Ухвала суду № 137689780, 25.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

"25" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2170/26

Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.

розглянувши заяву АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про забезпечення позову (вх. №15236/26 від 23.06.2026) у справі

за позовомАкціонерного товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство фінансів України доФізичної особи-підприємця С`єдіна Романа Борисовича про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП С`єдіна Р.Б., в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором від 29.02.2024 №3073606219-КД-3 у загальній сумі 1.178.459,51 грн, з яких: 528.513,20 грн - заборгованість за тілом кредиту; 121.433,10 грн - заборгованість за процентами; 528.513,21 грн - заборгованість перед державним бюджетом (у рахунок відшкодування суми, сплаченої Гарантом за Договором про надання державної гарантії на портфельній основі від 05.04.2022 №13110-05/55).

Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором 29.02.2024 №3073606219-КД-3 в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.06.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/2170/26 та призначено підготовче засідання на 14.07.2026 о 12:40 год.

23.06.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надійшла заява про забезпечення позову (вх. №15236/26), в якій просить суд вжити заходів забезпечення позовної заяви АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення з ФОП С`єдіна Р.М. за Кредитним договором від 29.02.2024 №3073606219-КД-3 в межах ціни позову в розмірі 1.178.459,51 грн шляхом накладення арешту на рухоме майно, що належить відповідачу, а саме на транспортні засоби:

- DAF XF 95.480, (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_1 ;

- MONO-TRANSSERVISS CD-1251, (2003 року випуску), № шасі НОМЕР_2 ;

- VOLVO FH 12, (2003 року випуску), № шасі НОМЕР_3 ;

- ZREMB PC 130, (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_4 .

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до другої статті 136 ГПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 140 ГПК України).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у відповідності до частини першої статті 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою, третьою, четвертою статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У заяві про забезпечення позову позивач зазначає, що відповідно до інформаційної відповіді Головного сервісного центру МВС від 23.01.2026 №31/208A3-1534-2026 та Витягів з Єдиного державного реєстру транспортних засобів з відповідачем зареєстровано на праві власності такі транспортні засоби:

- DAF XF 95.480, (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_1 ;

- MONO-TRANSSERVISS CD-1251, (2003 року випуску), № шасі НОМЕР_2 ;

- VOLVO FH 12, (2003 року випуску), № шасі НОМЕР_3 ;

- ZREMB PC 130, (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_4 .

Оцінюючи надані позивачем витяги з Єдиного державного реєстру транспортних засобів та відповідь Головного сервісного центру МВС від 23.01.2026 №31/208A3-1534-2026 на адвокатський запит, суд зазначає наступне.

Частинами першою, другою, шостою статті 34-1 передбачено, що інформація про зареєстровані транспортні засоби та їх власників, належних користувачів, що міститься у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, є відкритою та загальнодоступною.

Для фізичних та юридичних осіб інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається шляхом пошуку за суб`єктом (власником транспортного засобу) в електронній формі через офіційний веб-сайт органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації та обліку транспортних засобів, за умови ідентифікації такої особи (фізичної або юридичної) з використанням засобів електронної ідентифікації, що мають високий або середній рівень довіри, відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", чи в паперовій формі шляхом подання заяви особисто або направлення її поштою до органів Міністерства внутрішніх справ України. Інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів надається у порядку і за формою, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Інформація про зареєстрований транспортний засіб чи його власника, належного користувача, отримана в електронній чи паперовій формі відповідно до законодавства за допомогою програмних засобів ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, є офіційною та використовується відповідно до законодавства.

Процедуру ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - ЄДРТЗ) визначає Порядок ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2020 за №779 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку до ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби (далі об`єкти обліку).

Пунктами 6, 7 розділу ІІ Порядку встановлено, що до ЄДРТЗ уносяться такі відомості про власника (співвласника) транспортного засобу: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження; 2) повне найменування та ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (для юридичних осіб); 3) адреса реєстрації місця проживання фізичної особи або адреса місцезнаходження юридичної особи; 4) назва, серія (за наявності), номер, дата видачі документа, що посвідчує особу, та найменування органу, який його видав; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону).

До ЄДРТЗ уносяться такі відомості про транспортний засіб: 1) марка; 2) модель; 3) тип (за призначенням); 4) тип (за конструкцією); 5) категорія; 6) тип кузова; 7) колір; 8) рік випуску; 9) номерний знак; 10) кількість дверей; 11) кількість місць; 12) номер кузова; 13) номер рами (шасі); 14) ідентифікаційний номер (VIN); 15) номер двигуна; 16) об`єм двигуна; 17) потужність двигуна (за наявності такої інформації в поданих документах); 18) кількість циліндрів (за наявності такої інформації в поданих документах); 19) вид пального; 20) екологічні норми (за наявності такої інформації в поданих документах); 21) маса без навантаження; 22) повна маса; 23) показники одометра (за наявності такої інформації); 24) дата першої державної реєстрації; 25) дата державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку; 26) серія, номер та дата видачі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (тимчасового реєстраційного талона); 27) особливі відмітки свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу; 28) реквізити документів, що підтверджують правомірність придбання, отримання, увезення, митного оформлення; 29) реквізити документів, що підтверджують відповідність конструкції встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (за наявності).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання надання інформації про зареєстровані транспортні засоби, їх власників та належних користувачів" від 25.03.2016 №260 затверджено Порядок надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів, п. 1 розділу "Загальні питання" якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм надання фізичним та юридичним особам інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр) стосовно зареєстрованих транспортних засобів, належних користувачів.

Пунктом 2 вищевказаного Порядку встановлено, що відомості з Реєстру надаються: 1) в паперовій формі - територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - уповноважений орган МВС) у вигляді витягу з Реєстру; 2) в електронній формі: у форматі витягу з Реєстру або в іншому форматі, визначеному в договорі між адміністратором Реєстру та юридичною особою, в установленому законодавством порядку; програмними засобами ведення Реєстру у форматі витягу з нього через офіційний веб-сайт МВС.

Відповідно до пункту 4 указаного Порядку витяг з Реєстру надається на запит будь-якої фізичної або юридичної особи за умови ідентифікації такої особи. Відомості з Реєстру про належного користувача транспортного засобу надаються фізичній чи юридичній особі, за якою такий транспортний засіб зареєстрований (уповноваженій нею особі), особі, якій видано тимчасовий реєстраційний талон, належному користувачу.

Отже, саме інформація з Єдиного державного реєстру транспортних засобів є належним доказом на підтвердження обставин щодо власника того чи іншого транспортного засобу.

Суд наголошує, що надані АТ КБ "ПРИВАТБАНК" витяги з Єдиного державного реєстру транспортних засобів датовані 17.12.2025, натомість із заявою про вжиття заходів забезпечення позову позивач звернувся через півроку від дати їх видачі (23.06.2026). А отже, станом на дату подання заяви про забезпечення позову позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин, що відповідач ФОП С`єдін Р.Б. є власником наступних транспортних засобів: DAF XF 95.480, (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_1 ; MONO-TRANSSERVISS CD-1251, (2003 року випуску), № шасі НОМЕР_2 ; VOLVO FH 12, (2003 року випуску), № шасі НОМЕР_3 ; ZREMB PC 130, (2005 року випуску), № шасі НОМЕР_4 .

Щодо відповіді Головного сервісного центру МВС "Про розгляд адвокатського запиту" від 23.01.2026 №31/208A3-1534-2026 то суд зазначає, що вказаний лист не може бути доказом на підтвердження права власності відповідача на транспортний засіб.

Крім того, позивачем не надано доказів щодо вартості (оцінки) автотранспортних засобів. Отже, не надання доказів вартості майна на яке він просить накласти арешт, унеможливлює здійснення судом оцінки співвідношення вартості майна з ціною позову та оцінки відповідності права чи законного інтересу заявника, за захистом якого він звертається до суду майновим наслідкам накладення арешту на зазначене майно.

Також позивачем в порушення частини другої статті 136 ГПК України не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Крім того, заявник не довів необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на транспорті засоби, оскільки відсутні докази вчинення будь-яких дій щодо продажу, перереєстрації рухомого майна.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволені заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на транспорті засоби.

Положеннями частини шостої статті 140 ГПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76, 77, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повну ухвалу підписано 25.06.2026 року.

Суддя Добреля Н.С.