Рішення № 137656316, 23.06.2026, Городенківський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 342/441/26

Провадження № 2/342/585/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Андріюк І.Г.

секретаря судового засідання Сьомкайло І-М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадженні у залі суду міста Городенка справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі - Товариства) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідачки на користь Товариства суму заборгованості у розмірі 78268,80 грн, сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.09.2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3996423.

ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» направлено Відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 3996423 від 25.09.2020.

На підставі укладеного договору відповідачка отримала кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 12000 гривень.

29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», відповідно до чинного законодавства України, укладений договір факторингу №29/10-2025.

31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладено Договір факторингу №ДФ-31102025. Згідно Договору факторингу-1 від 29.10.2025 року та Договору факторингу-2 від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 3996423 від 25.09.2020 року.

Таким чином, заборгованість відповідачки становить 78268,8 гривень, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн; заборгованість за відсотками 66268,8 грн; заборгованість за комісіями 0 грн.; заборгованість за пенею 0 гривень.

Провадження у даній справі відкрито 23.04.2026, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, будучи повідомленим про розгляд справи належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, не заперечив щодо ухвалення заочного рішення судом.

У судові засідання відповідачка не з`являлася, про розгляд справи повідомлена належним чином, до суду повернулись рекомендовані повідомлення із відмітками «за адресат відсутній».

Також про судовий розгляд справи відповідачка була повідомленою через оголошення, розміщене на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України. З опублікуванням оголошень про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідачка про причини неявки у судові засідання не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи не подала, отже, вважається такою, що не з`явилася у судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи з ухваленням, відповідно до ст.ст. 280-283 ЦПК України, заочного рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідачка не скористалася правом на подання відзиву в порядку ст.178 ЦПК України, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, що відповідає вимогам ч.8 ст.178 ЦПК України.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата його складання.

Суд, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 25.09.2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 3996423.

Згідно п.1.2. договору кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування (надалі за текстом кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредит і сплатити Проценти за користування кредитом (п. 2.34. Правил) та інші платежі у відповідності до умов Договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України гривні.

Відповідно до 1.3.Договору сума кредиту складає 12 000,00 гривень.

Як вбачається з п.1.4.Договору кредит надається Позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування на Картковий рахунок Позичальника.

Згідно п.1.5.Договору Позичальник сплачує Кредитодавцю суму кредиту та Проценти за користування кредитом, Неустойку (пеню, штраф) (п. 2.26. Правил), яка може нараховуватися у випадку порушення Позичальником умов цього Договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує Позичальник.

Згідно п.1.6.Договору розрахунок Зобов`язань (п. 2.18. Правил) Позичальника із зазначенням строків виконання, умов кредитування, а також дати початку періоду, дати платежу (дати закінчення періоду), загальної суми платежу, Основної суми кредиту (п. 2.28. Правил) та Процентів за користування кредитом, розміру процентної ставки, орієнтовної реальної річної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, орієнтовної загальної вартості кредиту зазначаються у Графіку платежів (п. 2.6. Правил), який є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів у Договорі визначає окремі розрахунки Зобов`язань за Лояльними (покращеними) умовами кредитування (п. 2.25. Правил) та за Загальними умовами кредитування (п. 2.15. Правил).

Нарахування Процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: 1.7.1. У випадку використання Кредиту (п. 2.20. Правил) менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, включаючи Дострокове виконання Зобов`язань (п. 2.12. Правил), Позичальник сплачує фіксовану суму Процентів за користування кредитом, яка складає 6,80% від визначеної в п. 1.3. цього Договору суми кредиту. Пунктом 1.7.2. передбачено, що у випадку використання Позичальником Лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. Договору) та сплати Процентів за користування кредитом протягом 28 календарних днів з 25.09.2020 року до 23.10.2020 року (включно) (Базовий період - п. 2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,02% (Акційна ставка (п. 2.1. Правил) або Ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Лояльних (покращених) умов кредитування складає 15427,20 грн, у тому числі Основна сума кредиту 12000,00 грн, Проценти за користування кредитом 3427,20 грн. 1.7.3. При використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають: - в Базовий період з 25.09.2020 року до 23.10.2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); - в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 24.10.2020 року до 21.04.2021 року (включно) 3 % за один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних умов кредитування складає 17717,40 гривень.

Згідно п.3.1.Договору вбачається, що сторони погодили, що Строк дії Договору (п. 2.41. Правил) встановлюється з Дати укладення Договору (п. 2.9. Правил) 25.09.2020 року до Кінцевої дати виконання Договору 21.04.2021 року (включно). Закінчення Строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати Заборгованості, яке мало місце під час дії Договору. Якщо Позичальник виконає Зобов`язання/сплатить Заборгованість за Договором до Кінцевої дати виконання Договору, Договір припиняє дію у Дату повернення/погашення кредиту (п. 2.8. Правил).

Відповідно до п.7.3.Договору сторони підтверджують, що даний електронний Договір (договір, укладений у вигляді електронного документа), всі Додатки до нього, Додаткові угоди мають таку саму юридичну силу для Сторін, як документи, складені на паперових носіях та скріплені власноручними підписами Сторін, тобто є вчиненими виключно у письмовій формі в порядку, встановленому Законом України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 підписала зазначений договір за допомогою одноразового ідентифікатору PS3996423.

Крім того, 25.09.2020 року ОСОБА_1 підписала одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) PS3996423 паспорт споживчого кредиту .

З довідки ТОВ «ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 04.12.2025 року встановлено, що 25.09.2020 року успішно проведено платіж на суму 12 000 грн, на картковий рахунок: НОМЕР_1 .

Таким чином, судом встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору про надання кредиту № 3996423 від 25.09.2020 року, надавши відповідачці грошові кошти у розмірі 12 000,00 гривень.

29.10.2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» укладений Договір факторингу №29/10-2025.

Згідно копії витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №АК-29/10-2025 від 29.10.2025 року ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» відступило право вимоги на користь ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» за кредитним договором № 3996423 від 20.09.2020 року, за яким боржником є ОСОБА_1 на суму 78268,80 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12000 грн та процентами в розмірі 66268,8 гривень.

31.10.2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладений Договір факторингу №ДФ-31102025. Згідно Договору факторингу-2 від 31.10.2025 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 3996423 від 25.09.2020 року, що також підтверджується витягом з реєстру боржників, за яким боржником є ОСОБА_1 на суму 78268,80 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12000 грн та процентами в розмірі 66268,8 гривень.

Отже, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

Суду не надано доказів оскарження відповідачкою договорів факторингу в частині переданої позивачу вимоги за кредитним договором № 3996423 від 25.09.2020 року.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений в електронній формі.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо розміру отриманого та погашеного тіла кредиту за кредитним договором.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).

Відповідно до ч. 1ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1ст. 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1ст. 611 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У ст. 1049 ЦК України закріплено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За нормами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, що виникли з кредитного договору, укладеного в електронній формі, та всупереч умовам договору відповідачка не виконала своїх зобов`язань, не погасила заборгованість за договором, тобто між сторонами виник спір щодо належного виконання його умов.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 отримала та користувалася кредитними коштами у розмірі 12000 грн, що підтверджується матеріалами справи, в добровільному порядку їх не повернула у повному розмірі, а тому є правові підстави для стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12000 гривень.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 66298,80грн, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно розрахунку заборгованості первісного кедитора ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 нарахована за період з 25.09.2020 року по 20.07.2021 року та станом на 29.10.2025 року становить 78268,80 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12000 грн, та процентів у розмірі 66268,80 гривень.

Водночас умовами договору погоджено кінцеву дату виконання договору 21.04.2021 року.

Отже, 21.04.2021 строк дії договору закінчився та нарахування процентів за користування кредитом у період з 22.04.2021 року по 20.07.2021 року не відповідають умовам укладеного між сторонами договору, адже право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а з вимогами про стягнення грошових коштів як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України позивач не звертався.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/128, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц, від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, тобто дана судова практика є сталою.

За змістом ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що відповідачка належним чином не виконала свого зобов`язання за договором про надання кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення та з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 12 000 грн та заборгованість за процентами в розмірі 33868,80.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

В частині 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).

З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються копією договору про надання правової допомоги від 10.12.2024 № 10/12/2024, укладеним між Товариством та адвокатом Столітнім М.М., актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору №10/12-2024 від 23.03.2026, заявкою на виконання доручення до договору 10/12-2024 від 10.12.2024 .

Враховуючи наведене, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, суд вважає що заявлені позивачем витрати у сумі 6 000 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 549, 551, 611, 612, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст.12,81, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 274-279, 280-289, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс», місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ЄДРПОУ: 43657029, заборгованість за договором про надання кредиту № 3996423 від 25.09.2020 року у розмірі 45868,80 (сорок п`ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) гривень 80 копійок, що складається із суми заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень, суми заборгованості за процентами у розмірі 33868,80 (тридцять три тисячі вісімсот шістдесят вісім) гривень 80 копійок.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1560,28 гривень та 3000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс», місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, ЄДРПОУ: 43657029;

Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 23.06.2026.

Суддя: Андріюк І. Г.