Рішення № 137646527, 15.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/5079/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент", третя особа-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум", третя особа-2 - Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", третя особа-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" про витребування майна з чужого незаконного володіння, за участю представників: позивача - Гераська О.А., Єлєніної С.М., відповідача - Ярещенко В.В., третьої особи-1 - не з`явився, третьої особи-2 - Козуба Б.Ю., третьої особи-3 - Худякової Н.О.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" (ЄДРПОУ: 43847555) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (ЄДРПОУ: 31169745) частку у розмірі 24% у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року (право власності на яку за Приватним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" встановлено рішенням Господарського суду міста Києва 09.09.2022 року у справі № 910/13271/18), яка отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" (ЄДРПОУ: 43847555) на підставі Додаткової угоди № 11 від 11.05.2021 року до Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у нього є всі наявні правові підстави/ознаки для витребування частки у розмірі 24% у Договорі № 122 від відповідача, а саме: позивач є законним власником частки у розмірі 24% у Договорі № 122; частка позивача у розмірі 24% у Договорі № 122 вибула поза його волею; відповідач є недобросовісним набувачем частки у розмірі 24% у Договорі № 122, оскільки на момент вчинення правочину з набуття частки у розмірі 24% у Договорі № 122, інформація про законного власника відповідної частки була у загальному відкритому доступі, в тому числі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Інформація про наявність кримінальних проваджень щодо спірних договорів на Сахалінському родовищі також міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а отже позивач вважає, що відповідач, укладаючи 11.05.2021 року Додаткову угоду № 11 до Договору № 122 з Приватним акціонерним товариством "Видобувна Компанія "Укрнафтобуріння", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед", за наслідками укладення якої стало власником належної на праві власності позивачу частки у розмірі 24% у Договорі № 122, зобов`язаний був проявити повну, всебічну обачливість щодо перевірки інформації на предмет відсутності/наявності судових спорів на часту у розмірі 24% у Договорі № 122, зокрема, шляхом перевірки інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2025 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.06.2025 року, окрім того залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум", Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахалінське".

16.05.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог прокурора відмовити в повному обсязі.

16.05.2025 року третьою особою-2 до суду подано пояснення щодо позову та клопотання про залучення до участі у справі якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, а саме Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, а також Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".

19.05.2025 року третьою особою-3 до суду подано пояснення щодо позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2025 року викликано представників сторін на 23.06.2025 року у зв`язку з тим, що судове засідання 04.06.2025 року не відбулось.

У судовому засіданні 23.06.2025 року судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволені клопотання третьої особи-2 про залучення третіх осіб у зв`язку з його необґрунтованістю та оголошено перерву у справі на 23.07.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 року викликано представників сторін на 22.09.2025 року у зв`язку з тим, що судове засідання 20.08.2025 року не відбулось.

У судовому засіданні 22.09.2025 року судом оголошено перерву у справі на 15.10.2025 року.

14.10.2025 року третьою особою-1 до суду подано пояснення щодо позову.

14.10.2025 року позивачем до суду подано додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 15.10.2025 року судом оголошено перерву у справі на 19.11.2025 року.

У судовому засіданні 19.11.2025 року судом оголошено перерву у справі на 15.12.2025 року.

У судовому засіданні 15.12.2025 року судом оголошено перерву у справі на 21.01.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року викликано представників сторін на 18.02.2026 року у зв`язку з тим, що судове засідання 21.01.2026 року не відбулось.

У судовому засіданні 18.03.2026 року судом оголошено перерву у справі на 15.04.2026 року.

13.04.2026 року позивачем до суду подано додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 15.04.2026 року судом оголошено перерву у справі на 03.06.2026 року.

02.06.2026 року третьою особою-3 до суду подано пояснення щодо позову.

02.06.2026 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 03.06.2026 року судом оголошено перерву у справі на 15.06.2026 року.

11.06.2026 року позивачем до суду подано додаткові пояснення у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.12.2003 року між Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" укладено Договір № 122 про спільну діяльність.

Предметом цього Договору стала спільна виробнича діяльність учасників з приводу організації й здійснення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки Сахалінського родовища, шляхом буріння свердловини № 114 та добурювання свердловини № 20 до проектної глибини та можливої розробки свердловин № 114, 20 з метою одержання прибутку (пункт 1.1 Договору про спільну діяльність).

30.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" (найменування якого було змінено на Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України", позивач), визначеним як продавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (найменування якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум", тертя особа-1), визначеним як покупець, укладено Договір купівлі-продажу № 136/13 (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 122 від 26.12.2003 про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеним між Національною акціонерною компанією "Надра України", Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське") (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід`ємною частиною останнього вказаного договору).

Згідно з пунктом 2 Договору купівлі-продажу продавець передає покупцю, а покупець з дати підписання сторонами акта приймання-передачі частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність набуває права власності на цю частку продавця в розмірі 24% (надалі - частка).

Відповідно до пункту 3 Договору купівлі-продажу сторони узгодили, що ціна продажу частки за цим договором без урахування ПДВ становить 5 300 000,00 грн., сума ПДВ 1 060 000,00 грн., разом з ПДВ 6 360 000,00 грн. і сплачується покупцем продавцю протягом 60 банківських днів з дати підписання цього Договору.

Відповідно до пункту 4 Договору вартість частки у праві спільної часткової власності (спільному майна учасників) згідно звіту про оцінку суб`єкта оціночної діяльності становить 5 289 700,00 грн. без урахування ПДВ. Продаж частки здійснюється за вартістю, узгодженою сторонами цього Договору.

13.05.2014 року сторони підписали Акт приймання-передачі частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) до Договору № 136/13 від 30.04.2013 року, яким підтвердили, що продавець передав, а покупець прийняв у власність частку у розмірі 24% у спільній частковій власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003 року, укладеним між Національною акціонерною компанією "Надра України", Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське") (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід`ємною частиною вказаного договору).

30.04.2013 року Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України", Дочірнім підприємством НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", Закритим акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" укладено Додаткова угода № 4 до Договору про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003 року. За цією Додатковою угодою № 4 виключено зі складу учасників Договору № 122 про спільну діяльність Дочірнє підприємство НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та Національну акціонерну компанію "Надра України", введено до складу учасників ЗАТ "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік".

Також за Додатковою угодою № 4 Договір про спільну діяльність викладений у новій редакції.

У пункті 1.1 Договору про спільну діяльність в редакції Додаткової угоди № 4 зазначено, що його предметом є спільна інвестиційна та виробнича діяльність учасників на основі їхніх вкладів без створення юридичної особи по видобуванню нафти, конденсату і газу (промисловій розробці) Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища (Харківська область, України) в межах програми робіт спільної діяльності, видобутку, підготовки, транспортування, переробки вуглеводнів та їх реалізація з метою отримання прибутку.

У Договорі про спільну діяльність в редакції Додаткової угоди № 4 вказано, що об`єктами спільної діяльності є свердловини № 7, № 15, № 11, № 114, № 115, № 116 Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища, а також комплекс робіт, що проводяться з метою видобування корисних копалин, в тому числі проектування, розміщення, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація, ліквідація, тимчасове зупинення (консервація), перепрофілювання об`єктів, які забезпечують вилучення з родовища корисних копалин, супутніх їм компонентів, їх зберігання, транспортування та переробку.

У статті 4 Договору про спільну діяльність в редакції Додаткової угоди № 4 передбачено, що загальний розмір вкладів учасників спільної діяльності визначається програмами робіт та бюджетами спільної діяльності. Розміри вкладів окремих учасників, що будуть здійснюватись за цим Договором, встановлюються у наступних пропорціях: вкладом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" є грошові кошти, та/або майно, обсяги (перелік, вартість) яких визначаються комітетом з управління, що становить 40% від загального розміру вкладів учасників спільної діяльності; вкладом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" є грошові кошти та/або майно, обсяги (перелік, вартість) яких визначаються комітетом з управління, що становить 20% від загального розміру вкладів учасників спільної діяльності; вкладом Закритого акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" є грошові кошти в сумі 4 000,00 грн. та участь в спільній діяльності як власника спеціального дозволу на користування надрами, що за погодженням між учасниками цього Договору визнається як вклад у спільну діяльність у розмірі 40% від загального розміру вкладів учасників спільної діяльності.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" у зв`язку з відчуженням своєї частки у Договорі про спільну діяльність згідно Договору № 136/13 купівлі-продажу від 30.04.2013 року було виключено зі складу учасників спільної діяльності за Додатковою угодою № 4 від 30.04.2013 року.

17.03.2021 року Приватним акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед", Товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" укладено Додаткова угода № 10 до Договору про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003 року. За цією Додатковою угодою № 10 сторони домовилися надати свою згоду на заміну особи підприємства у Договорі, а саме на заміну Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед", замінити Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед", як учасника Договору з дати укладення цієї Додаткової угоди № 10, окрім того сторони дійшли згоди, що одночасно з дати укладення цієї Додаткової угоди № 10 Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед" є учасником Договору, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" не є учасником Договору.

11.05.2021 року Приватним акціонерним товариством "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", Товариством з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", Товариством з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед", Товариством з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" укладено Додаткова угода № 11 до Договору про спільну діяльність № 122 від 26.12.2003 року. За цією Додатковою угодою № 11 сторони домовилися надати свою згоду на заміну особи підприємства у Договорі, а саме на заміну Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" (відповідач), замінити Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент", як учасника Договору з дати укладення цієї Додаткової угоди № 11, окрім того сторони дійшли згоди, що одночасно з дати укладення цієї Додаткової угоди № 11 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" є учасником договору, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед" не є учасником Договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/18448/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" про розірвання Договору купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 року (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 122 від 26.12.2003 року про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеного між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" за участю Прокуратури міста Києва було розірвано договір купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік".

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/18448/14 залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2015.

При розгляді справи № 910/18448/14 судом було встановлено, що Приватне акціонерне товариство "НАК "Надра України", як продавець за Договором №136/13 від 30.04.2013 року, належним чином виконав свої зобов`язання за цим Договором купівлі-продажу та передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", та останнє, як покупець, прийняло у власність частку у розмірі 24% у спільній частковій власності (спільному майні учасників). У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" було зобов`язаний сплатити ціну продажу частки за Договором № 136/13 купівлі-продажу від 30.04.2013 року у розмірі 6 360 000,00 грн. протягом 60 банківських днів з 30.04.2013 року (дати підписання цього Договору). Однак станом на момент вирішення спору по суті Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" не здійснив оплати коштів за відчужену Приватним акціонерним товариством "НАК "Надра України" на його користь частки. Зазначене порушення умов Договору купівлі-продажу є істотним порушенням, внаслідок чого Приватне акціонерне товариство "НАК "Надра України" було позбавлене того, на що воно розраховувало під час укладення даного Договору. Невиконання відповідачем прийнятих на себе за Договором купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 року обов`язків по оплаті частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором про спільну діяльність №122 від 26.12.2003 року є істотною умовою Договору і надає позивачеві право вимагати розірвання Договору купівлі-продажу №136/13 від 30.04.2013 року.

Підставою розірвання Договору купівлі-продажу №136/13 від 30.04.2013 року стало істотне порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" умов цього Договору щодо оплати коштів за придбану частку.

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України та Національної акціонерної компанії "Надра України" до учасників спільної діяльності за Договором № 122 від 26.12.2003 року: Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" про визнання права власності на частку в розмірі 24%.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.07.2015 року у справі № 910/10304/15 в задоволенні даного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 року у справі № 910/10304/15 залишеною в силі постановою Вищого господарського суду від 24.12.2015 року у справі № 910/10304/15 рішення першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволені повністю, визнано право власності Національної акціонерної компанії "Надра України" на частку в спільній діяльності в розмірі 24%.

Ухвалою Верховного Суду України від 20.09.2016 року ТОВ "Голден Деррік" було відмовлено в допуску справи до провадження.

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/14451/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сахалінське", Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" про внесення змін до договору про спільну діяльність на Сахалінському родовищі від 26.12.2003 року за № 122.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2016 року у справі № 910/14451/15 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Надра України" в задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 року у справі № 910/1 4451/15 та постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2017 року у справі № 910/14451/15 рішення суду від 27.09.2016 року залишено без змін, а відтак рішення суду від 27.09.2016 року набрало законної сили.

В провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/13271/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної служби геології та надр України про зобов`язання відшкодувати вартість безпідставно набутого майна в розмірі 9 106 946,46 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2022 року у справі № 910/13271/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

04.05.2023 року Печерським районним судом міста Києва у кримінальному провадженні № 42014000000000367 від 08.05.2014 року постановлено ухвалу у справі за № 757/17952/23-к, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 14.02.2024 року зі змісту якої, зокрема, вбачається, що за матеріалами провадження, серед іншого, слідством встановлено, що службові особи ПрАТ "НАК "Надра України", Державної служби геології та надр України, ПрАТ "Девон", код 30780664, ТОВ "Сахалінське", код 32337278, ТОВ "Сіріус-1", код 32239577, ПрАТ "ВК "Укрнафтобуріння", код 33152471 та ТОВ "Іст Юроуп Петролеум", код 35251243 (попередня назва ТОВ "Голден Деррік") у період 2000-2023 років, за попередньою змовою групою осіб, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, використовуючи своє службове становище, всупереч інтересам служби, шляхом укладання та виконання умов Договорів № 17-2000 від 19.05.2000 року, № 1- Д21/008/2000 від 28.11.2000 року, № 122 від 26.12.2003 року про спільну діяльність щодо промислової розробки найбільшого в Україні розвіданого Сахалінського (Харківська область Краснокутський район) родовища газу та газового конденсату із запасами понад 15 млрд м.куб., вчинили зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки.

Обставини встановлені в рішеннях судів, у справах № 910/18448/14, № 910/10304/15, № 910/14451/15, № 910/13271/18, які набрали законної сили, не доводяться знову у даній справі та є преюдиційними для суду в даній справі, відповідно до вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При зверненні до суду із даним позовом, позивач прагне відновити своє порушене право шляхом повернення частки у розмірі 24% у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року (право власності на яку за Приватним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" встановлено рішенням Господарського суду міста Києва 09.09.2022 року у справі № 910/13271/18).

Після розірвання Договору купівлі-продажу № 136/13 від 30.04.2013 року (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 122 від 26.12.2003 року у судовому порядку на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/18448/14, постає питання про відновлення корпоративних прав позивача у тому стані, який існував до їх відчуження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.6, від 06.02.2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340, пункт 6.41, від 01.10.2019 року у справі № 910/3907/18, пункт 48, від 28.01.2020 року у справі № 50/311-б, пункт 91, від 19.05.2020 року у справі № 922/4206/19, пункт 43, від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 88, від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18, пункт 75, від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17, пункт 55; див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 року у справі № 6-32цс14).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед: від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном; від волевиявлення власника щодо вибуття майна; від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України), а отже, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальноприйнятих уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 Цивільного кодексу України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина 3 статті 13, частина 3 статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині 2 статті 58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини 1 статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині 3 статті 13 Цивільного кодексу України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Встановлення Цивільним кодексом України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина 3 статті 13 та частина 3 статті Цивільного кодексу України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.

Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу також повинно переслідувати мету у суспільному інтересі (рішення ЄСПЛ у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine).

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden").

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63-64 рішення у справі "Маркс проти Белгії" (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає "необхідність" відповідного закону, а наявність "спільного інтересу" може спонукати державу до "здійснення контролю за використанням власності", включаючи розпорядження та спадкування.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" ("East/West Alliance Limited v. Ukraine).

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять "принцип автономного тлумачення понять", "принцип еволюційного (динамічного) тлумачення", "принцип європейського консенсусу", "принцип розсуду держави", "принцип ефективного тлумачення" та "принцип пропорційності та балансу інтересів".

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.

Так, у рішенні у справі "Фрессо і Руар проти Франції" (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.

У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.

Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.

Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен буди доведений до відома громадянам.

Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.

Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним.

Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 року у справі № 917/1212/21.

Враховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника, тобто позивача та витребування такого майна на користь позивача від останнього набувача, яким в даному випадку виступає відповідач є пропорційним втручанням у право власності останнього, яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, станом на день звернення позивача з даним позовом до суду, належна на праві власності позивачу частка у розмірі 24% у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року (право власності на яку за Приватним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" встановлено рішенням Господарського суду міста Києва 09.09.2022 року у справі № 910/13271/18) перебуває не в його володінні та розпорядженні.

Матеріалами справи підтверджується, що 30.04.2013 року позивач здійснив продаж своєї частки в розмірі 24% за Договором № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Деррік" (найменування якого було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум"), а в подальшому між учасниками Договору № 122 було укладено ряд Додаткових угод до нього.

Зокрема, Додатковою угодою № 4 від 30.04.2013 року між сторонами Договору № 122 відбувся перерозподіл часток у праві спільної часткової власності між учасниками спільної діяльності, які розподілились наступним чином, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сахалінське" - 40%; Приватне акціонерне товариство "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" - 40%; Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" - 20%.

На підставі Додаткової угоди № 10 від 17.03.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" передало свою частку у розмірі 20% у праві спільної часткової власності на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед", а в подальшому на підставі Додаткової угоди № 11 від 11.05.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авант Трейд Лімітед" передало свою частку у розмірі 20% у праві спільної часткової власності на корить Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент".

Таким чином, судом встановлено, що відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" на підставі Додаткової угоди № 11 від 11.05.2021 року отримало частку у розмірі 20% у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовна вимога в частині витребування у відповідача частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року є обґрунтованою, проте підлягає частковому задоволенню у зв`язку із чим, підлягає витребуванню з відповідача частка в розмірі 20% у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за Договором № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року на користь позивача.

В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Що стосується заяви відповідача та третьої особи-1 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020 року встановлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин.

Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211, продовжувалася, та була продовжена до 30.06.2023 року.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 року у справі № 910/21220/21, від 28.03.2023 року у справі № 911/2446/21, від 02.02.2023 року у справі № 916/2767/21, від 27.04.2023 року у справі № 924/544/22, від 07.11.2023 року у справі № 904/8804/21.

Також, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії".

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжено і наразі триває.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки.

Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 року у справі № 522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі № 911/926/17, від 23.01.2019 року у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 року у справі № 910/2868/16.

Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 26.11.2019 року справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Отже, Велика Палата Верховного Суду визначила, що початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

При цьому, позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 523/10225/15-ц).

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений строк позовної давності.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог позивача.

Судовий збір відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 38, офіс 14; ЄДРПОУ: 43847555) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03057, місто Київ, вулиця Євгенії Мірошниченко, будинок 10; ЄДРПОУ: 31169745) частку у розмірі 20% у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) у Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року (право власності на яку за Приватним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Надра України" було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва 09.09.2022 року у справі № 910/13271/18), яка була отримана Товариством з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 38, офіс 14; ЄДРПОУ: 43847555) на підставі Додаткової угоди № 11 від 11.05.2021 року до Договорі № 122 про спільну діяльність від 26.12.2003 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вей Девелопмент" (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 38, офіс 14; ЄДРПОУ: 43847555) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03057, місто Київ, вулиця Євгенії Мірошниченко, будинок 10; ЄДРПОУ: 311697455) 63 600 (шістдесят три тисячі шістсот) грн. 00 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.06.2026.

Суддя С.О. Чебикіна