Ухвала суду № 137634251, 18.06.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

за результатами вимог кредиторів

"18" червня 2026 р. Справа № 907/106/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Лучка Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В..

розглянувши в судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» від 05.05.2026 (вх.№02.3.1-02/4220/26 від 05.05.2026)

про визнання грошових вимог

у справі № 907/106/26

за заявою ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

про неплатоспроможність

керуючий реструктуризацією боргів боржника арбітражний керуючий Каратун Євген Євгенович

За участю представників:

боржника не з`явився;

арбітражний керуючий не з`явився;

кредитора - адвокат Калачик В.В., адвокат, ордер серії АА №1247554 від 18.11.2025;

інших кредиторів не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Закарпатської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, обґрунтовуючи заяву тим, що у неї відсутні фінансові можливості погашати вимоги кредиторів, які виникли на підставі та на умовах укладених кредитних договорів.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/106/26 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 лютого 2026 року.

Ухвалою від 05 лютого 2026 року суд залишив без руху заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи та встановив боржнику строк для усунення недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

06 лютого 2026 року від представника боржника через систему «Електронній суд» до суду надійшла заява від 06.02.2026 про усунення недоліків до якої долучено декларації про майновий стан боржника за 2023-2025 роки та копію укладеної боржником з арбітражним керуючим Каратуном Євгеном Євгеновичем угоди про виконання останнім повноважень арбітражного керуючого (керуючого реструктуризацією, керуючим реалізацією) у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою від 11 лютого 2026 року суд прийняв до розгляду заяву про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , призначив підготовче засідання на 03 березня 2026 р. на 10:30 год.

У підготовчому засіданні 03 березня 2026 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі №907/106/26 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; введення процедури реструктуризації боргів боржника фізичної особи ОСОБА_1 .

Також ухвалою від 03 березня 2026 року суд встановив відповідні процесуальні строки та постановив:

- заборонити ОСОБА_1 відчужувати належне йому майно;

- ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника;

- призначити керуючим реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Каратуна Євгена Євгеновича;

- офіційно оприлюднити повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

- зобов`язати контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України, надати керуючому реструктуризацією Каратуну Є.Є. та суду інформацію про доходи ОСОБА_1 та членів її сім`ї, а також про майно, задеклароване такими особами при перетині кордону;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України надати керуючому реструктуризацією Каратуну Є.Є. та суду інформацію про перетинання боржником громадянкою України ОСОБА_1 та членами її сім`ї державного кордону за останні три роки;

- зобов`язати банківські установи, в яких відкрито рахунки боржника надати керуючому реструктуризацією та суду інформацію про залишок коштів на рахунках ОСОБА_1 ;

- призначити попереднє засідання суду у справі на 16 квітня 2026 року.

03 березня 2026 року суд офіційно оприлюднив оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. У вказаному оголошенні, серед іншого, зазначено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника - протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Ухвалою від 08 квітня 2026 року суд повідомив учасників справи про те, що призначене на 16 квітня 2026 р. о 10:00 год. попереднє засідання не відбудеться через перебування головуючого судді у відпустці з 10.04.2026 по 16.04.2026 згідно з наказом від 31.03.2026 № 02.4.-08/7-к, а наступне попереднє засідання відбудеться 12 травня 2026 р. об 11:00 год.

У попередньому засіданні судом неодноразово оглушувалася перерва, востаннє до 18 червня 2026 року.

05 травня 2026 року на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» від 05.05.2026 про визнання кредитором у справі про неплатоспроможність фізичної особи.

За змістом означеної заяви просить визнати грошові вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» в розмірі 5897,50 грн заборгованості за Договором про надання коштів у позик, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №2226747 від 04.10.2025, а також 5324,80 гривень судових витрат та 6000,00 грн витрат на правничу допомогу та включити вказані вимоги до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою від 11 травня 2026 року суд залишив без руху заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» від 05.05.2026 про грошові вимоги кредитора до боржника та надав заявнику строк для усунення недоліків заяви - 5 (п`ять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення заяви без руху, шляхом подання до Господарського суду Закарпатської області заяви про усунення недоліків заяви про визнання кредитором із долученням належних та допустимих доказів надсилання копії заяви з грошовими вимогами боржнику.

15 травня 2026 року до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків від 14.05.2026, до якої заявник долучив докази надсилання копії заяви з грошовими вимогами боржнику.

Ухвалою від 20 травня 2026 року суд прийняв до розгляду заяву ТОВ «Фінансова Компанія «Ел. Ен. Груп» про визнання грошових вимоги до ОСОБА_1 , як конкурсного кредитора на загальну суму 17 222,30 грн та призначив розгляд заяви в попередньому засіданні 02 червня 2026 року.

Окрім того, означеною ухвалою суд зобов`язав керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Каратуна Євгена Євгеновича розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» від 05.05.2026 з грошовими вимогами до боржника, надати суду докази їх визнання або ж відхилення у встановленому порядку та повідомити кредитора про наслідки розгляду заяви, докази чого надати суду.

30 травня 2026 року керуючим реструктуризацією боргів боржника ОСОБА_3 подано суду відомості про результати розгляду вимог кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ел. Ен. Груп», за змістом яких заявлені кредитором вимоги арбітражним керуючим визнаються частково в розмірі 4705,00 грн.

02 червня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» надійшла заява від 01.06.2026, за змістом якої заявник не заперечує щодо визнання грошових вимог у розмірі 4705,00 грн, проте просить суд стягнути судові витрати у повному розмірі.

У судовому засіданні представник кредитора заявлені до суду грошові вимоги підтримав у повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання 18.06.2026 не з`явилися, хоча про розгляд справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомили.

Розглянувши подану кредитором заяву про визнання грошових вимог, судом встановлено наступне.

04 жовтня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КІФ», як Товариством та ОСОБА_1 , як Клієнтом укладено Договір про надання фінансового кредиту №2226747 (надалі Кредитний договір) шляхом електронного підписання примірника Кредитного договору, зокрема, за допомогою одноразового ідентифікатора Клієнтом.

Відповідно до п.п. 3.1.-3.3. Кредитного договору Товариство надає Клієнту кредит у гривні, а Клієнт зобов`язується одержати та повернути Кредит, сплатити передбачені цим Договором проценти та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту складає 2500,00 грн. Строк пільгового кредитування 30 днів; періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів; детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості Кредиту для Клієнта.

За змістом п.п. 3.4.1., 3.4.2. п. 3.4. Кредитного договору за користуванням Кредитом нараховуються проценти відповідно до наступних умов:

- пільгова процентна ставка (знижка) фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.35% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується лише протягом пільгового періоду / наступного пільгового періоду користування Кредитом (з 04.10.2025 по 02.11.2025). Після закінчення строку пільгового періоду / наступного пільгового періоду нараховується стандартна процентна ставка;

- стандартна процента ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.59% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується з першого дня Стандартного періоду (з 03.11.2025 по 02.01.2025).

Згідно з 4.2. Кредитного договору Клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит та сплатити проценти, що були нараховані за Кредитом до 02.01.2026 року (строк кредитування) шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства.

Відповідно до п. 11.1. Кредитного договору цей Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 02.01.2026, але у будь-якому випадку до повного виконання Клієнтом зобов`язань за цим Договором.

Судом встановлено, що на виконання акцептованих боржником умов Кредитного договору ТОВ «Фінансова компанія «Кіф» надано Позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 2500,00 грн, що підтверджується долученими кредитором до заяви довідкою сервісу онлайн платежів (ТОВ «ПрофітГід»), не заперечено боржником та, відповідно, не може ставитися під сумнів судом.

За позицією кредитора, боржник неналежним чином виконував умови Кредитного договору щодо виконання взятих на себе зобов`язань з повернення отриманого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, допустивши заборгованість в розмірі 2500,00 грн по сплаті тіла кредиту та 3 397,50 грн по відсотках за користування кредитом, з вимогами про визнання якої кредитором подану заяву в межах цієї справи про неплатоспроможність Позичальника ОСОБА_1 .

На підтвердження заявленої суми кредитором надано суду довідку-розрахунок заборгованості станом на 16.01.2026 року.

16 січня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КІФ», як Клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел. Ен. Груп», як Фактором укладено договір факторингу № 16012026 (надалі Договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Кіф» відступило свої права вимоги, в тому числі й за укладеним з боржником Кредитним договором. Договір факторингу підписано електронними цифровими підписами уповноважених представників сторін та скріплено електронними печатками сторін в онлайн-сервісі електронного документообігу Вчасно - https://vchasno.ua/.

Згідно з п. 1.1. Договору факторингу за цим договором Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі Права вимоги та сплатити Клієнту Ціну придбання за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.

Відповідно до п.п. 2.1.1. 2.1.3. п. 2.1. Договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора Прав вимоги відбувається в наступному порядку:

- Клієнт формує та надає Фактору інформацію згідно з Реєстром прав вимоги, необхідну для оцінки Заборгованостей Боржників, шляхом направлення такої інформації на електронну пошту Фактора за формою, погодженою Сторонами у відповідному додатку до цього Договору;

- у випадку погодження такої інформації, Фактор формує Реєстр права вимоги та надсилає Клієнту скан-копію підписаного Реєстру електронною поштою, а протягом наступного робочого дня надсилає два (2) примірники підписаного Реєстру в паперовому вигляді;

- перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відбувається в дату підписання Сторонами відповідного Реєстру прав вимог, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо Боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог в паперовому вигляді є невід`ємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав вимоги.

За змістом п.п. 4.1.- 4.4. Договору факторингу 2 загальна сума Прав вимоги, що відступається за відповідним Реєстром, Ціна придбання та Одинична ціна визначаються окремо для кожного Реєстру і вказується в таких Реєстрах.

Фактор сплачує Клієнту 100% Ціни придбання, протягом 1 (одного) робочого дня з моменту підписання відповідного Реєстру прав вимог, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Клієнта.

За передачу Фактором грошових коштів у вигляді Ціни придбання, Клієнт сплачує Фактору плату в розмірі 100,00 грн. (сто гривень, 00 коп.) з ПДВ, протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання скан-копії підписаного відповідного Реєстру, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Фактора.

Датою виконання Фактором грошового зобов`язання, Сторони визначають дату зарахування Ціни придбання за відповідним Реєстром на рахунок Клієнта.

Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін, скріплення їх печатками і діє до « 31» грудня 2026 року, а в частині виконання зобов`язань, до повного виконання Сторонами зазначених зобов`язань (п 10.1. Договору факторингу 2).

16 січня 2026 року згідно з актом прийому - передачі Документів за Договором факторингу, ТОВ «Фінансова компанія «КІФ» передало, а ТОВ «ФК «Ел. Ен. Груп» прийняло Реєстр прав вимоги № 1, відповідно до витягу з якого Фактор набув права вимоги № 1648 до ОСОБА_1 за Кредитним договором в загальній сумі 5897,50 грн.

При вирішенні питання щодо підставності заявлених кредитором вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що й отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договорів містять відмітку про підписання їх сторонами договору, зокрема, з боку боржника одноразовими ідентифікаторами, що в сукупності з довідкою ТОВ «ПрофітГід» свідчать про зарахування визначених в Кредитному договорі грошових коштів на картковий рахунок боржника (що не спростовано останнім належними та допустимими доказами) свідчить про укладення Споживачем кредитних договорів в електронній формі.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (стаття 345 Господарського кодексу України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Матеріали справи, а саме довідка сервісу онлайн платежів ТОВ «ПрофітГід» та розрахунок заборгованості станом на 16.01.2026 за Кредитним договором, свідчать про неналежне виконання боржником положень укладених ним Кредитних договорів щодо своєчасного погашення заборгованості за отриманим кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим на час подання цієї заяви про визнання грошових вимог заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 2500,00 грн по сплаті тіла кредиту та 2205,00 грн по відсотках за користування кредитом, які згідно з наданими суду розрахунками нараховувалися до закінчення строку кредитування.

Означені вимоги визнаються керуючим реструктуризацією. Зокрема, згідно заяви від 30.05.2026, вимоги визнано в повному обсязі в частині заборгованості за тілом кредиту, та частково в частині заборгованості за відсотками (із заявлених 3397,50 грн визнано 2205,00 грн).

В частині нарахованих кредитором 1192,00 грн відсотків за користування кредитом суд враховує, що відповідно до п. 3.6. Кредитного договору денна процентна ставка на дату укладення цього Договору за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування пільгової процентної ставки складає 0.98% за 1 (один) день.

Розрахунок денної процентної ставки за формулою визначеною Законом України «Про споживче кредитування»: (2205(загальні витрати) грн. / 2500 (сума кредиту)) грн.) / 90 (строк кредитування) дн. * 100% = 0.98% в день.

Сума заборгованості за процентами у розмірі 3397,50 гривень, яку заявив Кредитор, визначена виходячи з денної процентної ставки, яка відповідає процентним ставкам, зазначеним у п. 3.4. Кредитного договору.

Водночас, сума у розмірі 2205,00 гривень зазначена як загальні витрати за кредитом у п. 3.6 Кредитного договору, що за змістом ч. 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» має включати всі доходи кредитодавця у вигляді процентів.

Відповідно до п. 3.7. Кредитного договору орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладення Договору за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування пільгової процентної ставки (знижки) складає 4705,00 гривень, що включає в себе як розмір заборгованості за тілом кредиту (2500,00 грн), так і розмір заборгованості за процентами (2 205,00 грн).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/ або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем денної процентної ставки, реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача, зазначених у договорі про споживчий кредит або в додатку до такого договору , у тому числі шляхом друкування його шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит , крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, з огляду на те, що загальні витрати за кредитом мають включати всі доходи кредитодавця, а споживач не зобов`язаний сплачувати будь-які платежі, які не були чітко визначені та враховані в договорі у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог кредитора за відсотками у розмірі 2205,00 гривень.

Враховуючи, що зазначені вимоги у розмірі 2205,00 грн визнаються керуючим реструктуризацією, не заперечуються боржником, а сам кредитор згідно із заявою від 01.06.2026 не заперечує щодо визнання грошових вимог у частині заборгованості за процентами у розмірі 2205,00 грн, вони й підлягають задоволенню судом.

Оцінюючи обставини переходу права вимоги за Кредитними договорами, суд враховує наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, суд констатує, що Цивільним кодексом України встановлено можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги:

1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні;

2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо);

3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним;

4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання;

5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Водночас, відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину:

а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;

д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу:

1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату;

2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим;

3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги;

4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови;

5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як зазначалося вище, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), може бути встановлена:

- у твердій сумі;

- у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається;

- у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому, суд зауважує, що сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість, відповідно до частини першої статті 1084 ЦК України грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з наведеного, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106).

У даному аспекті, оцінюючи наданий кредитором Договір факторингу суд зважає, що за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, позаяк у спірному випадку йдеться про звичайне відступлення права вимоги, а не про фінансування під відступлення права вимоги за плату.

До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), постанові від 08 листопада 2023 року у справі №206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).

Водночас, означена правова кваліфікація наданого кредитором Договору факторингу не впливає на висновок суду про підтвердження належними та допустимими доказами переходу права вимоги належного виконання зобов`язань Боржника за Кредитним договором від ТОВ «Фінансова компанія «КІФ» до ТОВ «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп».

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Книга третя Кодексу України з процедур банкрутства містить положення щодо банкрутства юридичних осіб; книга четверта - положення щодо відновлення платоспроможності фізичної особи.

Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Частиною 1 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з абз. 10 ч. 1 ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Частинами 1, 2 ст. 91 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Частиною 4 статті 133 КУзПБ передбачено порядок задоволення вимог кредиторів при розгляді справи про банкрутство фізичної особи, а саме: вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;

2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;

3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Визначальною датою для розподілу конкурсних та поточних вимог кредиторів є 03.03.2026 (дата відкриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ) та офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за 03.03.2026 року.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абз. 4 ч. 6 ст. 45 КУзПБ).

Таким чином, враховуючи, що грошові вимоги кредитора до боржника у визнаній судом частині виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (до 03.03.2026), є конкурсними вимогами, документально підтверджені та обґрунтовані, визнані керуючим реструктуризацією, суд визнає грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» до боржника ОСОБА_1 в загальній сумі 4705,00 грн заборгованості за кредитними договорами із задоволенням вказаних вимог у другу чергу з віднесенням їх до другої черги задоволення.

Водночас, з урахуванням положень абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп», як кредитора, що звернувся до суду поза межами тридцятиденного строку, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 133 КУзПБ витрати, пов`язані, зокрема, з провадженням у справі про неплатоспроможність відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

З урахуванням викладеного, витрати кредитора на сплату судового збору за розгляд заяви про визнання кредитором в даній справі в сумі 5324,80 грн підлягають позачерговому задоволенню.

Водночас, оцінюючи заявлені кредитором вимоги в частині витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Зазначена норма кореспондується з ч. 1 ст. 2 КУзПБ, якою передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За змістом наведеного, норми ГПК України є загальними стосовно норм КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ.

У процедурі банкрутства процесуальні норми ГПК України мають універсальний характер, оскільки розраховані як на позовне провадження, так і на процедуру банкрутства та їх застосування у цій процедурі здійснюється з урахуванням особливостей правового регулювання розгляду конкретного питання, передбаченого КУзПБ.

У ст. 1 КУзПБ наведено визначення кредитора, яким є юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсних кредиторів, якими є кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточних кредиторів - кредиторів за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Статтею 64 КУзПБ встановлено черговість задоволення вимог кредиторів боржника. Так у пункті 1 частини першої цієї статті передбачено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому у першу чергу задовольняються, зокрема, витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді.

Водночас, аналіз положень КУзПБ свідчить про відсутність в них як спеціальних нормативно-правових актах норм, які регулюють порядок розподілу судових витрат.

Тому з урахуванням наведеного, для вирішення питання про розподіл судових витрат у справі про банкрутство мають бути застосовані загальні норми ГПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Системний аналіз норм ст. 123 ГПК України, ст.ст. 64, 133 КУзПБ свідчить, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді не є у розумінні ст. 1 КУзПБ зобов`язанням боржника перед кредитором, а є витратами понесеними в процесі розгляду грошових вимог кредитора, які мають спеціальний порядок відшкодування, передбачений нормами ГПК України та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження. Тому такі витрати не відносяться до поточних вимог у справі та підлягають позачерговому задоволенню відповідно до ч. 2 ст. 133 КУзПБ.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №904/4387/19, від 26.10.2023 у справі №908/100/21.

На підтвердження понесених на правничу допомогу витрат кредитором надано суду укладений з Адвокатським бюро «Калачик та Партнери» Договір про надання правничої (правової) допомоги №8/2025 від 18.11.2025 (надалі Договір), Акт про надання правничої допомоги від 04.05.2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 1.1. укладеного між Адвокатським бюро «Калачик та Партнери», як Адвокатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ел. Ен. Груп», як Клієнтом Договору Адвокат бере на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором з дотриманням Правил адвокатської етики, а Клієнт зобов`язаний сплатити винагороду, відповідно до кожного Акту наданих послуг, протягом 10-ти днів з дня підписання відповідно акту, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п.п. 4.1., 4.2. Договору за правову допомогу, передбачену Договором, Клієнт сплачує Адвокату винагороду, розрахований у відповідному акті наданих послуг. Грошові кошти перераховуються на картковий рахунок Адвоката, вказаний в реквізитах, відповідно до п.1.1. даного Договору.

Згідно з долученим кредитором до заяви актом від 04.05.2026 про надання правничої (правової) допомоги до Договору зазначено про виконання Адвокатом наступних робіт на користь Клієнта щодо боржника ОСОБА_1 , тривалістю 6 годин вартістю 6000,00 грн:

- аналіз документів Клієнта, договорів, факторингових угод, виписок (Опрацювання всіх наданих матеріалів), тривалістю 1 година вартістю 1000,00 грн;

- аналіз ЄДРСР / кредитної документації / обставин щодо боржника (Встановлення обґрунтованості вимог), тривалістю 1 година вартістю 1000,00 грн;

- визначення складу і розміру грошових вимог кредитора (Розрахунок тіла, процентів, штрафів), тривалістю 1 година вартістю 1000,00 грн;

- підготовка заяви про грошові вимоги кредитора за ст. 45 47, 122 КУзПБ (Заяву складено), тривалістю 2 години вартістю 2000,00 грн;

- підготовка пакету документів для подання до суду в ЄСІТС (Пакет підготовлений для подання через ЄСІТС), тривалістю 1 година вартістю 1000,00 грн.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Оцінюючи докази на підтвердження наданої кредитору Адвокатським бюро «Калачик та Партнери» правової допомоги в розмірі 6000,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такі види зазначеної в акті від 04.05.2026 правової допомоги як: «аналіз документів Клієнта, договорів, факторингових угод, виписок», «аналіз ЄДРСР / кредитної документації / обставин щодо боржника», «визначення складу і розміру грошових вимог кредитора» фактично охоплюються та включаються в надану Адвокатом правничу допомогу з підготовки заяви про грошові вимоги до боржника, позаяк очевидною є неможливість підготовки такої заяви без вивчення матеріалу, змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, збору доказів, що за своїм змістовних наповненням покликано забезпечити право кредитора отримати судовий захист, формою реалізації якого було подання заяви про визнання грошових вимог до суду, а доказів надання такої послуги як аналіз документів клієнта, договорів, реєстру судових рішень окремо, поза зв`язком з поданою в даній справі заявою, суду не надано.

У даній частині суд звертає увагу сторін, що для цілей розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу такі витрати повинні бути пов`язані зі справою, ане охоплювати вартість всіх послуг, які надаються Адвокатом на виконання укладеного з Клієнтом договору, в тому числі, з урахуванням фіксованого гонорару адвоката, а розподілу судом підлягає не вартість часу адвоката протягом якого він виконує доручення всі клієнта за Договором, а саме пов`язана зі справою правнича допомога необхідність якої є доведеною та неминучою, обґрунтованою, а її безпосереднє надання стороні підтверджується належними та допустимими доказами.

Позатим, суд вважає за необхідне повторно наголосити, що в контексті розгляду питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між Адвокатом та Клієнтом відповідно до укладеного ними Договору та положення такого договору, в тому числі, й у випадку встановлення в ньому фіксованої суми вартості правової допомоги, не можуть встановлювати жодних обов`язків для боржника у справі (як особи, яка не є стороною такого договору).

Окрім того, суд зважає, що дії адвоката позивача, пов`язані з оформленням та формування заяв по суті справи, клопотань їх направлення поштовими засобами суду не можуть бути віднесені до передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видів правничої допомоги, яка надається безпосередньо адвокатом клієнту.

Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме при поданні кредитором заяви про визнання його грошових вимог 2000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка пов`язана з підготовкою та поданням такої заяви, підтверджена документально, є необхідною, пов`язаною з розглядом справи та неминучою для належного захисту та представництва інтересів кредитора у справі та є пропорційною затраченому часу відповідно до Акту від 04.05.2026 року.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів (абз. 4, 5 ч. 6 ст. 45 КУзПБ).

Керуючись статтями 1, 45, 113, 122, ч. 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 234, 235 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ел.Ен.Груп» (01001, м. Київ, вул. Ірининська, буд. 5/24, оф. 89, код ЄДРПОУ 41240530) до боржника ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в загальному розмірі 12 029,80 грн, з яких 2500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2205,00 грн - заборгованість за відсотками із задоволенням вказаних вимог у другу чергу, 5324,80 грн витрат зі сплати судового збору за подачу заяви з кредиторськими вимогами до боржника та 2000,00 грн витрат на правничу допомогу із задоволенням вказаних вимог позачергово без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

2. У задоволенні решти вимог відмовити.

3. Ухвала є підставою для внесення відомостей до реєстру вимог кредиторів у відповідності до ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 23 червня 2026 року.

Суддя Р.М. Лучко