом та просить стягнути зазначену заборгованість із відповідача в примусовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2026 року, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.

24 червня 2025 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

21 липня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вказує, що відповідач ОСОБА_1 не мешкає у кв. АДРЕСА_2 починаючи з 2004 року, та, як наслідок, послуги з постачання у зазначену квартиру теплової енергії та гарячої води не споживав. У дану квартиру у 2006 році незаконно вселились наступні особи: ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_3 та їх спільні діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Наразі у Верховному Суді знаходиться на розгляді справа № 758/8779/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання останнього таким, що втратив право на проживання у квартирі АДРЕСА_2 та за зустрічним позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення вищезазначених осіб з даної квартири без надання їм іншого жилого приміщення. Рішенням Подільського районного суду від 03.07.2023 у справі № 758/8779/20 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2025 рішення Подільського районного суду від 03.07.2023 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення було скасоване та в цій частині ухвалене нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 був задоволений повністю. В частині відмови суду першої інстанції у задоволенні первісного позову резолютивна частина рішення була залишена без змін, а змінена мотивувальна частина рішення була змінена в редакції даної постанови. Всі обставини, за настанням яких ОСОБА_1 не мешкає у спірній квартирі з 2004 року, викладені у вищенаведеній постанові Київського апеляційного суду від 12.02.2025 у справі № 758/8779/20. З огляду на вищенаведене, ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у даній судовій справі № 758/9200/25, оскільки відповідні послуги, які надавались КП «Київтеплоенерго», не споживав. Споживачами заявлених КП «Київтеплоенерго» послуг, та, відповідно, належними відповідачами у даному судовому спорі щодо оплати комунальних послуг, останні 18 років є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх повнолітні діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

04 грудня 2025 року представник позивача подав до суду пояснення, згідно яких повністю заперечив щодо доводів викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив відмовити у задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 із 20.02.1992 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва.

Поруч із цим, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 впродовж тривалого часу був наявний спір щодо користування квартирою, розташованою за вказаною адресою.

Так, ОСОБА_2 разом із своєю сім`єю вселився у зазначену квартиру на підставі наказу КП «Поділ-Житло» від 12 грудня 2006 року № 639, однак, не був зареєстрований в ній, а ОСОБА_1 зареєстрований у цій квартирі, проте, не користується нею.

Згідно з ордером на житлове приміщення від 13 вересня 1989 року № 1993, такий було видано ОСОБА_6 на сім`ю із двох осіб: ОСОБА_6 та її дочка - ОСОБА_7 , на право зайняття квартири площею 18,54 кв. м, яка складається із однієї кімнати за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір найму житлового приміщення (спірної квартири) був укладений із ОСОБА_6 .

ЇЇ дочка ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина - ОСОБА_8 , який 20 березня 1992 року був зареєстрований у спірній квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.

Після смерті матері ОСОБА_8 залишився сиротою, а тому на підставі розпорядження Подільської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 листопада 2000 року № 1259 він був влаштований в інтернатний заклад для дітей-сиріт на повне державне забезпечення.

Відповідно до довідки № 517 від 28 травня 2003 року, виданої Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Подільського району м. Києва ЖЕК № 703, у квартирі по АДРЕСА_1 мешкають ОСОБА_9 , 1954 року народження, та її онук ОСОБА_8 , 1992 року народження.

Із 28 грудня 2000 року до 23 квітня 2004 року ОСОБА_8 навчався у Київській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті І-ІІ ступенів № 21 на повному державному утриманні.

ОСОБА_8 на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2004 року був усиновлений громадянами США, у зв`язку з чим йому було видане свідоцтво про народження, відповідно до якого він записаний як ОСОБА_1 .

Згідно з наказом КП «Поділ-Житло» від 12 грудня 2006 року № 639 до підприємства звернувся в. о. заступника голови Подільської районної в м. Києві державної адміністрації Дубовик М. Г. про надання дозволу на тимчасове користування квартирою за вказаною адресою водію СКП «Поділ-Ліфт» ОСОБА_2 . Відповідно до статей 175, 176 ЖК України, якими зобов`язано організації та службових осіб дбати про схоронність житлового фонду, дозволено ОСОБА_2 користуватися зазначеною квартирою з оплатою за фактичне проживання.

ОСОБА_1 стверджував, що він виїхав разом із батьками до США та повернувся в Україну лише у 2008 році для отримання паспорта громадянина України, який фактично отримав 05 червня 2008 року.

19 вересня 2008 року ОСОБА_1 отримав у Комунальному підприємстві «Куренівське» довідку № 1482, відповідно до якої він зареєстрований у спірній квартирі з 20 березня 1992 року.

У вересні-жовтні 2008 року ОСОБА_1 звертався із заявами про переведення особового рахунку на нього та приватизацію квартири, однак, ці заяви не були задоволені внаслідок того, що він не досяг 18 років.

На час розгляду справи ОСОБА_1 значиться зареєстрованим у зазначеній квартирі, однак, фактично в ній не проживає.

Зазначені обставини встановлені судами апеляційної та касаційної інстанції в межах розгляду цивільної справи № 758/8779/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.

Так, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03.07.2023 у вказаній справі, в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання останнього таким, що втратив право на проживання в кватирі АДРЕСА_2 та зустрічного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користування квартирою шляхом виселення вказаних осіб із даної квартири без надання іншого житлового приміщення, - було відмовлено.

Однак, постановою Київського апеляційного суду від 12.02.2025, яка була залишена без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2025, рішення Подільського районного суду міста Києва від 03.07.2023 у справі № 758/8779/20 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення було скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов було задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення з вказаної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без надання їм іншого жилого приміщення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням було змінено, та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Зі змісту рішень судів апеляційної та касаційної інстанції вбачається, що відповідач із 2003 року в квартирі фактично не проживав, та цією нерухомістю фактично користувалась сім`я ОСОБА_2 .

Крім того, судом встановлено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», з 01 липня 2014 року ПАТ «Київенерго» було визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності.

Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який був опублікований 31.07.2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також в газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 року № 111.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва» від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591, позивачу видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

28.03.2018 року, в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» (випуск 34) позивачем було опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та позивачем було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київенерго» відступило, а позивач набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018, з урахуванням оплат, що отримані за період 01.08.2018 року до дати укладення цього договору.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 30.04.2025 за вказаною адресою утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та теплової енергії, з яких: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 11 667 грн 30 коп, інфляційні витрати в сумі 1 773,43 грн та три відсотки річних в сумі 436,33 грн; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 12 395,56 грн, інфляційні витрати в сумі 1 884,13 грн та три відсотки річних в сумі 463,56 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 7 039,35 грн, інфляційні витрати в сумі 1 223,98 грн та три відсотки річних в сумі 306,56 грн; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 17 095,67 грн., інфляційні витрати в сумі 2 598,54 грн та три відсотки річних в сумі 639,33 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 19 383,57 грн, інфляційні витрати в сумі 1 969,07 грн, три відсотки річних в сумі 505,94 грн та пеню в сумі 615,56 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 155,00 грн, інфляційні витрати в сумі 1 152,84 грн, три відсотки річних в сумі 276,36 грн та пеню в сумі 336,24 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії в сумі 1 397,46 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води в сумі 699,02 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 43,56 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги сторона позивача вказувала, що відповідач, який зареєстрований в квартирі, є споживачем послуг, однак, належним чином свої зобов`язання не виконав, в зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті за житлово-комунальні послуги, а відтак наявні підстави для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

Заперечуючи проти позовних вимог, сторона відповідача вказувала, що відповідач не є належним відповідачем за пред`явленими позовними вимогами, оскільки, із 2003 року фактично в квартирі, за якою обліковується заборгованість, не мешкав, житлово-комунальні послуги не отримував, в цій квартирі із 2006 року проживали інші особи, що беззаперечно встановлено рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції, а відтак відсутні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача заявлену суму заборгованості.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Разом з тим, слід зазначити, що під час судового розгляду справи не знайшли свого об`єктивного підтвердження порушення саме відповідачем ОСОБА_1 прав позивача, за захистом яких підприємство звернулось до суду.

Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, як споживача послуг, яка призвела до наявності заборгованості перед позивачем.

Крім того, після надання стороною відповідача доказів фактичного користування квартирою у спірний період іншими особами, позивачем не було заявлено клопотань про залучення цих осіб до участі в розгляді даного спору в якості належних відповідачів.

Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження порушення своїх прав відповідачем.

Так, надаючи правову кваліфікацію встановленим фактичним обставини справи викладеним вище, суд виходить з наступного.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. На відміну від позивача, відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 394/130/21 зазначено, що за змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права.

Звертаючись в 2025 році до суду із позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , яка станом на 30.04.2025 становить суму в розмірі 93 058,36 грн, позивач в позові визначив, як відповідача, - ОСОБА_1 .

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що із 2003 року відповідач в квартирі не проживав, в 2004 році він був усиновлений громадянами США, з якими виїхав за межі території України.

У 2006 році компетентними органами було надано дозвіл на тимчасове користування квартирою за вказаною адресою водію СКП «Поділ-Ліфт» ОСОБА_2 з оплатою за фактичне проживання.

Однак, в 2025 році в судовому порядку в межах розгляду цивільної справи № 758/8779/20 зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення були задоволені, та усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення з вказаної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без надання їм іншого жилого приміщення.

Після надання стороною відповідача доказів, які вказували на фактичне отримання та споживання житлово-комунальних послуг іншими особами, стороною відповідача в ході розгляду справи не порушувалось питання щодо залучення до участі у справі зазначених осіб.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 Постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц зроблено правовий висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно з усталеною судовою практикою, суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права.

За приписами ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому, слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не в змозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов`язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Як вже зазначалось вище, судом достовірно встановлено, що відповідач фактично був позбавлений можливості користуватись квартирою, в якій був зареєстрований, з огляду на проживання в ній інших осіб із 2006 року, однак, в ході розгляду справи стороною відповідача у встановленому законом порядку не було заявлено клопотань про залучення до участі у справі осіб, які дійсно користувались житлово-комунальними послугами за вказаною адресою у спірний період, тобто належних відповідачів за пред`явленими позовними вимогами, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Суд відмічає, що інші наведені позивачем доводи в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовують наведених висновків суду.

Так, судом при вирішенні даного спору також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході розгляду справи, позивачем не доведено достатніми та належними доказами, що відповідач в спірний період був споживачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, а відтак є належною особою, яка має відповідати за пред`явленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка станом на 30.04.2025 складала суму в розмірі 93 058,36 грн, а тому суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ 40538421, юридична адреса: площа І. Франка, буд. 5, м. Київ;

відповідач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 16 квітня 2026 року.

Суддя Л.Д. Будзан