Рішення № 137646526, 15.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/11575/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техконсалтинг" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоп корупції ТБ" та 2. Громадської організації "Всеукраїнська громадська організація "Стоп корупції" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, за участю представників: позивача - Рябцева О.О., Спасібухова Н.І., відповідача-1 - Сабадин А.В., відповідача-2 - Євсеєва М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техконсалтинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стоп корупції ТБ" та Громадської організації "Всеукраїнська громадська організація "Стоп корупції" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.04.2025 року на веб-сайті відповідачів https://www.stopcor.org (за посиланням: https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/newsamp-mcdonalds-pid-viglyadom-parkingu-na-poznyakah-na-zemlyah-dlya-obslugovuvannya-avtotransportu-zvodyat-zaklad-fastfudu-02-04-2025.html) було розміщено статтю під заголовком: "McDonald's під виглядом паркінгу? На Позняках на землях для обслуговування автотранспорту зводять заклад фастфуду", яка містить недостовірну інформацію негативного характеру щодо позивача, чим порушено немайнове право останнього на недоторканість ділової репутації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.10.2025 року.

06.10.2025 року відповідачем-2 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

13.10.2025 року відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні 20.10.2025 року судом оголошено перерву у справі на 12.11.2025 року.

11.11.2025 року позивачем до суду подано клопотання про зобов`язання відповідачів подати письмові відповіді на питання поставлені у позовній заяві в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 року клопотання позивача про зобов`язання відповідачів надати відповіді на питання поставлені у позовній заяві в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України задоволено, зобов`язано відповідачів подати до суду у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до призначеного підготовчого засідання вичерпну відповідь на питання поставлені у позовній заяві та відкладено підготовче засідання на 10.12.2025 року.

03.12.2025 року відповідачем-2 до суду подано заяву на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 року.

05.12.2025 року відповідачем-2 до суду подано заяву на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 року.

10.12.2025 року позивачем до суду подано клопотання про накладення на відповідачів штрафу за невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу в порядку, передбаченому статтею 135 Господарського процесуального кодексу України.

30.01.2026 року відповідачем-2 до суду подано заперечення на клопотання позивача про накладення штрафу на відповідачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року викликано представників сторін на 18.02.2026 року у зв`язку з тим, що судове засідання 26.01.2026 року не відбулось.

16.03.2026 року відповідачем-1 до суду подано додаткові пояснення у справі та заяву свідка на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 року.

18.03.2026 року відповідачем-2 до суду подано заяву свідка на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 року.

У судовому засіданні 18.03.2026 року судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання позивача про накладення на відповідачів штрафу за невиконання процесуальних обов`язків у зв`язку з його необґрунтованістю, а також оголошено перерву у справі на 22.04.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2026 року.

У судовому засіданні 03.06.2026 року судом оголошено перерву у справі на 15.06.2026 року.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача до відповідачів про визнання недостовірною та такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача, інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену 02.04.2025 року на веб-сайті https://www.stopcor.org (за посиланням: https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/newsamp-mcdonalds-pid-viglyadomparkingu-na-poznyakah-na-zemlyah-dlya-obslugovuvannya-avtotransportu-zvodyat-zakladfastfudu-02-04-2025.html), а також про зобов`язання відповідачів протягом семи календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити з публічного простору та спростувати недостовірну та таку, що завдає шкоди діловій репутації позивача, інформацію, поширену у мережі Інтернет, розміщену 02.04.2025 року на веб-сайті https://www.stopcor.org (за посиланням: https://www.stopcor.org/ukr/sectionsuspilstvo/newsamp-mcdonalds-pid-viglyadom-parkingu-na-poznyakah-na-zemlyah-dlyaobslugovuvannya-avtotransportu-zvodyat-zaklad-fastfudu-02-04-2025.html), оскільки поширена інформація напряму стосується позивача, і вказаними недобросовісними діями було порушено ділову репутацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Техконсалтинг". Зміст і направленість усієї публікації (її контекст) порочить та проливає негативне світло на ділову репутацію товариства, виставляючи його діяльність як таку, що здійснюється з грубими порушеннями діючого законодавства та нехтуванням інтересів громадян.

Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними відповідачі формують відповідну негативну думку у представників громади, органу місцевого самоврядування, контролюючих органів, що є неприпустимим.

Також позивач вказує, що зазначена інформація не відповідає дійсності і є наклепом на посадових осіб/пов`язаних осіб позивача. Згаданий ресурс під назвою "Миротворець" не являється офіційною базою, відомості якої використовуються органами державної влади та іноземними державами, а є результатом (журналістської/громадської/господарської/чи будь-якої іншої невідомої позивачу) діяльності певних фізичних та юридичних осіб. При цьому невідомо, яка мета та цілі переслідувались при створенні такого ресурсу.

Натомість наведена у статті інформація про наявність посадових осіб позивача в базі "Миротворець" шкодить діловій репутації товариства та підриває довіру з боку контрагентів. Таким чином, позивач просить визнати недостовірною та такою, що негативно впливає на ділову репутацію позивача інформацію про те, що "…кінцевий бенефіціар компанії - ОСОБА_2 … підписант - Олександр Рябцев… фігурують у базі даних "Миротворець".

Позивач зазначає, що поширена на ресурсі відповідача інформація безпосередньо стосується оцінки результатів господарської діяльності позивача, тобто конкретних фактичних дій та подій, пов`язаних з його діяльністю, а тому при заявлені вимоги про захист ділової репутації юридичної особи вимога про визнання недостовірною інформації, яка порочить таку репутацію, та про зобов`язання відповідача спростувати таку недостовірну інформацію є похідними від вимоги, заявленої позивачем до суду.

На думку позивача, на ресурсі відповідачів було поширено недостовірну інформацію, тобто таку, яка не відповідає дійсності, оскільки стаття, розміщена на ресурсі відповідачів, не відповідає об`єктивній дійсності та завдає шкоду діловій репутації позивача, який здійснює будівництво з неухильним дотриманням вимог чинного законодавства та містобудівної документації, а отже позивач просить зобов`язати відповідачів вилучити з публічного простору та спростувати недостовірну та таку, що завдає шкоди діловій репутації позивача на підставі статей 11, 16, 91, 94, 200, 201, 277, 1167 Цивільного кодексу України, статті 34 Конституції України, статей 1, 22, 23 Закону України "Про інформацію" та частини 11 статті 56 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Судом встановлено, що 02.04.2025 року на веб-сайті https://www.stopcor.org за посиланням: https://www.stopcor.org/ukr/section-suspilstvo/newsamp-mcdonalds-pid-viglyadom-parkingu-na-poznyakah-na-zemlyah-dlya-obslugovuvannya-avtotransportu-zvodyat-zaklad-fastfudu-02-04-2025.html опубліковано статтю наступного змісту:

«McDonald's під виглядом паркінгу? На Позняках на землях для обслуговування автотранспорту зводять заклад фастфуду

Мешканці Позняків обурені незаконним будівництвом під їхніми вікнами

У Дарницькому районі Києва, на перетині проспекту Григоренка та вулиці Олени Пчілки, з`явився будівельний майданчик, який спочатку був заявлений як будівництво підземного та наземного паркінгу. Однак, місцеві жителі виявили, що тут будується об`єкт, схожий на заклад швидкого харчування. Існують припущення, що на цьому місці відкриють ресторан McDonald's.

У Києві на перетині проспекту Григоренка та вулиці Олени Пчілки (мікрорайон Позняки) триває будівництво, яке, за даними місцевих жителів, не відповідає тому, що було вказано в дозволі на зведення. Спочатку йшлося про будівництво підземного та наземного паркінгу, однак наразі тут зводиться об`єкт, схожий на ресторан швидкого харчування, що викликало обурення серед мешканців багатоповерхівок поруч.

Як видно на фотографіях нижче, майже завершена будівля нагадує типову конструкцію закладу швидкого харчування. Місцеві жителі переконані, що на цьому місці планується відкриття McDonald's.

Протиріччя між дозволом і будівлею

Водночас у дозволі на зведення будівлі чітко прописано, що проект стосується будівництва підземного-наземного паркінгу, а не ресторану. Це можна побачити в паспорті об`єкта та на біг-борді, який встановлений на будівельному майданчику.

Згідно з дозволом, ці земельні ділянки виділені для будівництва, експлуатації та обслуговування паркінгу. Однак, об`єкт, що зводиться, мало нагадує паркінг.

Земля комунальної власності

Земельна ділянка, на якій ведеться будівництво, площею понад 0,3 га, є комунальною власністю, що означає, що вона належить місту Києву. Відповідно до документації, ділянка призначена для обслуговування автомобільного транспорту. Тому питання щодо зміни цільового призначення землі, яке дозволило б звести ресторан, виглядає як порушення законодавства.

Договір оренди та бенефіціар

Як виявилось, орендарем цієї ділянки є компанія-забудовник ТОВ "Техконсалтинг", яка отримала право оренди згідно з договором оренди №40 від 08.02.2019 року.

Це викликає додаткові питання, оскільки з`ясувалося, що кінцевий бенефіціар компанії - ОСОБА_2, а підписант - Олександр Рябцев . Обидва ці прізвища фігурують у базі даних "Миротворець", що, хоча і не підтверджує їх пряму причетність до конфлікту, викликає певні сумніви серед громадськості.

Питання до забудовника та McDonald's

Таким чином, виникає питання, чому на землях, призначених для паркінгу, може зводитись заклад громадського харчування, і чи має це відповідність законодавству України.

Для роз`яснень з цього приводу, команда СтопКору вже готує запити до забудовника ТОВ "Техконсалтинг" та компанії McDonald's. Відповіді на ці запити, а також подальший розвиток ситуації будуть оприлюднені після отримання коментарів від відповідних осіб.».

Особою, яка опублікувала наведену статтю зазначена "Ксенія Маєвська" "Редактор-аналітик".

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет "Веб-Фікс" видано довідку № 54/2025-Д, встановивши, що власником веб-сайту: https://www.stopcor.org є володілець облікового запису - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоп корупції ТБ" та/або Громадська організація "Всеукраїнська громадська організація "Стоп корупції", якщо інше не визначене умовами договору між останнім та реєстрантом доменного імені stopcor.org та/або отримувачем послуг хостингу або якщо такий договір відсутній.

Частиною 1 статті 200 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 1 Закону України "Про інформацію", визначено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про інформацію" суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень.

Об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частинами 1 та 2 статті 7 Закону України "Про інформацію" передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно з частиною 1 статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною 4 статті 32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова № 1) беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Таким чином, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на спростування недостовірної інформації відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації згідно зі статтею 299 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 34 Господарського кодексу України визначено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Підстави та порядок спростування недостовірної інформації регламентує стаття 277 Цивільного кодексу України, відповідно да частин першої, четвертої та сьомої якої фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Відповідно до пункту 15 Постанови № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з пунктом 18 Постанови № 1 обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Абзацами 1 та 2 пункту 9 Постанови № 1 передбачено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації.

Відповідно до пункту 12 Постанови № 1 належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" цифровий контент (електронна (цифрова) інформація) - це будь-які відомості чи дані в електронній (цифровій) формі, що містять об`єкти авторського права та/або суміжних прав і можуть зберігатися та/або поширюватися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп`ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет.

Веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, зокрема об`єктів авторського права та/або суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту та/або облікового запису власника такого веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу в мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики та/або числової адреси за Інтернет-протоколом.

Веб-сторінка - це складова частина веб-сайту, розташована за спеціальною адресою в мережі Інтернет.

Власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, та/або отримувач послуг хостингу

Власник веб-сторінки - це особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє та/або розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо власник веб-сторінки володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

Разом з тим, кожен комп`ютер при підключенні до Інтернету має свою власну унікальну адресу-число, яке складається з чотирьох байтів (ІР-адреса). Оскільки запам`ятовування десятків чи навіть сотень знаків є важким і недоцільним, для спрощення у користуванні було вирішено ввести спеціальні назви - домени та доменні ім`я. Доменна Система Імен влаштована таким чином, що дозволяє призначати декілька доменних імен одній IP-адресі, що дає можливість декільком веб-сайтам функціонувати на одній ІР-адресі.

Статтею 1 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється.

У Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв`язку та інформатизації України № 327/225 від 25.11.2002 року, міститься визначення, згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

Відповідно до зазначеного особа, яка володіє сайтом, має ІР-адресу (число, яке складається з чотирьох байтів), проте сайт має свою назву - http://stopcor.org/, при цьому доменним ім`ям є «stopcor.org», а доменами - «stopcor», «org». Тобто для позначення певного сайту використовується доменне ім`я, яке створюється за допомогою доменів різних рівнів.

Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені.

Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб`єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:

реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім`я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується;

реєстратор - суб`єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені;

адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.

Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а, отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім`я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім`ям.

З урахуванням пункту 12 Постанови № 1 належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, можуть бути дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.

При цьому з інформації WHOIS, доступної за допомогою сайту http://imena.ua, вбачається, що домен stopcor.org зареєстровано GoDaddy.com, LLC.

З довідки за № 54/2025-Д від 05.05.2025 року виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр компетенції з формування доказів у мережі Інтернет "Веб-Фікс" вбачається, що в графах: "Інформація про реєстратора доменного імені" та "Інформація про реєстратора доменного імені в службі WHOIS" відсутні будь-які відомості щодо осіб, які є реєстраторами доменного імені, окрім найменування GoDaddy.com, LLC.

При цьому позивачем не надано суду доказів того, що власник доменного імені stopcor.org (сайту http://www.stopcor.org) передав вказане доменне ім`я у власність або користування іншій особі, зокрема, відповідачу-1 чи відповідачу -2, на підставі відповідного договору.

Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази надання відповідачам доступу до веб-сайту http://www.stopcor.org; або створення облікового запису, що використовується відповідачами для розміщення веб-сторінки на вказаному веб-сайті та здійснення управління і (або) розміщення електронної (цифрової) інформації в межах такої веб-сторінки (у випадку якщо власник веб-сторінки володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею).

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався із запитом про надання інформації до реєстратора - GoDaddy.com, LLC, що може надати відомості про власника спірного сайту.

Отже, матеріалами справи не підтверджується, що власником сайту http://stopcor.org є Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоп корупції ТБ" чи Громадська організація "Всеукраїнська громадська організація "Стоп корупції".

Таким чином, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено того, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Стоп корупції ТБ" чи Громадська організація "Всеукраїнська громадська організація "Стоп корупції" є автором спірного інформаційного матеріалу (або авторами є його посадові чи службові особи при виконанні посадових (службових) обов`язків) або того, що відповідачі є власником сайту http://stopcor.org, на якому поширено спірну інформацію.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу задоволення позовних вимог, і тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Отже, права позивача за захистом яких він звернувся до суду відповідачами не порушено, а тому в позові слід відмовити.

Інші доводи, на які посилався позивач, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (Meltex LTD) та Месроп Мовсесян (Mesrop Movsesyan) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.06.2026.

Суддя С.О. Чебикіна