Рішення № 137745058, 17.06.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/189/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої у частині вимог, що допускають правонаступництво, є ОСОБА_2 , до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Чабан Ірина Володимирівна звернулася до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», у якому просила стягнути з відповідача на користь позивачки 255600,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника; 42600,00 грн страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи; 13250,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання; а також 27000,00 грн судових витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 18 березня 2024 року, близько 17 год. 20 хв., водій автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, порушуючи вимоги підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пунктів 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, рухаючись на 89 км автодороги Р-76 Прикладники Зарічне Дубровиця зі сторони с. Лісове в напрямку с. Золоте, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням автомобілем та допустив виїзд на зустрічну смугу руху, де сталося зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Volkswagen Golf» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події. Порушення водієм ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України перебували у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.

За вказаним фактом 18 березня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000345 внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286-1 КК України. Досудове розслідування завершено та складено обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 , який долучено до матеріалів цієї цивільної справи.

На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді номера обслуги гранатометного відділення 1 штурмового взводу 10 штурмової роти штурмового батальйону та отримував дохід.

ОСОБА_1 була матір`ю загиблого, особою з інвалідністю ІІ групи, пенсіонеркою та потерпілою від аварії на Чорнобильській АЕС, мала захворювання, пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи, і потребувала матеріальної допомоги.

Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ4820730, чинного на дату страхового випадку.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку з чим у неї виникло право на звернення до страховика із заявами про виплату страхового відшкодування, а саме: відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України №1961-IV страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, у розмірі 255600,00 грн; відповідно до пункту 27.3 статті 27 цього Закону страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 42600,00 грн; відповідно до пункту 27.4 статті 27 цього Закону страхового відшкодування витрат на поховання у розмірі 13250,00 грн.

У квітні 2024 року представник позивачки повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявами про виплату страхового відшкодування.

Відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив, пославшись на призупинення перебігу строку прийняття рішення до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні, що стало підставою для звернення до суду.

Як убачається з повідомлення Дубровицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 25 вересня 2025 року складено актовий запис про смерть №350 (а.с.124).

Ухвалою суду від 05 листопада 2025 року провадження у справі в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди закрито, а в частині вимог про стягнення 255600,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, та 13250,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, зупинено до залучення правонаступника (а.с.127-128).

Ухвалою суду від 30 березня 2026 року провадження у справі поновлено (а.с.163), а ухвалою суду від 23 квітня 2026 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як правонаступника позивачки (а.с.183).

Таким чином, після смерті первісної позивачки предметом судового розгляду залишилися майнові вимоги, які допускають правонаступництво, а саме: про стягнення 255600,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, 13250,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, та про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» первісно позовні вимоги не визнало та просило відмовити в їх задоволенні.

Заперечення відповідача були обґрунтовані тим, що ПрАТ «УПСК» не приймало рішення про виплату страхового відшкодування або про відмову у його виплаті, оскільки обставини дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої загинув ОСОБА_5 , розглядалися у кримінальному провадженні. У зв`язку із цим відповідач посилався на положення пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV та зазначав, що страховиком було призупинено перебіг строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування до дати, коли страховій компанії стане відомо про набрання рішенням у кримінальному провадженні законної сили. Також відповідач посилався на необхідність подання додаткових документів, зокрема документів щодо доходів загиблого та позивачки, а також документів для визначення кола осіб, які мають право на отримання страхових виплат (а.с.47-50).

Після поновлення провадження у справі та залучення правонаступника позивачки від представника відповідача надійшов відзив, у якому Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» не заперечувало проти задоволення позовних вимог у частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, у розмірі 13250,00 грн, однак продовжувало заперечувати проти стягнення 255600,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника. Представник відповідача зазначав, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів фактичного перебування на утриманні свого загиблого сина ОСОБА_5 на день його смерті, а також не довела, що дохід загиблого був для неї основним і постійним джерелом засобів до існування. Крім того, відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 отримувала пенсію, розмір якої перевищував прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, а тому, на думку відповідача, не довела потребу в матеріальній допомозі. Також відповідач зазначав, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі та проживала разом із чоловіком ОСОБА_2 , який був працездатною особою, у зв`язку із чим вона могла перебувати на його утриманні. Окремо відповідач звертав увагу на те, що сам факт спільного проживання матері із загиблим сином не є безумовним доказом перебування на його утриманні, а матеріали справи не містять доказів систематичного надання ОСОБА_5 матері грошової допомоги або іншого матеріального забезпечення (а.с.171-174).

Представник правонаступника позивачки ОСОБА_2 адвокат Чабан Ірина Володимирівна подала відповідь на відзив, у якій не погодилася з доводами відповідача та просила задовольнити позовні вимоги.

У відповіді на відзив зазначено, що відповідач помилково зводить право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, виключно до необхідності доведення повного фактичного утримання, тоді як ч.1 ст.1200 ЦК України передбачає право на відшкодування шкоди не лише для непрацездатних осіб, які фактично перебували на утриманні померлого, а й для непрацездатних осіб, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання. Представник правонаступника посилалася на те, що ОСОБА_1 була непрацездатною особою, пенсіонеркою, особою з інвалідністю ІІ групи, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, мала підтверджений стан здоров`я, який зумовлював потребу в матеріальній допомозі, а тому відповідно до ст.202 СК України мала право на одержання утримання від свого повнолітнього сина. На підтвердження цих обставин сторона позивача посилалася на довідку про доходи ОСОБА_5 №17187, копію його військового квитка, довідку про обставини травми, пенсійне посвідчення ОСОБА_1 , посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи, довідку до акта огляду МСЕК про встановлення ІІ групи інвалідності, індивідуальну програму реабілітації, довідку про розмір пенсії та довідку про склад сім`ї. Також зазначала, що ОСОБА_5 на момент дорожньо-транспортної пригоди проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , отримував дохід, достатній для утримання себе та надання матеріальної допомоги своїй непрацездатній матері, проживав разом із нею, не мав дружини та дітей. На думку представника правонаступника, сукупність поданих доказів підтверджує наявність у ОСОБА_1 на день смерті сина права на одержання від нього утримання, що є самостійною підставою для отримання страхового відшкодування відповідно до ст.1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону №1961-IV (а.с.187-189).

Від представника правонаступника позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи без участі ОСОБА_2 та його представника, у якій позовні вимоги підтримано в повному обсязі (а.с.206-207).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. Водночас відповідачем подано відзиви на позовну заяву, у яких викладено заперечення проти позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України неявка належним чином повідомленого учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи належне повідомлення відповідача, подання ним відзивів на позовну заяву та наявність у матеріалах справи достатніх письмових доказів, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі матеріалів.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які залишилися предметом судового розгляду, підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статей 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 21 березня 2024 року судом установлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 27 років, про що складено актовий запис №123 (а.с.12 зворот).

Згідно з копією обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000345 від 18 березня 2024 року щодо ОСОБА_3 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, смерть ОСОБА_5 настала на місці події від отриманих тілесних ушкоджень у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 18 березня 2024 року, близько 17 год. 20 хв., на 89 км автодороги Р-76 Прикладники Зарічне Дубровиця.

З обвинувального акта вбачається, що автомобілем марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , керував ОСОБА_3 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння та порушив вимоги підпункту «б» пункту 2.3, підпункту «а» пункту 2.9, пунктів 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України.

Порушення ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України перебували у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали (а.с.10-12).

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №70 від 19 березня 2024 року смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 17 год. 30 хв. від отриманих травм на місці події внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася поблизу с. Золоте Сарненського району Рівненської області (а.с.13).

Родинні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтверджуються копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 11 лютого 1997 року, у якому матір`ю ОСОБА_5 зазначена ОСОБА_6 , та копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 від 24 лютого 2003 року, згідно з яким після укладення шлюбу вона змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » (а.с.14, 14 зворот).

Із зазначеного свідоцтва про народження також убачається, що батьком ОСОБА_5 є ОСОБА_9 .

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_9 був непрацездатною особою, перебував на утриманні загиблого або мав на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також звертався до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

Відповідно до довідки №259/32.30-26 від 04 червня 2024 року, виданої Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян не виявлено актових записів про шлюб ОСОБА_5 та про народження у нього дітей (а.с.24).

Станом на дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АТ4820730, що підтверджується витягом із Централізованої бази даних МТСБУ та копією страхового полісу (а.с.19, 24 зворот).

У квітні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_10 відповідно до статей 33, 33-1 Закону №1961-IV подано до ПрАТ «УПСК» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.15).

Того ж дня відповідно до ст.35 та пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV подано заяви про виплату страхового відшкодування, у яких заявлено вимоги: про відшкодування моральної шкоди у розмірі 42600,00 грн, передбаченої пунктом 27.3 статті 27 Закону №1961-IV (а.с.15 зворот); про відшкодування шкоди, пов`язаної з втратою годувальника, у розмірі 255600,00 грн, передбаченої пунктом 27.2 статті 27 Закону №1961-IV (а.с.16); про відшкодування витрат, пов`язаних із похованням, у розмірі 13250,00 грн, передбачених пунктом 27.4 статті 27 Закону №1961-IV (а.с.16 зворот).

14 травня 2024 року представник позивачки отримав від страхової компанії відповідь, у якій зазначено, що оскільки дорожньо-транспортна пригода, яка сталася 18 березня 2024 року та внаслідок якої загинув ОСОБА_5 , розглядається у кримінальному провадженні, ПрАТ «УПСК» відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV прийняло рішення про призупинення перебігу строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування до набрання рішенням у кримінальній справі законної сили.

У вказаному листі також зазначено про необхідність надання додаткових документів на підтвердження вимог щодо виплати страхового відшкодування, пов`язаного зі смертю годувальника, документів для визначення кола осіб, які мають право на отримання частини відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , а також довідок про доходи ОСОБА_5 та ОСОБА_1 за останній календарний рік до дати дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик повідомив, що після одержання відповідних документів, зокрема інформації про набрання рішенням у кримінальному провадженні законної сили, розгляд страхової справи буде поновлено (а.с.18 зворот-19).

Таким чином, між сторонами виник спір щодо наявності правових підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, та страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, які після смерті первісної позивачки підтримує її правонаступник ОСОБА_2 .

Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді, особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, а також витрат на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом №1961-IV у редакції, чинній на час настання дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з пунктом 3 ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Частиною першою ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Закон №1961-IV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, регулював відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і був спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих під час експлуатації наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст.3 Закону №1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону №1961-IV визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю або майну третьої особи.

Згідно зі ст.23 Закону №1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, визначено ст.27 Закону №1961-IV.

Пунктом 27.1 статті 27 Закону №1961-IV передбачено, що страхове відшкодування виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є її прямим наслідком.

У цій справі смерть ОСОБА_5 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто безпосередньо у день дорожньо-транспортної пригоди, і є її прямим наслідком, що підтверджується свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть та обвинувальним актом у кримінальному провадженні. Доказів того, що смерть ОСОБА_5 настала з інших причин, матеріали справи не містять.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону №1961-IV передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, установлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установлених законом на день настання страхового випадку.

Наведена норма є відсилочною та прямо пов`язує право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного зі смертю потерпілого, з умовами, встановленими ст.1200 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується, зокрема, чоловікові, дружині, батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно, а особам з інвалідністю на строк їх інвалідності.

Отже, зміст ст.1200 ЦК України свідчить про існування двох самостійних підстав для виникнення права на відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого:

-фактичне перебування непрацездатної особи на утриманні померлого;

-наявність у непрацездатної особи на день смерті потерпілого права на одержання від нього утримання.

Тому суд не може обмежитися перевіркою лише того, чи надано докази фактичного передання загиблим матері грошових коштів, а повинен оцінити також, чи мала ОСОБА_1 на день смерті сина право на одержання від нього утримання.

Відповідно до ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.

З аналізу цієї норми вбачається, що для виникнення у батька або матері права на утримання від повнолітньої дитини необхідними є такі юридичні факти:

-походження дитини від відповідної особи;

-непрацездатність батька або матері;

-потреба такої особи у матеріальній допомозі.

Пункт 27.2 статті 27 Закону №1961-IV застосовується у поєднанні зі ст.1200 ЦК України. Право на відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю годувальника мають не лише непрацездатні особи, які фактично перебували на утриманні потерпілого, а й ті, які на день його смерті мали право на одержання від нього утримання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №643/207/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі №742/637/19-ц, від 08 вересня 2021 року у справі №577/1316/20, від 01 березня 2023 року у справі №279/1688/22 та від 15 березня 2023 року у справі №272/463/22.

Судом установлено, що на день смерті сина ОСОБА_1 була непрацездатною особою.

Це підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 , згідно з яким вона отримувала пенсію по інвалідності як потерпіла від аварії на ЧАЕС, копією посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_8 , копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №278521, згідно з якою їй встановлено ІІ групу інвалідності, причиною інвалідності зазначено захворювання, пов`язане з аварією на ЧАЕС, а строк інвалідності визначено до 01 липня 2026 року, а також індивідуальною програмою реабілітації (а.с.21, 22).

Зазначені докази свідчать не лише про формальну непрацездатність ОСОБА_1 , а й про наявність у неї стійкого стану здоров`я, який об`єктивно зумовлював потребу у витратах на лікування, підтримання стану здоров`я, реабілітацію та побутове забезпечення.

Тому вказані документи мають значення як для встановлення непрацездатності ОСОБА_1 , так і для оцінки її потреби у матеріальній допомозі.

З довідки про доходи №5880 9688 6385 1537, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, вбачається, що за період з 01 червня 2023 року по 30 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримала пенсійні виплати на загальну суму 87042,36 грн, зокрема у січні та лютому 2024 року по 9977,74 грн, а у березні та квітні 2024 року по 10499,12 грн (а.с.22 зворот).

Суд бере до уваги наявність у ОСОБА_1 пенсійного доходу, однак не погоджується з доводами відповідача про те, що сам факт отримання пенсії у розмірі, більшому за прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, автоматично виключає її потребу в матеріальній допомозі та право на утримання від повнолітнього сина.

Правовідносини щодо обов`язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків регулюються главою 17 розділу ІІІ СК України, зокрема ст.202 СК України.

Зазначена норма не містить положення про те, що батьки можуть вважатися такими, що потребують матеріальної допомоги, лише за умови отримання доходу, меншого за прожитковий мінімум.

Таке обмеження встановлене законодавством для окремих інших правовідносин, однак не може автоматично переноситися на правовідносини щодо обов`язку повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків.

При оцінці потреби ОСОБА_1 у матеріальній допомозі суд враховує не лише розмір її пенсії, а всі обставини у сукупності: встановлення їй ІІ групи інвалідності, статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, характер захворювання, наявність індивідуальної програми реабілітації, необхідність підтримання стану здоров`я та розмір її доходу.

Суд також ураховує, що для встановлення потреби у матеріальній допомозі за ст.202 СК України закон не встановлює вичерпного переліку доказів та не вимагає обов`язкового підтвердження кожної витрати окремими чеками чи квитанціями.

Така потреба може встановлюватися судом на підставі сукупності доказів щодо стану здоров`я, непрацездатності, характеру захворювання, соціального статусу, доходів та реальних життєвих потреб особи.

У цій справі наведена сукупність доказів є достатньою для висновку про те, що ОСОБА_1 потребувала матеріальної допомоги.

З копії військового квитка серії НОМЕР_9 від 05 вересня 2023 року вбачається, що ОСОБА_5 був військовослужбовцем (а.с.20).

З довідки про доходи №17187 від 07 червня 2024 року, виданої військовою частиною НОМЕР_3 Міністерства оборони України, встановлено, що ОСОБА_5 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , де за період з 16 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року отримав дохід у розмірі 152987,82 грн, з яких за листопад 2023 року 23191,13 грн, за грудень 2023 року 129796,69 грн (а.с.19 зворот).

Довідкою військової частини НОМЕР_3 про обставини травми №27061 від 25 листопада 2023 року підтверджується, що ОСОБА_5 проходив військову службу та 17 листопада 2023 року отримав поранення під час виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.20 зворот).

Зазначена довідка додатково підтверджує факт проходження ОСОБА_5 військової служби та характер його зайнятості у період, що передував дорожньо-транспортній пригоді.

Отже, на час смерті ОСОБА_5 був повнолітньою працездатною особою, мав реальне джерело доходу та об`єктивну можливість надавати матеріальну допомогу своїй непрацездатній матері.

З довідки про склад сім`ї №669 від 10 квітня 2024 року вбачається, що станом на 18 березня 2024 року разом із ОСОБА_1 були зареєстровані та проживали її чоловік ОСОБА_2 та син ОСОБА_5 (а.с.23 зворот).

Суд погоджується з доводами відповідача, що сам по собі факт спільного проживання не є безумовним доказом повного фактичного утримання.

Водночас довідка про склад сім`ї не є єдиним доказом, а оцінюється судом у сукупності з іншими письмовими доказами: фактом непрацездатності матері, встановленням їй ІІ групи інвалідності, статусом потерпілої від Чорнобильської катастрофи, наявністю індивідуальної програми реабілітації, розміром її пенсійного доходу, доходом загиблого сина від військової служби, відсутністю у нього дружини та дітей, а також положеннями ст.202 СК України.

Суд також бере до уваги положення підпункту «е» пункту 35.2 статті 35 Закону №1961-IV, згідно з яким у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю годувальника до заяви про страхове відшкодування додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній календарний рік та розміри пенсій, наданих утриманцям унаслідок втрати годувальника.

Водночас Закон №1961-IV не встановлює вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватися наявність права на одержання утримання, а тому суд оцінює всі подані сторонами докази у їх сукупності.

У цій справі довідка про склад сім`ї підтверджує спільне проживання ОСОБА_1 із сином на день його смерті, а інші докази підтверджують її непрацездатність, стан здоров`я, потребу в матеріальній допомозі та наявність у сина можливості надавати таку допомогу.

При цьому вирішальним для розгляду цієї справи є не доведення повного фактичного утримання матері сином, а встановлення того, чи мала ОСОБА_1 на день смерті сина право на одержання від нього утримання відповідно до ст.202 СК України.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 могла перебувати на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , суд оцінює критично.

Наявність у непрацездатної матері чоловіка не припиняє та не виключає обов`язку повнолітнього сина утримувати її за наявності умов, передбачених ст.202 СК України.

Закон не встановлює черговості, за якою наявність чоловіка автоматично усуває право матері на утримання від повнолітньої дитини, та не передбачає, що мати може реалізувати право на утримання від сина лише після доведення неможливості отримання утримання від чоловіка.

Наявність чоловіка може враховуватися як одна з обставин матеріального становища особи, однак не є самостійною підставою для відмови у визнанні права на утримання від повнолітньої дитини.

Відповідач, посилаючись на можливість утримання ОСОБА_1 її чоловіком, не надав доказів того, що ОСОБА_2 фактично повністю забезпечував усі потреби ОСОБА_1 , що її потреби у лікуванні, реабілітації та побутовому забезпеченні покривалися виключно за рахунок чоловіка або що матеріальна допомога сина була їй не потрібна.

Суд також ураховує, що обов`язок повнолітніх дітей утримувати непрацездатних батьків є самостійним сімейно-правовим обов`язком, який випливає з факту походження дитини від батьків, непрацездатності батьків і потреби в матеріальній допомозі.

Такий обов`язок не залежить від того, чи зверталася мати за життя сина до суду з окремим позовом про стягнення аліментів.

Для застосування ст.1200 ЦК України достатнім є встановлення того, що на день смерті потерпілого відповідна непрацездатна особа мала право на одержання від нього утримання.

Саме тому доводи відповідача про відсутність доказів фактичного передання ОСОБА_5 грошових коштів матері не спростовують права ОСОБА_1 на страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника.

Стаття 1200 ЦК України передбачає право не лише тих осіб, які фактично перебували на утриманні померлого, а й осіб, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.

Відповідач у своїх запереченнях зосередився переважно на першій підставі фактичному утриманні та не спростував наявність другої самостійної підстави, передбаченої законом, а саме права ОСОБА_1 на одержання утримання від сина на день його смерті.

Суд ураховує, що ОСОБА_1 була непрацездатною матір`ю загиблого, мала інвалідність ІІ групи, отримувала пенсію по інвалідності як потерпіла від аварії на ЧАЕС, мала документально підтверджений стан здоров`я, який зумовлював потребу в матеріальній допомозі, а її син ОСОБА_5 був повнолітньою працездатною особою, проходив військову службу, отримував дохід, проживав разом із матір`ю та не мав дружини і дітей.

У сукупності ці обставини дають суду підстави для висновку, що ОСОБА_1 на день смерті сина мала право на одержання від нього утримання відповідно до ст.202 СК України.

Той факт, що у свідоцтві про народження ОСОБА_5 зазначений також його батько ОСОБА_9 , не спростовує права ОСОБА_1 на страхове відшкодування.

Матеріали справи не містять доказів того, що батько загиблого належить до кола непрацездатних осіб, які перебували на утриманні загиблого або мали право на одержання від нього утримання.

Натомість ОСОБА_1 звернулася до страховика та суду, надала докази свого родинного зв`язку із загиблим, непрацездатності, стану здоров`я, потреби в матеріальній допомозі та наявності у сина доходу.

Щодо доводів відповідача про передчасність звернення до суду з позовом, оскільки кримінальне провадження за фактом дорожньо-транспортної пригоди ще розглядалося та було відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, суд зазначає наступне.

11 березня 2025 року у кримінальному провадженні №12024180000000345 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої загинув ОСОБА_5 , ухвалено вирок, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, та призначено йому покарання.

Вказаний вирок набрав законної сили 11 квітня 2025 року.

Отже, посилання відповідача на призупинення перебігу строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування до набрання законної сили рішенням у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови у позові, оскільки на час вирішення цієї цивільної справи вирок набрав законної сили.

Крім того, наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт дорожньо-транспортної пригоди, смерть ОСОБА_5 унаслідок цієї пригоди, чинність полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, звернення позивачки до страховика із заявами про виплату страхового відшкодування та невиплату відповідачем заявленого відшкодування.

Щодо розміру страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, суд зазначає наступне.

Дорожньо-транспортна пригода, у якій загинув ОСОБА_5 , сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2024 року становила 7100,00 грн.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону №1961-IV передбачено, що загальний розмір страхового відшкодування утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установлених законом на день настання страхового випадку.

Отже, мінімально гарантований законом розмір страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, станом на день дорожньо-транспортної пригоди становить 255600,00 грн:

7100,00 грн ? 36 = 255600,00 грн.

Зазначений розмір відповідає заявленим позовним вимогам і не перевищує ліміту страхового відшкодування, встановленого полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого.

Матеріали справи не містять доказів наявності інших осіб, які відповідно до ст.1200 ЦК України довели право на одержання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, та між якими відповідна сума підлягала б розподілу рівними частинами.

З огляду на встановлення судом того, що ОСОБА_1 мала право на одержання утримання від свого сина ОСОБА_5 на день його смерті, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення 255600,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

Щодо вимоги про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка здійснила необхідні витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно з пунктом 27.4 статті 27 Закону №1961-IV страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть.

Загальний розмір такого відшкодування щодо одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установлених законом на день настання страхового випадку.

З копій товарних чеків від 18 березня 2024 року, виданих ФОП ОСОБА_11 , вбачається, що ОСОБА_1 понесла витрати на поховання сина на загальну суму 13250,00 грн (а.с.25).

У матеріалах справи також наявний витяг із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо зазначеного суб`єкта господарювання (а.с.25 зворот-26).

Із заяви про виплату страхового відшкодування, поданої до ПрАТ «УПСК», убачається, що до виплати заявлена сума 13250,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання (а.с.16 зворот).

У відзиві, поданому після поновлення провадження у справі, відповідач не заперечував проти задоволення цієї частини позовних вимог.

Суд ураховує, що витрати на поховання підтверджені письмовими доказами, їх розмір не перевищує встановлений законом граничний розмір, відповідачем не спростований, а смерть ОСОБА_5 унаслідок дорожньо-транспортної пригоди підтверджена належними доказами.

Тому вимога про стягнення 13250,00 грн страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо процесуального правонаступництва суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії судового процесу, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено перелік прав та обов`язків, які не входять до складу спадщини, оскільки нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, була нерозривно пов`язана з особою ОСОБА_1 , у зв`язку із чим провадження у справі в цій частині було закрито.

Натомість вимоги про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, та страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання, мають майновий характер, були заявлені ОСОБА_1 за життя, але не були задоволені страховиком до її смерті.

ОСОБА_1 за життя звернулася до страховика із заявами про виплату відповідних сум та звернулася до суду за захистом свого майнового права.

Отже, спірне право на одержання відповідних грошових сум було заявлене та стало предметом судового захисту за життя ОСОБА_1 .

Після її смерті право вимоги у частині, яка допускає правонаступництво, не припинилося та перейшло до її правонаступника.

Правонаступником позивачки є ОСОБА_2 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою приватного нотаріуса про коло спадкоємців (а.с.160).

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як правонаступника позивачки.

Тому саме на його користь підлягають стягненню суми страхового відшкодування, право вимоги щодо яких виникло у ОСОБА_1 за життя та було предметом судового захисту.

Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на день смерті свого сина ОСОБА_5 була непрацездатною матір`ю, яка потребувала матеріальної допомоги та мала право на одержання від нього утримання.

Відповідно до ст.1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону №1961-IV вона мала право на страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника, у розмірі 255600,00 грн.

Це право було заявлене нею за життя до страховика та суду, а після її смерті у частині, яка допускає правонаступництво, перейшло до правонаступника.

Також доведеними є витрати на поховання у розмірі 13250,00 грн, проти задоволення яких відповідач не заперечував.

Тому позовні вимоги, які залишилися предметом судового розгляду після залучення правонаступника, підлягають задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат учасник справи подає докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг, виконаних робіт та їх вартості.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

У матеріалах справи наявні витяг із договору про надання професійної правничої допомоги та додаток до договору, згідно з якими плата за надані адвокатським об`єднанням послуги становить 3000,00 грн за одну годину (а.с.27, 31).

Також наявний детальний розрахунок робіт, виконаних для надання професійної правничої допомоги від 22 січня 2025 року, відповідно до якого загальна кількість витраченого часу становить 9 годин, а вартість наданих послуг 27000,00 грн (а.с.31 зворот-32).

У матеріалах справи наявне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002738, згідно з яким Чабан І.В. має право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.32 зворот).

Із розрахунку вбачається, що адвокатом надавалися послуги з консультування клієнта щодо порядку, строків і наслідків подання позовної заяви; з`ясування обставин, що мають значення для справи; визначення характеру правовідносин сторін та правових норм, які підлягають застосуванню; збирання та аналізу доказів; аналізу судової практики; підготовки адвокатських запитів; підготовки та подання позовної заяви з додатками.

Суд ураховує, що ця справа не є простою, оскільки потребувала аналізу норм цивільного, сімейного, страхового, спадкового та цивільного процесуального законодавства; оцінки правонаступництва після смерті первісної позивачки; співвідношення ст.1200 ЦК України, ст.202 СК України та пункту 27.2 статті 27 Закону №1961-IV; дослідження доказів щодо непрацездатності, інвалідності, доходів, складу сім`ї, звернення до страховика, понесення витрат на поховання та заперечень відповідача.

Справа має значення для сторони позивача, оскільки стосується відшкодування шкоди, заподіяної смертю близької особи.

Суд також бере до уваги, що вимога про відшкодування моральної шкоди вибула з предмета судового розгляду не у зв`язку з її необґрунтованістю, а внаслідок смерті первісної позивачки та неможливості правонаступництва у цій частині.

Натомість майнові вимоги, які залишилися предметом судового розгляду після залучення правонаступника, підлягають задоволенню.

За таких обставин витрати на професійну правничу допомогу не можуть бути відхилені лише з тієї підстави, що після смерті позивачки частина первісних вимог вибула з розгляду з процесуальних підстав.

Відповідачем не подано належного, мотивованого та обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, не наведено конкретних доводів щодо неспівмірності заявленої суми зі складністю справи, обсягом виконаних робіт або ціною позову.

Саме лише заперечення проти позову не є достатньою підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

З огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, ціну задоволених вимог, значення справи для сторони позивача, а також відсутність належного спростування співмірності цих витрат відповідачем, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 27000,00 грн є підтвердженими, реальними, необхідними та співмірними, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь правонаступника позивачки.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

За подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

У цій справі розмір задоволених майнових вимог становить 268850,00 грн.

Один відсоток від цієї суми становить 2688,50 грн, що не виходить за межі мінімального та максимального розміру судового збору.

Оскільки позивачка була звільнена від сплати судового збору, а позовні вимоги задоволено, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2688,50 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 55, 76-81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 263-265 ЦПК України, статтями 1187, 1200, 1201, 1218 ЦК України, статтею 202 СК України, статтями 3, 6, 22, 23, 27, 35, 36 Закону України №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на 18 березня 2024 року, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 , як правонаступника ОСОБА_1 , до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 255600 (двісті п`ятдесят п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 13250 (тринадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок страхового відшкодування, пов`язаного з витратами на поховання ОСОБА_5 .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 27000 (двадцять сім тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в дохід держави судовий збір у розмірі 2688 (дві тисячі шістсот вісімдесят вісім) гривень 50 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено о 09-00 год. 26 червня 2026 року

Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

Правонаступник позивачки: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_10 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_11 , виданий 20 жовтня 1997 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області.

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», місцезнаходження: вул. Кирилівська, буд. 40, м. Київ, 04080, код ЄДРПОУ 20602681.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.