Ухвала суду № 137745064, 25.06.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа № 949/828/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференції судове засідання по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62025240030006023 від 02 червня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2026 року до Дубровицького районного суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за №62025240030006023 від 02 червня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України із затвердженим 06 жовтня 2025 року обвинувальним актом.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду.

Крім того, вказаною ухвалою суду продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою на строк 60 днів, тобто з 11 травня 2026 року по 09 липня 2026 року включно.

23 червня 2026 року через канцелярію суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою, прокурор у клопотанні зазначає, що метою продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 є забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 менш суворого запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі (особисте зобов`язання, особиста порука, застава чи домашній арешт), не зможе забезпечити уникненню ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, виконання покладених на обвинуваченого обов`язків та його належної поведінки. Таким чином, утримати обвинуваченого від здійснення перешкод у кримінальному провадженні, для попередження та захисту потерпілого та свідків від протиправної поведінки може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, який вчинив умисні тяжкі кримінальні правопорушення, та який, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду, впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, чим перешкоджатиме встановленню істини в ході судового провадження, а тому з метою забезпечення виконання процесуальних рішень та запобігання подальшої злочинної діяльності, просив суд задоволити клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою. Крім того, просив не визначати розмір застави у відповідності до ч. 8 ст. 176 КПК України.

Потерпіла ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилася, подавши заяву про розгляд кримінального провадження без її участі.

Захисник - адвокат ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечила та просила обрати обвинуваченому ОСОБА_4 більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, що в повній мірі забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, оскільки обвинувачений вину визнає та зробив для себе належні висновки. Втім, у разі, якщо суд не буде вбачати підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який, зокрема домашній арешт, просила зменшити визначений раніше розмір застави.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.

Заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши обвинувальний акт та подане прокурором клопотання, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За ч. 4 ст. 176 КПК України, запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини "Тейс проти Румунії", автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи перешкоджати встановленню істини у справі іншим чином.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Тимошенко проти України" зазначив, щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції, самого факту, що цей захід застосовується згідно з національним законодавством, що відповідає визначеним стандартам, ще недостатньо він також повинен бути необхідним за даних обставин (також рішення у справах "Нештяк проти Словаччини" та "Хайредінова проти України").

Отже, у судовому засіданні встановлено, що в рамках кримінального провадження №62025240030006023 від 02 червня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України обвинуваченому ОСОБА_4 13 лютого 2026 року ухвалою слідчого судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, а саме до 10 квітня 2026 року, з одночасним визначенням застави 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області продовжено до 12 травня 2026 року.

Також, ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 11 травня 2026 року задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 та продовжено відносно ОСОБА_4 строк тримання під вартою на строк 60 днів, тобто з 11 травня 2026 року по 09 липня 2026 року включно з одночасним визначенням обвинуваченому ОСОБА_4 розміру застави у межах 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд, при наданні оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_4 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України, враховує положення статей 368, 369, 371, 374 КПК України, змістом яких передбачено, що надання оцінки доказів у справі відбувається в нарадчій кімнаті на стадії постановлення вироку. Зазначене свідчить про те, що суд на стадії проведення підготовчого судового засідання не може робити висновок щодо "обґрунтованості підозри" шляхом надання оцінки всіх доказів у справі, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, які здатні переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення, що відповідає критеріям, сформованих у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, позиції у рішенні від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", якою відзначено, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення; а також позиції у рішенні від 30 серпня 1990 року у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства", якою відзначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Отже, на думку суду, відомості, викладені в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, а також посилання прокурора в клопотанні на матеріали можуть свідчити про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Вагомість таких доказів наразі не викликає сумнівів.

При цьому суд враховує, що на стадії судового розгляду оцінка наявності обґрунтованого обвинувачення не може підміняти собою остаточну оцінку доказів та вирішення питання винуватості особи. Разом з тим, наявний обсяг матеріалів кримінального провадження, які досліджені судом при вирішенні питання про запобіжний захід, у своїй сукупності створює достатнє підґрунтя для висновку про те, що обвинувачення не є очевидно необґрунтованим.

Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання під вартою не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, але при збереженні розумної підозри відносно затриманої особи в скоєнні злочину, є умовою sine qua non (обов`язковою, неодмінною умовою) законності продовження терміну ув`язнення під варту і відповідає реальним вимогам громадського інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, має більшу вагу, ніж право на повагу свободи особи (§§ 73, 74 рішення ЕСПЛ від 08.06.2006 року у справі "Корчуганова проти росії", §§ 66, 67 рішень ЕСПЛ від 07.04.2005 у справі "Рохлина проти росії", §§ 73, 74 рішення ЕСПЛ від 01.06.2008 у справі "Мамедова проти росії", § 79 рішень ЕСПЛ від 10.02.2011 року по справі "Харченко проти України", §§ 40-42 рішення ЕСПЛ від 02.03.2006 року у справі "Долгова проти росії").

Таким чином, суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих та поки не досліджених доказів в повному обсязі, визначає, що причетність обвинуваченого до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень є вірогідною та достатньою для продовження щодо нього запобіжного заходу з огляду потреб судового слідства.

Так, у клопотанні прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

В обґрунтування вказаних ризиків прокурор зазначає наступне.

Санкціями ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк від 5 до 10 років та від 7 до 12 років відповідно, тому враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_4 у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, останній може переховуватися від суду з метою уникнення понесення покарання.

Так, у справі "Ілійков проти Болгарії" Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом про оцінюванні ризиків переховування.

Крім цього, прокурор звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_4 неодружений, дітей не має, опікуном чи піклувальником не являється, проживає в с. Мочулище Сарненського району без реєстрації, тобто не має стійких соціальних зв`язків, являється діючим військовослужбовцем, який самовільно залишив військову частину, де проходить військову службу. При цьому, він неодноразово судимий, вже відбував покарання у виді позбавлення волі, усвідомлюючи, що за вчинення ним інкримінованого злочину йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк, до дванадцяти років, перебуваючи на волі, здатен легко долати моральні бар`єри і застороги, законні заборони, загроза покарання може спонукати його до вчинків, які дозволяють цієї загрози уникнути, а тому може з легкістю залишити місце проживання та виїхати за межі України чи непідконтрольні владі України території і його місцеперебування буде встановити неможливо, що призведе до затягування процесуальних строків, прийняття процесуальних рішень під час судового розгляду, оголошенням розшуку обвинуваченого.

Зважаючи на наведені обставини, суд переконується в тому, що обвинувачений, перебуваючи на волі зможе залишити місце проживання та ймовірніше за все прийме спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення "Сулаоя проти Естонії", "Панченко проти росії"), тяжкість вказаного покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як підставу, що може спонукати до втечі.

Отже, у судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду.

На переконання прокурора, обґрунтування ризику - незаконного впливу на потерпілу, свідків у кримінальному провадженні являється те, що ключовими свідками у кримінальному провадженні є батько та співмешканка обвинуваченого. Вони хоч і допитані в якості свідків, однак не допитані в судовому засіданні.

Тому обвинувачений ОСОБА_4 з метою уникнення відповідальності за вчинене, висування своїх версій вчиненого може шляхом вмовлянь чинити тиск на даних свідків для зміни своїх показів у суді на свою користь.

Крім цього, обвинуваченому відомо, де проживає потерпіла ОСОБА_6 , відомо яким мобільним номером вона користується, оскільки саме за допомогою мобільного зв`язку вони підтримували контакт. Прокурор зазначає, що ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, може чинити тиск і на потерпілу, що і робив погрожуючи розголошенням відомостей, які потерпіла хотіла зберегти в таємниці, повідомляв їй інформацію про обізнаність в колі рідних та знайомих останньої, погрожуючи розголошенням вказаної інформації близьким людям, тим самим вже чинив психологічний тиск. З метою уникнення від відповідальності за вчинене ОСОБА_4 шляхом залякування, словесними погрозами може продовжити чинити психологічний вплив на потерпілу. Ступінь настання вказаного ризику надто високий, оскільки показання вказаних свідків та потерпілої доводитимуть провину ОСОБА_4 .

Суд, з огляду на вказане, з урахуванням, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 наразі лише призначений до розгляду, а безпосереднє дослідження доказів, у тому числі допит свідків сторони обвинувачення ще не розпочато, вважає, що ризик прийняття обвинуваченим спроб незаконного впливу на потерпілу та свідків, з метою переконання або змушення останніх надати покази у вигідному для себе аспекті є реальним.

Водночас, обґрунтуванням того, що обвинувачений ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, являється те, що обвинувачений неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, рахується особою раніше судимою вже аж сім разів, ряд злочинів він вчинив повторно, що підтверджується їх кваліфікацією, декілька обвинувальних актів за обвинуваченням ОСОБА_4 і на даний час ще знаходяться на розглядах в судах, що вказує про те, що ОСОБА_4 не бажає ставати на шлях виправлення, оскільки вказані кримінальні правопорушення, за які раніше судимий ОСОБА_4 є злочинами проти власності, а даний час він ніде не працює, офіційного заробітку не має та повторно вчинив злочин пов`язаний з вимаганням грошових коштів, що, на переконання прокурора, свідчить про те, що ОСОБА_4 заробляє на проживання злочинним шляхом та не будучи ізольованим, несе велику небезпеку для суспільства, оскільки вірогідність вчинення ним нових корисливих кримінальних правопорушень надто висока.

Отже, вказані ризики існують та вони не зменшилися за період застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовжують бути актуальними. Водночас, перебування обвинуваченого на волі призведе до неможливості повного та об`єктивного судового розгляду з вищенаведених причин.

При цьому, наведені прокурором ризики захисником та обвинуваченим не спростовані, що свідчить про їх реальне існування.

Таким чином, наведені прокурором ризики знайшли своє підтвердження в ході розгляду клопотання, доведенні прокурором та не спростовані стороною захисту, як і не наведені стороною захисту будь-які нові дані, які б свідчили про істотну зміну обставин або зменшення ступеня суспільної небезпеки інкримінованих кримінальних правопорушень.

Разом з тим, на противагу доводам сторони захисту, вказані ними обставини неможливо віднести до тих достатніх стимулюючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на переховування від суду, або незаконного впливу на недопитаних судом потерпілої та свідків чи вчинення іншого кримінального правопорушення, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинувачений не буде вчиняти перешкоди з метою уникнення від правосуддя у спосіб неявки в судові засідання, стороною захисту та обвинуваченим не наведено та не надано доказів на підтвердження цього.

До того ж, досліджуючи можливість застосування домашнього арешту на якому наголошував захисник, суд приходить до висновку про його неефективність, так як такий захід є недостатнім на даній стадії процесу. Домашній арешт не здатний повністю ізолювати обвинуваченого від засобів зв`язку, зокрема повністю обмежити використання сучасних засобів електронного зв`язку чи мережі Інтернет, за допомогою яких обвинувачений може здійснювати дистанційний вплив на учасників кримінального провадження, які ще не реалізували свій процесуальний статус у судовому засіданні. А тому, зміна запобіжного заходу на домашній арешт, на переконання суду, створить реальну загрозу позапроцесуального впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків, які ще не були допитані безпосередньо судом.

Тому, з огляду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, не зможе гарантувати належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти встановленим ризикам, які є дійсними та продовжують існувати.

Отже, суд приходить до висновку, що щодо обвинуваченого наявні конкретні обставини, які у своїй сукупності свідчать про існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Під час проведення судового засідання у кримінальному проваджені не здобуто відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою, також судом не отримано відомостей, щодо іншого комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також відсутність підстав для скасування запобіжного заходу, суд вважає необхідним клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу задоволити та продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.

При цьому, прокурор у клопотанні посилається на ч. 8 ст. 176 КПК України якою визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.

Втім, суд зауважує, що дана норма не містить застороги про неможливість визначення розміру застави при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Отже, відповідно до ч. 3 ст. 183, ч. 5 ст. 182 КПК України, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема вчинення його з корисливих мотивів, у воєнний час, зважаючи на діючі обмеження воєнного стану, та його тяжкість, відповідно до ст. 12 КК України, обвинуваченому слід обрати розмір застави в межах 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

У разі внесення застави обвинуваченим, з урахуванням тяжкості кримінальних правопорушень та вказаних обставин їх вчинення, слід покласти обов`язки передбачені ст. 194 КПК України, а саме: не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утриматись від спілкування із потерпілою, свідками в даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 176-178, 182, 194, 195, 331, 369-372, 394, 395 КПК України суд,

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора у кримінальному провадженню - начальника Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №62025240030006023 від 02 червня 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України - задоволити.

Продовжити строк тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 189 КК України на строк 60 днів, тобто з 25 червня 2026 року по 23 серпня 2026 року включно.

Одночасно визначити ОСОБА_4 у розмір застави у межах 150 (сто п`ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 499200 грн. (чотириста дев`яносто дев`ять тисячі двісті гривень), яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою особою (заставодавцем) за наступними реквізитами:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26259988;

Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ;

Код банку отримувача (МФО): 820172;

Рахунок отримувача: UA048201720355229002000010559.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 а на строк до 23 серпня 2026 року включно наступні обов`язки:

- не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- утриматись від спілкування із потерпілою та свідками в даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 у, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 а з-під варти, повідомивши усно та письмово прокурора та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений ОСОБА_4 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави, обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, що перебуває під вартою - з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали оголошений о 16 год. 26 червня 2026 року в приміщенні Дубровицького районного суду Рівненської області.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1