Рішення № 137648220, 16.06.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 913/843/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом 3-тя особа, яка не Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (правонаступник Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос", м. Київ) заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод", м. Лисичанськ про стягнення 287 052 541,58 грн. за участю представників:

позивача - Головій Т.Ю. (в режимі відеоконференції)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), яке у спірних правовідносинах було правонаступником Публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" (далі - ПАТ "Кредитпромбанк"), звернулось у березні 2014 року до Господарського суду Луганської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" (далі - ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" або Відповідач) 287 052 541,58 грн у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ (зі змінами та доповненнями), укладеним 29.05.2007 між ПАТ "Кредитпромбанк" та Відповідачем.

Ухвалою Господарcького суду Луганської області від 31.03.2014 було порушено провадження по справі № 913/843/14 та призначено її до розгляду.

Ухвалою Господарcького суду Луганської області від 10.06.2014 провадження по справі було зупинено.

Відповідно до Розпорядження Вищого господарського суду України № 28-р від 02.09.2014, у зв`язку з неможливістю здійснювати правосуддя господарськими судами в районі проведення антитерористичної операції, на підставі подань Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 № 8-4166/14 та від 29.08.2014 № 8-4211/14, керуючись статтею 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" та ст. 34 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", було визначено, що розгляд господарських справ, підсудних Господарському суду Луганської області, здійснюється Господарським судом Харківської області.

Фізично матеріали справи № 913/843/14 до Господарського суду Харківської області передані не були.

На підставі ч. 3 ст. 1 вказаного Закону України та п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 № 01-06/1290/14, вчинення необхідних процесуальних дій здійснювалося за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу.

Ухвалою Господарського суду Харківської області (суддя Шарко Л.В.) від 30.10.2014 за наявними матеріалами було порушено провадження по справі та призначено її до розгляду.

Так, 14 серпня 2019 року відбулись відкриті торги щодо реалізації права вимоги за лотом №UKR-2019-03, до якого були включені права вимоги ПАТ "Дельта Банк" до Відповідача за Кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007. Відповідно до протоколу проведення електронних торгів №UKR-2019-03 від 14.08.2019, переможцем визначено ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛІОС" (далі - ТОВ "ФК "ГЕЛІОС"). За результатами торгів між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "ГЕЛІОС" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019.

17.10.2019 від ТОВ "ФК "ГЕЛІОС" надійшла заява про заміну позивача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 первісного позивача ПАТ Дельта Банк замінено на його правонаступника - ТОВ ФК ГЕЛІОС.

Рішенням Господарського суду Харківської області (суддя Шарко Л.В.) від 13.11.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову також відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2020 касаційну скаргу ТОВ "ФК "ГЕЛІОС" задоволено частково: постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 скасовано повністю, а справу № 913/843/14 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2020 для розгляду справи визначено суддю Жигалкіна І.П.

З урахуванням вищевикладеного вказана справа прийнята до провадження на новий розгляд господарським судом Харківської області у складі судді Жигалкіна І.П., про що постановлена ухвала від 20.07.2020 та призначено справу №913/843/14 до розгляду на 18.08.2020 р. о 12:00.

Ухвалою суду від 18.08.2020 р. підготовче засідання відкладено на 10.09.2020 р. о 11:15.

Ухвалою суду від 10.09.2020 р. підготовче засідання відкладено на 24.09.2020 р. о 12:00.

15.09.2020 року до Господарського суду Харківської області від ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" надійшов зустрічний позов (вх. № 21331) та ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2020 р. було його повернуто.

23.09.2020 р. зі Східного апеляційного господарського суду направлено апеляційну скаргу ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" на ухвалу господарського суду Харківської області від 16.09.2020 р. по справі № 913/843/14 та витребувано у суду першої інстанції її матеріали, які повинні бути направлені до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою для її розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" на ухвалу господарського суду Харківської області від 16.09.2020 у справі №913/843/14 залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Харківської області від 16.09.2020 у справі №913/843/14 залишено без змін.

Після вирішення апеляційною інстанцією підстав, які зумовили зупинення №913/843/14, тобто відпали такі підстави, суд постановив ухвалу про поновлення провадження у справі № 913/843/14 та призначення підготовчого засідання на "14" січня 2021 р. о 11:45.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2021 постановлено: клопотання (вх. № 712 від 14.01.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" про зупинення провадження у справі задовольнити; зупинити провадження у справі 913/843/14 до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21031/20; зобов`язати сторони повідомити суд про набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/21031/20.

21 січня 2021 року представником Відповідача адвокатом Вітюком В.В. до суду подано заяву (вх. № 1498) щодо не відповідності поданих позивачем копій документів їх оригіналам.

21 січня 2021 року представником Позивача адвокатом Микитенко О.В. до суду подано клопотання (вх. № 1523) про долучення копій документів до матеріалів справи № 913/843/14.

27 січня 2021 року ТОВ "Фінансова компанія "Геліос" було подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.01.2021 у справі № 913/843/14 про зупинення провадження.

31 березня 2021 року постановою Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Геліос" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.01.2021 у справі № 913/843/14 залишено без змін

Суд поновив провадження у справі № 913/843/14 та призначив підготовче судове засідання на 22 січня 2026 року об 11:45, про що постановлено ухвалу від 26.12.2025.

Ухвалою від 22.01.2026 судом було прийнято та долучено до матеріалів справи письмове пояснення (вх. №1695 від 21.01.2026) ТОВ "ФК "Геліос" та повідомлено учасників справи, що підготовче засідання у справі відбудеться 12 лютого 2026 року о(б) 11:45 год.

Суд ухвалою від 26.03.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.04.2026 о 12:30.

Судом було здійснено належним чином повідомлення всіх учасників процесу, що судове засідання від 16.04.2026 не відбулося з причин, що не залежать від волі сторін, а саме: через безпекову ситуацію в м. Харкові, зумовлену масованою атакою ворожих БпЛА та оголошенням режиму повітряної тривоги. Таким чином судове засідання у справі відбудеться 30 квітня 2026 року о(б) 12:30 год.

У судовому засіданні 30 квітня 2026 року суд заслухав вступні слова учасників справи та встановив їхні правові позиції.

У зв`язку з великим обсягом матеріалів справи та необхідністю підготовки до їх дослідження, судом було оголошено перерву в судовому засіданні до 21 травня 2026 року об 11:15, про що постановлено відповідну ухвалу.

21 травня 2026 року суд продовжив розгляд справи по суті.

Представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача проти позову заперечував, посилаючись на правову позицію Верховного Суду щодо цієї справи.

Зокрема, Відповідач зазначив про відсутність у сторін оригіналів кредитного договору та наявність розбіжностей у поданих копіях, у зв`язку з чим просив суд визнати ці копії неналежними доказами.

Представник Позивача зазначив, що суду для огляду надавались нотаріально засвідчені копії договорів, які, на його думку, відповідно до сталої практики Верховного Суду, мають юридичну силу оригіналу документу.

На запитання суду щодо джерела та порядку виготовлення зазначених копій представник Позивача відповісти не зміг, пославшись на необхідність з`ясування цієї інформації в інших представників Товариства.

Керуючись ч. 2 ст. 216 ГПК України, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 28 травня 2026 року о 13:15.

28 травня 2026 року суд продовжив розгляд справи по суті та перейшов до дослідження доказів. Судом було досліджено матеріали справи №913/843/14 (томи 1 та 2). Від представника Позивача зауважень чи пояснень не надійшло. Суд оголосив перерву в дослідженні доказів до 04 червня 2026 року о 10:30.

04 червня 2026 року суд продовжив розгляд справи та дослідив томи 3 та 4 матеріалів справи №913/843/14. Зауважень та пояснень від представників сторін не надійшло. Суд оголосив перерву до 11 червня 2026 року о 10:30.

Судове засідання, призначене на 11.06.2026, не відбулося через існування загрози життю та здоров`ю людей. Ухвалою суду розгляд справи було відкладено у зв`язку з тим, що в період з 10 по 12 червня 2026 року включно було тимчасово обмежено доступ до приміщення Господарського суду Харківської області та прилеглої території, з міркувань безпеки. Таким чином судове засідання у справі призначено 16 червня 2026 року об 11:00 год.

16 червня 2026 року суд продовжив розгляд справи та дослідження матеріалів справи №913/843/14 (томи 5, 6, 7 та 8).

Під час дослідження доказів суд запитав представника Позивача щодо обізнаності висновків викладених у постанові Верховного Суду у справі №913/843/14 у тому числі "п. 53. Як вже зазначалося, Верховний Суд в цілому поділяє думку про можливість розгляду справ у подібних правовідносинах за копіями договорів та додатків до них без дослідження оригіналів таких документів, але дуже важливе, а іноді і вирішальне значення у вирішенні подібних спорів має позиція відповідачів, їх аргументи та доводи щодо невідповідності поданих позивачами копій тих чи інших документів, а також докази, які відповідачі подають, ставлячи під сумнів таку документацію.".

Представник Позивача зазначає, що обізнаний щодо тексту постанови Верховного Суду у справі №913/843/14. Також зазначає, що заперечення представника Відповідача (в одному з засідань) було наголошено на зазначених висновках ВС, а на попередньому засіданні на запитання суду з "чого було виготовлено копії" подано з цього приводу пояснення 26.05.2026 (вх. №12874/ від 28.05.2026) було з`ясовано у довірителя, що нотаріальні копії були виготовлені первісним кредитором банку ще в момент укладення кредитного договору. У банку була практика під час укладання кредитних договорів одночасно робилися нотаріальні копії на всякий випадок. Власне даний випадок настав, після того, як право вимоги перейшло до ДельтаБанку, а потім до ТОВ "ФК "Геліос". Зокрема відкрито кримінальне провадження за фактом невиконання сплати боргу по кредитним договорам, де в матеріали кримінальної справи було надано і оригінал кредитного договору і нотаріально посвідчені копії, які певний час перебували там.

Представник Позивача у судовому засіданні також зазначає (час 08:37 - 09:03): "Після чого, було повернуто юридичній особі - ТОВ "ФК "Геліос" нотаріальні копії, які пред`являлися до даної справи, представнику (на той час) ТОВ "ФК "Геліос" був повернутий і оригінал, але де зараз оригінал - невідомо, зв`язку з тим представником - немає. Представник Позивача зазначає, що нотаріально завірені копії робились з оригіналу Договору в момент укладання.

Крім того, представник Позивача окремо зазначає, що в матеріалах справи в першому томі було зазначено про наявність меморіальних ордерів про видачу грошових коштів в підтвердження вимог Позивача. Тобто, якщо Відповідач оскаржує копію договору, то меморіальні ордери підтверджують отримання коштів. Інших обставин які хотілось додати - відсутні. З приводу дослідження доказів заперечень, зауважень, пояснень немає.

Представник Позивача просить суд зробити перерву у судовому засіданні після дослідження доказів з підстав призначеного наступного засідання у Лучаківському суді Львова.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Суд зазначив, що після дослідження доказів може перейти до оголошення кінцевого процесуального рішення, а саме щодо його резолютивної частини.

Представник Позивача не заперечує щодо неможливості зробити перерву у цьому засіданні.

Суд закінчив розгляд справи по суті та перейшов до стадії ухвалення судового рішення, та в цьому судовому засіданні проголосив скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини).

Дослідивши матеріали справи, враховуючи встановлені попередніми рішенням судів обставини по зазначеній справі, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд зазначає наступне.

29.05.2007р. між Закритим акціонерним товариством "Лисичанський пивоварний завод", як позичальником, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк", як банком було укладено кредитний договір №13/046/2007-КЛТ.

Пунктом 1.1 кредитного договору встановлена процедура та умови надання банком у майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в національній валюті України або в доларах США з повною або частковою конвертацією в українську гривню в межах загальної суми, еквівалентної 14 000 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання кожної додаткової угоди до цього договору про надання кредиту, що є його невід`ємною частиною; процедура та умови повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, нарахування та сплати комісії за надання кредитів; а також взаємні права та зобов`язання сторін, що виникнуть при наданні банком кредитів.

За умовами п.1.2 кредитного договору від 29.05.2007р. зобов`язання банку щодо надання кредитів та зобов`язання позичальника щодо повернення кредитів, сплати процентів та комісії, а також інші права та зобов`язання сторін, передбачені цим договором, виникали з моменту укладання сторонами додаткових угод про надання кредитів, в сумах, зазначених в таких додаткових угодах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої пунктом 1.1 цього договору, визначався додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п. 3.4.5 договору.

Сторонами не заперечується, що банком було надано кредитні кошти у сумі еквівалентній 14 000 000 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 38_2 від 16.07.2007 на суму 5000000 (п`ять мільйонів) доларів США та меморіальним валютним ордером № 38_3 від 28.11.2007 на суму 9000000 (дев`ять мільйонів) доларів США.

У відповідності до умов п. 3.4 кредитного договору Позичальник зобов`язувався використати кредити на цілі, вказані у п. 2.2 цього договору, сплачувати банку нараховані відсотки за кожним кредитом, наданим згідно додатковим угодам та повністю погасити заборгованість за кредитами не пізніше 28.02.2013 року.

27.09.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк", як продавцем та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами п. 2.1 якого продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.

Зі змісту п.1.1 договору від 27.09.2013р. вбачається, що правами вимоги є всі права вимоги продавця в якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення будь-яких своїх обов`язків за кредитними договорами та договорами забезпечення.

У додатку №1 до договору від 27.09.2013р. погоджено, що продавець продає, а покупець купує, в тому числі, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" за кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007р.

Суд вважає за доцільне викласти встановлені судами факти, що зазначені у Постанові Верховного Суду у справі № 913/843/14 від 22.06.2020, а саме:

"22. В процесі розгляду даної справи представником ПАТ "Дельта Банк" було долучено до матеріалів справи копії листів, адресованих ПАТ "Кредитпромбанк", з яких вбачається, що під час укладення договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013 ПАТ "Кредитпромбанк" не передав ПАТ "Дельта Банк" оригіналів кредитного договору, додаткових угод до нього, усіх забезпечувальних договорів та інших документів, що стосуються кредитного договору.

22.1. Таким чином, судами встановлено, що новому кредитору (ПАТ "Дельта банк") первісним кредитором (ВАТ "Кредитпромбанк") не були передані оригінали документів, які засвідчують право вимоги до боржника ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", а саме: кредитний договір № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, іпотечний договір № 13/046/1001/2007 від 29.05.2007 з додатковими угодами до нього, договори застави та додаткові угоди до них.

22.1.1. Суди встановили, що оригінали документів були вилучені слідчим в порядку процедури кримінального провадження."

14 серпня 2019 року відбулись відкриті торги щодо реалізації (продажу права вимоги) за лотом №UKR-2019-03, до якого включені, у тому числі, права вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" за Кредитним договором №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року.

Відповідно до результатів проведення відкритих електронних торгів, що були оформлені протоколом №UKR-2019-03 від 14.08.2019 року, переможцем торгів стало ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ГЕЛІОС".

За результатами проведення торгів між Публічним акціонерним товариством "ДЕЛЬТА БАНК" та ТОВ "ФК "ГЕЛІОС" був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 року (надалі по тексту - Договір відступлення права вимоги).

Згідно з п. 1.1 Договору відступлення права вимоги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банком передано у власність Нового кредитора, а Новим кредитором прийнято у власність всі права вимоги Банку, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, у тому числі, всі права вимоги до боржників за кредитними договорами та всі права вимоги Банку до майнових і фінансових поручителів боржників, які виникли за укладеними між ними і Банком договорами.

Перелік договорів, права вимоги Банку за якими відступлені Правонаступнику Позивача, наведені в Додатку №1 до Договору відступлення права вимоги.

Додатком №1 Договору відступлення права вимоги визначено, що Банком відступлено, а Новим кредитором набуто права вимоги Банку за Кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року.

Згідно з п. 1.3 Договору відступлення права вимоги, майнові права вважаються переданими Новому кредитору з моменту підписання цього Договору відступлення права вимоги.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Рішенням Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.1997 визначено, що ч. 1 ст. 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст. 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог закону або договору.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст.1054 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст.1049 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 3 ст. 656 ЦК України унормовано, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В силу положень ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

У ч.1 ст. 517 ЦК України зазначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Матеріалами справи встановлено, а Верховним Судом не ставиться під сумнів у касаційному проваджені викладене колегією суддів апеляційного суду, яка дійшла висновку про те, що ТОВ "ФК "Геліос" набуло статусу нового кредитора у кредитному зобов`язанні. (п. 37 Постанови). Крім того, в зазначеній Поставові зазначено:

"35. В контексті зазначено, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційного про те, що здійснення цесії, а отже, і набуття статусу нового кредитора у зобов`язанні, підтверджується саме договором цесії, укладеним між старим та новим кредитором, а не переданням доказів щодо виникнення та розміру зобов`язання.

36. Так, в ході вирішення спору судами було встановлено, що договір купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав № 1962/К від 26.09.2019 не визнавався судом недійсним і не має ознак нікчемності, а тому не існує жодних об`єктивних підстав вважати, що вказаний правочин втратив здатність до створення правових наслідків, в тому числі наслідку щодо набуття новим кредитором повного обсягу прав у кредитному зобов`язанні. ".

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у своїй постанові від 24 червня 2020 року зауважив, що положення частини 2 статті 517 ЦК України спрямовані на захист боржника, аби він пересвідчився у належності нового кредитора. Проте за відсутності підстав вважати нового кредитора неналежним, ця норма не може бути виправданням для невиконання зобов`язань.

Так, Верховний Суд зауважив, що апеляційний суд зробив взаємовиключні висновки визнавши ТОВ "ФК "Геліос" новим кредитором, але відмовивши у позові через відсутність оригіналів документів. Верховний Суд визнав передчасними посилання апеляційного суду на ч. 6 ст. 91 ГПК України щодо неможливості прийняття доказів у копіях.

Також, Верховний Суд звернув увагу, що суди попередніх інстанцій грубо порушили процесуальні норми, оскільки залишили без правової оцінки виписки з особового рахунку відповідача та його лист № 67 від 07.02.2014, які підтверджували отримання коштів та визнання додаткових угод. При цьому Відповідач заперечував лише факт укладення додаткової угоди № 2.

Суд касаційної інстанції наголосив, що поняття "договір" (зовнішня форма) та "зобов`язання" мають різний правовий характер, і відсутність оригіналу тексту договору не свідчить про відсутність самого зобов`язання. Не дослідивши належним чином аргументи позивача, суди порушили право на мотивоване судове рішення (ст. 6 Конвенції про захист прав людини) та принцип рівності сторін, продемонструвавши однобокість розгляду й фактично підтримавши відповідача доводами, які той самостійно навіть не наводив.

Передаючи справу на новий розгляд Верховний Суд у своїй постанові виклав висновки за результатами касаційного розгляду, де констатував, що у подібних правовідносинах допускається розгляд справ за копіями договорів та додатків до них без обов`язкового дослідження їх оригіналів. Водночас суд касаційної інстанції наголосив, що вирішальне значення для правильного вирішення спору має процесуальна позиція Відповідача, його конкретні аргументи щодо невідповідності копій та надані ним докази, які б обґрунтовано ставили під сумнів подану Позивачем документацію (п. 53 Постанови).

Також, згідно з пунктами 5354 Постанови, Верховний Суд в цілому поділяє думку про можливість розгляду справ у подібних правовідносинах за копіями договорів та додатків до них без дослідження оригіналів. Проте вирішальне значення має позиція відповідачів, їхні аргументи щодо невідповідності копій та докази, які вони подають для підтвердження своїх сумнівів. Через не дослідження апеляційним судом низки доказів постанову було прийнято без урахування висновків Верховного Суду, що стало підставою для її скасування.

Так, суд наголошує, що при новому розгляді справи з особливою ґрунтовністю та ретельністю досліджено основні доводи сторін і подані ними змагальні документи, позицію та вказівки Верховного суду за цією справою, оскільки ефективність справедливого судочинства у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб ключові аргументи учасників справи були не просто представлені, а фактично почуті й детально розглянуті судом (аналогічний підхід відображено у рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі Краска проти Швейцарії).

Реалізуючи зазначений стандарт, суд наводить у цьому рішенні обґрунтовані судження щодо наявності чи відсутності обставин, які стали основою для кінцевих висновків, чітко роз`яснюючи мотиви, з яких одні доводи були прийняті, а інші - відхилені (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.06.2021 у справі № 11-104сам21).

Крім того, суд виходить з того, що процесуальні норми покликані забезпечити належне правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, який є обов`язковим як для учасників спору, так і для самих національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі DIYA 97 v. UKRAINE, § 47).

Застосовуючи зазначені норми, суд дотримується балансу: уникає як надмірного формалізму, що здатний обмежити справедливість розгляду, так і надмірної гнучкості, яка б призвела до нівелювання чітких вимог процесуального законодавства (керуючись висновками ЄСПЛ у справі ТОВ Фріда проти України від 08.12.2016).

Керуючись приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні. Суд виходить з того, що жоден доказ не має заздалегідь встановленої сили, тому належність, допустимість, достовірність кожного матеріалу оцінюється окремо, а вірогідність і взаємний зв`язок доказів - у їх сукупності. Мотивуючи врахування або відхилення конкретного доказу чи їх групи, суд надає правову оцінку як кожному елементу окремо, так і всій доказовій базі в цілому.

З огляду на характер спірних правовідносин та наявні матеріали, суд на підставі ст. 209 ГПК України вважає за доцільне визначити такий порядок дослідження доказів, який дозволить найбільш ефективно встановити фактичні обставини. Суд враховує, що алгоритм з`ясування обставин кожної справи не є типовим, а коло юридично значущих фактів, які складають предмет доказування, безпосередньо залежить від аргументів та доказів, якими сторони обґрунтовують свої позиції (аналогічний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 910/4398/23 та від 13.02.2025 у справі № 910/18964/23).

Здійснюючи процесуальну оцінку, суд також керується тим, що правила допустимості та способи аналізу доказів є виключною компетенцією національних судів і регулюються внутрішнім законодавством, оскільки ст. 6 Конвенції не містить жорстких норм щодо самого інституту доказів. Проте ключовою вимогою п. 1 ст. 6 Конвенції є справедливість провадження в цілому, яка безпосередньо включає дослідження способу, у який докази було отримано та представлено суду. Відтак, навіть якщо виникають питання щодо відповідності окремих матеріалів формальним вимогам закону, суд зобов`язаний оцінити їх вагомість та реальне значення для правильного вирішення спору, забезпечивши загальну справедливість судового розгляду (відповідно до рішень ЄСПЛ у справах Шенк проти Швейцарії від 12.07.1988 та Трофимчук проти України від 28.10.2010).

Визначаючи межі судового розгляду, суд виходить з того, що предмет доказування складають обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення (ч. 2 ст. 76 ГПК України).

Будь-який юридичний факт як конкретна життєва обставина встановлюється через процесуальне доказування, що дає змогу суду відтворити фрагмент дійсності в аспекті його значущості для справи (постанова ВП ВС від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже, забезпечуючи принципи змагальності та рівності, суд гарантує кожній стороні можливість представити свою позицію і коментувати докази, не ставлячи нікого у невигідне становище стосовно опонента (рішення ЄСПЛ Вержбицький проти Польщі).

При цьому можлива невідповідність чи неповнота позовних вимог належному способу захисту не є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВП ВС від 04.09.2024 у справі № 904/4080/22).

Суд також наголошує, що на стадії відкриття провадження додані матеріали оцінювалися виключно щодо їх оформлення за ст. 162 164, 172 ГПК України, а не по суті спору (постанова ВС від 21.04.2023 у справі № 911/1721/22), відтак очевидна неповнота обґрунтування вимог чи тимчасове ненадання окремих доказів на початковому етапі не перешкоджають встановленню істини на поточній стадії розгляду справи по суті (постанова ВП ВС від 25.01.2024 у справі № 320/14843/23).

Суд досліджує якість, важливість та надійність кожного джерела інформації, зважаючи на те, що належність змісту матеріалів безпосередньо впливає на їх переконливість, а зміст окремого доказу може мати вирішальне значення.

Керуючись стандартами справедливого процесу, підтвердження ключових обставин на підставі навіть одного, але надійного доказу зменшує потребу у додатковому доказуванні (рішення ЄСПЛ Мачарік проти Чеської Республіки).

Суд класифікує зібрані матеріали на прямі та побічні, виходячи з характеру їхнього зв`язку з фактами (постанова ВС від 19.10.2023 у справі № 914/249/21), та бере до уваги, що вони мають існувати на момент звернення з позовом (постанова ОП КГС ВС від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).

Відповідно до ст. 76 79 ГПК України, суд перевіряє докази за критеріями належності (спрямованість на предмет доказування), допустимості (відповідність закону та відсутність процесуальних порушень при їх отриманні, що узгоджується з постановами ВС від 18.01.2024 у справі № 922/2487/22 та ВПВС від 17.04.2024 у справі № 910/13988/20), достовірності (відсутність впливу, спрямованого на формування хибного уявлення) та вірогідності (перевага вагомості одних доказів над іншими, наданими на їх спростування).

Враховуючи обов`язкові для застосування правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.06.2020 у цій справі, суд на виконання вимог статей 86, 210 214 та ч. 5 ст. 236 ГПК України безпосередньо дослідив у судовому засіданні та оцінив у сукупності з доводами сторін усі зібрані письмові докази й заяви по суті справи, у зв`язку з чим встановив наступне.

В матеріалах справи наявні копії кредитного договору №13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007р. між ЗАТ "Лисичанський пивоварний завод" (позичальник) та ВАТ "Кредитпромбанк" (банк), які надавались Публічним АТ "Дельта Банк" при пред`явлені позовних вимог у березні 2014 року., а також укладені до нього додаткові угоди.

В другому томі справи №913/843/14 (а.с. 212-213) міститься офіційний лист Тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" за вих. № 2/01-17/6731 від 31.07.2015р., адресований Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Кредитпромбанк" Тімоніну О.О., підписаний Уповноваженою особою ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадировим В.В. та скріплений оригінальним відтиском печатки банку.

З вказаного Листа АТ "Дельта Банк" вбачається, що після закінчення приймання кредитних справ від ПАТ "Кредитпромбанк" на підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги від 27.09.2013р. та Договору купівлі-продажу прав вимоги від 01.08.2014р., оригінали кредитних та забезпечувальних договорів до Банку не передавались і у розпорядженні АТ "Дельта Банк" відсутні. В даному листі АТ "Дельта Банк" посилається на Додаток № 1.

Так, згідно з Додатком № 1 до вказаного Листа, у переліку боржників, за якими повністю відсутні первинні оригінали документів, підрядковим записом зафіксовано наступне: Назва Боржника (позичальника) за кредитним договором: ТДВ "Лисичанський пивоварний завод" (код ЄДРПОУ 00382987); № кредитного договору: 13/046/2007-КЛТ; Дата підписання кредитного договору: 29.05.2007р.; Відсутні оригінали кредитного та забезпечувальних договорів.

Судом встановлено, що у матеріалах справи (том другий а.с. 214) міститься офіційний лист-відповідь Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Кредитпромбанк" Тимоніна О.О. за вих. № 1842/51-7097-01 від 11.08.2015р. (відповідь на лист АТ "Дельта Банк" № 2/01-17/6171 від 31.07.2015р.)., у якому первісний кредитор офіційно визнав, що станом на 11.08.2015 року ПАТ "Кредитпромбанк" не вдалося розшукати запитувані оригінали документів. Як на причину втрати, банк вказав на тривалий процес інтеграції, масове перевезення кредитних справ із регіональних філій та відділень до центрального офісу, їх подальше закриття та скорочення штату працівників.

Отже суд дійшов до висновку, а матеріалами справи підтверджується, що оригінали Кредитного договору № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року та забезпечувальних договорів були втрачені банками ще у 2015 році. Тобто такі договори ніколи не передавалися до АТ "Дельта Банк", а отже і наступний правонаступник, у тому числі Позивач не може володіти цими оригіналами та надати їх суду для огляду.

Крім того, суд звертає увагу на обставини, які підтверджуються матеріалами справи (том другий а.с. 216), що Відповідач (ТОВ "Лисичанський пивоварний завод") ще на етапі досудового врегулювання у своїй письмовій відповіді на претензію, яка була офіційно отримана та зареєстрована АТ "Дельта Банк" за вх. № 1964 від 10.02.2014р. (штамп внизу аркуша), адресованій обом банкам, категорично заперечував проти правомірності вимог та суми боргу, зазначаючи про таке:

- Наданий банком розрахунок суми заборгованості є неправильним, оскільки частина кредитних коштів була повернута ПАТ "Кредитпромбанк" та вимагає проведення додаткового перерахунку і звірки на підставі первинних платіжних документів;

- Фактично кредит було надано на значно меншу суму, ніж зазначений у додаткових угодах № 1, № 2 та № 6 загальний ліміт;

- Між ТОВ "Лисичанський пивоварний завод" та ПАТ "Дельта Банк" взагалі ніколи не існувало жодних прямих договірних відносин;

- Умовами самого Кредитного договору № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007р. не було передбачено права ПАТ "Кредитпромбанк" відступати права вимоги за цим договором третім особам, а самого боржника про такі наміри ніхто не повідомляв.

Суд звертає увагу на те, що Відповідачем обґрунтовано поставлено під сумнів автентичність наданих ПАТ "Дельта Банк" ще при звернені з позовом стосовно копій договорів, де первинні кредитори офіційно у своїх листах (підтверджується матеріалами справи) визнали факт безповоротної втрати таких оригіналів, а Позивач не надав до суду цих оригіналів, а отже не спростував сумніви Відповідача.

Крім того, Відповідач ще у своєму відзиві (том перший а.с. 138-139) виклав свій сумнів щодо підписів на наданих копіях договорів та додаткових угод, де також посилається на невідповідність викладених в умовах договору відсоткової ставки, а отже це впливає на розмір платежів за Кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ.

Суд зазначає, що представник Позивача у судовому засіданні від 21 травня 2026 року стверджував, що копії Кредитного договору № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 та додаткових угод до нього, посвідчені нотаріально, що виготовлені з оригіналу первісним кредитором у момент укладення договору і мають юридичну силу оригіналу відповідно до практики Верховного Суду.

Втім, суд зазначає, що даний аргумент є помилковим та таким, що не відповідає вимогам процесуального закону в умовах даного спору.

Суд звертає увагу, матеріалами справи підтверджується, а Відповідачем не оспорюється факт укладення Кредитного договору № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 між Закритим акціонерним товариством "Лисичанський пивоварний завод", як позичальником, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанський пивоварний завод" та Відкритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк", як банком.

По-перше, у цій справі Відповідач (ТОВ "Лисичанський пивоварний завод") чітко та категорично заперечував проти наявності боргу, стосовно заявлених вимог, посилаючись на те, що надані до матеріалів справи копії документів не відповідають дійсному змісту договорів, які, на думку Відповідача, мали іншу форму та зміст. Такими запереченнями було поставлено під сумнів достовірність та допустимість наданих копій як письмових доказів.

Суд звертає увагу та особливо наголошує, що відповідно до імперативної норми процесуального закону, за ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Імперативність цієї норми полягає в тому, що саме надання оригіналу дозволяє суду перевірити відповідність копії оригіналу та усунути сумніви сторони, яка заперечує проти доказу. У разі ж відсутності оригіналу або неможливості його пред`явлення, копії втрачають свою доказову силу в частині спору про їхній зміст.

По-друге, пояснення представника Позивача (ТОВ "ФГ "Геліос") стосовно того, що оригінали документів були "втрачені" через зміну представників, реорганізацію банку та відсутність зв`язку з колишнім уповноваженим особою, не можуть бути визнані поважною причиною для ненадання оригіналів.

Суд не приймає до уваги припущення, гіпотези та недоведений факт виготовлення саме з оригіналу Кредитного договору № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 копії, який був підписаний з боку Відповідача (який не оспорюється).

В даному випадку, обтяження тягарем доведення покладено на Позивача, який стверджує про існування правочину саме у тому вигляді, копії якого знаходяться в матеріалах справи. Невизначеність щодо долі оригіналу документа, що є основою спірних правовідносин, свідчить про те, що Позивач не має належних доказів своєї позиції.

Щодо посилання позивача на практику Верховного Суду про силу нотаріально засвідчених копій, суд звертає увагу на те, що така практика є застосовною лише за умови відсутності обґрунтованих заперечень зі сторони Відповідача щодо змісту або дійсності копії.

Суд зазначає, що у разі заявлення Відповідачем про невідповідність копії оригіналу (ст. 91 ГПК України), нотаріальне засвідчення втрачає свою самостійну доказову силу без пред`явлення оригіналу для порівняння.

Це випливає з прямої вказівки п. 53 Постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року у справі № 913/843/14, де Верховний Суд зазначив: дуже важливе, а іноді і вирішальне значення у вирішенні подібних спорів має позиція відповідачів, їх аргументи та доводи щодо невідповідності поданих позивачами копій тих чи інших документів....

В апеляційному та касаційному розглядах у цій же справі Верховний Суд акцентував на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили помилку, не дослідивши питання про відповідність копій оригіналам в умовах, коли Відповідач ставив під сумнів їх достовірність, а Позивач не міг надати оригінали.

Суд керуючись зазначеним принципом, зазначає, що оскільки Позивачем не надано оригіналів кредитного договору та додаткових угод до нього, а Відповідач поставив під сумнів відповідність наявних в матеріалах справи копій реальним угодам, які нібито укладалися, то Позивачем не доведено існування оригіналів саме тих кредитних правовідносин та у тій формі та розмірі копії яких містяться у матеріалах цієї господарської справи № 913/843/14.

Також суд зазначає, що меморіальні валютні ордери, на які посилався Позивач, хоч і підтверджують факт руху коштів, самі по собі не можуть замінити відсутність договору, який встановлює умови, строки та інші істотні параметри зобов`язання, предметом спору якого є стягнення заборгованості.

Без надання оригіналу договору неможливо визначити, чи відповідають здійснені платежі умовам саме того договору, на який посилається Позивач, особливо враховуючи заперечення Відповідача щодо тексту договору.

Отже, суд зазначає, що Позивачем не було виконано вимоги щодо надання суду належних та допустимих доказів, які б безумовно підтверджували існування зобов`язання та його розмір. А вимоги Позивача ґрунтуються на доказах, які в силу імперативних вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України не підлягають взяттю до уваги через відсутність оригіналів, наявність обґрунтованих заперечень Відповідача і позиції викладеної у п. 53 Постанови КГС ВС по цій справі.

З огляду на це, позовні вимоги ТОВ "ФК "Геліос" про стягнення заборгованості вважаються такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, і підлягають відмові.

Додатково, суд зазначає, що посилання Позивача на факт отримання коштів, не підтверджений оригіналом договору про умови їх використання та повернення, не дозволяє задовольнити позов у заявленому обсязі та змісті, оскільки порушує принцип правової визначеності та змагальності сторін, гарантований ст. 13 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, встановивши, що Позивач не надав доказів переходу до нього права вимоги в належній формі (через відсутність оригіналів основних договорів) та не спростував заперечення Відповідача щодо наявних в матеріалах справи копій, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Аналізуючи обсяг та характер прав, які перейшли до нового кредитора за Договором № 1962/К купівлі-продажу прав вимоги та майнових прав від 26 вересня 2019 року (том четвертий а.с. 32 - 35), суд звертає особливу увагу на зміст пункту 2.3 вказаного Договору.

Так, відповідно до п. 2.3 Договору № 1962/К, Покупець (ТОВ "ФК "Геліос") своїм підписом підтвердив, що він розуміє (усвідомлює) характер Майнових прав, що переходять до Покупця за цим Договором, повідомлений про всі права третіх осіб, які виникають з Майнових прав, усвідомлює, погоджується та приймає усі ризики, пов`язані із таким переходом, у тому числі ризики того, що Покупець у майбутньому не зможе отримати жодних коштів або майна за Майновими правами, в тому числі за Правами вимоги.

Отже, суд звертає увагу, що новий кредитор при укладенні договору цесії діяв на власний розсуд і ризик, будучи в повному обсязі ознайомленим із тим фактом, що у попереднього кредитора (АТ "Дельта Банк") повністю відсутні оригінали первинних документів (кредитного договору та договорів забезпечення) стосовно Боржника - ТОВ "Лисичанський пивоварний завод", що підтверджується Листом АТ "Дельта Банк" № 2/01-17/6731 від 31.07.2015р. та Додатком № 1 до нього.

Підписавши Договір № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року на таких умовах, Покупець добровільно прийняв на себе ризик неможливості доведення правомірності вимог у судовому порядку внаслідок відсутності належної та правомірної доказової бази (оригіналів документів).

Враховуючи, що Відповідач категорично оспорює відповідність наданих Позивачем паперових копій, які містяться в матеріалах справи, оригіналам первинних документів, а матеріали справи підтверджують втрату цих оригіналів банківськими установами ще у 2015 році, Позивач позбавлений можливості виконати вимоги ч. 6 ст. 91 ГПК України та надати суду оригінали для огляду.

З огляду на свідоме прийняття Покупцем ризиків неотримання коштів за п. 2.3 Договору № 1962/К, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи № 913/843/14 копії документів не мають належної доказової сили та не можуть бути покладені в основу судового рішення для задоволення позовних вимог.

Суд також звертає увагу на встановлені та преюдиційні факти, які не підлягають доказуванню згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 року у справі № 910/7173/19 (том четвертий а.с. 155 - 159), встановлено: Судом прийнято до уваги, що відповідачем 1 у відзиві на позов та письмових поясненнях по справі обставини непередання первісним кредитором новому кредитору оригіналів документів, які засвідчують право вимоги до позивача за кредитним договором № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007р. було підтверджено. У зазначеному рішенні суд визначив та надав правову оцінку наслідкам такої відсутності документів, зазначивши: "...саме у спорі між новим кредитором та боржником про стягнення заборгованості останнім може бути заявлено про відсутність певного грошового зобов`язання з огляду на відсутність оригіналів документів, які підтверджують наявність права вимоги". Також суд констатував, що керуючись ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має законне право не виконувати свого обов`язку перед новим кредитором до моменту надання йому оригіналів документів, які підтверджують наявність права вимоги.

Суд звертає увагу на релевантну практику щодо застосування стандарту доказування, що викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у своїй постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20. Так, стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у вказаній постанові від 29.01.2021 наголосив, що зазначений підхід повністю узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN"), де зазначено, що у цивільних (господарських) справах закон не вимагає такого високого стандарту, як "поза розумним сумнівом"; натомість справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів вимога заявника заслуговує на довіру.

Крім того, у постанові по справі № 922/51/20 Верховний Суд окремо підкреслив, що відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Застосовуючи визначений Верховним Судом стандарт "балансу вірогідностей" до обставин даної справи, суд приходить до висновку, що позиція Позивача про наявність у нього правомірних вимог до Відповідача є не є документально підтвердженою та оцінюється судом критично.

Отже, наявні в матеріалах справи паперові копії Кредитного договору № 13/046/2007-КЛТ від 29.05.2007 року та забезпечувальних договорів повністю спростовуються значно більш вагомими, достовірними та вірогідними доказами, наявними у матеріалах справи, а саме: офіційними листами Тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" та ПАТ "Кредитпромбанк" від 2015 року, судовим рішенням у справі № 910/7173/19 від 24.09.2019 року, а також п. 2.3 Договору факторингу № 1962/К від 26.09.2019 року. Вказані документи у своїй сукупності беззаперечно доводять факт безповоротної втрати оригіналів договорів банківськими установами ще у 2015 році та свідоме прийняття новим кредитором (ТОВ "ФК Геліос") усвідомлених ризиків стосовно доказової бази.

Суд зазначає, що заперечення Відповідача щодо невідповідності наявних у матеріалах справи копій договорів могли б бути нівельовані лише у разі пред`явлення їх оригіналів для огляду в судовому засіданні. Втім, враховуючи документально підтверджений факт безповоротної втрати оригіналів первісними кредиторами, Позивач повністю позбавлений процесуальної можливості спростувати сумніви Відповідача та підтвердити правомірність своїх вимог у визначений законом спосіб.

Суд критично ставиться до усних пояснень, наданих представником Позивача у судовому засіданні від 16.06.2026 року (часові інтервали засідання: 08:52 08:56), відповідно до яких оригінали зазначених договорів нібито були повернуті представнику ТОВ "ФК "Геліос" після розгляду кримінального провадження за фактом несплати за кредитним договором, як і нотаріально посвідчені копії, які пред`явлені до матеріалів даної справи. Втім, місцезнаходження цих оригіналів представник Позивача надати чітку відповідь не зміг, так само як і не зміг підтвердити актуальне місце перебування особи, яка їх отримала.

Ненадання Позивачем під час нового розгляду справи оригіналів зазначених документів, беручи до уваги наведені суперечливі та взаємовиключні пояснення представника, унеможливлює підтвердження тотожності та автентичності умов (зокрема, щодо відсотків, строків та фінансових зобов`язань), викладених та узгоджених у копіях кредитного договору і додаткових угод, які фактично погоджувалися між первісним банком та Відповідачем.

Таким чином, за результатом співставлення доказів сторін, факт відсутності у Позивача оригіналів документів є доведеним, що в силу імперативних вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України унеможливлює покладення наданих копій в основу судового рішення. З огляду на стандарт вірогідності доказів, позовні вимоги є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що за відсутності оригіналів первинних документів (Кредитний договір № 13/046/2007-КЛТ та договори забезпечення) та за наявності обґрунтованих сумнівів Відповідача, копії таких документів не можуть бути покладені в основу судового рішення згідно з ч. 6 ст. 91 ГПК України. З урахуванням стандарту вірогідності доказів (ст. 79 ГПК України, постанова КГС ВС у справі № 922/51/20) та преюдиційних фактів, встановлених у справі № 910/7173/19, позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати з оплати судового збору покладаються на Позивача у разі відмови у задоволені позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 91, 120, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "23" червня 2026 р.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення його повного тексту. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін