Ухвала суду № 137674832, 22.06.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/7375/23

Провадження № 2-з/643/39/26

УХВАЛА

про забезпечення позову

22.06.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі головуючого судді Новіченко Н.В., розглянувши

заяву в.о. Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова

про забезпечення позову у справі № 643/7375/23

за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах

держави в особі Харківської обласної військової адміністрації

до 1. Харківської міської ради

2. ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання повернути

земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебуває справа № 643/7375/23 за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації (далі позивач) до Харківської міської ради (далі відповідач-1), ОСОБА_1 (далі відповідач-2) про:

- визнання незаконним та скасування п. 9 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21.08.2019 № 1701/19;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:001:0014, площею 0,0038 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , шляхом складання акту приймання-передачі.

17 червня 2026 року до Салтівського районного суду міста Харкова надійшла заява в.о. Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову у справі № 643/7375/25, відповідно до змісту якої прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення ОСОБА_1 заборони на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:001:0014 площею 0,0038 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №1728683063101).

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову прокурор посилається на те, що оскільки предметом позову у даній справі є зобов`язання повернути спірну земельну ділянку державі в особі Харківської обласної військової адміністрації, то існує досить висока ймовірність того, що відповідач-2, як власник цієї земельної ділянки, може в будь-який момент здійснити її відчуження на користь інших осіб, що значно ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду у даній справі у випадку задоволення позову. Наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною земельною ділянкою на користь третіх осіб, що може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв`язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави. Безконтрольне розширення кола осіб, прав і інтересів яких стосується вирішення цього спору, та/або передача права власності на земельну ділянку іншим особам, які не беруть участь у даному судовому процесі, може не лише утруднити, але й зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора. Таким чином, сам факт державної реєстрації за відповідачем-2 права приватної власності на майно, яке знаходиться у його власності, формально наділяє його передбаченими законодавством необмеженими правомочностями власника (володіння, користування, розпорядження) щодо цього майна, отже можливість відповідача-2 в будь-який момент відчужити спірне майно є очевидною, беззаперечною та не потребує додаткового доведення. Проаналізувавши предмет та підстави позову у даній справі, прокуратура має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози того, що відповідач-2, виступаючи зареєстрованим власником спірного майна, може розпорядитись останнім шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об`єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення та/або поділ/об`єднання тощо), що, в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави в межах даної справи, без нових звернень до суду. Відтак, вказане фактично знівелює мету судового захисту та матиме наслідком не поновлення прав та інтересів держави.

Відповідно до наказу № 02-04/199 голови Салтівського районного суду міста Харкова суддя Новіченко Н.В. перебувала у щорічній основній відпустці з 15.06.2026 по 19.06.2026 включно.

Згідно з частиною 1 статті 153 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Розглянувши подану прокурором заяву про забезпечення позову, суд вирішив задовольнити її, враховуючи таке.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Таким чином, суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Тобто забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до змісту якої суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З аналізу положень статті 149 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Тобто, за змістом частини 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.

Відповідно до частини 1 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Системний аналіз положень статей 149 та 150 Цивільного процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Поряд з викладеним, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 11, 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді арешту грошових коштів або майна відповідача з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді арешту тощо) права цього учасника (відповідача), а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у разі, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, а також постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 753/410/19, від 20.07.2020 у справі № 639/8448/19, від 02.07.2020 у справі № 657/1211/19.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилався на те, що рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання фізичним та юридичним особам дозволу на збереження об`єктів самочинного будівництва та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для експлуатації вказаних об`єктів» від 03.10.2007 № 190/07 дозволено гр. ОСОБА_2 збереження самочинно побудованого гаражу по АДРЕСА_2 та надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки, загальною площею, орієнтовно, 0,0038 га, для експлуатації вказаного об`єкту.

На виконання зазначеного рішення міськради, ТОВ «Геодезична фірма «СХМ» розроблено проект щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 для експлуатації самочинно побудованого гаражу по АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6310137500:01:001:0014.

Рішенням 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок для експлуатації об`єктів самочинного будівництва» від 24.12.2008 №353/08 затверджено зазначений проект землеустрою та надано гр. ОСОБА_2 в оренду земельну ділянку площею 0,0038 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по АДРЕСА_2 для експлуатації самочинно побудованого гаражу до 31.12.2013.

На підставі зазначеного рішення 15.10.2010 між Харківською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки з АДРЕСА_2 . Зазначений договір зареєстровано в Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру" в Державному реєстрі земель від 18.11.2010 за №641070900074.

Рішенням 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання дозволу громадянам на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 29.10.2014 № 1678/14 припинено гр. ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 0,0038 га (кадастровий номер 6310137500:01:001:0014) для експлуатації самочинно побудованого гаража за адресою - АДРЕСА_2 .

Пункт 18 додатку 2 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання фізичним та юридичним особам земельних ділянок для експлуатації об`єктів самочинного будівництва» від 24.12.2008 №353/08 та договір оренди землі від 18.11.2010 реєстраційний № 641070900074 прийнято вважати такими, що припиняють дію.

Пунктом 4.2 додатку до рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання дозволу громадянам на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 29.10.2014 № 1678/14 надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель територіальної громади м. Харкова за рахунок земель житлової та громадської забудови площею, орієнтовно, 0,0038 га для обслуговування індивідуального гаража № НОМЕР_1 за адресою - АДРЕСА_2 .

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №10-20-14-3005/0/19-23 від 26.06.2023, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою ОСОБА_1 від 03.03.2019 були внесені відомості до відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:001:0014, а саме: місце розташування (адреса) земельної ділянки змінено з « АДРЕСА_1 » на « АДРЕСА_1 », вид використання земельної ділянки змінений з «для експлуатації самочинно побудованого гаражу» на «для обслуговування індивідуального гаража № НОМЕР_1 ». Пунктом 9 додатку 1 до рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 21.08.2019 № 1701/19 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м. Харкова (кадастровий номер 6310137500:01:001:0014), за рахунок земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ - 02.05) площею 0,0038 га для обслуговування індивідуального гаража № НОМЕР_1 за адресою - АДРЕСА_2 .

Водночас, за інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації №05-25/3556 від 30.12.2021 територія земельної ділянки про АДРЕСА_1 розташовується в межах пам`ятки археології місцевого значення - поселення Харків (внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охор. № 8828-Ха). Разом з тим, земельна ділянка знаходиться в Східній комплексній охоронній зоні пам`яток (наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 27.12.2019 № 304), розташованих в межах історичного ареалу м. Харків (наказ Міністерства культури, молоді та спорту від 27.02.2020 № 1199). Відомості про занесення пам`ятки археології Поселення Харків до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному веб-сайті Міністерства культури посиланням: та інформаційної політики.

Вказана інформація також розміщена на офіційному веб - сайті Обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини», створеному на підставі розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.11.2003 р. № 414.

Крім того, у підрозділі 2.3.1 "Межі території пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" Науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м. Харків, вказано, що оскільки пам`ятка археології "Поселення "Харків" розташована в історичному середмісті м. Харків і її територія є частиною міської інфраструктури, охоронна зона для пам`ятки не визначалася.

За інформацією Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації до останнього не надходили звернення щодо погодження науково-проектної документації та надання дозволів на проведення робіт в межах зазначеної земельної ділянки.

До Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації не надходила на розгляд документація із землеустрою за зазначеною адресою.

Також, у Департаменті відсутня інформація щодо укладених органами охорони культурної землекористувачами. спадщини охоронних договорів із відповідними Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 8 скликання «Про впорядкування найменувань об`єктів топоніміки» від 11.05.2022 № 258/22 змінено найменування проспекту Московський у м. Харків на проспект Героїв Харкова.

При передачі у власність даної земельної ділянки допущено низку порушень вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:001:0014 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного ст. ст. 53, 54 Земельного кодексу України, ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Не приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування. Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова. Тобто землі під такими об`єктами, в розумінні частини четвертої статті 84 ЗК України не можуть передаватись у приватну власність. Не погодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Проте, земельна ділянка передана Харківською міською радою ОСОБА_1 , за кодом КВЦПЗ 02.05 «для будівництва індивідуальних гаражів», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548). Харківською міською радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 14.12.2021, Кабінетом Міністрів не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки. Повернення спірної земельної ділянки державі відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини, тоді як перебування цієї землі у приватній власності поза процедурами, визначеними чинним законодавством, беззаперечно порушує державні інтереси.

З огляду на вищевикладене, у даній справі виник спір з приводу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:001:0014 площею 0,0038 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1728683063101), власником якої наразі є відповідач-2.

Враховуючи, що предметом спору є земельна ділянка розташована в межах об`єкту історико-культурної спадщини «Поселення Харків» та щодо неї ставиться питання про її повернення у власність держави, суд дійшов висновку, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення спору по суті (шляхом заборони відповідачу-2 здійснювати відчуження земельної ділянки) може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зазначає, що у разі, якщо до закінчення розгляду справи та вирішення спору по суті, відповідачем-2 буде здійснено дії, направлені на вчинення правочину щодо розпорядження спірним майном, то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Тому в даному випадку застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-2 здійснювати відчуження спірної земельної ділянки, є адекватним та ефективним способом забезпечення позову.

Водночас суд зазначає, що обраний захід забезпечення позову на період розгляду судом спору не позбавляє відповідача-2 його права на володіння та користування спірною земельною ділянкою, а лише тимчасово обмежує право відповідача-2 розпоряджатись нею. Отже, вказаний захід має наслідком лише збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частин 1-3 статті 154 Цивільного процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Положеннями вказаної статті визначено право суду у випадку можливості спричинення відповідачу внаслідок забезпечення позову збитків, вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову зустрічного забезпечення у розмірі співмірному із заходами забезпечення позову та розміром збитків, яких може зазнати відповідач, у зв`язку із забезпеченням позову.

Отже, умовою застосування зустрічного забезпечення є обґрунтування можливості спричинення відповідачу забезпеченням позову збитків.

У даному випадку, обраний прокурором спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлювальної шкоди відповідачу-2, передбачені частиною 3 статті 154 Цивільного процесуального кодексу України обставини відсутні, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав вимагати зустрічного забезпечення.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 149-154 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву в.о. Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову задовольнити.

2.З метою забезпечення позову заборонити ОСОБА_1 здійснювати відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:001:0014 площею 0,0038 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1728683063101).

3 Дана ухвала є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Стягувач: Салтівська окружна прокуратура міста Харкова (м. Харків, вул. Глобинська, буд. 23; код ЄДРПОУ 0291010825).

5. Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

6. Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя Новіченко Наталя Вікторівна