Рішення № 137719339, 26.06.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 766/3755/26

Провадження № 2/463/1851/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Грицка Р.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Шпуляра І.Ю.,

представника позивача - Стеценка М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року у розмірі 76524,38 гривень.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.05.2021 року між АТ «ПРАВЕКС-БАНК» та відповідачем було укладено кредитний договір № 232RPUA211440001, за умовами якого Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит у розмірі 110000,0 гривень, а позичальник зобов`язувалася в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати відсотки за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, кредитні кошти відповідачу було надано у спосіб, зазначений у кредитному договорі, а відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконує належним чином. Станом на 19.01.2024 року заборгованість за кредитним договором відповідача становила 121517,62 гривень, з яких: 98888,74 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 22628,88 гривень - заборгованість за відсотками. У зв`язку із чим, позивач у липні 2024 року звернувся до суду з позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку. За результатами судового розгляду, постановою Херсонського апеляційного суду від 11.03.2025 року у справі № 766/10716/24 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь АТ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року станом на 19 січня 2024 року у розмірі 60169,14 гривень, з яких: 37540,26 гривень - прострочена заборгованість по кредиту (тіло); 22628,88 гривень - прострочена заборгованість по відсотках. В іншій частині позовних вимог відмовлено, з підстав ненадання позивачем суду доказів направлення та вручення відповідачу вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту, внаслідок чого у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, тобто немає підстав для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів, а саме дострокового стягнення заборгованості по кредиту та відсотках. Після набрання рішенням законної сили, відповідач продовжує не виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, строк якого не сплинув, внаслідок чого станом на 11.02.2026 року утворилась заборгованість за період з 19.01.2024 року по 10.02.2026 року у розмірі 76524,38 гривень, з яких: 61348,48 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 15175,90 гривень - заборгованість за відсотками. Дану суму просить стягнути у примусовому порядку.

Відповідач не погодилася та подала відзив на позовну заяву, долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. Вважає, позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Вказує, що постановою Херсонського апеляційного суду від 11.03.2025 у справі 766/10716/24, з неї частково стягнуто на користь АТ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 у розмірі 60169,14 гривень. 22.04.2025 року Херсонським міським судом Херсонської області на вимогу АТ «ПРАВЕКС-БАНК», було видано виконавчий лист № 766/10716/24. Вказує, що нею 06.04.2025 року було сплачено судові витрати на рахунок АТ «ПРАВЕКС-БАНК», відповідно до постанови суду, та кожного місяця, починаючи з червня 2025 року по теперішній час перераховуються на рахунок приватного виконавця сума коштів в рахунок погашення боргу, визначеного судом. Станом на 25.03.2026 року нею сплачено в рахунок погашення боргу 50000,0 гривень. Тобто, на дату подання позову вона продовжує сплачувати борг і виконавче провадження не закрито, строк закінчення сплати визначеного боргу судом не встановлено. Отже, тільки після закриття виконавчого провадження можна буде розрахувати суму боргу перед позивачем, яку їй залишиться сплатити із загальної суми боргу 121517,62 гривень. Зазначена сума боргу до стягнення в позовній заяві не є коректною і включає суму боргу, яка вже визначена судом до стягнення. Після набрання рішенням суду законної сили, сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Повторний позов АТ «ПРАВЕКС-БАНК» виглядає як притягнення до подвійної відповідальності боржника за одне й те ж саме порушення кредитного договору, що відповідно до ст.61 Конституції України заборонено. Зауважує, що позивач переконливо не довів суму боргу до стягнення за зазначений період у позовній заяві за кредитним договором, наданий розрахунок не пояснює, чому сума нарахованих відсотків не відповідає сумі відсотків відповідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту. Тобто, залишається незрозумілим чому позивач просить суд стягнути 15175,90 гривень нарахованих відсотків та 61348,48 гривень тіла самого кредиту (згідно наданому до позовної заяви розрахунку) за вказаний в позовній заяві період з 19.01.2024 року по 10.02.2026 року, а не суму згідно договору за той самий період, яка становить, наприклад по нарахованим відсоткам за вказаний період орієнтовно 9600,0 гривень. Незрозуміло, чи врахована сума платежів по кредитному договору, яку відповідач вже сплатила до виникнення заборгованості, що підтверджується випискою по особовому рахунку. Також, позивачем не було доведено, що сума заборгованості за тілом кредиту в розмірі 61348,48 гривень не включає в себе суму 37540,26 гривень, яка вже стягнута постановою Херсонського апеляційного суду від 11.03.2025 року у справі № 766/10716/24 та примусово стягується у виконавчому провадженні. Більш того, позивач нарахував заборгованість за відсотками в розмірі 15175,90 гривень за період з 19.01.2024 року по 10.02.2026 року. Проте, звернувшись у липні 2024 року з позовом про дострокове стягнення всього боргу у справі № 766/10716/24, Банк на власний розсуд змінив строк чинності договору та правовідносини сторін, строк виконання основного зобов`язання та вважав кредитний договір таким, строк дії якого закінчився. Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом, а також обумовлену в договорі комісію, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (тобто вимоги про дострокове стягнення). Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, після направлення вимоги або пред`явлення позову про дострокове погашення кредиту, кредитор втрачає право нараховувати відсотки, передбачені договором . Попри це, у позовній заяві Банк просить стягнути заборгованість за відсотками у розмірі 15175,90 гривень, нараховану за період з 19.01.2024 року по 10.02.2026 року. Оскільки Банк ще в липні 2024 року змінив строк дії договору шляхом подання позову про дострокове стягнення, нарахування будь яких договірних відсотків після цієї дати є повністю незаконним. Позивач не мав юридичного права нараховувати відсотки за ставками 11,99% або 22,99% річних у вказаний період. Отже, нарахування відсотків за договором після липня 2024 року є повністю незаконним, а розрахунок банку в цій частині безпідставним. На підставі викладеного, вимоги позивача вважає безпідставними, просить відмовити у задоволенні позову.

У додаткових поясненнях представник позивача навів аргументи, аналогічні мотивам позову. Зазначив, що обставини викладені відповідачем у відзиві є необґрунтованими та жодним чином не спростовують позовних вимог, наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спірним кредитним договором. Акцентував увагу на те, що подаючи даний позов, позивач обґрунтував таку необхідність та не приховував наявність судового рішення, а також чітко зазначив період нарахування заборгованості. Відповідачем до відзиву долучені платіжні інструкції, які містять в собі призначення платежу: «Оплата боргу по ВП 78125274», тобто ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості саме за рішенням суду у справі 766/10716/24, яким в свою чергу стягнуто заборгованість, яка виникла до 19.01.2024 року. Судовим рішенням у справі 766/10716/24, кредитний договір № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 не розірвано та не визнано припиненим, а отже він продовжує діяти. До звернення позивачем до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу на погашення заборгованості згідно графіку кредитного договору, а долучені платіжні інструкції відносяться до виконання рішення суду за яким стягнуто заборгованість за попередній період.

У додаткових поясненнях відповідач навела аргументи, аналогічні мотивам відзиву, вказала, що доводи викладені позивачем у відповіді на відзив не спростовують її тверджень.

Відповідно до ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 24.03.2026 року, справу направлено Личаківському районному суду м.Львова для розгляду за підсудністю.

Матеріали справи поступили до Личаківського районного суду м.Львова 28.04.2026 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду такої було визначено суддю Грицка Р.Р.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 01.05.2026 року, прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб. Одночасно, визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

В силу вимог Закону та враховуючи ціну позову дана справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а тому, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Справа була призначена до судового розгляду на 26.05.2026 року та у зв`язку з першою неявкою відповідача, розгляд справи відкладено на 24.06.2026 року.

Разом з тим, ухвалою суду від 27.05.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у справі.

Представник позивача Стеценко М.В. в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у ньому, просить позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила. Разом з тим, 22.06.2026 року подала суду заяву про розгляд справи бех її участі, проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи те, що відповідач подала клопотання про розгляд справи у її відсутності та відповідно до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності відповідача, ухваливши рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що 24.05.2021 року між АТ «ПРАВЕКС-БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 232RPUA211440001, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти на споживчі цілі на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру у розмірі 110000,0 гривень (а.с.20-21, 122-140).

Відповідно до п.3 особливої частини Кредитного договору, Банк видає Позичальнику Кредит на строк до 23.05.2026 року, цільове призначення (мета) кредиту - на споживчі цілі.

Пунктом 3.1 Особливої частини Кредитного договору передбачено дату щомісячних платежів за Кредитним договором, в тому числі сплати процентів, до 24 числа кожного місяця.

Відповідно до п.4 особливої частини Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує Банку відсотки, за процентною ставкою 11,99%. У разі настання відкладальної обставини передбаченої у п.1.7 процентна ставка змінюється до 22,99%.

Відповідно до п.5 Кредитного Договору Кредит видається Позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок, зазначений у п.5 особливої частини договору, а саме: НОМЕР_1 .

Згідно з п.п.4.11 загальної частини Кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, протягом Процентного періоду зазначеного в п.п.4.1 особливої частини першого кредитного договору. Нарахування процентів здійснюється із застосуванням методу «факт/факт» (фактична кількість днів у процентному періоді та фактична кількість днів у році).

Відповідно до п.п.4.2 Загальної частини першого Кредитного договору, Позичальник зобов`язаний погашати заборгованість за Кредитом щомісяця в строки, вказані в п.3.1 особливої частини, тобто 04 числа кожного місяця. Погашення відбувається шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок Позичальника (зазначений в п.5 особливої частини Кредитного договору), вказаних в колонці «Погашення заборгованості» графіку платежів за договором, що вказаний в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту згідно додатку № 1 до даного договору.

Згідно із п.п.6.1.2 загальної частини Кредитного договору, Банк при настанні подій, зазначених у п.9.1 загальної частини першого Кредитного договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів за Кредитним договором.

Відповідно до п.9.1 загальної частини Кредитного договору, Банк має право достроково припинити строк користування кредитом та вимагати погашення заборгованості за Кредитом у повному обсязі, включаючи сплату суми боргу за Кредитом, що залишилась, належних процентів, пені та інших платежів та відшкодування завданих Банку збитків у разі настання будь-якої з подій зазначених в цьому пункті Договору, які Сторони домовились вважати суттєвим порушенням умов цього договору.

Згідно з п.п.9.1.1 Загальної частини Кредитного договору, у разі невиконання Позичальником будь-яких своїх зобов`язань по цьому Договору, у тому числі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань (з затриманням строків платежів, які встановлені п.п.4.2., 4.3., даного Договору більше, ніж на один календарний місяць.

Відповідно до додатку № 1 до договору кредиту № 232RPUA211440001 від 24 травня 2021 року Таблиці обчислення загальної вартості споживчого кредиту для позичальника (споживача) та реальної процентної ставки за кредитом, в тому числі Графік платежів за кредитом, згідно якого зазначено детально строк кредиту - 60 місяців, загальна вартість кредиту - 186212,68 гривень, щомісячний платіж Позичальника становить 3100,32 гривень, крім останнього, який складає 3293,80 гривень.

На виконання умов Кредитного договору № 232RPUA211440001 позивач свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю. За заявою позичальника від 24.05.2021 року, АТ «ПРАВЕКС-БАНК» надало грошові кошти на рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується меморіальним ордером № 315354828 від 24.05.2021 року (а.с.19).

Судом також встановлено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 232RPUA211440001, позивач у 2024 році вже звертався до суду за захистом своїх порушених прав.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 11.03.2025 року у справі 766/10716/24, позов АТ «ПРАВЕКС-БАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року станом на 19.01.2024 року (період нарахувань, згідно мотивувальної частини постанови охоплюється з 24.05.2021 року по 24.12.2023 року) в розмірі 60169,14 гривень, з яких: 37540,26 гривень - прострочена заборгованість по кредиту (тіло); 22628,88 гривень - прострочена заборгованість по відсотках. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано суду доказів направлення та вручення відповідачу вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту, внаслідок чого у відповідача не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, тобто немає підстав для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів, а саме дострокового стягнення заборгованості по кредиту та процентах (а.ас.158-166). Рішення суду в касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

При цьому, обставини укладення кредитного договору та отримання коштів відповідачем не оспорюються та фактично визнаються згідно поданих нею заяв по суті.

Разом з тим, положеннями ч.ч.4, 5 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовне певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростованні особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановленні рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи. Які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказуванню обставини, встановленні рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних правовідносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, зазначено, що преюдиціальність обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини встановлені рішенням суду у справі № 766/10716/24 не підлягаю доказуванні при розгляді даної справи, а саме: факт укладення між сторонами кредитного договору № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року, отримання кредитних коштів відповідачем, а також факт погодження умов кредитування, невиконання умов договору і виникнення заборгованості.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за кредитним договором, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом у постанові від 17 липня 2023 року у справі № 635/4559/21.

Так, згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до вимог ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Судом встановлено, що АТ «ПРАВЕКС БАНК» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатила щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та виписці за особовим рахунком.

Згідно розрахунку заборгованості, внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання, відповідач за період з 19.01.2024 року по 10.02.2026 року заборгувала перед позивачем борг за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року у розмірі 76524,38 гривень, з яких: 61348,48 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 15175,90 гривень - заборгованість за відсотками. Дану суму просить стягнути у примусовому порядку (а.с.17).

16 лютого 2026 року представник банку звертався до ОСОБА_1 із досудовою вимогою про дострокове стягнення залишку заборгованості через неналежне виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором, однак така була залишена відповідачем поза увагою (а.с.23-27).

Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами кредитного договору № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року, такий укладено на строк 5 років. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинна була повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків.

Як уже зазначалось вище, за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року, відповідач отримала кредит у розмірі 110000,0 гривень на строк 5 років із сплатою за користування кредитом 11,99% річних. Вказана вимога щодо договору позивачем дотримана, що відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду. Нарахування відсотків на залишок тіла кредиту проводилось у межах строку кредитування не охопленого періоду за яким уже частково проведено примусове стягнення у справі № 766/10716/24 та на умовах визначених Договором.

Тому, суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний доказ по справі, оскільки будь яких доказів на спростування такого відповідачем не надано, нарахування відсотків проводилось у межах строку кредитування та на умовах визначених договором, з якими відповідач погодилася. При цьому, період нарахувань за спірним кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року, у справі, яка розглядається становить з 19.01.2024 року 10.02.2026 року в межах строку дії договору та не охоплює строк за який проведено примусове стягнення у справі № 766/10716/24. Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача та витрат були визначені сторонами в договорі, за межі таких умов банк не вийшов. Окрім цього, відповідачем також не представлено суду свого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року, який би містив інший розмір заборгованості визначеної позивачем та не доведено, що на момент укладення договору існували інші умови ніж зазначені в такому, внаслідок чого відповідні аргументи відповідача суд відхиляє.

Поряд з цим, суд також відхиляє аргументи відповідача щодо незаконності нарахування договірних відсотків, внаслідок зміни позивачем строку дії договору шляхом подання позову про дострокове повернення боргу, з огляду на наступне.

Так, дійсно згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), Велика Палата вказала, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.

Проте, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/14-ц (провадження № 14-67цс20) відступила від даного правового висновку зазначивши наступне

Вирішуючи питання про відступлення від висновку, сформульованого у постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, Велика Палата Верховного Суду виходила із наступних міркувань.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Велика Палата Верховного Суду відступаючи від висновку, сформульованого в постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки, сформулювала новий правовий висновок згідно якого вказала, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.

Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати.

Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Тому, оскільки кредитний договір № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року у межах справи № 766/10716/24 не визнавався достроково припиненим чи розірваним, а зобов`язання щодо повернення тіла кредиту не були виконані у повному обсязі, вказаний договір продовжив свою дію до спливу погодженого сторонами строку. У справі № 766/10716/24 спір між сторонами не було остаточно вирішено по суті, предмет спору у зазначених справах не є тотожним, оскільки охоплює абсолютно інший період нарахування грошових зобов`язань та інший розмір позовних вимог. Зважаючи на викладене, позивач має беззаперечне право на судовий захист своїх порушених прав та законних інтересів, в обраний ним спосіб.

Таким чином, в порушення умов кредитного договору а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала в повному обсязі, хоча ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.ст.610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного, суд, відповідно до ст.89 ЦПК України оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а право позивача на повернення кредиту та сплату відсотків захисту.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, сплата якого підтверджується відповідним платіжним дорученням від 18.03.2026 року (а.с.14).

Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

позов Акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» заборгованість за кредитним договором № 232RPUA211440001 від 24.05.2021 року станом на 11 лютого 2026 року у розмірі 76524,38 гривень (сімдесят шість тисяч п`ятсот двадцять чотири гривні 38 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПРАВЕКС-БАНК» судовий збір у розмірі 2662,40 гривень.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Акціонерне товариство «ПРАВЕКС-БАНК», місцезнаходження: 01021, м.Київ, вул.Кловський увіз,9/2, код ЄДРПОУ 14360920.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено - 26 червня 2026 року.

Суддя Грицко Р.Р.