Рішення № 137749492, 11.06.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7584/25

Провадження № 2/752/1923/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

11 червня 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Машкевич К.В.

за участю секретаря - Касаткіної А.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 1 388 447, 55 грн заборгованості за кредитним договором.

Посилається в позові на те, що 26 грудня 2023 року відповідно до вимог Закону України « Про електронну комерцію» з відповідачем була укладена Угода про надання споживчого кредиту № 507006654.

Крім того, був підписаний паспорт споживчого кредиту.

Документи були підписані відповідачем аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора 1820 шляхом його направлення 26 грудня 2023 року на номер НОМЕР_1.

За умовами договору відповідачу був наданий кредит у розмірі 1 393 989, 50 грн строком на 120 місяців до 26 грудня 2033 року, процентна ставка 4, 99%, тип ставки - фіксована.

Грошові кошти в сумі 776 766, 34 грн та 617 223, 16 грн були перераховані на рахунки відповідача, відкриті в банку.

Кредитні кошти за умовами договору мали повертатися відповідно до графіку платежів до 26 числа кожного місяця з 1 по 12 місяць - 16 172, 60 грн, з 13 по 24 місяць - 28 718, 51 грн, з 25 по 120 міс - 35 688, 45 грн, всього 120 платежів.

Відповідач перестав виконувати умови договору, заборгованість становить:

- 1 342 206, 39 грн по тілу кредиту;

- 32 771, 53 грн по відсотках;

- 7 202, 28 грн по комісії.

Виходячи з цього, невиконання відповідачем умов договору, просить задовольнити позов.

Позов був зареєстрований судом 31 березня 2025 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 02 квітня 2025 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про час розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача клопотанням від 07 жовтня 2025 року просить розглядати справу її відсутності в разі неявки в судове засідання.

Відповідач про причини неявки суд до відома не поставив.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

На підставі викладеного та частини 1 статті 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності сторін у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов`язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 26 грудня 2023 року відповідно до вимог Закону України « Про електронну комерцію» між сторонами була укладена Угода про надання споживчого кредиту № 507006654.

Документи були підписані відповідачем аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора 1820 шляхом його направлення на зазначений ним номер телефону НОМЕР_1 .

Відповідно до розділу 1 Акцепту пропозиції укладення угоди про надання споживчого кредиту №507006654 відповідачу був наданий кредит у розмірі 1 393 989, 50 грн строком на 120 місяців до 26 грудня 2033 року під 4, 99%.

Пунктом 3 розділу 1 визначено, що грошові кошти були перераховані на приведені в даному пункті банківські рахунки відповідача, відкриті в АТ « Сенс Банк», двома платежами: в сумі 776 766, 34 грн та 617 223, 16 грн.

Додатком №1 до Угоди сторони дійшли згоди про порядок погашення кредиту відповідно до Графіку платежів, викладеного в ньому, а саме: 26 числа кожного місяця з 1 по 12 місяць - по 16 172, 60 грн, з 13 по 24 місяць - по 28 718, 51 грн, з 25 по 120 міс - по 35 688, 45 грн на відкритий для цієї мети рахунок у банку, номер якого приведено в в пункті 2 розділу 1 договору.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач частково погашав кредит та відсотки до вересня 2024 року.

Станом на 22 жовтня 2024 року заборгованість відповідача за умовами договору становить 1 388 447, 55 грн, з яких:

- 1 342 206, 39 грн по тілу кредиту;

- 32 771, 53 грн по відсотках;

- 7 202, 28 грн по комісії.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частини 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Згідно з частиною 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам закону.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що умови договору позивачем виконані.

В свою чергу, відповідач умови договору не виконує, кредит та відсотки за умовам договору не погашає, що привело до виникнення заборгованості.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи викладене вище, неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору що привело до виникнення заборгованості, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладються на відповідача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Звертаючись до суду, позивач надав Договір про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, укладений з Адвокатським об`єднанням «Смарт Лекс».

Відповідно до пункту 3.1. договору винагорода адвоката становить: 375, 00 грн за підготовку та подання позовної заяви, 225, 00 грн за отримання рішення суду та комісійна винагорода в розмірі 7, 85% від суми стягнутих коштів.

Виходячи з цього, за розрахунком позивача витрати на професійну правничу допомогу становлять 109 101, 14 грн.

Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 зазначено, що принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Не подавши відзив, відповідач про неспівмірність витрат на правничу допомогу не заявив.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, в тому числі рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 та від 22 травня 2024 року в справі № 754/8750/19 зазначено, що в розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас, у частині 3 статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Пунктом 1.1.1 Договору про надання послуг сторони дійшли згоди про широкий комплекс дій, направлений на його виконання, про стягнення заборгованості з боржників за кредитними договорами, укладеними з банком.

В свою чергу, відповідно до пункту 3.1 договору сторони оцінили послуги адвоката в даній конкретній справі лише з підготовки та подачі позовної заяви до суду в розмірі 375, 00 грн та 225, 00 грн за отримання рішення суду.

Тобто, уже при укладенні договору сторони визначили складність справи вартістю складання позовної заяви.

Фактично сума гонорару адвоката складається з «гонорару успіху».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 зазначила про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року в справі «Іатрідіс проти Греції» щодо «гонорару успіху» ЄСПЛ зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом.

Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові.

Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд враховує, що в справах даної категорії склалася усталена судова практика, предмет спору в справі не представляє особливої складності для фахового адвоката.

Це підтверджується і оціненою сторонами сумою складання позовної заяви.

З урахуванням цього, критерію розумності розміру правових послуг, суд вважає заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу непропорційним складності справи та приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 27 643, 60 грн, що становить 2% від суми позову.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір при зверненні до суду.

Керуючись статтями 3, 6, 15, 16, 525-526, 610, 611, 626- 629, 633, частиною 1 статті 634, 1048, 1050, 1054 ЦК України, Законом України « Про електронну комерцію», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 1 388 447, 55 грн заборгованості, 27 643, 60 грн витрат на правничу допомогу та 16 586, 16 грн судового збору.

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ: 23494714.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: К.В.Машкевич