Рішення № 137774455, 29.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9925/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 про стягнення витрат, -

в с т а н о в и в :

Військова Академія (м. Одеса) (далі позивач), звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача на користь Військової академії (м. Одеса) витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі у 205 478 (двісті п`ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 39 к.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач, у період з 30.08.2024 по 17.04.2025 проходив службу (навчання) у Військовій академії (м. Одеса). Відповідно до наказів начальника Військової академії від 16.08.2024 №676 та від 16.08.2024 №46-РС, відповідача зараховано з 16.08.2024 курсантом першого курсу Військової академії (м. Одеса) денної форми навчання та призначено на посаду курсанта. Відповідно до наказу начальника Військової академії від 30.08.2024 №263 відповідача зараховано до списків особового складу Військової академії (м. Одеса), поставлено на всі види забезпечення за курсантськими нормами, встановлено тарифний розряд 4 та оклад по займаній посаді у розмірі 2 730 гривень. В подальшому 16.08.2024, у відповідності до вимог пунктів 15, 16 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, між Міністерством оборони України в особі начальника Військової академії (м. Одеса) та курсантом ОСОБА_1 , укладений контракт на час навчання до присвоєння військового звання «лейтенант». Згідно із укладеним контрактом, ОСОБА_1 набув права та обов`язки, зокрема, у відповідності до пункту третього контракту відповідач зобов`язується відшкодувати Військовій академії (м. Одеса) витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, з моменту пред`явлення письмової вимоги Військовою академією (м. Одеса) та у будь-якому разі не пізніше 1 (одного) року з моменту розірвання даного контракту. В подальшому під час проходження військової служби (навчання) наказом начальника Військової академії (м. Одеса) від 17.04.2025 № 43-РС ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів академії та розірвано контракт. Відповідно до довідки-розрахунку від 17.04.2025 № 1/55/669, складеної Військовою академією (м. Одеса), загальний розмір витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 у Військовій академії (м. Одеса) становить 209 660 грн 93 копійки. Станом на 27.04.2026 залишок заборгованості за навчання в академії ОСОБА_1 становить 205 478 грн 39 к. Просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача адвокат Зелик Б.Б. подав відзив, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що фактичною підставою припинення навчання Відповідача у Військовій академії (м. Одеса) стало його подальше проходження військової служби у складі Збройних Сил України, а не лише небажання продовжувати навчання. Зазначає, що сам по собі факт підписання відповідачем типового контракту не може свідчити про безумовне виникнення обов`язку з відшкодування витрат, оскільки для цього необхідною є наявність передбачених законом підстав, які у кожному конкретному випадку підлягають належному встановленню та доказуванню. Для настання обов`язку з відшкодування витрат має настати дві умови: дострокове розірвання контракту (зокрема, з підстав небажання продовжувати навчання) та відмова від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу. Водночас відповідач не відмовлявся від подальшого проходження військової служби та після припинення навчання продовжив її проходження у складі Збройних Сил України під час особливого періоду. Зазначає, що ОСОБА_2 вступив до військової академії, будучи діючим військовослужбовцем за контрактом, що підтверджується відповідними відмітками у військовому квитку. Таким чином, академія виплачує таким особам грошове забезпечення, як військовослужбовцям, а не як курсантам. Стверджує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичної відмови відповідача від добровільного виконання зобов`язання у межах наданого строку, а сам факт непогашення суми до спливу строку не може автоматично ототожнюватися з такою відмовою. Довідка-розрахунок від 17.04.2025 № 1/55/669 не містить належного підтвердження підпису відповідача у відповідній графі, що не підтверджує того, що він ознайомлений з цією довідкою-розрахунком. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій вважає відзив на позовну заяву необґрунтованим та безпідставним. Зазначає, що відповідач взяв на себе зобов`язання відшкодувати витрати, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі контракту. Відповідач був належним чином повідомлений про борг та про порядок відшкодування, зокрема у довідці про отримання реквізитів зазначено: «Я, ОСОБА_1 , 17.04.2025, отримав реквізити за якими зобов`язуюсь сплачувати суму своєї заборгованості добровільно до 17.04.2026». Крім того, відповідач за період з 17.04.2025 по 31.12.2025 відшкодував заборгованість на загальну суму 4182 грн 54 к., що відображено в «Книзі обліку грошових стягнень і нарахувань» Військової академії за номенклатурою 2025, а саме: 06.05.2025 - на суму 2 749 грн 70 к. та 29.05.2025 - на суму 1432 грн 84 к. Здійснивши часткову оплату з метою виконання умов договору, вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору, і відповідно, щодо правомірності вимог Військової академії (м. Одеса). Щодо строків звернення до суду зазначає, що відповідач зобов`язався сплатити суму заборгованості на рахунок Військової академії (м. Одеса) протягом року до 17.04.2026. На момент звернення до суду заборгованість є невідшкодованою, тому слід вважати, що з 17.04.2026 відповідач відмовився добровільно відшкодовувати витрати, пов`язані з його утриманням у ВВНЗ, та право на звернення Військової академії (м. Одеса), що передбачено Постановою №964.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що після відрахування з навчального закладу відповідач не відмовився від подальшого проходження військової служби, а навпаки продовжив її проходження у складі Збройних Сил України. Вказує, що як військовослужбовцю за контрактом позивач нараховував відповідачу грошове забезпечення, яке той отримував за останньою займаною посадою до вступу на навчання. Водночас відповідачу як курсанту додатково нараховувалося грошове забезпечення у відповідному розмірі.

Ухвалою від 20.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Адвокат Зелик Б.Б. 1.06.2026 подав заяву про вступ у справу як представника відповідача (вх.№46440).

Представник відповідача 08.06.2026 (вх. №48949) подав відзив на позовну заяву.

Представник позивача 15.06.2026 (вх.51521) подав відповідь на відзив.

Представник відповідача 22.06.2026 (вх.53746) подав заперечення на відповідь на відзив.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до витягів із наказів начальника Військової академії (м.Одеса) від 16.08.2024 №676 та від 16.08.2024 №46-РС, ОСОБА_1 зараховано з 16.08.2024 курсантом першого курсу Військової академії (м. Одеса) денної форми навчання та призначено на посаду курсанта.

Між Міністерством оборони України в особі начальника Військової академії (м.Одеса) генерал-майором ОСОБА_3 та курсантом ОСОБА_1 16.08.2024 укладено Контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі Контракт).

Як вбачається із пункту 3 контракту, у випадках, передбачених частиною десятою статтею 25 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», курсант зобов`язується відшкодувати Військовій академії (м.Одеса) витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі з моменту пред`явлення письмової вимоги Військовою академією (м.Одеса) та у будь-якому разі не пізніше 1 року з моменту розірвання даного контракту.

Відповідно до наказу начальника Військової академії (м. Одеса) генерала-майора ОСОБА_3 від 30.08.2024 №263, ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової академії (м. Одеса), поставлено на всі види забезпечення за курсантськими нормами, встановлено тарифний розряд 4 та оклад по займаній посаді у розмірі 2 730 гривен.

Згідно із рапортом курсанта 245 групи ФПС ВР та ССО ОСОБА_4 , такий просив перед начальником курсу, щоб він подав клопотання до вищого командування про відрахування його з числа курсантів Військової академії (м.Одеса) з причини: не бажання проходити навчання у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та визнання військово- лікарською комісією не придатним для проходження служби у підрозділах спеціального призначення. Про порядок відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з утриманням у вищих навчальних закладах попереджений.

Як слідує з витягу з Протоколу №10 засідання вченої ради Військової академії (м.Одеса) від 01.04.2025, такою ухвалено рішення про відрахування курсанта 1 курсу 245 навчальної групи факультету підготовки спеціалістів військової розвідки та Сил спеціальних операцій ОСОБА_1 через небажання продовжувати навчання.

Згідно із витягом із наказу начальника Військової академії (м.Одеса) від 17.04.2025 №43-РС (далі Наказ №43-РС), ОСОБА_1 з 17.04.2025 відраховано з числа курсантів Військової академії (м.Одеса) через «небажання продовжувати навчання (власне бажання)».

Відповідно до витягу із наказу від 17.04.2025 №111 (далі Наказ №111), між Військовою академією (м.Одеса) та ОСОБА_1 розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу військового навчального підрозділу вищого навчального закладу з старшим солдатом ОСОБА_1 «у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем» та у зв`язку з цим вважати старшого солдата ОСОБА_1 таким, що з 17 квітня 2025 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до п. 9 Контракту, чинність Контракту припинено 17.04.2025 у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем на підставі Наказу №43-РС.

Згідно із Довідкою-розрахунком витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Військовій академії (м.Одеса), заборгованість становить 209 660 грн 93 к.

З відповідною довідкою та сумою заборгованості відповідач ознайомлений 17.04.2025, що підтверджується проставленням власноручного підпису.

У нижній частині довідки-розрахунку вказано, що відсутність підпису свідчить про відмову від добровільного відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у Військовій академії.

Відповідно до підтвердження отримання реквізитів, ОСОБА_1 отримав реквізити для відшкодування витрат та зобов`язався сплачувати суму своєї заборгованості добровільно до 17.04.2026.

Згідно із Довідкою щодо залишку заборгованості відрахованого курсанта, ОСОБА_1 здійснив часткове відшкодування заборгованості на загальну суму 4 182 грн 54 к., а саме: 06.05.2026 на суму 2 749 грн 70 к. та 29.05.2025 на суму 1 432 грн 84 к. За період з 01.01.2026 по 27.04.2026 відшкодування заборгованості не було. Станом на 27.04.2026 залишок заборгованості за навчання в академії відрахованого курсанта ОСОБА_1 становить 205 478 грн 39 к.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закону № 2232-XII).

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Як вбачається із частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 25 Закону №2232-XII визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад`юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною 5 статті 25 Закону №2232-XII, з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону.

Як встановлено судом на підставі належних та допустимих доказів, якими є витяги з наказів начальника Військової академії (м.Одеса) Пацевича І.Б. зараховано з 16.08.2024 курсантом першого курсу Військової академії (м. Одеса)

Так, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі начальника Військової академії (м.Одеса) 16.08.2024 укладено Контракт.

Відповідно до пункту 1 Контракту, солдат ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження військової служби (навчання) і добровільно взяв на себе зобов`язання, зокрема: проходити військову службу (навчання) у військовій академії (м.Одеса) та відшкодовувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках визначених частиною десятою статті 25 Закону №2232-XII.

Згідно із пунктом 3 Контракту, у випадках, передбачених частиною 10 статті 25 Закону №2232-XII, курсант зобов`язується відшкодувати Військовій академії (м. Одеса) витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі з моменту пред`явлення письмової вимоги Військовою академією (м.Одеса) та у будь-якому разі не пізніше 1 року з моменту розірвання даного контракту.

Курсант 245 групи ФПС ВР та ССО ОСОБА_5 подав до начальника курсу рапорт, в якому просив, щоб він подав клопотання до вищого командування про відрахування його числа курсантів Військової академії (м.Одеса) з причини: не бажання проходити навчання у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та визнання військово- лікарською комісією не придатним для проходження служби у підрозділах спеціального призначення. Про порядок відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з утриманням у вищих навчальних закладах попереджений.

За приписами частини 10 статті 25 Закону №2232-XII, курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

З аналізу частини десятої статті 25 Закону №2232-XII висновується, що дія цієї норми розповсюджується на дві категорії осіб, тобто, на курсантів, які достроково розривають контракт та на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п`яти років після закінчення вищого навчального закладу. При цьому обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від пункту за яким особу звільнено з військової служби.

Предметом спору у справі, що розглядається, є відшкодування Військовій академії (м. Одеса) витрат, пов`язаних з утриманням особи у вищому військовому закладу.

Наказом №43-РС, ОСОБА_1 з 17.04.2025 відраховано з числа курсантів Військової академії (м.Одеса) через «небажання продовжувати навчання (власне бажання)», а наказом №111 розірвано контракт між Військовою академією (м.Одеса) та ОСОБА_1 «у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем».

Відповідно до пункту 9 Контрактучинність контракту припинено 17 квітня 2025 року у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем (наказ №43-РС).

За умовами укладеного між Військовою академією і відповідачем контракту від 16 серпня 2024 року останній зобов`язався відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, зокрема, у разі дострокового розірвання контракту, зокрема, через небажання продовжувати навчання у разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти.

Тобто, з моменту власноручного підписання відповідачем контракту 16 серпня 2024 року він був обізнаний з наявністю у нього обов`язку із відшкодування витрат за навчання у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту.

З наведеного висновується, що відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання у вищому військовому навчальному закладі попередньо передбачено умовами контракту про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України в разі дострокового розірвання, укладеного між Міністерством оборони України (в особі університету) і відповідачем. Тобто, відповідач, підписавши вищезазначений контракт, взяв на себе зобов`язання щодо відшкодування витрат (коштів) державі в разі дострокового розірвання контракту та був заздалегідь проінформований щодо цього питання.

Дана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, відображеній у постанові від 03.09.2025 у справі 160/29228/23.

За встановленими фактичними обставинами справи підписаний сторонами контракт припинив чинність 17 квітня 2025 року за ініціативою відповідача у зв`язку із небажанням продовжувати навчання (наказ №43-РС).

Щодо тверджень представника відповідача у відзиві про суперечливість наведених позивачем причин припинення навчання відповідачем, то такі є безпідставними і спростовуються наведеними у наказах підставах: в наказі №43-РС про відрахування ОСОБА_1 з числа курсантів Військової академії (м.Одеса) «небажання продовжувати навчання (власне бажання)», в наказі №111 про розірвання контракту «у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем».

В абзаці 3 пункту 2.14 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, з урахуванням змін від 25.02.2025 року), зазначено, що у разі невиконання індивідуального навчального плану, небажання продовжувати навчання чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення військового навчального закладу Контракт про навчання припиняється (розривається) у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.

Крім того, суд звертає увагу на те, що обов`язок щодо відшкодування витрат за навчання саме у курсантів в разі дострокового розірвання контракту не залежить від передбаченого Контрактом пункту підстави, за яким особу звільнено.

Щодо посилань представника відповідача на те, що відповідач продовжує виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Батьківщини у складі Збройних Сил України, що підтверджується Наказом №111 від 17.04.2025, то зазначена обставина у відповідності до чинного законодавства передбачає підстав для звільнення від відшкодування витрат і не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані з його навчанням у Військовій академії.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, у справі «Chitos проти Греції" (рішення від 04 червня 2015 року, заява №51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

В аналогічній справі "Charalambos Pierrakos проти Греції" (рішення від 26 травня 2020 року, заява № 51743/17) ЄСПЛ постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності.

У справі «Yanaюэk проти Туреччини» (рішення від 06 січня 1993 року заява №14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Тож ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави та у разі дострокового розірвання контракту щодо навчання, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих військових навчальних закладах за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постановою від 12.02.2026 у справі № 520/6758/22 і в силу частини п`ятої статті 242 КАС України врахована судом при розгляді цієї справи.

Викладене у сукупності зумовлює висновок суду про виникнення у відповідача обов`язку щодо відшкодування витрат, пов`язаних із навчанням, у зв`язку із достроковим розірванням контракту.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 та підпунктів «д», «е», «є», «ж», «з» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладі вищої освіти, визначає Порядок №964.

Пунктом 3 Порядку № 964 обумовлено, що відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з:

грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням;

перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку;

оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

З Порядку № 964 убачається, що відшкодування фактичних витрат на утримання курсантів може здійснюватися як у повному розмірі, так і в розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Це залежить, зокрема від того, чи проходив курсант військову службу під час навчання, а також від строку військової служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку №964, витрати відшкодовуються в повному розмірі:

курсантами, які вислужили встановлений законодавством строк базової військової служби до вступу в заклад фахової передвищої військової освіти, вищий військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ закладу вищої освіти, а також курсантами жіночої статі - за весь період навчання;

курсантами, які навчалися понад встановлений законодавством строк базової військової служби, - за період навчання, що перевищує цей строк;

особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років (10 років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів «д», «е», «з», «и» пункту 1, підпунктів «д», «е», «ж», «з» пункту 2 і підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», - за весь період навчання.

Згідно із пунктом 5 Порядку №964, витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю:

курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання;

курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку №964, у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення цих сум здійснюється у судовому порядку.

На виконання вимог пункту 3 Порядку №964 наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року № 419/831/240/605/537/219/534 затверджено Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах (далі Порядок№419/831/240/605/537/219/534).

За правилами пункту 2.1. Порядку №419/831/240/605/537/219/534, відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі (далі - ВНЗ), а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

У підпункті 2.1.1 пункту 2.1. Порядку №419/831/240/605/537/219/534 указано, що витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання. Щомісячне грошове забезпечення визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Положеннями підпунктів 2.1.1. - 2.1.6. пункту 2.1. Порядку №419/831/240/605/537/219/534 визначені види витрат, що підлягають відшкодуванню курсантами, та порядок розрахунку сум, що підлягають відшкодуванню, який законодавець поставив у залежність від умов, визначених пунктами 5, 6 Порядку №964.

Таким чином, суд констатує, що нарахування розміру витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, залежить від того чи підпадає курсант під дію пункту 5 чи пункту 6 Порядку № 964.

За правилами пункту 2.3 Порядку № 419/831/240/605/537/219/534 у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ. Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ. У наказі про звільнення курсанта сума відшкодування відображається узагальнено та вноситься до книги обліку нестач ВНЗ.

Отже, у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, відшкодуванню підлягають усі понесені ВНЗ фактичні витрати за усіма видами забезпечення, у тому числі і грошове забезпечення.

Верховний Суд неодноразового наголошував на тому, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом у питаннях, що пов`язані із відшкодуванням витрат мають застосовуватися положення Порядку №964, а не Порядку №260 (постанови від 01.02.2024 у справі № 280/3770/22, від 13.03.2024 у справі № 440/14068/21, від 30.04.2025 № 240/33278/23)

Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 вступив у навчальний заклад, будучи військовослужбовцем за контрактом і він отримував грошове забезпечення за останньою займаною посадою, то на підтвердження даного факту стороною відповідача не долучено жодного доказу.

Ба більше, довідкою-розрахунком підтверджується добровільність згоди відповідача відшкодувати витрати до 17 квітня 2026 року.

Наведеним вище правовим аналізом та усталеною практикою Верховного Суду спростовуються доводи представника відповідача про необхідність застосування у цій справі норм Порядку №260, а не Порядку №964..

З аналізу положень частини десятої статті 25 Закону № 2232-XII та пункту 7 Порядку № 964 слідує, що право на звернення до суду у позивача у цій справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.

При цьому також враховується, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, саме ВНЗ (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1., 2.3 Порядку №419/831/240/605/537/219/534, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про відрахування курсанта.

Правильне вирішення спору у справах з подібними правовідносинами залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов`язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати. Саме із відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку (постанови Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 340/685/19, від 10.10.2019 у справі №140/721/19, від 28.05.2021 у справі № 320/7233/19, від 23.03.2023 у справі № 420/24331/21, від 06.04.2023 у справі №400/4280/20, від 11.05.2023 у справі №400/4281/20, від 01.02.2024 у справах №400/210/21 та № 280/3770/22).

Як вбачається із рапорту ОСОБА_1 , його було попереджено про порядок відшкодування курсантами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах

Відповідно до Довідки-розрахунок витрат, пов`язаних з утриманням курсанта та підтвердженням про отримання реквізитів (долучені з відповіддю на відзив), ОСОБА_1 зобов`язався добровільно сплатити суму заборгованості до 17.04.2026, тобто протягом 1 року.

Таким чином, ОСОБА_1 було ознайомлено із сумою заборгованості та запропоновано добровільно відшкодувати такі витрати до 17.04.2026, на що він погодився.

ОСОБА_1 добровільно 06.05.2025 та 29.05.2025 частково сплатив заборгованість у загальному розмірі 4 182 грн 54 к., що підтверджується Довідкою щодо залишку заборгованості відрахованого курсанта від 23.04.2026 №6/21/238.

Проте після 17.04.2026, тобто після настання кінцевої дати, відповідач не відшкодував витрати та відмовився від добровільного відшкодування таких.

Таким чином, у відповідності до пункту 6 Порядку №964, у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення цих сум здійснюється у судовому порядку.

Щодо заперечення представника відповідача про відшкодування інших витрат відповідачем, що становлять продовольче забезпечення, речове забезпечення, медичне забезпечення, спожиті комунальні послуги та енергоносії та оплата транспортних засобів, суд зазначає таке.

Позивач просить відшкодувати витрат у розмірі 205 478 грн 39 к., які, згідно із довідкою-розрахунком, складаються лише з витрат на грошове забезпечення та інших витрати в себе не включають.

Суд наголошує, що курсанти, які навчаються у Військовій академії (м.Одеса) перебувають на повному державному забезпечені. Кошти, які витрачаються на їх навчання є державними (бюджетними). Разом з тим, будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, відповідач на даний час зазначену вище суму коштів у повному розмірі протягом одного року з моменту розірвання контракту не відшкодував, що є підставою для задоволення позову повністю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено правомірність та обґрунтованість як вимог про стягнення з відповідача, так і про розмір витрат, пов`язаних з його утриманням у навчальному закладі, натомість відповідачем не було надано суду жодного доказу щодо спростування доводів позивача.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов Військової академії (м.Одеса) (вул. Фонтанська дорога, буд.10, м. Одеса, 65009, ЄДРПОУ 24983020) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення витрат, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Військової академії (м.Одеса) (вул. Фонтанська дорога, буд.10, м.Одеса, 65009, ЄДРПОУ 24983020) витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 205 478 (двісті п`ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 39 к.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хома О. П.