Рішення № 137577173, 22.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2747/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Бориславського Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

позивач ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 186387 від 04.06.2025 року у розмірі 48771,99 грн., з яких: 28905,41 грн. - заборгованість за тілом, 19065,58 грн. - заборгованість за відсотками, 801 грн. заборгованість за комісією, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 04.06.2025 року між ТОВ «ФК Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №186387 на суму 33735 грн. Відповідач добровільно підписав кредитний договір та отримав грошові кошти в сумі 33735 грн. 10 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу № 10102025 відповідно до умов якого до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 86387 від 04.06.2025. Оскільки відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав та має заборгованість, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.04.2026 року відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Також, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.04.2026 частково задоволено клопотання представника позивача та витребувано у АТ «ОТП Банк» ЄДРПОУ: 21685166, електронна адреса: info@otpbank.com.ua інформацію про те, чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжна картка НОМЕР_2; про факт зарахування коштів на картковий рахунок - маска Картки НОМЕР_2 04.06.2025 у сумі 28000,05 грн.; чи є/був номер телефону НОМЕР_3 фінансовим номером телефону за картковим рахунком - маска Картки НОМЕР_2 та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на картковий рахунок - маска карти НОМЕР_2 , 04.06.2025 у сумі 28 000,05 грн., витребувати інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Позичальника), повного номера рахунка маска Картки НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

АТ «ОТП Банк» отримано дану ухвалу суду 02.04.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Проте, витребувана судом інформація АТ «ОТП Банк» станом на 01.06.2026 року не надана.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01.06.2026 року продовжено строк розгляду справи на термін не більше двадцяти днів з дня отримання судом витребуваної інформації від АТ «ОТП Банк» та повторно скеровано АТ «ОТП Банк» ухвалу про витребування доказів.

18.06.2026 Залізничним районним судом м. Львова зареєстровано відповідь АТ «ОТП Банк» на виконання ухвали суду про витребування доказів, згідно якої на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_4 та про зарахування коштів.

Судом вжито заходів щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи судом, зокрема, ухвалу суду про відкриття провадження у справі скеровано сторонам, відповідачу двічі - разом із позовною заявою та додатками за його місцем реєстрації, однак поштові відправлення повернуто суду без вручення адресату.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 Верховний Суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 13.05.2024 по справі №755/4829/23.

У вказаний строк відповідач не подав суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомив.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення /виклику/ сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого:

статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно п.12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Частинами 3, 4, 5, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст.5, ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. /ч. 1, 2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»/.

Згідно ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Судом встановлено, що 04.06.2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №186387 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Так, даний договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором 2735с83а.

Відповідно до умов договору про споживчий кредит №186387 від 04.06.2025 року, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк, визначений п.2.6. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі.

Згідно з п. 2.2.1 даного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 33735 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 28000,05 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_4 , у національній валюті; у розмірі 5734,95 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п.2.3 договору проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 300,00% річних. Тип процентної ставки - фіксована.

Пунктами 2.4., 2.5. визначено, що знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та

обслуговування кредиту не може бути змінено. Комісія за надання кредиту складає 5734,95 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 17,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за

надання кредиту не може бути змінено.

Відповідно до п. 2.6. загальний строк кредитування за цим Договором складає 168 днів з 04.06.2025 р. (дата надання кредиту) по 19.11.2025 р.

Також ОСОБА_1 04.06.2025 року підписав паспорт споживчого кредиту, у якому визначено розмір кредиту, процентів, комісії, порядок їх сплати.

ТОВ «ФК «Кредіплюс» на виконання умов договору про споживчий кредит №186387 від 04.06.2025 року переказало на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 грошові кошти у розмірі 28000 грн., що підтверджується відповіддю АТ «ОТП Банк», згідно якої 04.06.2025 року на картку НОМЕР_4 , яка емітована на ім`я ОСОБА_1 /РНОКПП: НОМЕР_1 /, номер телефону: НОМЕР_3 , зараховано 28000 грн. та іншими матеріалами справи.

Таким чином, ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про споживчий кредит №186387 від 04.06.2025 року виконало та надало йому кредит у погодженій п. 2.2.1 договору сумі.

10 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу № 10102025, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про споживчий кредит №186387 від 04.06.2025 року, що підтверджується, зокрема, витягом з додатку №1 до договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 року реєстром прав вимог №3 від 03.12.2025 року, актом приймання-передачі Реєстру прав вимог №3 від 03.12.2025.

Першою та третьою частинами статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що ТОВ «ФК «Кредіплюс» виконало свої обов`язки за договором про споживчий кредит №186387 від 04.06.2025 року та надало відповідачу кредит у обумовленому договором розмірі, позивач ТОВ «Юніт Капітал» набув право вимоги до відповідача за вказаним договором, а відповідач ОСОБА_1 ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов`язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 становить 48771,99 грн., з яких: 28905,41 грн. - заборгованість за тілом, 19065,58 грн. - заборгованість за відсотками, 801 грн. заборгованість за комісією.

Нарахування процентів здійснено у межах строку кредитування, що відповідає вимогам законодавства.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) зазначивши, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.

Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 (провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що нарахування заборгованості за комісією у розмірі 801 грн. не відповідає вимогам законодавства, оскільки така має періодичний характер та нарахована за управління та обслуговування кредиту.

Так, відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень, стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено. Комісія за надання кредиту складає 5734,95 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 17,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту.

Відповідно до наданого стороною позивача розрахунку заборгованості комісія у розмірі 100 грн. нарахована 13.08.2025 року, 27.08.2025 року, 10.09.2025 року, 24.09.2025 року, 08.10.2025 року, 22.10.2025 року, 05.11.2025 року та 19.11.2025 року, тобто така має періодичний характер та нарахована відповідно до п.2.4 договору про споживчий кредит №186387.

Комісія у розмірі 5734,95 грн., яка має одноразовий характер та нараховується відповідно до п.2.5 договору про споживчий кредит №186387, зарахована позивачем до розміру тіла кредиту, як це вказано у п.2.2.1. даного договору.

Таким чином, суд прийшов до переконання, що періодичне нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту не відповідає вимогам законодавства, а тому у частині позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача комісії у розмірі 801 грн. слід відмовити.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позов підставний та підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість у розмірі 47970,99 грн., з яких: 28905,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 19065,58 грн. - заборгованість за відсотками.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Документально підтвердженими витратами позивача на правничу допомогу відповідно до договору про надання правничої допомоги від 20 січня 2026 року №20/01/26-02, укладеного між Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», додаткової угоди №25771505749 від 21.01.2026 до Договору №20/01/25-02 від 20.01.2026, акта прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2026 до Договору №20/01/26-02 від 20.01.2026 є 7000 грн.

Таким чином, із відповідача на користь позивача слід стягнути 6 885,04 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Також із відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2618,67 грн.

Керуючись ст. 11, 512, 514, 526, 610, 612, 625, 627-628, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279, 354-355 ЦПК України,

у х в а л и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 / на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» /ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333/ заборгованість за договором про споживчий кредит №186387 від 04.06.2025 року у розмірі 47970 /сорок сім тисяч дев`ятсот сімдесят/ гривень 99 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 / на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» /ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333/ понесені судові витрати у розмірі 2618 /дві тисячі шістсот вісімнадцять/ гривень 67 копійок сплаченого судового збору та 6885 /шість тисяч вісімсот вісімдесят п`ять/ гривень 04 копійки витрат на правничу допомогу.

У решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 22 червня 2026 року.

Суддя: Бориславський Ю. Л.