Ухвала суду № 137726917, 26.06.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

490/2282/26 26.06.2026

н\п 1-кп/490/927/2026

Центральний районний суд міста Миколаєва

Справа № 490/2282/26

У Х В А Л А

про продовження строку тримання під вартою

26 червня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні №12025150000000108 від 04.02.2025 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_7 ;

обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_9 ,

встановив:

У провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України та за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.

Прокурор звернувся із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, застосованого ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26.09.2025. Прокурор зазначив, що підставою для продовження строку запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановлених під час застосування запобіжного заходу, і які наразі не зменшились; застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.

Прокурор клопотання підтримав в повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник не заперечували проти задоволення клопотання.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи в межах клопотання, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин, психотропних речовин та наркотичних засобів у великих розмірах та особливо великих розмірах, вчинених повторно, організованою групою.

Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26.09.2025 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 25.11.2025 включно без визначення розміру застави. Застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу було обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У подальшому ухвалами слідчого судді від 20.11.2025, 14.01.2026, 20.02.2026 строк тримання під вартою було продовжено до 18.01.2026, 25.02.2026, 25.03.2026 відповідно без визначення розміру застави.

Ухвалами суду від 20.03.2026, 08.05.2026 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18.05.2026, 06.07.2026 включно без визначення розміру застави.

Наразі, такі ризики як переховування від суду, незаконний вплив на свідків, інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, не перестали існувати та не зменшились.

Зазначені ризики підтверджено тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин, психотропних речовин та наркотичних засобів у великих розмірах та особливо великих розмірах, вчинених повторно, організованою групою, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна; усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності може вчинити дії щодо переховування від суду; крім того, оскільки обвинувачений особисто знає інших обвинувачених у кримінальному провадженні, обізнаний щодо анкетних даних свідків, яких ще не було допитано судом, можна з високою ймовірністю очікувати, що він може впливати на них з метою зміни показань на його користь; зважаючи на характер інкримінованого кримінального правопорушення та обставини його вчинення можна дійти висновку про високу ймовірність вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

За сукупності таких обставин, зокрема наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ст. 194 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора; продовження на шістдесят днів строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 .

Щодо застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд зазначає таке.

Запобіжний захід до ОСОБА_3 застосовано ухвалою слідчого судді від 26.09.2025 без визначення розміру застави; у подальшому такий запобіжний захід було неодноразово продовжено.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Таким чином, визначення застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України є правом суду і залежить від обставин справи.

Так, у рішенні у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22.01.2026 ЄСПЛ вказав на «абстрактність та гіпотетичність ризиків», які національні суди роками покладають в основу своїх ухвал, обираючи найсуворіший та одночасно винятковий запобіжний захід та продовжуючи тримання під вартою. ЄСПЛ вказав на невмотивовану відмову у застосуванні альтернативних запобіжних заходів. Суд послідовно наголошує, що тримання під вартою є винятковим, екстраординарним заходом. Національний суд зобов`язаний не просто формально згадати в ухвалі про можливість застави чи домашнього арешту, а й глибоко проаналізувати та переконливо пояснити, чому саме ці, м`якші заходи не здатні нівелювати наявні ризики. У зазначеному рішенні Суд вказує на «нездатність розглянути можливість застосування інших запобіжних заходів» як на самостійну підставу для констатації порушення Конвенції.

Ураховуючи обставини справи, суд вважає, що застава буде достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов`язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.

А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.

Ураховуючи викладене вище, зокрема тривалість судового провадження та його стадію, тривалість дії запобіжного заходу (тримання під вартою), який забезпечує виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених ст. 42 КПК України, доцільним є визначення розміру застави в межах визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, який в такій же мірі дозволить забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків у цьому провадженні, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що застава у триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обвинуваченого з тією ж вірогідністю, зможе забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визначення розміру застави, а саме: визначити заставу у розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400,00 грн; визначити, що у разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов`язки: прибувати до суду за відповідним викликом; не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з обвинуваченими, свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну.

Суд роз`яснює обвинуваченому ОСОБА_3 положення ч. 8 ст. 182 КПК України, а саме: у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Крім того, прокурор звернувся із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, застосованого ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.09.2025. Прокурор зазначив, що підставою для продовження строку запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановлених під час застосування запобіжного заходу, і які наразі не зменшились; застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.

Прокурор клопотання підтримав в повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник заперечували проти задоволення клопотання; захисник зазначила, що ОСОБА_4 мав роботу, а обставини справи свідчать про те, що збут наркотичних засобів налагоджено не було.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи в межах клопотання, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_4 обвинувачено у кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: незаконне придбання, перевезення, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин та психотропних речовин у великих розмірах та особливо великих розмірах, вчинених повторно, організованою групою.

Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27.09.2025 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 26.11.2025 включно без визначення розміру застави. Застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу було обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У подальшому ухвалами слідчого судді від 20.11.2025, 14.01.2026, 20.02.2026 строк тримання під вартою було продовжено до 18.01.2026, 25.02.2026, 25.03.2026 відповідно без визначення розміру застави.

Ухвалами суду від 20.03.2026, 08.05.2026 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18.05.2026, 06.07.2026 включно без визначення розміру застави.

Наразі, такі ризики як переховування від суду, незаконний вплив на свідків, інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, не перестали існувати та не зменшились.

Зазначені ризики підтверджено тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: незаконне придбання, перевезення, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин та психотропних речовин у великих розмірах та особливо великих розмірах, вчинених повторно, організованою групою, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна; усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності може вчинити дії щодо переховування від суду; крім того, оскільки обвинувачений особисто знає інших обвинувачених у кримінальному провадженні, обізнаний щодо анкетних даних свідків, яких ще не було допитано судом, можна з високою ймовірністю очікувати, що він може впливати на них з метою зміни показань на його користь; зважаючи на характер інкримінованого кримінального правопорушення та обставини його вчинення можна дійти висновку про високу ймовірність вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

За сукупності таких обставин, зокрема наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ст. 194 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора; продовження на шістдесят днів строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .

Аргументи сторони захисту щодо необґрунтованості клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є переконливими та такими, що спростовують наведені вище висновки суду.

Щодо застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд зазначає таке.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 застосовано ухвалою слідчого судді від 27.09.2025 без визначення розміру застави; у подальшому такий запобіжний захід було неодноразово продовжено.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Таким чином, визначення застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України є правом суду і залежить від обставин справи.

Так, у рішенні у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22.01.2026 ЄСПЛ вказав на «абстрактність та гіпотетичність ризиків», які національні суди роками покладають в основу своїх ухвал, обираючи найсуворіший та одночасно винятковий запобіжний захід та продовжуючи тримання під вартою. ЄСПЛ вказав на невмотивовану відмову у застосуванні альтернативних запобіжних заходів. Суд послідовно наголошує, що тримання під вартою є винятковим, екстраординарним заходом. Національний суд зобов`язаний не просто формально згадати в ухвалі про можливість застави чи домашнього арешту, а й глибоко проаналізувати та переконливо пояснити, чому саме ці, м`якші заходи не здатні нівелювати наявні ризики. У зазначеному рішенні Суд вказує на «нездатність розглянути можливість застосування інших запобіжних заходів» як на самостійну підставу для констатації порушення Конвенції.

Ураховуючи обставини справи, суд вважає, що застава буде достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов`язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.

А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.

Ураховуючи викладене вище, зокрема тривалість судового провадження та його стадію, тривалість дії запобіжного заходу (тримання під вартою), який забезпечує виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених ст. 42 КПК України, доцільним є визначення розміру застави в межах визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, який в такій же мірі дозволить забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків у цьому провадженні, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що застава у триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обвинуваченого з тією ж вірогідністю, зможе забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визначення розміру застави, а саме: визначити заставу у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400,00 грн; визначити, що у разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов`язки: прибувати до суду за відповідним викликом; не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з обвинуваченими, свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну.

Суд роз`яснює обвинуваченому ОСОБА_4 положення ч. 8 ст. 182 КПК України, а саме: у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Крім того, прокурор звернувся із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів, застосованого ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26.09.2025. Прокурор зазначив, що підставою для продовження строку запобіжного заходу є наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, встановлених під час застосування запобіжного заходу, і які наразі не зменшились; застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним ризикам.

Прокурор клопотання підтримав в повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник заперечували проти задоволення клопотання; захисник зазначив, що клопотання необґрунтоване, ризики суттєво зменшились, достатнім буде застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт; обвинувачений підтримав позицію захисника.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи в межах клопотання, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_5 обвинувачено у кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: незаконне придбання, перевезення, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин, психотропних речовин та наркотичних засобів у великих розмірах та особливо великих розмірах, вчинених повторно, організованою групою.

Ухвалою слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26.09.2025 ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 25.11.2025 включно без визначення розміру застави. Застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу було обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02.10.2025 ухвалу слідчого судді Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26.09.2025 скасовано; постановлено нову ухвалу, якою ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23.11.2025 включно без визначення розміру застави. Застосування до обвинуваченого такого виду запобіжного заходу було обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

У подальшому ухвалами слідчого судді від 20.11.2025, 14.01.2026, 20.02.2026 строк тримання під вартою було продовжено до 18.01.2026, 25.02.2026, 25.03.2026 відповідно без визначення розміру застави.

Ухвалами суду від 20.03.2026, 08.05.2026 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 18.05.2026, 06.07.2026 включно без визначення розміру застави.

Наразі, такі ризики як переховування від суду, незаконний вплив на свідків, інших обвинувачених у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується, не перестали існувати та не зменшились.

Зазначені ризики підтверджено тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме: незаконне придбання, перевезення, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин, психотропних речовин та наркотичних засобів у великих розмірах та особливо великих розмірах, вчинених повторно, організованою групою, які відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна; усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим, з метою уникнення кримінальної відповідальності може вчинити дії щодо переховування від суду; крім того, оскільки обвинувачений особисто знає інших обвинувачених у кримінальному провадженні, обізнаний щодо анкетних даних свідків, яких ще не було допитано судом, можна з високою ймовірністю очікувати, що він може впливати на них з метою зміни показань на його користь; зважаючи на характер інкримінованого кримінального правопорушення та обставини його вчинення можна дійти висновку про високу ймовірність вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, на які посилається прокурор, суд констатує, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких злочинів викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передбачати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Рішення про застосування одного з видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК України конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Таким чином, за сукупності встановлених обставин, зокрема наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ст. 194 КПК України, не встановлено.

Доводи сторони захисту щодо зменшення ризиків та недоцільності тримання обвинуваченого під вартою не є переконливими та такими, що спростовують наведені висновки суду.

Ураховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора; продовження на шістдесят днів строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .

Щодо застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд зазначає таке.

Запобіжний захід до ОСОБА_5 застосовано ухвалою слідчого судді від 26.09.2025 без визначення розміру застави; у подальшому такий запобіжний захід було неодноразово продовжено.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Таким чином, визначення застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України є правом суду і залежить від обставин справи.

Так, у рішенні у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22.01.2026 ЄСПЛ вказав на «абстрактність та гіпотетичність ризиків», які національні суди роками покладають в основу своїх ухвал, обираючи найсуворіший та одночасно винятковий запобіжний захід та продовжуючи тримання під вартою. ЄСПЛ вказав на невмотивовану відмову у застосуванні альтернативних запобіжних заходів. Суд послідовно наголошує, що тримання під вартою є винятковим, екстраординарним заходом. Національний суд зобов`язаний не просто формально згадати в ухвалі про можливість застави чи домашнього арешту, а й глибоко проаналізувати та переконливо пояснити, чому саме ці, м`якші заходи не здатні нівелювати наявні ризики. У зазначеному рішенні Суд вказує на «нездатність розглянути можливість застосування інших запобіжних заходів» як на самостійну підставу для констатації порушення Конвенції.

Ураховуючи обставини справи, суд вважає, що застава буде достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов`язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.

А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.

Ураховуючи викладене вище, зокрема тривалість судового провадження та його стадію, тривалість дії запобіжного заходу (тримання під вартою), який забезпечує виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених ст. 42 КПК України, доцільним є визначення розміру застави в межах визначених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, який в такій же мірі дозволить забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків у цьому провадженні, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що застава у триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обвинуваченого з тією ж вірогідністю, зможе забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визначення розміру застави, а саме: визначити заставу у розмірі вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400,00 грн; визначити, що у разі внесення застави покласти на обвинуваченого такі обов`язки: прибувати до суду за відповідним викликом; не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з обвинуваченими, свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну.

Суд роз`яснює обвинуваченому ОСОБА_5 положення ч. 8 ст. 182 КПК України, а саме: у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Керуючись статтями 176, 177, 178, 182, 183, 331, 372 КПК України, суд

постановив:

клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 задовольнити;

продовжити строк тримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на шістдесят днів - до 24.08.2026 включно;

визначити ОСОБА_3 заставу в розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400,00 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста грн 00 коп);

у разі внесення вказаного розміру застави на відповідний рахунок обвинувачений звільняється з-під варти в порядку визначеному ч. 4 ст. 202 КПК України;

у разі звільнення з-під варти на ОСОБА_3 покласти до 24.08.2026 включно такі обов`язки:

- прибувати до суду за відповідним викликом;

- не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування з обвинуваченими, свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну;

- з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави;

клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 задовольнити;

продовжити строк тримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під вартою на шістдесят днів - до 24.08.2026 включно;

визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400,00 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста грн 00 коп);

у разі внесення вказаного розміру застави на відповідний рахунок обвинувачений звільняється з-під варти в порядку визначеному ч. 4 ст. 202 КПК України;

у разі звільнення з-під варти на ОСОБА_4 покласти до 24.08.2026 включно такі обов`язки:

- прибувати до суду за відповідним викликом;

- не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування з обвинуваченими, свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну;

- з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави;

клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 задовольнити;

продовжити строк тримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під вартою на шістдесят днів - до 24.08.2026 включно;

визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі трьохсот прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400,00 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста грн 00 коп);

у разі внесення вказаного розміру застави на відповідний рахунок обвинувачений звільняється з-під варти в порядку визначеному ч. 4 ст. 202 КПК України;

у разі звільнення з-під варти на ОСОБА_5 покласти до 24.08.2026 включно такі обов`язки:

- прибувати до суду за відповідним викликом;

- не відлучатися з м. Миколаєва без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування з обвинуваченими, свідками, спеціалістами, експертами у вказаному кримінальному провадженні, іншими особами з приводу обставин вчиненого кримінального правопорушення;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд і в`їзд в Україну;

- з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави;

Ухвала підлягає негайному виконанню і набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня оголошення ухвали, а обвинуваченими - протягом п`яти днів з моменту вручення копії ухвали.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя ОСОБА_1