Рішення № 137717527, 25.06.2026, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 742/2065/25

Провадження № 2/740/1981/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області, в складі головуючої судді Гагаріної Т.О., секретаря судового засідання Мартиненко Ю.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Ніжині цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник Пархоменко М.А. звернулася в

інтересах ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», позивач) з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 (далі відповідач) на користь Товариства заборгованість за кредитним договором № 20.04.2023-100000024 від 20.04.2023 у розмірі 19 080 грн та витрати по сплаті судового збору - 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.04.2023 ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» відповідачу було надано кредит в сумі 9 000,00 грн строком на 42 дні зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 2% за 1 (один) день/днів користування Кредитом протягом первинного та пролонгованого строків. Згідно з розрахунком заборгованості, станом на звернення до суду за вказаними кредитним договором відповідач перед позивачем має заборгованість у загальному розмірі 19 080 грн, яка складається з: 9 000 грн заборгованість по тілу кредиту, 10 080 грн заборгованість по процентам.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 07.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (без виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

25.05.2026 від представника відповідача адвоката Шатілової Л.С. надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги не визнає. Вказує, що кредитний договір ОСОБА_1 не укладала, кошти у розмірі 9 000 грн не отримувала. З наданих позивачем документів слідує, що кредитний договір між сторонами укладався в електронній формі, водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт перерахування кредитних коштів саме ОСОБА_1 , а також зарахування на її рахунок. Надана позивачем довідка-розрахунок про стан заборгованості та квитанція від 20.04.2023 не підтверджують факт перерахування кредитних коштів саме ОСОБА_1 , відсутні докази, що рахунок зазначений у квитанції належить їй. В АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» рахунок неї не відкривався, а на належний їй у АТ «Райффайзен Банк» рахунок грошові кошти у розмірі 9 000 грн у період з 15.04.2023 по 25.04.2023 не надходили. Наголошує, що інших відкритих рахунків відповідач в інших банківських установах, у тому числі АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», не має. Крім того, у додатку до анкети позичальника та у кредитному договорі вказані недостовірні дані ОСОБА_1 , невірна адреса місця проживання та місце роботи. Вказані обставини свідчать про вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вона звернулася до поліції з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення. У задоволенні позову просила відмовити.

03.06.2026 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); подання відповідачем заявки кредитного договору (кредитної лінії); надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Договір підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний відповідачем, як фінансовий. Таким чином було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової форми. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу, що підтверджується квитанцією та у розумінні ЗУ «Про платіжні послуги» є первинним платіжним документом та доказом підтвердження перерахування коштів відповідачу.

Вимога щодо подання позивачем банківських виписок відповідача або повних реквізитів його платіжної картки означає покладення на позивача обов`язку подати інформацію, яка охороняється банківською таємницею та доступ до якої для небанківської фінансової установи прямо заборонений законом. Ключовий доказ надання кредитних коштів не може бути визнаний неналежним доказом виключно з підстав відсутності у нього повного номера платіжної картки та персональних даних власника рахунку, оскільки відсутність зазначеної інформації є прямим наслідком законодавчих та регуляторних обмежень щодо обігу платіжних даних. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.

Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненаданнея позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Щодо ідентифікації відповідача під час укладання договору, то відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. При проходженні автентифікації було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті специфікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом системи BankID Національного банку. Позовні вимоги просить задовольнити.

03.06.2026 від представника відповідача адвоката Шатілової Л.С. надійшли заперечення на відповідь на відзив в якому зазначено, що відповідач кредитний договір ні з якою кредитною компанією, у тому числі з ТОВ «Споживчий центр», не укладала, кредитні кошти не отримувала. На підтвердження факту неотримання кредиту ОСОБА_1 до поданого відзиву було додано виписку про рух коштів по рахунку за період з 15.04.2023 по 25.04.2023. Дана виписка підтверджує той факт, що сума кредиту в розмірі 9 000 грн у період з 15.04.2023 по 25.04.2023 не зараховувалась на картку ОСОБА_1 НОМЕР_1 , емітовану банком АТ «Райффайзен Банк», як зазначає представник позивача в поданій позовній заяві та відповіді на відзив. Інших відкритих рахунків відповідачка ОСОБА_1 в інших банківських установах, в тому числі АТ КБ «Приват Банк», не має. До позовної заяви позивачем не надано доказів, на підставі яких можна встановити доведення факту укладання Договору з відповідачем, так як єдиним доказом цього може бути оригінал примірника такого договору в електронній формі з усіма реквізитами, у тому числі підписами сторін. Позивачем не надано доказів надання відповідачу примірника оригіналу Договору ні під час, ні після його укладення, у редакції, яка б забезпечувала його цілісність та незмінність; позивачем не доведено факту видачі кредиту та розміру заборгованості та по її складовим (основного боргу, відсотків, неустойці, які не були погоджені у письмовій формі); нараховані позивачем суми не відповідають законодавству України та заявленим самим позивачем у наданих копіях Договорів та графіку платежів умовам кредитування, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільно-правових відносин. У Пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (Оферта) від 20.04.2023 та у Заявці від 20.04.2023 не міститься відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_3 . Будь-яких підтверджень того, що ОСОБА_1 укладала кредитний договір з ТОВ «Споживчий центр» та їй надавався кредит відсутні, а тому позов є безпідставним, оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. Посилання позивача на те, що ОСОБА_1 пройшла ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку, в якій вказала свої персональні дані, нічим не доведені та не підтвердженні. Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом ОСОБА_1 , електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і не викликав сумнівів, в матеріалах справи відсутній. Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначено лише регламентований порядок заповнення анкети та укладання кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг. Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних ОСОБА_1 , при тому тих, які не відповідають дійсності, не підтверджує проходження нею верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. До позовної заяви долучено Квитанцію № 2285188601 від 20.04.2023, час 00:25, Швидко гроші, в якому вказується на те, що 20.04.2023 на невідомий рахунок, ідентифікатор еквайра АТ КБ ПриватБанк, було перераховано коштив розмірі 9 000 грн. Разом з тим, в даному листі відсутні відомості про те, що саме відповідачу належить дана картка/рахунок в банківській установі, то можна зробити висновок про те, що кошти якщо і були перераховані, то невідомо кому. Таким чином, вважає поовні вимоги безпідставними, недоведеними та необґрунтованими.

24.06.2026від представника відповідача адвоката Шатілової Л.С. надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Згідно ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор Н429 для підписання кредитного договору № 20.04.2023-100000024.

Як зазначає позивач, ОСОБА_1 видано кредитні кошти в сумі 9 000,00 грн згідно з кредитним договором № 20.04.2023-100000024, що підтверджується квитанцією про перерахунок коштів від 20.04.2023.

Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит у сумі 9 000,00 грн; строк кредитування 42 дні; відсоткова ставка «економ» - 2% за 1 день користування кредитом, ставка «стандарт» - 3% за 1 день користування кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надало суду копію паспорту споживчого кредиту, копію пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), копію заявки на укладення Кредитного договору № 20.04.2023-100000024, Довідку-розрахунок, копію квитанції №2285188601 від 20.04.2023.

У кредитному договорі зазначено, що він підписаний позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) Н429.

Доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», у тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» суду не надало. Зазначення у тексті договору особистих даних (які не відповідають дійсності) ОСОБА_1 , не підтверджує підписання останньою кредитного договору в електронній формі.

Відомості про те, що відповідач пройшла ідентифікацію та верифікацію особи (заповнила анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначила реквізити картки для отримання кредиту) підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилася з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги», належними, допустимими, достатніми доказами не доведено і факту укладання кредитного договору саме відповідачкою не підтверджує.

Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачем, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи відсутній.

Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника в матеріалах справи відсутні. Позивачем зазначено лише регламентований порядок заповнення анкети та укладання кредитного договору на веб-сайті надавача платіжних послуг.

Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

На підтвердження факту надання ОСОБА_1 кредиту, ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надало копію квитанції № 2285188601 від 20.04.2023 ПТ КБ ПриватБанк, згідно якої перераховано кошти на платіжну картку НОМЕР_2 *75: 20.04.2023 00:25 на суму 9 000,00 грн , призначення платіжної операції: видача за договором № 20.04.2023-100000024, платник: швидкий кредит. Відомостей або доказів, що кошти перераховані саме ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

З наданої суду копії квитанції слідує, що грошові кошти були перераховані через невстановленого посередника. Також, у наданому позивачем кредитному договорі відсутні будь-які відомості про те, що кредитні кошти будуть перераховуватися іншою особою, яка не виступає стороною за кредитним договором.

Вказані вище, надані позивачем, документи не є первинними бухгалтерськими документами, вони не містять даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» коштів в сумі 9 000 грн на картковий рахунок, який належить саме ОСОБА_1 .

Отже у матеріалах справи відсутні докази верифікації банківської картки, на яку здійснювалося перерахування коштів за договором, а також первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували переказ коштів ОСОБА_1 за Кредитним договором № 20.04.2023-100000024.

Заповнення позичальником - відповідачем форми на сайті Товариства і зазначенням власної банківської картки не підтверджується будь-яким наданими позивачем доказами.

Згідно Договору, кредит надавався Товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № 4149-50хх-хххх-2075 або на іншу платіжну картку клієнта, реквізити якої надані клієнтом Товариству з метою отримання кредиту.

У той же час, у матеріалах справи відсутні та суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України.

Відтак, у суді не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договором.

Більш того, реквізити повного карткового рахунку позичальника (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не міститься.

Ні в змісті кредитного договору, ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідача не зазначено.

Разом з тим, стороною позивача не заявлялося клопотання про витребування від банківських установ, виписки з відкритих в банках особових рахунків ОСОБА_1 за період з 15.04.2023 по 25.04.2023.

З наданої відповідачем АТ «Райффайзен Банк» інформації, вбачається, що на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , відкриту на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у період з 15.04.2023 по 25.04.2023 грошові кошти у розмірі 9 000 грн не надходили.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (стю12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст..13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21.07.2021 в справі 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 у справі 857/7/22).

За таких умов, позивачем не доведено позовні вимоги, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати покладається на позивача.

Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 512, 514, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Т.О.Гагаріна