Рішення № 137761745, 29.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2026Справа № 910/5338/26

За позовом Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ"

до Фізичної особи підприємця Єгорова Андрія Ігоровича

про стягнення 36 941,10 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

О.Ю. Мороз

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Єгорова Андрія Ігоровича (далі - відповідач) про стягнення 36 941,10 грн, з яких: 14 591,30 грн - основна заборгованість; 7 598,75 грн - 30% річних; 2 909,22 грн - інфляційні втрати; 7 463,84 грн - пеня; 4 377,99 грн - штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення умов Договору поставки № 11706 від 23.05.2023 зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем товару за видатковою накладною №АКФ-044566 від 27.07.2024 не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за поставлений товар на суму 14 591,30 грн.

08.05.2026 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо відсутності предмета спору у заявленому обсязі та добровільного виконання зобов`язання. Відповідно до поданих пояснень відповідач повідомив, що на момент подання позовної заяви основний борг у розмірі 14 591,30 грн відсутній та зобов`язання припинене його виконанням, що підтверджується платіжною інструкцією № 4465 від 05.05.2026 на суму 14 591,30 грн (призначення платежу: "сплата за товар по накл. АКФ-44566 від 27.07.2024").

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

19.05.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5338/26, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/5338/26.

08.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову повністю та зазначив, що на момент подання позовної заяви основний борг був відсутній, а вимоги про стягнення 30% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу є похідними від основного зобов`язання.

Крім того, відповідач звертає увагу, що сукупний розмір додаткових нарахувань істотно перевищує розмір основного зобов`язання і є результатом бездіяльності позивача щодо своєчасного звернення до суду. На думку відповідача, така процесуальна поведінка позивача підлягає оцінці судом з точки зору принципів добросовісності та недопущення зловживання правом на судовий захист.

Також відповідач вказує, що вимога про стягнення 30% річних фактично набуває характеру додаткового штрафного механізму, який не пов`язаний із реальним розміром шкоди чи втрат, що зазнав позивач. Так відповідач вважає що стягнення такої штрафної санкції як 30% річних не виконує компенсаційної функції, притаманної ст. 625 ЦК України, а формує додатковий фінансовий тиск навідповідача, що виходить за межі допустимого регулювання грошової відповідальності.

Додатково відповідач наголошує, що одночасне стягнення пені, штрафу 30% річних та інфляційних втрат призводить до кумулятивного накладення декількох видів відповідальності відповідача за одне й те саме порушення грошового зобов`язання, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3, 509 ЦК України) та принципам справедливості, розумності й добросовісності.

22.06.2026 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Позивач у вказаній заяві зазначає, що відповідачем, після звернення з позовом до суду, сплачено суму основного боргу у розмірі 14 591,30 грн. Позивач просить суд стягнути з Фізичної особи підприємця Єгорова Андрія Ігоровича 30% річних, інфляційні втрати, пеню та штраф.

25.06.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, в яких відповідач зазначає, що позивач підтверджує факт повного погашення відповідачем основного боргу. Відповідач вважає, що позивач не довів факту існування непогашеної заборгованості на момент звернення до суду, а тому відсутні належні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, на думку відповідача, припинення основного зобов`язання виключає можливість автоматичного стягнення заявлених штрафних санкцій без належного доведення підстав їх нарахування, періоду прострочення, правильності розрахунку та співмірності відповідальності наслідкам порушення.

Також відповідача вказує, що вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 7 598,75 грн - 30% річних, 2 909,22 грн - інфляційних втрат, 7 463,84 грн - пені, 4 377,99 грн - штрафу, є похідними від основного зобов`язання та підлягають доведенню позивачем у частині наявності порушення грошового зобов`язання, тривалості прострочення, правильності розрахунку та співмірності таких санкцій наслідкам порушення.

При цьому, відповідач звертає увагу, що розмір заявлених штрафних санкцій (загалом 22 349,80 грн) перевищує розмір основної заборгованості (14 591,30 грн), що саме по собі свідчить про їх непропорційність та надмірний характер.

Відповідно до п. 2 ч. 2. ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі (ч. 5 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться (ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Суд зазначає, що провадження у даній справі відкрито 25.05.2026, а заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем до суду 22.06.2026 та відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймається судом до розгляду.

Суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача 30% річних у розмірі 7 598,75 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 909,22 грн, пені у розмірі 7 463,84 грн та штрафу - 4 377,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та додані до них докази, а також заяви з процесуальних питань.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

23.03.2023 між Приватним підприємством "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (далі - постачальник) та Фізичною особою підприємцем Єгоровим Андрієм Ігоровичем (далі - покупець) було укладено Договір поставки №11706 (далі - Договір).

Положеннями п. 1.1 Договору визначено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, продукти харчування та інші товари (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити його на умовах даного Договору, відповідно до виписаних накладних.

Відповідно до п. 1.2 Договору, сума Товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід`ємною частиною даного Договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни.

Згідно з п. 6.1 Договору, даний Договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами і діє до 23.05.2025, а в частині зобов`язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання Договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та на тих же умовах.

Матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення відповідачем позивача про припинення дії Договору, отже Договір було пролонговано до 23.05.2027. Наведене також не спростовано відповідачем.

Згідно з ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ч.2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Положеннями ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до п. 3.1 Договору, замовлення на придбання Товару здійснюється покупцем шляхом подачі заявки через торгівельного представника постачальника.

Згідно з п. 3.3 Договору, прийом Товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання Товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні Товару покупець засвідчує факт прийняття Товару, його якість, та кількість. Після прийняття Товару - Товар поверненню та обміну не підлягає.

При прийомі Товару оформляється Видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки Товару його якість та кількість. Сторони у цьому Договорі погодили, що особа яка підписала Видаткову накладну являється уповноваженою особою на підписання накладних з відповідними повноваженнями які передбачені діючим законодавством з урахуванням асортименту, кількості, якості та ціни продукції що поставляється (п. 3.5 Договору).

Судом встановлено, що позивач, на виконання умов Договору, поставив відповідачу Товар на загальну суму 14 591,30 грн, що підтверджується видатковою накладною № АКФ-044566 від 27.07.2024.

Товар було прийнято відповідальними особами покупця без зауважень та заперечень, а вказана вище видаткова накладна містять підпис представника відповідача.

Факт поставки Товару на загальну суму 14 591,30 грн за Договором та відповідно до видаткової накладної № АКФ-044566 від 27.07.2024 відповідачем не заперечується.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 4.1Договору, ціна на Товар є вільною та встановлюється постачальником. Ціна Товару визначається у національній валюті України - гривні.

Згідно з п. 4.2 Договору, покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку Товару, окремо, шляхом перерахування 100 % вартості отриманого Товару на поточний рахунок постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання Товару, або шляхом внесення 100 % вартості отриманого Товару готівкою в касу постачальника, на протязі 14 календарних днів з моменту отримання Товару.

Пунктом 4.4 Договору визначено, що Товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок або до каси постачальника.

Судом встановлено, що відповідачем було сплачено на рахунок позивача кошти у розмірі 14 591,30 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4465 від 05.05.2026 на суму 14 591,30 грн, призначення платежу: "сплата за товар по накл. АКФ-44566 від 27.07.2024" (платіж проведено банком 06.05.2026). Наведене свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання боржником.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 30% річних у розмірі 7 598,75 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 909,22 грн, пеню у розмірі 7 463,84 грн та штраф - 4 377,99 грн.

Відповідно до п. 5.1 Договору, за невиконання або не належне виконання даного Договору, сторони несуть відповідальність, згідно чинного законодавства України та даного Договору.

Згідно з п. 5.2 Договору, при порушенні покупцем п. 4.2 даного Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу до дня фактичного розрахунку відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 22.11.1996, крім цього, збитки від інфляції та 30% річних від суми боргу за весь час прострочення.

Пунктом 5.3 Договору визначено, що при порушенні покупцем умов п. 4.2 Договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Всі збитки, що виникли з причин невиконання покупцем положень даного Договору, відносяться на покупця, та повинні бути компенсовані останнім постачальнику (п. 5.5 Договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахування штрафних санкцій, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених помилок при визначенні періоду прострочення.

Позивач здійснює нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості 14 591,30 грн у період з 10.08.2024 по 05.05.2026.

Як встановлено судом раніше покупець сплачує постачальнику вартість Товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки (п. 4.2 Договору).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Судом встановлено, що поставка Товару по видатковій накладній № АКФ-044566 була здійснена 27.07.2024. Відтак відповідач зобов`язаний здійснити оплату протягом 14 календарних днів, тобто до 10.08.2024 (включно). Прострочення виконання зобов`язання відповідачем по сплаті коштів за поставлений позивачем Товар, враховуючи ст. 253 ЦК України, починається з наступного дня, тобто з 11.08.2024.

Судом враховано, що платіжною інструкцією № 4465 від 05.05.2026, відповідач сплатив на користь позивача кошти за поставлений Товар у сумі 14 591,30 грн. Дата виконання цього платежу 06.05.2026.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що вірним періодом нарахування штрафних санкцій є з 11.08.2024 по 05.05.2026.

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу у розмірі 30% від простроченої суми заборгованості, судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 4 377,39 грн. В іншій частині вимог про стягнення штрафу (0,60 грн) належить відмовити, оскільки при здійсненні відповідного розрахунку позивачем допущеного арифметичну помилку.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок пені, врахувавши правильні періоди прострочення, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення пені у сумі 7 463,84 грн підлягає частковому задоволенню у розмірі 7 453,47 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені (10,37 грн) належить відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок 30 % річних, врахувавши правильні періоди прострочення, суд дійшов висновку, що розмір 30% річних за вказаний період складає 7 586,76 грн.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок інфляційних втрат, врахувавши правильні періоди прострочення, судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат у розмірі 2 909,22 грн, в той час як правильною є сума 3 154,22 грн.

Приписами ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на зазначене, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 2 909,22 грн підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку що обґрунтованими вимогами заявленими позивачем до стягнення з відповідача є штраф у сумі 4 377,39 грн, пеня у сумі - 7 453,47 грн, 30% річних - 7 586,79 грн та інфляційні втрати - 2 909,22 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що стягнення 30% річних значно перевищує розмір процентів встановлених ст. 625 ЦК України та їх стягнення здійснює фінансовий тиск на відповідача та просить суд зменшити їх розмір.

Нарахування 30 % річних здійснено позивачем враховуючи умови п. 5.2 Договору, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України дозволяють встановити в договорі інший розмір процентів річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:

"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення суми 30% річних до 3 % річних у розмірі 758,68 грн.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначив, що одночасне стягнення пені, штрафу 30% річних та інфляційних втрат призводить до кумулятивного накладення декількох видів відповідальності відповідача за одне й те саме порушення грошового зобов`язання, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3, 509 ЦК України) та принципам справедливості, розумності й добросовісності.

Частиною 1 ст. 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19

Враховуючи положення статі 625 ЦК України, суд звертає увагу, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, суд відхиляє твердження відповідача щодо протиправності одночасного стягнення пені, штрафу 30% річних та інфляційних втрат.

За таких обставин, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. З Фізичної особи підприємця Єгорова Андрія Ігоровича на користь Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" підлягають стягненню 7 453,47 грн пені, 4 377,39 грн штрафу, 758,68 грн 3% річних та 2 909,22 грн інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем до позовної заяви додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 32,00 грн та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Станом на дату розгляду справи по суті, матеріали справи не містять доказів, понесених учасниками справи судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивач подав до суду шляхом формування в системі "Електронний суд" позовну заяву та сплатив судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 561 від 06.05.2026.

Тобто позивачем при зверненні до суду із позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 665,60 за подання позовної заяви.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Єгорова Андрія Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "ТОРГОВИЙ ДІМ ПОЛЯКОВ" (Україна, 18005, Черкаська обл., місто Черкаси, ВУЛИЦЯ ЧЕХОВА, будинок 41; ідентифікаційний код: 32268131) 7 453,47 грн (сім тисяч чотириста п`ятдесят три гривні 47 коп.) пені, 4 377,39 грн (чотири тисячі триста сімдесят сім гривень 39 коп.) штрафу, 758,68 грн (сімсот п`ятдесят вісім гривень 68 коп.) 3% річних, 2 909,22 грн (дві тисячі дев`ятсот дев`ять гривень 22 коп.) інфляційних втрат та 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.06.2026.

Суддя Оксана ГУМЕГА