Вирок № 137745062, 26.06.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1319/24

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

малолітнього потерпілого ОСОБА_4 ,

законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2024180000000427 від 04 травня 2024 року по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Селець Дубровицького району Рівненської області, жителя та зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше несудимого, не одруженого, з професійно-технічною освітою,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 289, ч. 1 ст. 286-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 , 04 травня 2024 року, приблизно о 20 год. 35 хв., знаходячись поблизу магазину «Кошик», що по вул. Вигонській, 25А в с. Селець Сарненського району Рівненської області, маючи раптово виниклий умисел направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, переслідуючи мету використання транспортного засобу для подальшого пересування, скориставшись незачиненими передніми лівими дверима автомобіля ВАЗ 210994, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_8 , проник до його салону та за допомогою ключа, що був залишений у замку запалювання, привів в дію двигун та здійснив рух по вул. Вигонська, що в с. Селець Сарненського району Рівненської області, тим самим умисно, всупереч волі законного користувача, незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, яким в подальшому здійснив дорожньо-транспортну пригоду, чим завдав потерпілому майнової шкоди на суму 58979 грн.

У подальшому, 04 травня 2024 року, приблизно о 20 год. 40 хв., у світлу пору доби, водій ОСОБА_6 , в порушення вимог підпункту а), пункту 2.1, підпункту б) пункту 2.3, підпункту а) пункту 2.9, пункту 12.1, пункту 12.4, підпункту а) пункту 31.4.1 та підпункту а) пункту 31.4.5 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, керуючи технічно несправним автомобілем ВАЗ 210994, реєстраційним номер НОМЕР_1 , (з несправністю робочої гальмівної системи, яка виражена у відсутності та надмірному зносі фрикційних накладок колодок гальмівних механізмів задніх коліс, заклиненні поршнів гальмівного циліндру заднього лівого колеса та відсутності в місці конструктивного розташування регулятору тиску і монтуванні в місці його розташування трійника із заглушкою на гальмівні трубки та з несправністю ходової частини, яка виражена у нерівномірному зносі шин передніх коліс, котрі могли бути виявлені водієм автомобіля перед виїздом, шляхом проведення візуального огляду автомобіля), рухаючись на вул. Вигонська, поблизу буд. № 78 в с. Селець Сарненського району Рівненської області, зі сторони вул. Шевченка с. Селець Сарненського району Рівненської області в напрямку до вул. І.Франка с. Селець Сарненського району Рівненської області, зі швидкістю приблизно 80,0 км/год., що перевищує допустиму швидкість руху у населеному пункті, яка повинна була становити не більше 50 км/год., проявив неуважність до дорожньої обстановки та неправильно її оцінив, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, не впорався з керуванням автомобіля і допустив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини вліво на ліве узбіччя, де відбувся наїзд транспортного засобу на малолітнього пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився на узбіччі.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку, закритих уламкових переломів обох стегнових кісток в середній третині із зміщенням уламків та закритих переломів першої та другої п`ясткових кісток правої кисті, які в своїй сукупності відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, по критерію тривалого розладу здоров`я, а транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

Таким чином, дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом та ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, вчинене в стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

19 липня 2024 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_9 , в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, в порядку ч. 3 ст. 128 КПК України до ОСОБА_6 подано цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 до Державного бюджету України втрати, понесені Комунальним некомерційним підприємством "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради та Комунальним підприємством "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради в розмірі 42438,64 гривні.

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 липня 2024 року вказаний цивільний позов прийнятий до спільного розгляду з даним кримінальним провадженням. Одночасно Національну службу здоров`я України було визнано цивільним позивачем у даному кримінальному провадженні, обвинуваченого ОСОБА_6 визнано цивільним відповідачем, а Комунальне підприємство "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради та Комунальне некомерційне підприємство "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради визнано третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача.

Крім того, 27 серпня 2024 року до суду надійшла позовна заява представника малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням в загальному розмірі 565906,19 грн.

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 26 листопада 2024 року малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_5 було визнано цивільним позивачем у даному кримінальному провадженні, а обвинуваченого ОСОБА_6 визнано цивільним відповідачем.

Будучи допитаним обвинувачений ОСОБА_6 в ході судового розгляду свою вину визнав та надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті.

При цьому пояснив, що 04 травня 2024 року сів за кермо в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи, що це заборонено. Також зазначив, що швидкість не перевищував, однак не впорався із керуванням.

Водночас просив врахувати, що він усвідомив та визнав свою провину, зробивши для себе належні висновки, засуджує свою поведінку. Вказав, що розкаюється та просив суворо його не карати, надавши шанс на виправлення. Зазначив, що частково відшкодував заподіяні збитки.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просив при обранні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_6 врахувати визнання ним вини та наявність пом`якшуючих обставин, зокрема, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування завданих збитків та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років. Також просив сплачену заставу повернути заставодавцю.

Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила відшкодування завданої злочином шкоди зі сторони обвинуваченого, зокрема у розмірі 40000,00 грн. та 3000,00 злотих, про що надала суду письмову розписку. Відносно призначення міри покарання обвинуваченому, то просила, щоб таке було не суворе, але справедливе, залишивши його визначення на розсуд суду.

Представник потерпілого та його законного представника - адвокат ОСОБА_10 зважаючи на часткове відшкодування завданої шкоди, просив призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Прокурор у судовому засіданні просила визнати обвинуваченого ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286-1 та ч. 1 ст.289 КК України та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років та за ч. 1 ст. 289 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки та на підставі ст. 70 КК України визначити обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років, взявши його під варту негайно в залі суду. Також прокурор просила зарахувати обинуваченому у строк відбуття основного покарання строк попереднього ув`язнення у межах даного кримінального провадження.

Також просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави документально підтверджені процесуальні витрати у справі на залучення експертів для проведення експертиз, які становлять 25412,56 грн. та вирішити питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.

За правилами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях передбачених ч. 1 ст. 286-1 та ч. 1 ст. 289 КК України доведена сукупністю наступних доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, зокрема показаннями потерпілого, його законного представника та свідків.

Показання потерпілого, його законного представника та свідків, допитаних в судовому засіданні не викликають жодних сумнівів в їхній об`єктивності, оскільки є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими письмовими доказами вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286-1 та ч. 1 ст. 289 КК України, які були досліджені судом та містяться в матеріалах кримінального провадження, зокрема:

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, який підтверджує факт і обставини події, час, дату, координати проведення огляду (а.к.п 6-9 том №1);

- висновок від 04 травня 2024 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, який підтверджує перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння (а.к.п 35 том №1);

- протокол проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_6 із схемою та фототаблицями від 21 травня 2024 року, який підтверджує відповідність показань ОСОБА_6 обстановці безпосередньо на місці події, відтворює обставини злочину, а також послідовність дій (а.к.п 197-204 том №1);

- протокол проведення слідчого експерименту за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_11 із схемою та фототаблицями від 21 травня 2024 року, який підтверджує відповідність показань ОСОБА_12 обстановці безпосередньо на місці події, відтворює обставини злочину, а також послідовність дій (а.к.п. 213-217 том №1);

- протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 із схемою та фототаблицями від 21 травня 2024 року, який підтверджує відповідність показань ОСОБА_13 обстановці безпосередньо на місці події, відтворює обставини злочину, а також послідовність дій (а.к.п. 222-229 том №1);

- протокол огляду місця події від 21 травня 2024 року, який підтверджує об`єктивну обстановку на місці ДТП та обставини вчинення злочину (а.к.п. 234 том №1);

- висновок судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/118-24/5869-ІТ від 25.06.2024 року, який підтверджує технічну можливість запобігти ДТП, встановлює механізм аварії, наявність технічних несправностей та їхнє походження (а.к.п. 132-143 том №2);

- висновок судової транспортно-трасологічної експертизи № СЕ-19/118-24/5554-ІТ від 18.06.2024 року, який підтверджує просторово-динамічні обставини ДТП на основі дослідження залишених слідів і механічних пошкоджень (а.к.п. 150-156 том №2);

- висновок судової імунологічної експертизи № СЕ-19/106-24/7730_БД від 13.06.2024 року, який підтверджує наявність генетичного зв`язку та походження біологічних слідів, знайдених на місці події та на речових доказах (а.к.п. 192-203 том №2);

- висновок експерта №979 від 12 червня 2024 року про наявність в крові ОСОБА_6 1,33% етилового спирту (а.к.п.212-213 том №2);

- висновок судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/118-24/7474-ІТ від 27.06.2024 року, якою підтверджено недотримання ОСОБА_6 правил дорожнього руху та причинний зв`язок із ДТП (а.к.п. 222-227 том №2);

- висновок судово-медичної експертизи № 32 від 01.07.2024-10.07.2024 року, який підтверджує ступінь тяжкості отриманих ОСОБА_4 внаслідок ДТП тілесних ушкоджень та механізм їх утворення, яким саме предметом, знаряддям або способом вони були завдані (а.к.п 12-21 том №3).

Також в судовому засіданні за клопотанням прокурора було досліджено ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 07.05.2024 року про накладення арешту (а.к.п.102-104 том №1).

Крім цього, обставини вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень та його наслідки підтвердили допитані під час судового розгляду свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , а також неповнолітній потерпілий ОСОБА_4 та його законний представник ОСОБА_17 .

Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом.

Надаючи належну правову оцінку обсягу доказів, безпосередньо досліджених судом у судовому засіданні, у своїй сукупності, у суду відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази разом з визнанням вини обвинуваченим, суд вважає достатніми для доведеності обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_6 , оскільки такі узгоджуються між собою, не містять розбіжностей, об`єктивно відображують хід подій та відповідають фактичним обставинам справи.

Судом зауважується, що клопотань про недопустимість та неналежність доказів, а також зауважень щодо неповноти судового розгляду від учасників судового провадження не надходило.

Таким чином, суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого діяння, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, є правильною.

Крім цього, суд також вважає доведеним факт незаконного заволодіння ОСОБА_6 транспортним засобом, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 289 КК України є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - Постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 286-1 та ч. 1 ст. 289 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкі злочини.

Судом також досліджено характеризуючі особу обвинуваченого ОСОБА_6 матеріали.

Отже, суд враховує те, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше несудимий, на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває, по місцю проживання характеризується добре (а.к.п. 37-38, 42, 44, 45 том №3).

При цьому, обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_6 , згідно зі ст. 66 КК України, органом досудового розслідування зазначено щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Проте, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Втім, суд не знаходить підстав для визнання щирого каяття обвинуваченого обставиною, що пом`якшує покарання.

Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19.

До того ж, щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності.

Так, в ході судового розгляду обвинувачений визнав свою вину. Втім, на переконання суду, визнання вини обвинуваченим та його позиція в ході всього судового розгляду кримінального провадження не свідчила про осуд своєї поведінки, а бажання залагодити провину шляхом добровільного відшкодування шкоди виникло лише перед судовими дебатами, тобто завершальною частиною судового розгляду, та після підсумування доказів провини та аналізу обставин, що досліджувалися під час судового розгляду, а тому таку позицію суд кваліфікує як формальну або ж пасивну.

Тому, на переконання суду, пасивна позиція засудженого під час судового розгляду, свідчить про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

На це вказав Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 03 жовтня 2024 року по справі 701/1202/23.

Тож, сам по собі факт формального визнання вини не є безумовним свідченням щирого каяття, оскільки таке каяття повинно підтверджуватись критичною оцінкою власної поведінки, усвідомленням тяжкості вчиненого, щирим жалем з приводу наслідків кримінального правопорушення, відповідним ставленням до потерпілих та своєю процесуальною поведінкою.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження та поведінки обвинуваченого під час судового розгляду, останній не висловлював ініціативного та послідовного жалю з приводу вчиненого та навіть не попросив вибачення у потерпілого за вчинені ним діяння.

Крім того, суд приділяє особливу увагу тому факту, що інкриміновані кримінальні правопорушення обвинуваченому вчинені, коли останній перебував у стані алкогольного сп`яніння. Так, рівень алкоголю обвинуваченого встановлено 1,33 проміле, що відповідає легкому алкогольному сп`янінню, втім, в Україні допустима норма для водіїв становить 0,2 проміле. А тому, встановлений у обвинуваченого показник перевищує норму майже у 7 разів.

Тому суд враховує поведінку обвинуваченого під час судового розгляду, яка не свідчила про належну самокритичність та щире співпереживання наслідкам вчиненого кримінального правопорушення.

За таких обставин, суд констатує, що визнання вини обвинуваченим у даному випадку не може бути розцінене як щире каяття, у розумінні ст. 66 КК України, та не є підставою для пом`якшення покарання.

При цьому, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає як пом`якшуючу покарання обвинуваченого обставину - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки судом не встановлено, що дії обвинуваченого в ході досудового розслідування були вимушеними або спрямованими на уникнення відповідальності.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи обвинувачений частково відшкодував завдану шкоду потерпілій стороні у розмірі 40000,00 грн. та 3000,00 злотих, що підтверджується наданою під час судового розгляду розпискою законного представника

Проте, на переконання суду, часткове відшкодування обвинуваченим завданої шкоди свідчить лише про його намір загладити провину, а тому не враховується судом за п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Крім того, суд звертає увагу, що обставиною, яка відповідно до положень статті 67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , є вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, в стані алкогольного сп`яніння.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому, таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_6 , покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Вирішуючи дане питання, суд, зокрема, бере до уваги правову позицію, зазначену в постанові Верховного Суду України від 14 квітня 2016 року, відповідно до якої Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до ч. 1 ст.і 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Так, основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 286-1 КК України, є безпека дорожнього руху та експлуатації транспорту. При цьому, додатковим обов`язковим безпосереднім об`єктом є життя та здоров`я особи.

При цьому, основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 289 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та контрольовану експлуатацію транспорту.

Тобто злочини посягають на суспільні відносини, що забезпечують безпечне функціонування транспортної системи, а також на непорушність головних нематеріальних благ - життя та здоров`я учасників дорожнього руху.

Згідно зі ст. 3 Конституції України життя та здоров`я людини є найвищою соціальною цінністю, невід`ємним правом, яке ніхто не може порушувати.

Санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.

Санкція ч. 1 ст. 289 КК України передбачає покарання у виді обмеженням волі на строк від трьох до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк;.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Scoppolav. Italy (№ 2) (Заява № 10249/03)" від 17 вересня 2009 року констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Разом з тим, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просив застосувати до ОСОБА_6 ст. 69 КК України, у зв`язку із визнанням ним вини, щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину, часткове відшкодування потерпілому збитків.

Так, згідно з вимогами ст. 69 КК України, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Підставами призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності, а саме: наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, принаймні одна з встановлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У поєднанні з обставинами, які пом`якшують покарання, та з урахуванням даних про особу, які відповідним чином характеризують винуватого, зазначені чинники у своїй сукупності утворюють підставу для застосування положень ст. 69 КК України. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені в справі обставини у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Як встановлено, обвинувачений ОСОБА_6 , незаконно заволодів транспортним засобом та сів за кермо автомобіля не маючи посвідчення водія відповідної категорії, тим більше в стані алкогольного сп`яніння і чітко розуміючи це, не справився з керуванням транспортним засобом, порушив Правила дорожнього руху і, як наслідок, неповнолітній потерпілий ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Тому, зважаючи на вказане, суд критично оцінює вказане захисником, як підставу для застосування ст. 69 КК України, оскільки твердження про наявність всіх пом`якшуючих обставин не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому відсутні підстави для пом`якшення покарання обвинуваченому, та в результаті, застосування судом положень ст. 69 КК України.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, підстав для застосування ст. 69 КК України, про яку просив захисник до обвинуваченого, суд не вбачає у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дана правова норма може бути застосована та з огляду на відсутність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер вчиненого діяння, обставини його вчинення.

У даному випадку суд зауважує, що справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової практики.

Тому обвинувачений ОСОБА_6 повинен понести адекватне покарання за свої вчинки і покарання у виді штрафу, яке просив захисник, не досягне мети за ч. 2 ст. 50 КК України. Навіть наявність пом`якшуючих обставин, інших встановлених в справі обставин у своїй сукупності, на переконання суду, не настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. Натомість вищезазначені обставини, зокрема позиція потерпілої сторони та часткове відшкодування йому завданої шкоди надають суду можливість призначити основне покарання в мінімальних межах санкцій кримінального Закону.

Таким чином, узявши до уваги принцип правової справедливості, який є однією із ключових засад системи права та посідає особливе місце у кримінальному праві, де однією із складових цього принципу є співрозмірність вчиненого особою злочинного діяння та призначеного за нього покарання, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, зокрема обставини вчинених злочинів, їх тяжкість та наслідки - грубе порушення Правил дорожнього руху України та, як наслідок, завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень, особу обвинуваченого, суд, зважаючи на позицію потерпілої сторони, проте враховуючи недостатню кількість обставин, які пом`якшують покарання, приходить до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 необхідно призначити покарання в межах санкцій статтей інкримінованих за вказані кримінальні правопорушення та в мінімальних розмірах передбаченому для даних видів основних покарань, з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі, але з реальним його відбуттям, з позбавленням права керування транспортними засобами в межах санкції статті, яка передбачає даний вид додаткового покарання.

При цьому, визначаючи остаточне покарання за сукупністю кримінальних правворушень, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу часткового складання призначених покарань, оскільки призначення остаточного покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим не забезпечить досягнення мети покарання, визначеної ст. 50 КК України.

Вказане покарання обвинуваченому по своєму виду та розміру, на переконання суду, буде дієвим, виправданим справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також буде повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Питання про речові докази та розподіл процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.ст. 100, 124 КПК України.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2024 року накладено арешт на автомобіль ВАЗ 210994, реєстраційним номер НОМЕР_1 (vin НОМЕР_2 ), власником якого являється ОСОБА_18 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , та володільцем якого являється ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_3 , який зберігається в приміщенні для зберігання речових доказів Відділення поліції № 1 Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, що знаходиться за адресою вул. Юрія Колесника, 88Ж, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області із забороною власнику та володільцю автомобіля чи іншій особі відчужувати, розпоряджатися та користуватися вищевказаним транспортним засобом до прийняття кінцевого рішення у кримінальному провадженні, а також на марлеву серветку зі слідами одорологічного походження, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» ICR0145125; марлеву серветку зі слідами одорологічного походження, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» ICR0145128; марлеву серветку зі слідами одорологічного походження, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» ICR0145122; стерильну марлеву серветку зі змивом з керма автомобіля, котра знаходиться в паровому конверті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ», котрий опечатаний відтисками печаток «ДЛЯ ПАКЕТІВ № 24» «СЛІДЧЕ УПРАВЛІННЯ» «ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ в РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ» «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ»; стерильну марлеву серветку зі змивом з важеля перемикання передач автомобіля, котра знаходиться в паровому конверті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ», котрий опечатаний відтисками печаток «ДЛЯ ПАКЕТІВ № 24» «СЛІДЧЕ УПРАВЛІННЯ» «ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ в РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ» «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» та на фару транспортного засобу, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» KIV4104071.

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

До того ж встановлено, що під час досудового розслідування, стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 07 травня 2024 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який ухвалою від 02 липня 2024 року продовжено до 06 серпня 2024 року з одночасним визначенням застави 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 181680,00 грн.

Водночас, ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 липня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто з 31 липня 2024 року до 29 вересня 2024 року включно з правом внесення застави у межах 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 45420,00 грн.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 був звільнений з-під варти у зв`язку з внесенням застави у визначеному судом розмірі, про що свідчить лист начальника ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" №05-5695 від 29 серпня 2024 року.

З моменту звільнення з під варти у зв`язку з внесенням застави особа вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).

Згідно платіжної інструкції №2.66890223.1 від 08 серпня 2024 року застава в сумі 45420,00 грн. була сплачена за обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_19 .

З моменту звільнення з під варти у зв`язку з внесенням застави особа вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).

Встановлено, що під час перебування під заставою ОСОБА_6 умови запобіжного заходу не порушував, внесена заставодавцем у розмірі 45420,00 грн. застава у дохід держави не зверталась.

Частиною 11 ст. 182 КПК України передбачено, що застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 11 січня 2012 року №15, та змінами, що вносяться до вказаного порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу передбачений й порядок їх повернення, зокрема: кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України.

Згідно пунктів 7, 8 вказаного Порядку, застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку.

Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, якому відкрито депозитний рахунок, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; засвідчена судом копія ухвали слідчого судді, суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжної інструкції, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

Територіальне управління ДСА або апеляційний суд, Вищий антикорупційний суд, Верховний Суд, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, розглядає зазначені документи та протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження за умови зарахування коштів на депозитний рахунок готує та подає до органу Казначейства платіжну інструкцію про повернення коштів.

Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п`яти робочих днів з дня надходження платіжних інструкцій територіального управління ДСА або апеляційного суду, Вищого антикорупційного суду, Верховного Суду, який обрав запобіжний захід у вигляді застави, до органу Казначейства.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе після вступу вироку в законну силу, заставу у розмірі 45420,00 грн. повернути заставодавцю ОСОБА_19 .

Крім того, з метою забезпечення виконання вироку обвинуваченому ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили слід змінити запобіжний захід із застави на тримання під вартою.

Щодо вирішення цивільних позовів у кримінальному провадженні варто зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого.

Представником малолітнього потерпілого ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_10 до ОСОБА_6 в рамках кримінального провадження подано цивільний позов про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, зокрема, просить стягнути з обвинуваченого 65906,19 грн. майнової шкоди та 500000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимоги вказує, що отриманні тілесні ушкодження потерпілим є наслідком протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_6 .

Для лікування тілесних ушкоджень, завданих внаслідок протиправних дій ОСОБА_6 , ОСОБА_4 проходив діагностику, лікування у закладах охорони здоров`я, лікування у домашніх умовах, його матір змушена була купувати лікарські засоби, внаслідок чого понесено витрати на загальну суму 65906,19 грн., що підтверджується наявними платіжними інструкціями, фіскальними чеками, виписками з банківських рахунків.

Однак, у добровільному порядку ОСОБА_6 збитки, завдані внаслідок протиправних дій його боку, у повному обсязі не відшкодував, тому потерпіла сторона змушена звернутися для захисту своїх прав та законних інтересів до суду.

Крім того, діями ОСОБА_6 їй завдана моральна шкода. При визначенні розміру моральної шкоди, заподіяної обвинуваченим малолітньому потерпілому ОСОБА_4 просить врахувати характер діяння особи, що заподіяла шкоду, фізичні та моральні страждання малолітнього потерпілого, який отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, переніс фізичний біль, у дитини відбувався операційний та післяопераційний періоди, відновлення та процес реабілітації, ОСОБА_4 до цього часу продовжує лікування, вимушений був змінювати звичайний спосіб життя, докладати додаткових зусиль для його організації.

Так, потерпілий ОСОБА_4 з 2023 року активно відвідував секцію важкої атлетики, де подавав великі надії у досягненні успіхів в даному виді спорту, крім того, під час навчання у Дубровицькому ліцеї Дубровицької міської ради приймав активну участь у змаганнях з легкої атлетики, футболу та футзалу. Проте на сьогодні малолітній потерпілий не може відвідувати тренувань та приймати участі у змаганнях, оскільки біль у нижніх та верхній кінцівках унеможливлює виконання фізичних вправ і у зв`язку цим подальше продовження занять у вищевказаних видах спорту є неможливим, що пригнічує його та він доволі часто перебуває у депресії, замикається у собі, перестає розмовляти з оточуючими.

Крім того, внаслідок злочину не можуть нормально розвиватися нижні кінцівки малолітнього потерпілого, оскільки внаслідок травматичних змін одна нога стала коротшою від іншої, що дає йому підстави в законному порядку отримати статус «інваліда». Тобто вже в молодому віці ОСОБА_4 зазнав значних ушкоджень свого здоров`я, що наповнює його життя після дорожньо-транспортної пригоди значними муками.

Окремо звертає увагу на те, що отримані в ДТП травми позбавили ОСОБА_4 можливості самостійно себе обслуговувати, навчатися, вирішувати поточні справи, спілкуватися з оточуючими та однолітками. Потерпілий замкнувся в собі та перебуває у пригніченому стані, наявна рекомендація лікарів - нагляд психолога. Також виникли проблеми із неврологічним станом ОСОБА_4 . Лікарями рекомендовано постійний нагляд, обстеження та лікування.

В період лікування від спричинених травм та до теперішнього часу потерпілий відчуває біль, виникли порушення сну, постійні головні болі, супроводжується постійний фізичний біль. В даний час він не в повній мірі може читати та писати, самостійно майже не пересувається, хоча через біль намагається це робити, постійно потребує сторонньої допомоги. За станом здоров`я не міг приймати участь у слідчих діях.

Разом з цим, отримання сином ОСОБА_5 , яка є законним представником малолітнього потерпілого, в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди середньої тяжкості тілесних ушкоджень мали на неї, як матір трьох дітей, дуже негативний вплив. Так, син був госпіталізований у тяжкому стані, неодноразово прооперований, тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні. Син і на цей час потребує лікувальних заходів для поліпшення здоров`я, до ДТП син був здоровий, рухливий та спортивний, відвідував спортивну секцію з важкої атлетики, здобував нагороди у спортивних змаганнях, а після ДТП син позбавлений можливості продовжувати свою спортивну кар`єру та виступати на змаганнях. Під час лікування син відчував неабиякі болі та йому було необхідно пристосовуватись до негативних умов існування, пов`язаних з отриманими травмами, лікуванням та подальшим відновленням здоров`я, були порушені спортивні та життєві плани сина, на даний час він позбавлений можливості отримувати повноцінну освіту та займатись спортом. Після операції на тілі сина залишились шрами, які дуже негативно ним сприймаються, і такі обставини у своїй сукупності викликали негативні зміни емоціонального стану сина та порушили звичайний спосіб його життя, що, в свою чергу, порушило і звичайний спосіб життя його матері ОСОБА_5 , оскільки вона, дивлячись на страждання дитини, також отримала сильний стрес та не може забути обставини тих подій, негативні наслідки яких тривають і до цього часу. Більш того, впродовж всього періоду лікування її сина обвинувачений проявив до них відносну байдужість та бездіяльність, що також додало як їй, так і її сину моральних страждань.

Таким чином, внаслідок суспільно-небезпечних дій ОСОБА_6 , в результаті яких малолітній потерпілий ОСОБА_4 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження та моральні страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер, обсяг, вік, обставини, оцінюють у 500000,00 гри.

Вказана сума, на думку потерпілої сторони, є об`єктивною та справедливою, а відтак підлягає стягненню у повному обсязі на користь малолітнього потерпілого ОСОБА_4 та його законного представника.

Разом з тим, в рамках даного кримінального провадження також прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_20 подано цивільний позов в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_6 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Комунального підприємства "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину у розмірі 42438,64 грн.

Прокурор, в обґрунтування позовних вимог, зазначає, що потерпілий ОСОБА_4 , внаслідок вищевказаного кримінального правопорушення був госпіталізований до Комунального некомерційного підприємства "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради та, в подальшому, переведений до Комунального підприємства "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради.

Вказаними закладами охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення понесені витрати у розмірі 42438,64 грн., які обвинувачений ОСОБА_6 , у відповідності до ст. 1206 ЦК україни, зобов`язаний відшкодувати.

Цивільний позивач - потерпілий ОСОБА_4 , його законний представник ОСОБА_5 та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 заявлені позовні вимоги підтримали та просили задоволити та не заперечили щодо задоволення позову прокурора про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

У ході розгляду кримінального провадження встановлено, що відповідач - обвинувачений ОСОБА_6 , цивільний позов потерпілої сторони визнав частково, оскільки певна частина коштів ним уже відшкодована.

При цьому, цивільний позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України визнав в повному обсязі.

Захисник - адвокат ОСОБА_7 також просив цивільний позов потерпілої сторони задоволити частково та задоволити заявлену матеріальну шкоду, при цьому зазначив, що розмір моральної шкоди є завищеним та підлягає зменшенню зважаючи також на той факт, що шкода на даний час частково відшкодована.

Проти задоволення цивільного позову прокурора не заперечив.

Прокурор просила цивільний позов потерпілої сторони вирішити відповідно до норм цивільного законодавства, проти його задоволення не заперечила, а також підтримала цивільний позов прокурора поданий в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до обвинуваченого про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Від представників третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача Національної служби здоров`я України: Комунального підприємства "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради та Комунального некомерційного підприємства "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради в матеріалах кримінального провадження наявні клопотання про розгляд кримінального провадження без їхньої участі. Цивільний позов поданий прокурором відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_20 в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_6 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Комунального підприємства "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину підтримують в повному обсязі.

Дослідивши матеріали цивільних позовів, заслухавши доводи потерпілої сторони та позицію обвинуваченого, його захисника та прокурора, суд прийшла до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

У п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пленум Верховного суду України у п. 2 своєї постанови "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 23 березня 1992 року №2 (з подальшими змінами та доповненнями) роз`яснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Зі змісту ст. 1187 ЦК України вбачається, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як зазначається у п. 4 постанови пленуму ВСУ №4 від 01 березня 2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Частиною 1 ст. 1199 ЦК України визначено, що у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування,протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Водночас, у відповідності до ч. 1 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання. що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України (ч. 3 ст. 1206 ЦК України).

Відповідно до п. 3 постанови ПВСУ від 07 липня 1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з "Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 ( 545-93-п ) від 16 липня 1993 року.

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Відповідно до листа КНП "ДМЛ" від 06 червня 2024 року №877/01-16/24, ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП "ДМЛ" з 04.05.2024 по 05.05.2024 у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії (загальна кількість ліжко-днів 1). Загальна вартість лікування становить 1586,26 грн., які Національною службою здоров`я України оплачено.

Відповідно до листа КП "РОДЛ" від 17 червня 2024 року №775/01-09/24, ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в КП "РОДЛ" з 05.05.2024 по 16.05.2024 у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії та ортопедо-травматологічному центрі (загальна кількість ліжко-днів 10). загальна вартість лікування становить 40852,38 грн., які Національною службою здоров`я України оплачено.

Разом з тим, доданими до позовної заяви потерпілої сторони виписками з медичної картки стаціонарного хворого та рядом квитанцій, видаткових накладних, платіжних інструкцій, фіскальних чеків, виписками з карткових рахунків, підтверджується факт перебування на лікуванні потерпілого та понесені в результаті такого лікування матеріальні витрати.

Отже, потерпілим ОСОБА_4 підтверджено витрати на лікування, а тому такі підлягають задоволенню.

Разом з тим, ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, а згідно п. 5 даної Постанови обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", судам слід звернути увагу на те, що встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов`язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У п. 9 вищевказаної Постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як зазначається у рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" (п. 53), від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України" (п. 79), які є остаточними, в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди, суд приходить до висновку про те, що неправомірними діями обвинувачених дійсно така була завдана.

Так, судом враховано, що завданні тілесні ушкодження настала внаслідок неправомірних дій обвинуваченого, вчинених у стані алкогольного сп`яніння.

На переконання суду, вказані потерпілою стороною обставини безумовно спричинили потерпілому глибокі моральні переживання, які напряму пов`язані з негативними змінами в емоційній сфері, що виявляються в депресивному та пригніченому стані, замикання у собі, страхом, втратою можливості займатися спортом - важкою атлетикою, в якому він подавав великі надії у досягненні успіхів у даному виді спорту, що, в свою чергу, головним чином і заподіює моральні страждання в більшому обсязі.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд приймає до уваги фактичні обставини справи, враховує характер, тривалість і глибину душевних страждань потерпілого, значне ушкодження здоров`я, ступінь вини обвинуваченого та його поведінку, часткове добровільне відшкодування завданої ним шкоди, наслідки злочину, а також тривалість та глибину психотравмуючих наслідків.

Вирішуючи заявлений цивільний позов потерпілого про відшкодування майнової та моральної шкоди, суд виходить із вимог ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України та враховує характер і наслідки вчиненого кримінального правопорушення, тривалість лікування, глибину та тривалість моральних страждань потерпілого, ступінь вини обвинуваченого, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Судом установлено, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого потерпілий втратив нормальний та звичний уклад життя, а також зазнав тяжких душевних страждань, пов`язаних із отриманням тілесних ушкоджень, обставинами вчинення кримінального правопорушення та його наслідками.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, враховує ступінь вини обвинуваченого, характер немайнових втрат потерпілої особи та незворотність наслідків вчиненого кримінального правопорушення.

Разом з тим, визначений позивачем розмір моральної шкоди у 500000 грн, хоча й зумовлений тяжкими наслідками злочину, має оцінюватися судом з урахуванням вказаних вище засад розумності, справедливості та співмірності, оскільки відшкодування моральної шкоди має компенсаційний, а не каральний характер.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що заявлений розмір моральної шкоди є завищеним, а тому цивільний позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

На переконання суду, справедливим, співмірним та таким, що відповідає характеру й обсягу завданих потерпілій стороні моральних страждань, є відшкодування моральної шкоди у розмірі 350000 грн. При цьому, майнова шкода у розмірі 65906,19 грн., підтверджена матеріалами кримінального провадження та належними доказами, підлягає стягненню з обвинуваченого у повному обсязі.

За таких обставин, цивільний позов потерпілої сторони підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої сторони 65906,19 грн. майнової шкоди та 350000 грн. моральної шкоди.

Цивільний позов прокурора про стягнення витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину слід задоволити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 127, 129, 174, 182, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286-1, ч. 1 ст. 289 КК України, призначивши покарання:

- за ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років;

- за ч. 1 ст. 289 КК України у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 286-1, ч. 1 ст. 289 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

До вступу вироку в законну силу, змінити ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у даному кримінальному провадженні у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою взявши його під варту негайно в залі суду.

Строк відбування основного покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі рахувати з 26 червня 2026 року, тобто з моменту зміни йому міри запобіжного заходу на тримання під вартою.

Зарахувати ОСОБА_6 у строк відбуття основного покарання строк попереднього ув`язнення у межах даного кримінального провадження з 05 травня 2024 року, з часу фактичного затримання, до дня звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави - 08 серпня 2024 року, виходячи з положень ч. 5 ст. 72 КК України, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.

Строк додаткового покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення права керування транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Скасувати арешт, накладений на майно на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 07 травня 2024 року.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

- мобільний телефон Redmi, запальничку Cricket та 2 (два) навушники чорного кольору у футлярі чорного кольору, які знаходяться в сейф-пакеті "НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ" ІСR0145121 та передані в кімнату зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області - повернути ОСОБА_6 ;

- автомобіль ВАЗ 210994, реєстраційним номер НОМЕР_1 (vin НОМЕР_2 ), власником якого являється ОСОБА_18 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , та володільцем якого являється ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , житель АДРЕСА_3 , який зберігається в приміщенні для зберігання речових доказів Відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області, що знаходиться за адресою: вул. Юрія Колесника, 88Ж, м. Дубровиця Сарненського району Рівненської області - повернути власнику ОСОБА_18 ;

- марлеву серветку зі слідами одорологічного походження, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» ICR0145125; марлеву серветку зі слідами одорологічного походження, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» ICR0145128; марлеву серветку зі слідами одорологічного походження, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» ICR0145122; стерильну марлеву серветку зі змивом з керма автомобіля, котра знаходиться в паровому конверті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ», котрий опечатаний відтисками печаток «ДЛЯ ПАКЕТІВ №24» «СЛІДЧЕ УПРАВЛІННЯ» «ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ в РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ» «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ»; стерильну марлеву серветку зі змивом з важеля перемикання передач автомобіля, котра знаходиться в паровому конверті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ», котрий опечатаний відтисками печаток «ДЛЯ ПАКЕТІВ №24» «СЛІДЧЕ УПРАВЛІННЯ» «ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ в РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ» «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» та фару транспортного засобу, яка знаходиться в сейф-пакеті «НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ» KIV4104071 та передані в кімнату зберігання речових доказів ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області - знищити;

- оптичний диск з файлом "record-0000-035C-20240504201500-20240504204722", який знаходиться в сейф-пакеті "НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ УКРАЇНИ" CRI 1174262, який зберігається при матеріалах кримінального провадження - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Заставу, внесену на підставі ухвали Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 липня 2024 року за ОСОБА_6 , ОСОБА_19 (платіжна інструкція № 2.66890223.1 від 08 серпня 2024 року) в сумі 45420,00 грн. повернути заставодавцю ОСОБА_19 , після набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_6 документально підтвердженні процесуальні витрати на проведення судових експертиз в загальній сумі 25412,56 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста дванадцять гривень п`ятдесят шість копійок), зокрема:

- 7951,44 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» від 18.06.2024 № СЕ-19/118-24/5554-IT експертами Рівненського НДЕКЦ МВС України;

- 6058,24 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» від 25.06.2024 № СЕ-19/118-24/5869-IT експертами Рівненського НДЕКЦ МВС України;

- 4543,68 грн. за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи за експертною спеціальністю 12.2 «Визначення вартості колісних транспортних засобів та розміру збитку, завданого власнику» від 14.05.2024 № СЕ-19/118-24/5553-АВ експертами Рівненського НДЕКЦ МВС України;

- 3830,08 грн. за проведення судової біологічної експертизи, за експертною спеціальністю 9.7 «Одорологічні дослідження» від 13.06.2024 № СЕ-19/106-24/7730-БД експертами Житомирського НДЕКЦ МВС України;

- 3029,12 грн. за проведення судової інженерно-транспортної експертизи, за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди» від 27.06.2024 № СЕ-19/118- 23/7474-IT експертами Рівненського НДЕКЦ МВС України.

Цивільний позов представника цивільного позивача ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_10 до цивільного відповідача ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення майнову шкоду в розмірі 65906,19 грн. (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот шість гривень дев`ятнадцять копійок) та 350000,00 грн. (триста п`ятдесят тисяч гривень) моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог даного цивільного позову відмовити.

Цивільний позов прокурора відділу захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Рівненської обласної прокуратури ОСОБА_20 в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України до ОСОБА_6 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні позивача: Комунального підприємства "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_6 до Державного бюджету України витрати, понесені Комунальним некомерційним підприємством "Дубровицька міська лікарня" Дубровицької міської ради та Комунальним підприємством "Рівненська обласна дитяча лікарня" Рівненської обласної ради в розмірі 42438,64 грн. (сорок дві тисячі чотириста тридцять вісім гривень шістдесят чотири копійки).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1