Ухвала суду № 137740038, 22.06.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5537/26

Провадження № 4-с/727/20/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Чебан В.М.

при секретарі Миронюк Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці скаргу ОСОБА_1 , де заінтересованою особою виступає Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» (стягувач), на дії приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара Миколи Вікторовича, скасування постанови приватного виконавця, а також зобов`язання його вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці перебуває скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В., скасування постанови приватного виконавця, а також зобов`язання його вчинити певні дії, де заінтересованою особою виступає МКП «Чернівцітеплокомуненерго».

Вимоги скарги заявниця ОСОБА_1 мотивує тим, що вона є боржником у виконавчому провадженні №80540512 (ВП №80540512), відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Доготарем М.В. на підставі судового наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2025 року №727/11301/25 про стягнення на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 3987,68 грн, інфляційних втрат у сумі 30,93 грн, трьох відсотків річних у сумі 11,42 грн та судового збору у розмірі 242,24 грн.

Зазначає, що у зв`язку із війною вона перебуває за кордоном, а тому про існування судового наказу та відкриття виконавчого провадження дізналася лише напередодні її звернення до суду з вищевказаною скаргою, зокрема після отримання нею повідомлення банківської установи про накладення арешту на її банківський рахунок.

Вказує, що основна сума заборгованості за послуги теплопостачання у розмірі 3987,68 грн. була сплачена нею ще у серпні та вересні 2025 року, тобто до звернення стягувача - МКП «Чернівцітеплокомуненерго» до суду із заявою про видачу судового наказу, у зв`язку з чим вважає, що станом на дату його видачі заборгованість за надані комунальні послуги була відсутня, а тому відкриття виконавчого провадження та вчинення у його межах виконавчих дій за відсутності фактичної заборгованості, на її думку, порушує її права та законні інтереси.

Стверджує, що після її звернення до приватного виконавця із заявою та документами, які, на її думку, підтверджують відсутність заборгованості, належної реакції на таке звернення вона не отримала.

На підставі викладеного, заявниця ОСОБА_1 просить суд поновити строк на подання вищевказаної скарги; визнати незаконними дії приватного виконавця Доготара М.В., вчинені у ВП №80540512; скасувати постанову приватного виконавця від 19.03.2026 у ВП № 80540512 в частині стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження; зобов`язати приватного виконавця усунути порушення її прав, у тому числі припинити незаконне стягнення виконавчого збору та вчинити дії, необхідні для закінчення виконавчого провадження з урахуванням факту погашення заборгованості до його відкриття; вирішити питання щодо повернення безпідставно стягнутих, на її думку, з неї коштів у межах ВП № 80540512.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, однак спрямувала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність; вимоги вищевказаної скарги підтримала в повному обсязі.

При цьому, згідно спрямованих заявницею ОСОБА_1 письмових пояснень остання зазначає, що основна сума заборгованості була погашена нею добровільно ще до відкриття виконавчого провадження, про що було відомо як стягувачу, так і приватному виконавцю.

Вказує, що після отримання інформації про відкриття виконавчого провадження вона зверталася до приватного виконавця із відповідною заявою та документами на підтвердження погашення заборгованості, однак виконавчі дії продовжували вчинятися останнім.

Стверджує, що між нею та стягувачем МКП «Чернівцітеплокомуненерго» існує спір щодо підстав та розміру нарахувань.

Вважала, що накладення арешту на банківські рахунки та застосування інших заходів примусового виконання є непропорційними з огляду на обставини справи та факт погашення нею основної суми заборгованості, у зв`язку із чим вважала такі заходи надмірними та такими, що безпідставно обмежують її права.

На основі викладеного, заявниця ОСОБА_1 просила суд задовольнити вимоги її скарги в повному обсязі.

Приватний виконавець Виконавчого округу Чернівецької області Доготар М.В. та його представник адвокат Шешуряк В.Т. в судове засідання не з`явились, однак представник приватного виконавця подала до суду заяву, відповідно до змісту якої просила суд розгляд скарги проводити за їх відсутності; у задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 просила суд відмовити у повному обсязі.

При цьому, згідно спрямованих до суду представником приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. адвоката Шешуряк В.Т. письмових заперечень на скаргу остання вказує, що вищевказане ВП №80540512 було відкрито на підставі належного та чинного виконавчого документа судового наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці №727/11301/25 від 02 жовтня 2025 року, який на момент пред`явлення до виконання не був скасований та підлягав примусовому виконанню.

Стверджує, що всі постанови у виконавчому провадженні винесені відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», а тому вважає, що немає підстав для визнання їх незаконними.

Зазначає, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця та постанова про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження прийняті відповідно до вимог чинного законодавства та є обов`язковими процесуальними документами, які виносяться під час відкриття виконавчого провадження.

Стверджує, що доводи заявниці щодо погашення нею основної заборгованості не можуть свідчити про незаконність відкриття виконавчого провадження, оскільки на момент вчинення виконавчих дій виконавчий документ був чинним та перебував на примусовому виконанні, а за заявницею залишалася непогашеною заборгованість, присуджена судом вищевказаним судовим наказом, а саме: інфляційні втрати у розмірі 30,93 грн., три відсотки річних у розмірі 11,42 грн. та судовий збір у розмірі 242,24 грн., що в сукупності становить 284,59 грн.

На основі викладеного, представник приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. адвокат Шешуряк В.Т. просить суд відмовити у задоволенні вищевказаної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Представник стягувача МКП «Чернівцітеплокомуненерго» в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи у суді, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність.

Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги скарги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, надані сторонами в їх сукупності, приходить висновку, що вищевказана скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2025 року Шевченківським районним судом м. Чернівці було видано судовий наказ по справі №727/11301/25 про стягнення із заявниці ОСОБА_1 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у сумі 3987,68 грн, інфляційних втрат у розмірі 30,93 грн, трьох відсотків річних у розмірі 11,42 грн та судового збору у розмірі 242,24 грн. (а.с.46).

Як вбачається з наданих заявницею платіжних інструкцій від 26 серпня 2025 року (а.с.3) та від 17 вересня 2025 року (а.с.4), боржником (заявницею ОСОБА_1 ) на користь стягувача - МКП «Чернівцітеплокомуненерго» було сплачено грошові кошти у розмірі 490,00 грн. та 3497,68 грн., із призначенням платежу «Опалення», що загалом становить 3987,68 грн.

Таким чином, заявницею ОСОБА_1 було сплачено на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» заборгованість за надані останніми послуги з постачання теплової енергії у сумі 3987,68 грн., розмір яких встановлено вищевказаним судовим наказом Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2025 року по справі №727/11301/25.

03.03.2026 року стягувач МКП «Чернівцітеплокомуненерго» звернувся до приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. із заявою про примусове виконання рішення суду №196 (а.с.45 зворот), відповідно до змісту якої стягувачем було пред`явлено до примусового виконання вищевказаний судовий наказ по справі №727/11301/25 в частині стягнення із заявниці ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 30,93 грн., трьох відсотків річних у розмірі 11,42 грн. та судового збору у розмірі 242,24 грн., що загалом становить 284,59 грн.

Постановою приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. від 19 березня 2026 року було відкрито ВП №80540512 з примусового виконання судового наказу Шевченківського районного суду м. Чернівці по справі №727/11301/25 від 02 жовтня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь МКП «Чернівцітеплокомуненерго» вищевказаної заборгованості у розмірі 284,59 грн. (а.с.47 зворот - 48).

Того ж дня, 19 березня 2026 року, приватним виконавцем Доготарем М.В., у межах вищевказаного ВП №80540512 було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 28,46 грн., що становить 10 відсотків від суми, яка підлягає примусовому стягненню за вищевказаним виконавчим документом, тобто від 284,59 грн. (а.с.50 зворот - 51).

Крім цього, 19 березня 2026 року приватним виконавцем винесено постанову про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено мінімальні витрати виконавчого провадження у сумі 459,00 грн., до складу яких включено: плату за користування автоматизованою системою виконавчого провадження у розмірі 69,00 грн., витрати за винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у розмірі 121,50 грн., витрати за винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження у розмірі 73,50 грн., витрати за винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) у розмірі 121,50 грн. та витрати за винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця у розмірі 73,50 грн. (а.с.49).

Зазначене підтверджується інформацією з АСВП про виконавче провадження (а.с.40-42).

Вищевказані постанови відповідними супровідними листами приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. від 19.03.2026 року (а.с.47, 48 зворот, 50) були спрямовані боржнику заявниці по справі - ОСОБА_1 , що підтверджується копією інформації про поштове відправлення №R067126957413 (а.с.53).

Також, 20 березня 2026 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Доготаром М.В. у межах ВП №80540512 було винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах загальної суми стягнення 772,05 грн., яка складається із суми боргу за виконавчим документом у розмірі 284,59 грн., основної винагороди приватного виконавця у розмірі 28,46 грн. та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 459,00 грн. Зазначена постанова приватного виконавця Доготара М.В. 20.03.2026 року також була спрямована супровідним листом заявниці - ОСОБА_1 (а.с.52).

Так, відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав або свобод (ч. 1 ст. 449 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 449 ЦПК України вбачається, що пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

При цьому, частиною 1 статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішуючи питання щодо поновлення строку на подання скарги, суд також враховує доводи заявниці ОСОБА_1 про те, що протягом тривалого часу вона перебувала за межами України у зв`язку із введенням на території України воєнного стану та пов`язаними з цим обставинами, а про відкриття виконавчого провадження та вчинення приватним виконавцем виконавчих дій дізналася лише після отримання повідомлення банківської установи про накладення арешту на її рахунки.

За таких обставин суд вважає наведені заявницею ОСОБА_1 причини пропуску строку поважними, а тому приходить до висновку про наявність підстав для його поновлення.

Разом з тим, що вимог скарги ОСОБА_1 по її суті, то суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що примусовому виконанню підлягають, зокрема й судові накази, що були видані, в передбаченому законом порядку, відповідним судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення. А тому, відповідно, підлягає обов`язковому виконанню.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Аналізуючи наведені норми права у їх взаємозв`язку із встановленими обставинами справи, суд приходить до висновку, що приватний виконавець Виконавчого округу Чернівецької області Доготар М.В. при відкритті ВП №80540512 діяв у межах наданих йому законом повноважень та у спосіб, передбачений ЗУ «Про виконавче провадження».

Так, судом встановлено, що 03 березня 2026 року, тобто на момент звернення стягувача МКП «Чернівцітеплокомуненерго» із вищевказаною заявою про примусове виконання рішення до приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. вищевказаний судовий наказ Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 жовтня 2025 року у справі №727/11301/25 був чинним, у встановленому законом порядку не скасованим та підлягав примусовому виконанню.

Доказів, які б свідчили про зворотнє заявницею суду надано не було.

При цьому, невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2026 року по справі № 1309/9120/12 (провадження № 61-8990св25).

Водночас, стягувачем було пред`явлено до виконання не суму основного боргу за послуги теплопостачання, яка, як встановлено судом, була сплачена заявницею раніше, а виключно інфляційні втрати у розмірі 30,93 грн., три відсотки річних у розмірі 11,42 грн. та судовий збір у розмірі 242,24 грн., що в сукупності становить 284,59 грн.

При цьому, посилання заявниці ОСОБА_1 на те, що після її звернення до приватного виконавця із заявою та документами про сплату основної суми заборгованості (а.с.6) останній був зобов`язаний припинити подальше вчинення виконавчих дій та закінчити виконавче провадження, є безпідставними, оскільки подання боржником відповідної заяви саме по собі не є передбаченою законом підставою для закінчення виконавчого провадження, а фактичне виконання судового рішення в повному обсязі у межах ВП №80540512 матеріалами справи не підтверджено.

Крім цього, надіслана ОСОБА_1 електронною поштою вищевказана заява (а.с.6), на переконання суду, не відповідала вимогам, установленим для електронних документів, оскільки не була підписана електронним підписом, який відповідно до статей 6, 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» є обов`язковим реквізитом електронного документа та забезпечує ідентифікацію його автора, а тому таке звернення не могло вважатися належним чином оформленою заявою сторони виконавчого провадження.

Також, на переконання суду, не заслуговують на увагу твердження заявниці про наявність між нею та стягувачем МКП «Чернівцітеплокомуненерго» спору щодо підстав і розміру нарахувань, оскільки приватний виконавець не наділений повноваженнями перевіряти правильність судового наказу, переоцінювати встановлені судом обставини або змінювати визначений судом обсяг зобов`язань боржника, а зобов`язаний забезпечити виконання чинного виконавчого документа у тому змісті, в якому його видано та пред`явлено до виконання.

За таких обставин, доводи заявниці про те, що відкриття виконавчого провадження було безпідставним, суд вважає необґрунтованими, оскільки на момент відкриття приватним виконавцем Виконавчого округу Чернівецької області Доготарем М.В. вищевказаного виконавчого провадження (ВП №80540512) боржником - заявницею ОСОБА_1 залишалася не сплачена частина грошових зобов`язань, зокрема: інфляційні втрати у розмірі 30,93 грн., три відсотки річних у розмірі 11,42 грн. та судовий збір у розмірі 242,24 грн., що в сукупності становить 284,59 грн., присуджених останній судом згідно вищевказаного судового наказу.

Крім цього, суд також приходить до висновку про необґрунтованість вимог скарги ОСОБА_1 в частині зобов`язання приватного виконавця закінчити ВП №80540512, оскільки станом на час розгляду скарги відсутні передбачені статтею 39 ЗУ «Про виконавче провадження» підстави для його закінчення, зокрема заявницею не надано суду доказів фактичного виконання у повному обсязі судового наказу в частині стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та судового збору, а також погашення основної винагороди приватного виконавця і витрат виконавчого провадження.

При цьому, відповідно до чч. 1, 7 ст. 31 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» вбачається, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 31 ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 12 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №643 від 08 вересня 2016 року, вбачається, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

За наведених обставин, винесення приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди та визначення її розміру у сумі 28,46 грн. (286,40 х 10%) здійснено на виконання вимог чинного законодавства та у межах наданих йому повноважень, у зв`язку з чим доводи заявниці щодо безпідставності її нарахування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Крім цього, відповідно до частини 2 статті 42 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція), вбачається, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Згідно з абзацами 3, 4 пункту 2 розділу VI Інструкції вбачається, що мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

При цьому судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В. від 19 березня 2026 року у ВП №80540512 визначено мінімальні витрати виконавчого провадження у загальному розмірі 459,00 грн., до складу яких включено плату за користування автоматизованою системою виконавчого провадження у розмірі 69,00 грн., витрати, пов`язані з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, у розмірі 121,50 грн., постанови про стягнення витрат виконавчого провадження 73,50 грн., постанови про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу 121,50 грн. та постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця 73,50 грн., що, на переконання суду, відповідає вимогам вищевказаної Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Таким чином, визначення у межах ВП №80540512 мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 459,00 грн. є передбаченим законом процесуальним наслідком відкриття вищевказаного виконавчого провадження та не свідчить про неправомірність дій приватного виконавця.

При цьому, у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження виконавець не повинен зазначати детальний розрахунок понесених витрат, а зазначає лише розмір усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2021 року по справі №640/1612/20.

За наведених обставин, доводи скарги ОСОБА_1 в частині неправомірності стягнення з неї основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, та відповідно наявності підстав для скасування постанов приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної допомоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Щодо доводів заявниці про непропорційність накладення арешту на її банківські рахунки та застосування інших заходів примусового виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема, серед іншого, на кошти, які перебувають на рахунках у банках.

Згідно з частиною 1 статті 48 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У статті 56 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При цьому, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 03.07.2024 року по справі № 753/9629/23 (провадження №61-5730св24).

При цьому, вищевказаною постановою приватного виконавця про арешт коштів боржника від 20 березня 2026 року (а.с. 52) було накладено арешт на грошові кошти боржника (заявниці ОСОБА_1 ) в сумі 772,05 грн., з яких 284,59 грн. становила заборгованість за виконавчим документом, 28,46 грн. основна винагорода приватного виконавця, а 459,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, тобто арешт застосовано відповідно до обсягу грошових вимог, що підлягали стягненню з боржника у межах ВП №80540512.

Таким чином, застосований приватним виконавцем арешт мав забезпечувальний характер, був спрямований на реальне виконання чинного судового рішення (вищевказаного судового наказу) та за своїм обсягом не перевищував загальної суми стягнення, а тому підстав вважати його надмірним або непропорційним судом не встановлено.

При цьому заявницю не надано суду доказів того, що вищевказаний арешт було фактично поширено на кошти понад визначену постановою суму; на кошти, звернення стягнення на які заборонено законом, або на рахунки зі спеціальним режимом використання, у зв`язку з чим саме по собі накладення арешту на кошти, що знаходилися на банківських рахунках боржниці, не свідчить про порушення її прав.

Також суд враховує, що накладення арешту на кошти боржниці не є тотожним їх фактичному списанню чи безпосередньому зверненню на них стягнення, а становить окремий захід забезпечення виконання рішення, який тимчасово обмежує право боржника розпоряджатися коштами в межах визначеної суми.

До подібного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2026 року по cправі № 204/9551/18.

За таких обставин доводи заявниці ОСОБА_1 про непропорційність та надмірність накладеного арешту, а також про безпідставне обмеження її прав унаслідок застосування зазначеного заходу примусового виконання не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Щодо вимог скарги ОСОБА_1 про повернення їй безпідставно стягнутих з неї коштів у межах ВП №80540512, суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичного списання з банківських рахунків ОСОБА_1 , стягнення приватним виконавцем або зарахування на його депозитний рахунок будь-яких грошових коштів у межах зазначеного виконавчого провадження.

При цьому, заявницею не визначено конкретного розміру коштів, які, на її думку, були безпідставно стягнуті, та не надано документів, що підтверджують дату, суму і підставу такого стягнення.

Саме по собі накладення приватним виконавцем вищевказаного арешту на грошові кошти боржника (заявниці ОСОБА_1 ) не підтверджує їх фактичного списання чи перерахування вказаних коштів приватному виконавцю, а тому не може бути достатньою підставою для вирішення питання про їх повернення.

За таких обставин вимога скарги ОСОБА_1 про повернення безпідставно стягнутих з неї коштів є недоведеною та не ґрунтується на встановлених судом фактичних обставинах справи.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин, а тому суд не надає їм відповідну оцінку.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на наведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що приватний виконавець виконавчого округу Чернівецької області Доготар М.В. під час здійснення ВП №80540512 діяв на підставі чинного виконавчого документа, у межах наданих йому законом повноважень та у спосіб, передбачений ЗУ «Про виконавче провадження».

При цьому, неправомірних дій чи рішень приватного виконавця, які б порушували права або законні інтереси заявниці ОСОБА_1 , під час розгляду скарги судом не встановлено.

За таких обставин вимоги скарги ОСОБА_1 , де заінтересованою особою виступає МКП «Чернівцітеплокомуненерго», на дії приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара М.В., скасування постанови приватного виконавця, а також зобов`язання його вчинити певні дії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 76-81, 89, 126-127, 259-261, 353-354, 447 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду зі скаргою, де заінтересованою особою виступає Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» (стягувач), на дії приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара Миколи Вікторовича, скасування постанови приватного виконавця, а також зобов`язання його вчинити певні дії.

В задоволенні вимог скарги ОСОБА_1 , де заінтересованою особою виступає Міське комунальне підприємство «Чернівцітеплокомуненерго» (стягувач), на дії приватного виконавця Виконавчого округу Чернівецької області Доготара Миколи Вікторовича, скасування постанови приватного виконавця, а також зобов`язання його вчинити певні дії відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Ухвала може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали суду.

З повним текстом ухвали суду учасники справи можуть ознайомитись 26 червня 2026 року.

СУДДЯ: