Рішення № 137676007, 18.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/1161/26

Провадження №: 2/336/1902/2026

18.06.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Худіної О.О.,

при секретарі Дорошенко К.В.,

за участі представника позивача Ярошенко О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Бендюг І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Ярошенко Олександр Олегович до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача адвокат Ярошенко О.О. електронним шляхом через підсистему «Електронний суд» звернувся із зазначеним позовом представляючи інтереси ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі Договору від 17 січня 2024 року №885045/6152914 та заяви про надання банківської послуги «оренда сейфу», ОСОБА_1 отримала в користування строком на 180 днів (з 17.01.2024 року по 17.07.2024 року сейф №42, розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Слобідська, 49).

У вищевказаному сейфі ОСОБА_1 зберігала належні їй цінності, зокрема грошові кошти, дорогоцінні метали, прикраси тощо.

16 лютого 2024 року було здійснено примусове відкриття сейфа без присутності клієнта. Підставою для відкриття сейфу була постанова Запорізької обласної прокуратури про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів від 09 лютого 2024 року.

Представник позивача вважає, що чинне законодавство не дає права прокурору приймати рішення про тимчасовий доступ, а тим більше розкривати банківську таємницю. Примусове відкриття сейфа було здійснено комісією банку та оформлене актом, який підписано керуючим Регіональним відділенням у м. Запоріжжі Стаднюком Юрієм Володимировичем (голова комісії), головним фахівцем управління безпеки регіональної мережі департаменту безпеки АТ «Креді Агріколь Банк» Маликом Юрієм Анатолійовичем та експертом з продажів та обслуговування клієнтів Профешиналс РВ АТ «Креді Агріколь Банк» у м. Запоріжжі Барковською Тетяною Григорівною. Таким чином, відкриття сейфу було здійснено не примусово правоохоронними органами, а саме комісією банка, яка описала наступні цінності:

- золоті злитки у кількості 5 шт. усі 999,9 проби з яких 2 шт. вагою по 5 грам серійний № 052708 та № 052579, 2 шт. вагою по 2 грами серійний № 034475 та № 038407, 1 шт. вагою 1 грам серійний № 060764; - золоті злитки у кількості 5 шт. усі 999,9 проби вагою по 1 унції кожний, серійні № 005360, № 005344, № 005365, № 005343 та № 005363;

- золотий злиток у кількості 1 шт., 999,9 проби, вагою 20 грам, серійний № 023177;

- срібні злитки у кількості 10 шт. усі 999,0 проби, з яких 4 шт. вагою по 50 грам, 4 шт. вагою по 20 грам, 2 шт. вагою по 1 унції без серійних номерів;

- золоті злитки 3 шт. усі 999,9 проби, вагою 250 грам кожний, серійні № 32338, № 32291 та № 32322;

- золотий злиток із позначкою проби 999,9 та написом «Fine Gold» з тильної сторони має вставку з бархату;

- срібна пам`ятна монета «Ольга» серії «Княжа України» номіналом 10 гривень, 925 проби, сертифікат В 35 № 00816;

- срібна ювілейна монета «Асканія-Нова» серії «Флора і Фауна» номіналом 10 гривень, 925 проби, сертифікат В 19 № 08476;

- срібна пам`ятна монета «Аскольд» серії «Княжа України» номіналом 10 гривень, 925 проби, сертифікат В 29 № 00128;

- золота пам`ятна монета «Михайлівський Золотоверхий собор» серії «Духовні скарби України» номіналом 100 гривень, 900 проби, сертифікат С 6 № 0908;

- золоті прикраси, з яких ланцюги 5 шт., ланцюги з різними підвісами 7 шт., браслети 7 шт., перстні зі вставками (камінням) 14 шт., сережки зі вставками (камінням) 15 пар (30 шт.);

- предмети з металу білого кольору з яких ланцюг 1 шт., перстні з камінням 2 шт., намиста з білими перлинами 4 шт.;

- грошові кошти у сумі 151550 (сто п`ятдесят одна тисяча п`ятсот) доларів США;

- грошові кошти в сумі 9345 (дев`ять тисяч триста сорок п`ять) євро;

- грошові кошти в сумі 148 дирхам (валюта Об`єднаних арабських еміратів);

- грошові кошти в сумі 10 злотих (валюта Польщі).

Зазначені цінності були описані співробітниками поліції та залишені на зберігання співробітникам АТ «Креді Агріколь Банк».

На якій підставі речі ОСОБА_1 , які ніколи не були у володінні банку, передали на зберігання саме банку не зрозуміло.

В подальшому ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20.02.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Запорізькій області Терещенко О.В.- про арешт майна, яке було виявлено та частково вилучено в індивідуальному сейфі № 42, який перебуває у володінні Регіонального відділення у м. Запоріжжя АТ «Креді Агріколь Банк», розташованому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Слобідська, будинок № 49, наданого внайми з метою зберігання цінностей, оформленого на громадянку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року ухвалу слідчого судді в частині відмови у арешті грошових коштів та цінних речей було залишено без змін.

Після надання судових рішень ОСОБА_1 отримала в банку свої речі. Претензій щодо цілісності речей, які знаходилися в сейфі, після їх зберігання банком, ОСОБА_1 не має, що засвідчила своїм підписом в банківській установі.

Таким чином, ОСОБА_1 підтвердила законність походження всіх грошових коштів та цінностей, більшу частину яких вона отримала у спадок від своєї бабусі, яка, в свою чергу, значну частину коштів успадкувала після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 є рідною онукою ОСОБА_4 , який помер у 2010 році. Федір Муравченко - доктор технічних наук, професор, член кореспондент НАН України; генеральний конструктор Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро „Прогрес імені академіка О. Г. Івченка» тощо. Тож, походження всіх грошових коштів є абсолютно законним. Більше того, майже всі гроші, які ОСОБА_1 отримала у спадок, раніше зберігалися саме в АТ «Креді Агріколь Банк» на рахунках дідуся та бабусі позивачки. В даному випадку, нехтування законом з боку банку, є актом неповаги до свої померлих клієнтів, які довіряли цій установі конфіденційну інформацію щодо себе.

ОСОБА_1 вважає, що дії співробітників банку були незаконними у зв`язку із наступним: Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею. Згідно ч.2 ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», до банківської таємниці, зокрема, належить інформація про фінансово-економічний стан клієнтів (п.3 ч.2). Таким чином зміст банківського сейфу, який орендувала ОСОБА_1 , становив банківську таємницю.

Згідно ч.1 ст.1076 ЦК України (Банківська таємниця), банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта . Згідно ч.2 ст.1076 ЦК України, у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Порядок розкриття банківської таємниці визначений ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до вищевказаної норми права, банківська таємниця розкривається П. 2) за рішенням суду; П.3) органам прокуратури України, Служби безпеки України, Державному бюро розслідувань, органам Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Бюро економічної безпеки України, Національному агентству з питань запобігання корупції, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, інформацію про унікальні ідентифікатори та/або номери емісійних платіжних інструментів, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента, інформацію про унікальні ідентифікатори та/або номери емісійних платіжних інструментів контрагента, єдиний ідентифікатор Національного банку України (код ID НБУ) надавача платіжних послуг контрагента, найменування надавача платіжних послуг контрагента; Інші пункти цієї статті взагалі не підходять до правовідносин по цій справі.

В нашому випадку розкриття банківської таємниці було здійснено відповідно до постанови Запорізької обласної прокуратури про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів. Таким чином, очевидним є як відсутність рішення суду, так і відсутність саме запиту органу прокуратури. Більше того, вміст банківського сейфу не підпадає під випадки, коли можливе розголошення банківської таємниці на запит, оскільки в законі мова йде про рахунки чи фінансові операції конкретної особи на конкретну дату. Отже розкриття банківської таємниці відбулося всупереч як норм, визначених загальним нормативно-правовим актом (ч.1 ст.1076 ЦК України), так і спеціальним законом (ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Підзаконний нормативно-правовий акт, а саме «Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», затверджені Постановою Правління Національного банку України 14.07.2006 № 267, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 03 серпня 2006 р. за № 935/12809 (Далі Правила) також не містить вказівки на можливість розкриття банківської таємниці на постанову прокурора про тимчасовий доступ.

Відповідно до п.5 Правил, банки зобов`язані виконувати рішення суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, у порядку, установленому законодавством України. За рішенням суду про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває інформацію в обсязі, визначеному рішенням суду. Отже розкриття банківської таємниці можливе виключно за рішенням суду.

Посилається на рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012, Постанову Великою Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5 р(II)/2020, представник вказує на те, що тимчасові зміни до загального закону (КПК України) не мають перевагу над спеціальним законом (Законом України «Про банки та банківську діяльність»).

Розкриття банківського сейфу за відсутності клієнта можливо виключно за рішенням суду. Таким чином, в даному випадку маємо ситуацію, коли прокуратура ухвалила очевидно незаконне рішення, а банк бездумно його виконав. Прокуратура використала зміни до КПК України, щоб отримати доступ до банківської таємниці без судового рішення, проте звичайний правовий аналіз постанови прокурора свідчить про те, що вона не відповідає вимогам законодавства, що пояснюється наступним:

Згідно ч.1 ст.159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). По-перше, для того, щоб доступ до речей здійснювався у такий процесуальний спосіб як «тимчасовий доступ», необхідно, щоб воно знаходилося саме у «володінні» певної особи щодо якої приймається рішення про тимчасовий доступ. В нашому випадку рішення про тимчасовий доступ було прийняте щодо юридичної особи тобто банку. Разом з тим грошові кошти та інше майно, яке знаходилося у сейфі, не перебувало у володінні банку. Це легко пояснюється тим, що банк не знає, що саме знаходиться в сейфі, який орендує клієнт та, гарантуючи збереження сейфу та відсутності в нього доступу сторонніх осіб, не несе відповідальності за збереження конкретних речей. Також це пояснюється і з точки зору нормативно правових актів.

Відповідно до заяви про надання банківської послуги, ОСОБА_1 отримала послугу «оренда сейфу». Згідно ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Таким чином зміст самого поняття «оренда» означає те, що майно змінює користувача без переходу права власності.

Згідно Правил комплексного банківського обслуговування фізичних осіб АТ «Креді Агріколь Банк» (далі Правила) в редакції на момент відкриття сейфу ОСОБА_1 : СЕЙФ - індивідуальний сейф для зберігання Клієнтом цінностей в Банку (див. стор.9 Правил). Відповідно до п.6.1.1. Правил, банківська послуга «Оренда Сейфа» полягає у надані Банком Клієнту в оренду Сейфа на умовах платності та строковості. За користування Сейфом Клієнт повинен сплатити Банку комісійну винагороду у розмірі, визначеному Тарифами Банку. Номер, розмір Сейфа, строк оренди та інші істотні умови вказуються у Заяві про надання Банківської послуги «Оренда Сейфа». Згідно п.6.1.4. Правил, сейф призначений для зберігання розміщених у ньому Клієнтом або його представниками матеріальних цінностей та документів (надалі Цінності). Для роботи з Цінностями Клієнту надається окрема кабіна. Відповідно до п.6.1.22. Правил, у відповідності до ст. 971 Цивільного кодексу України, Банк не несе відповідальності за вміст Сейфа, а тільки гарантує належний стан (справність) Сейфа, відсутність можливості доступу третіх осіб до нього.

Згідно ч.1 ст.971 ЦК України, до договору про надання особі банківського сейфа без відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються положення цього Кодексу про майновий найм (оренду). Таким чином у володінні банку був лише сам «сейф», збереження та цілісність якого була гарантована, натомість предмети та цінності, які було всередині сейфу, залишалися у володінні клієнта тобто ОСОБА_1 .

Отже дія, яка була проведена під виглядом тимчасового доступу та виїмки, насправді була обшуком , який був проведений без відповідного судового рішення та навіть без будь-якої, навіть незаконної, постанови саме про обшук.

При примусовому відкритті сейфу без присутності клієнта Банк грубо порушив власні правила, а саме: 6.4.4. Банк має право: 6.4.4.1. Здійснити примусове розкриття Сейфа, переданого в користування Клієнту, в наступних випадках:

- у випадку, визначеному п. 6.1.15. Правил (закінчення строку оренди);- за заявою Клієнта у разі втрати Ключа;

- за необхідності порятунку Цінностей, що зберігаються Клієнтом в Сейфі, у разі виникнення обставин, що можуть привести до фізичного їх псування, у тому числі у разі виникнення обставин непереборної сили;

- на виконання відповідного рішення суду, що набрало законної сили, щодо Цінностей, які зберігаються Клієнтом в Сейфі ;

- порушення Клієнтом вимог Правил та Договору, якщо існує загроза завдання Банку матеріальних збитків внаслідок таких порушень;

- у разі дострокового припинення надання Банківської послуги «Оренда сейфа» в односторонньому порядку з ініціативи Банку;

- на підставі інших умов Договору та/або Законодавства. Тож Правила, які затверджені самим банком, не передбачають можливості відкриття сейфу на підставі будь-якої постанови прокурора, а тим більше на підставі постанови про тимчасовий доступ, який насправді був обшуком.

По-друге: Постанову прокурора також, навіть теоретично, не можна віднести до «інших умов законодавства» у зв`язку з наступним:

Відповідно до ч.1 ст.160 КПК України, сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 цього Кодексу. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором. Тобто клопотання про тимчасовий доступ має розглядатися судом. У постанові про «тимчасовий доступ», який насправді виявився «обшуком», прокурор посилається на п.20-7 Розділу ХІ Перехідних положень КПК України. Зазначена норма має наступну редакцію: 20-7. Під час дії надзвичайного або воєнного стану на території України тимчасовий доступ до речей і документів, визначених у пунктах 2, 5, 7, 8 частини першої статті 162 цього Кодексу, здійснюється на підставі постанови прокурора, погодженої з керівником прокуратури. В нашому випадку постанова не була погоджена з керівником прокуратури, оскільки з тексту постанови вбачається, що вона погоджена із заступником керівника Запорізької обласної прокуратури Наталею Максименко.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.3 КПК України, керівник органу прокуратури Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (для прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури), керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Органом досудового розслідування у справі, по якій здійснено «псевдотимчасовий доступ», а по факту «обшук» банківського сейфу ОСОБА_1 було Слідче управління ГУНП України в Запорізькій області, що прямо вбачається Ухвал слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та Запорізького апеляційного суду, які розглядали клопотання про арешт майна старшого слідчого в ОВС слідчого управління ГУНП в Запорізькій області Терещенко Оксани Вікторівни. Оскільки до функціональних обов`язків ОСОБА_5 не входило процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях, які розслідуються слідчими поліції, то її не можна вважати «керівником органу прокуратури» в розумінні ст.3 КПК України.

Таким чином постанова про тимчасовий доступ є очевидно незаконною і ознаки незаконності є явними, які представники АТ «Креді Агріколь Банк» не могли проігнорувати. В даному випадку не можна говорити про «помилку в тлумаченні норми», оскільки КПК України чітко говорить саме про «керівника» прокуратури, а поняття «заступник» можна прирівняти до «керівник» виключно у конкретних випадках.

Таким чином банк, як зберігач інформації, яка становить банківську таємницю, зобов`язаний був перевірити наявність у заступника повноважень на погодження документа, який був підставою для розкриття банківської таємниці.

Сукупний аналіз вищевказаних фактичних обставин та їх співставлення із нормативними актами свідчить про незаконність дій відповідача АТ «Креді Агріколь Банк».

Сторона позивача вважає за доцільне заявити дві позовні вимоги: 1. Визнати протиправними дії ПрАТ «Креді Агріколь Банк», які виразилися у розкритті банківського сейфу, переданого в оренду ОСОБА_1 , без відповідного судового рішення, та за відсутності ОСОБА_1 . 2. Стягнути з ПрАТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду.

Відповідно до ст.23 ЦК України (Відшкодування моральної шкоди), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: п.2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відносно позивача мала місце протиправна поведінка, що детально описано вище, тому вона має право на відшкодування моральної шкоди.

Незаконні дії банку, які виразилися в протиправному відкритті банківського сейфу призвели до розголошення відомостей про матеріальний стан ОСОБА_1 , внаслідок чого широкому колу осіб стало відомо про наявність у неї готівкових коштів та цінностей. Кримінальне провадження, в рамках якого банк незаконно здійснив відкриття банківського сейфу, пов`язане з діяльністю медико-соціальних комісій, до яких ОСОБА_1 не має жодного відношення, як і до медицини в цілому. Разом із тим кримінальні провадження, пов`язані з діяльністю МСЕК, широко відстежуються засобами масової інформації, про них пишуть в друкованих виданнях та електронних ЗМІ. Це означає, що відомості про матеріальний стан ОСОБА_1 були фактично досліджені багатьма особами. При цьому також загальновідомим є те, що злочинці для збору інформації також використовують відкриті джерела. Після розголошення інформації про матеріальний стан ОСОБА_1 , вона стала відчувати страх за власне життя та життя своєї родини. Обираючи банк, ОСОБА_1 виходила з того, що цим банком користувалася її родина багато років. Окрім того, АТ «Креді Агріколь Банк» входить до міжнародної групи Креді Агріколь (Франція), лідера в банківському страхуванні та управлінні активами на ринку Європи, банку № 1 за версією Euromoney (одне з найавторитетніших фінансових видань). Тож вона сподівалася, що банк, власники якого не пов`язані з Україною, буде суворо дотримуватися принципів законності.

Оскільки цього не було, ОСОБА_1 втратила довіру до банківської системи, що означає те, що їй фактично ніде розмістити матеріальні цінності, оскільки вдома їх зберігати небезпечно, а в сейфі банку як показала практика, не надійно.

Внаслідок вищевказаних обставин вона постійно перебуває в стані страху за свою родину та майно. Завдану моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює в 800 000грн., що менше, ніж 10% від сукупної вартості майна та грошових коштів, інформація про які була розголошена.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано в провадження судді Худіної О.О. 07.02.2026.

Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

23.02.2026 до суду від представника відповідача надійшов Відзив на позовну заяву, згідно із яким:

Відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, що підтверджується наступним.

Правовідносини між АТ «Креді Агріколь Банку» та ОСОБА_1 виникли на підставі Договору про надання банківських послуг № 885045/6152914 від 17.01.2024 року. Відповідно до умов даного договору Банк на вимогу клієнта надає банківську послугу, а клієнт приймає та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, які виникають між сторонами. Банківська послуга «Оренда Сейфа» полягає у надані Банком Клієнту в оренду Сейфа на умовах платності та строковості.

На підставі заяви ОСОБА_1 банком надано послугу «оренда сейфу» строком на 180 днів (з 17.01.2024 року по 17.07.2024 року сейф №42, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).

16.02.2024 року на підставі постанови Запорізької обласної прокуратури від 09.02.2024 року про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів здійснено тимчасовий доступ до орендованого сейфу ОСОБА_1 №42 за адресою АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із процедурою надання тимчасового доступу до орендованого сейфу №42, ОСОБА_1 звернулась до суду з метою визнання дій Банку незаконними та стягнення моральної шкоди.

14.02.2024 році, під час дії правового режиму воєнного стану, АТ «Креді Агріколь Банк», отримав постанову прокурора про тимчасовий доступ до банківського сейфу, винесену в межах кримінального провадження та погоджену посадовою особою органу прокуратури (заступником керівника прокуратури).

Відповідно до ч. 1 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

В силу вимог ч. 1 ст. 165 КПК України особа, яка зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов`язана надати тимчасовий доступ до зазначених в ухвалі речей і документів особі, зазначеній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду (аналогічний обов`язок покладається і на володільця речей та документів, який зазначений у постанові прокурора про тимчасовий доступ до речей та документів, що погоджена керівником органу прокуратури у розумінні вимог п. 20-7 розділу XI Перехідні положення КПК України).

АТ «Креді Агріколь Банк», діючи як володілець речей у розумінні вищевказаних вимог кримінального процесуального законодавства, (під володінням речей мається на увазі саме ОРЕНДОВАНИЙ СЕЙФ №42), виконав обов`язкову для нього вищезазначеними нормами кримінального процесуального законодавства вимогу органу досудового розслідування, не виходячи за межі вищевказаної постанови прокурора та не здійснюючи жодних самостійних процесуальних дій.

Відповідно до п. 20-7 розділу XI Перехідні положення КПК України, у період дії воєнного стану: тимчасовий доступ до речей і документів, у тому числі тих, що містять банківську таємницю, здійснюється на підставі постанови прокурора, погодженої керівником органу прокуратури. Таким чином: внесені зміни в Кримінальний процесуальний кодекс України прямо передбачають можливість тимчасового доступу без ухвали слідчого судді і надання такого тимчасового доступу є обов`язковим для володільця таких речей у відповідності до ч. 1 ст. 165 КПК України; АТ «Креді Агріколь Банк» не є стороною кримінального провадження та не мав правових підстав відмовити у виконанні постанови (у кримінальному процесуальному законодавстві не передбачено право володільця речей ставити під сумнів правомірність чи обґрунтованість винесення прокурором Постанови про тимчасовий доступ. Кримінальним процесуальним законодавством не наділено володільця речей та документів правами органів судової влади щодо визнання Постанови прокурора про тимчасовий доступ не законною).

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» Заступник керівника прокуратури є посадовою особою органу прокуратури, яка здійснює повноваження керівника в межах функціонального розподілу та має право підпису процесуальних документів. Відповідно до п.9 ст. 3 КПК України, керівник органу прокуратури Генеральний прокурор, заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (для прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури), керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Отже, у розумінні вимог п. 9 ст. 3 КПК України до керівника органу прокуратури відносяться не тільки сам керівник прокуратури, але й його заступники. Таким чином, виходячи з аналізу п. 9 ст. 3 та п. 20-7 розділу XI Перехідні положення КПК України заступники керівників обласної прокуратури наділені повноваженнями на погодження постанови прокурора про тимчасовий доступ до речей та документів, що місять банківську таємницю (перехідні положення п. 20-7 КПК України не містять заборони на погодження постанови заступником керівника та не встановлює обов`язку перевірки внутрішнього розподілу повноважень всередині органів прокуратури третіми особами).

АТ «Креді Агріколь Банк», як володілець речей та документів, не наділений повноваженнями у розумінні вимог КПК України: перевіряти накази про делегування повноважень у органах прокуратури та оцінювати правомірність підпису посадової особи органів прокуратури чи ставити під сумнів дійсність процесуального акта, який не визнаний незаконним у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

Відмова суду в арешті майна не впливає на правомірність дій Банку щодо надання тимчасового доступу. Тимчасовий доступ до речей і арешт майна є різними процесуальними інститутами з різними підставами та цілями (це є зовсім різними заходами забезпечення кримінального провадження). Відмова суду в арешті майна не є фактом/обставиною, якою встановлюється незаконність/законність доступу до речей та документів та не породжує відповідальності для особи, яка виконала законну вимогу органу досудового розслідування (постанову прокурора про тимчасовий доступ до речей та документів).

АТ «Креді Агріколь Банк» є неналежним відповідачем! В своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те що АТ «Креді Агріколь Банк» виконав постанову прокуратури, яка на її думку, є такою що не підлягає виконанню із підстав викладених у позовній заяві (необхідність ухвали суду, підписано неналежною особою, різні види заявлених та вчинених процесуальних дій). Але необхідно зазначити, що АТ «Креді Агріколь Банк» не є суб`єктом владних повноважень та стороною кримінального провадження в рамках якого здійснювались дані процесуальні дії, АТ «Креді Агріколь Банк» виступав виключно виконавцем припису (постанови) досудового органу (прокуратури), обов`язкового до виконання.

Постанова Запорізької обласної прокуратури від 09.02.2024 року, станом на момент її виконання є чинна. Якщо позивачка не погоджується із діями прокуратури, вона не позбавлена можливості оскаржувати такі дії в судовому порядку. Фактично даним позовом позивачка оскаржує правомірність (законність) винесення прокурором постанови про тимчасовий доступ, що за своєю правовою природою мало би бути саме скаргою на дії прокуратури.

Вказане свідчить, що позивачкою позов подано до неналежної особи. Велика Палата Верховного Суду у Постанові(п. 54) від 12.12.2018 року по справі № 570/3439/16-ц чітко наголосила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Твердження позивача про завдання їй моральної шкоди у зв`язку з нібито розголошенням інформації про її майновий стан є необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, душевних стражданнях, приниженні честі, гідності або ділової репутації, а її відшкодування можливе лише за умови доведеності факту заподіяння такої шкоди.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується лише у разі, якщо вона завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особи, а також за наявності причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та заподіяною шкодою. Отже, з цієї норми чітко слідує, що для відшкодування моральної шкоди необхідна наявність одночасно наступних умов: 1. 2. 3. поведінкою; наявність шкоди; наявність протиправних дій; причинний зв`язок між завданою шкодою та протиправною дією; наявність вини.

Інформація, на яку посилається позивач, була розміщена у відкритому державному реєстрі у знеособленому (анонімізованому) вигляді, оскільки замість прізвища, ім`я та по батькові було зазначено умовне позначення «ОСОБА_1». За таких обставин відсутня можливість ідентифікації конкретної фізичної особи для невизначеного кола осіб, що виключає сам факт розголошення персональних даних або інформації про майновий стан позивача. Відсутність ідентифікації особи унеможливлює висновок про порушення її права на приватність, а розміщення інформації у знеособленому вигляді не може вважатися поширенням персональних даних у розумінні цивільного законодавства.

Відомості про відмову у накладенні арешту та вилученні майна не містять жодної негативної оцінки позивача, не свідчать про її платоспроможність або наявність значного майнового стану та не створюють жодних репутаційних чи безпекових ризиків.

Моральна шкода не презюмується і не може ґрунтуватися на припущеннях, абстрактних побоюваннях або суб`єктивних емоційних переживаннях. Для її відшкодування необхідно довести реальність страждань, їх інтенсивність та негативні наслідки, чого позивач у даній справі не зробила. Суб`єктивний страх не є доказом шкоди. Посилання позивача на страх перед можливими негативними діями є виключно суб`єктивною оцінкою, яка не підтверджена жодними об`єктивними доказами: відсутні заяви до правоохоронних органів, факти погроз, посягань чи інші дані, що свідчили б про реальне втручання у її особисту безпеку (ч.6 ст. 81 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях). Саме по собі внутрішнє емоційне переживання без доведених наслідків не утворює складу моральної шкоди у розумінні статті 23, ст. 1167 Цивільного кодексу України.

Таким чином, підсумовуючи вищесказане такі умови для відшкодування моральної шкоди як протиправна поведінка відповідача чи факт наявності шкоди відсутні. Через відсутності факту наявності шкоди та протиправної поведінки відповідача відсутня така умова для стягнення моральної шкоди, як причинно наслідковий зв`язок. Позивач не довела, що саме дії відповідача спричинили заявлені нею моральні страждання. Фактично позивач пов`язує свої емоційні переживання із функціонуванням державного реєстру та законною процедурою оприлюднення судових актів, що не є протиправною поведінкою Банку. За відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленою шкодою вимоги про її відшкодування задоволенню не підлягають.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, моральна шкода полягає у фізичних або душевних стражданнях, які є наслідком неправомірного впливу на особу та мають реальний негативний немайновий характер, а не зводяться лише до суб`єктивних емоційних переживань. Сам по собі психологічний дискомфорт або занепокоєння без доведених негативних наслідків не є достатньою підставою для її відшкодування. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, у якій зазначено, що відшкодування моральної шкоди є формою цивільно-правової відповідальності та можливе лише за умови доведення факту порушення права, наявності шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між такими порушеннями та заявленими стражданнями.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 наголошено, що не кожні негативні емоції, страх або тривога автоматично утворюють моральну шкоду у розумінні статті 23 Цивільного кодексу України, а лише ті, що досягли рівня реальних моральних страждань або приниження та підтверджені належними доказами.

З огляду на викладене, у діях відповідача відсутні всі елементи цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправність поведінки, факт завдання моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок, вина. У зв`язку з цим вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 08.04.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги. Суду пояснила, що після отримання спадщини, вона обрала банк, у якому раніш її родина зберігала цінності. Під час подій описаних у позові, позивач зверталася до робітників банку для можливості отримати доступ до орендованого нею банківського сейфу, їй було відмовлено. Наступного разу, вона звернулася до робітників банку вже із адвокатом. Про доступ правоохоронних органів, вона дізналася не від робітників банку, а після розгляду справи судом апеляційної інстанції, якою було відмовлено у задоволенні клопотання щодо арешту майна, яке знаходилося у сейфі. Після цього, в банку вона отримала належні їй матеріальні цінності. У зв`язку із вказаною ситуацією, позивач отримала нервовий стрес. До теперішнього часу вона відчуває моральні страждання, у зв`язки з тривогою за своє життя, життя свої родини, бо завдяки діям банку, інформація щодо її статків стала загальновідомою. Позивач вимушена постійно приймати ліки, проходити обстеження та лікування. Через дії банку, позивач знаходиться у нервовому стані та продовжує відчувати моральні страждання. Просила задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги на підставі доводів, викладених у останньому.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі на підставі доводів, викладених у відзиві.

У судовому засіданні у якості свідка було опитано ОСОБА_6 , який суду пояснив, що є чоловіком позивача. Два роки тому, дружина повідомила йому, що її не допускають до орендованого сейфу, без пояснення причин. Вони стали разом розбиратися із ситуацією, яка склалася. Коли стало відомо, що робітники банку відкрили сейф, та надали працівникам поліції доступ до його змісту, дружині стало зле, та він відвіз її до лікарні. У зв`язку з тим, що сталося, здоров`я дружини сильно похитнулося. Вона знаходиться у постійному нервовому стресі. Свідок вважає, що вищеозначене сталося з вини робітників банку.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, покази свідка, дослідивши позовну заяву, відзив, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянка України, та зареєстрована у м. Запоріжжі (а.с.72-74) До матеріалів справи додані свідоцтва про народження, та шлюб, якими підтверджується факт родинних відносин між позивачем та ОСОБА_4 , який є дідом позивача (а.с.70-74,76).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20.03.2017 спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 є ОСОБА_1 (а.с.77).

Правовідносини між АТ «Креді Агріколь Банку» та ОСОБА_1 виникли на підставі Договору про надання банківських послуг № 885045/6152914 від 17.01.2024 року. Відповідно до умов даного договору Банк на вимогу клієнта надає банківську послугу, а клієнт приймає та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, які виникають між сторонами. Банківська послуга «Оренда Сейфа» полягає у надані Банком Клієнту в оренду Сейфа на умовах платності та строковості (а.с. 13, 82-85).

На підставі заяви ОСОБА_1 банком надано послугу «Оренда сейфу» строком на 180 днів (з 17.01.2024 року по 17.07.2024 року сейф №42, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).

16.02.2024 року на підставі постанови Запорізької обласної прокуратури від 09.02.2024 року про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів (а.с.53-54) здійснено тимчасовий доступ до орендованого сейфу ОСОБА_1 №42 за адресою АДРЕСА_1 та складено відповідно протокол тимчасового доступу до речей і документів (а.с.24-25). Додатком до вказаного протоколу є Опис речей і документів, які були вилучені на підставі (ухвали слідчого судді, суду), постанови прокурора від 16.02.2024. а також Акт про примусове відкриття Сейфа без присутності Клієнта від 16.02.2024 (а.с.25 зв-40). Вказані речі були передані на зберігання банку.

19.02.2024 слідчий звернувся з клопотанням про арешт майна до суду (а.с.22-23).

До матеріалів справи додані Ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2024 року, якою у задоволенні клопотання про арешт майна, яке було виявлено та частково вилучено в індивідуальному сейфі № 42, який перебуває у володінні Регіонального відділення у м. Запоріжжя АТ «Креді Агріколь Банк», розташованому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Слобідська, 49, наданого внайми з метою зберігання цінностей, оформленого на гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено (а.с. 19-21).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08.04.2024 ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2024 року було скасовано, постановлено нову ухвалу про часткове задоволення клопотання слідчого, накладено арешт на предмет зовні схожий на пістолет «Марголіна» з магазином без патронів, який було вилучено під час здійснення 16 лютого 2024 року тимчасового доступу в індивідуальному сейфі № НОМЕР_1 , який перебуває і володінні Регіонального відділення у м. Запоріжжі АТ «Креді Агріколь Банк», розташованому за адресою: м. Запоріжжя, вул. Слобідська, 49, наданого в найми для зберігання цінностей, оформленого на ім`я ОСОБА_1 ( а.с 14-18).

З аналізу вказаних вище рішень судів жодним чином не вбачається факт незаконності ані постанови прокурора, ані проведених на підставі останніх слідчих дій.

Як підтвердив у судовому засіданні представник позивача, постанову прокурора або дії правоохоронних органів позивачем не оскаржувалось.

На звернення позивача з приводу надання інформації щодо прийняття рішення про відкриття сейфу (а.с.89), банком надано відповідь, згідно із якою останні повідомили, що здійснення примусового відкриття Сейфа було проведено на підставі процесуального документа, що засвідчено Актом про примусове відкриття Сейфа без присутності Клієнта від 16.02.2024 (а.с.78).

На підтвердження фактів погіршення стану здоров`я, позивачем надані відповідні медичні документи (а.с.123-124).

Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами, визначеними ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно імперативних приписів, закріплених у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає необхідним не приймати надані стороною позивача докази, а саме:

-Рішення судів, що не стосуються предмету спору, а також інформація з ЗМІ, про скоєння різного роду злочинів, спричинення агресією збитків позивачу у господарській діяльності, у зв`язку з тим, що на думку суду вони не стосуються предмета доказування (а.с.41-52,55-60,61-69).

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювала, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювала та вини останнього в її заподіянні.

Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачеві посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтовуючи заподіяння моральної шкоди, позивач посилається на те, що діями робітників банку з розкриття банківської таємниці, в результаті якої стала загальновідомою інформація щодо її статків, їй спричинено моральну шкоду, що полягає у моральних переживаннях, які вона до теперішнього часу відчуває у зв`язку із постійним страхом за власне життя та життя своєї родини, а також за своє майно, бо зневірившись у банківській системі, їй фактично ніде розмістити матеріальні цінності.

За правилами Кримінального процесуального кодексу України (КПК) та закону Про банки і банківську діяльність, розкриття банківської таємниці можливе лише на підставі письмової вимоги або рішення суду.

Відповідно до статті 165 КПК України, особа, у володінні якої знаходяться документи (банк), зобов`язана надати тимчасовий доступ.

Якщо банк відмовляється виконувати законну ухвалу суду про тимчасовий доступ, суд може постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку в приміщеннях банку з метою відшукування та вилучення зазначених документів

На час настання, викладених у позові подій, відповідно до пункту 20-7 «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України (КПК), під час дії воєнного стану тимчасовий доступ до речей і документів, які містять банківську таємницю, може здійснюватися на підставі постанови прокурора, яка обов`язково має бути погоджена з керівником прокуратури.

Банк, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», зобов`язаний розкривати інформацію, що становить банківську таємницю, особам та органам, уповноваженим на це законом, у тому числі на підставі відповідних процесуальних документів.

Як встановлено судом, та не заперечується учасниками, відповідач у даному випадку надав 16.02.2024 тимчасовий доступ до орендованого сейфу ОСОБА_1 №42 за адресою АДРЕСА_1 на підставі постанови Запорізької обласної прокуратури від 09.02.2024 року про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів (а.с.53-54), яка до теперішнього часу є не скасованою.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, про відсутність у діях Банку (відповідача) порушень вимог діючого законодавства про захист прав споживачів, а також про відсутність необхідних складових для стягнення моральної шкоди.

Правовою підставою для відмови у задоволенні позову у даному випадку є недоведеність позовних вимог.

У разі відмови у задоволенні позову про захист прав споживачів, судовий збір, від сплати якого споживач був звільнений при поданні позову, залишається за рахунок держави. Витрати на правову допомогу у разі відмови у задоволенні позову з відповідача стягненню не підлягають.

Що стосується вимог відповідача щодо стягнення витрат на правову допомогу, останні не підлягають задоволенню, у зв`язку з ненаданням доказів підтверджуючих понесення витрат вказаних у клопотанні.

Керуючись Закон України «Про банки і банківську діяльність», ст. 259 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Ярошенко Олександр Олегович до Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» про захист прав споживачів відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», код ЄДРПОУ 14361575, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, буд. 42, кв. 4.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 червня 2026 року.

Суддя О.О. Худіна