Рішення № 137535845, 17.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/6991/26

Справа №754/4531/26

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.10.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем було укладено кредитний договір № 959556954, за умовами якого відповідачу було надано кредит на суму 2400,00 грн., який в подальшому було збільшено до 22 000,00 грн. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Натомість відповідач не виконав умови взятого на себе зобов`язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом.

Позивач також вказує на те, що 28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого, з урахуванням умов додаткових договорів, до ТОВ "Таліон Плюс" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 959556954 від 18.10.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 166 від 28.12.2021 року. 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 959556954 від 18.10.2021 року. 11.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 90 785,15 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № 959556954 від 18.10.2021 року становить 90 785,15 грн., яка складається з наступного: 21 999,12 грн. - заборгованість по кредиту; 68 786,03 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги стягнути з відповідача вищевказані суми заборгованості в загальному розмірі 90 785,15 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 08.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 08.04.2026 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що становить банківську таємницю.

20.04.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на ненадання позивачем належних доказів на підтвердження позовних вимог, безпідставності вимог про стягнення процентів, в тому числі і їх нарахування понад строку кредитування, а також відсутності первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту надання кредитних коштів.

Посилаючись на викладене, а також на недотримання первісним кредитором вимог чинного законодавства при укладенні кредитного договору, відповідач просив в разі доведеності укладення кредитного договору позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши тіло кредиту в розмірі 2400,00 грн., процентів в розмірі 320,88 грн., а всього 2720,88 грн., в задоволенні інших вимог просив відмовити.

30.04.2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача Сахарової О.І. на відзив відповідача. У даній відповіді представник позивача зазначила про надання позивачем всіх належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, правомірності нарахування відсотків та безпідставності заперечень відповідача, в зв`язку із чим просила задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просить розглядати справу в його відсутність.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши заяву, в якій визнав суму заборгованості по тілу кредиту та не визнав суму заборгованості по відсоткам, вважаючи їх дуже завищеними, а також просив розглянути справу в його відсутність.

Враховуючи обставини справи, наявність відзиву та відповіді на відзиву, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступник підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 18.10.2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем було укладено договір кредитної лінії № 959556954 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 22 000,00 грн., з якого перший транш надається у розмірі 2400,00 грн. строком на 7 днів, протягом якого дії дисконтний період з дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 % річних, що становить 1,98 % від суми кредиту за кожен день користування ним.

Відповідно до п.1.14.1 даного договору, орієнтовна загальна вартість Кредиту для суми Кредиту за першим Траншем, що вказана в п. 1.3. Договору, за умови застосування до відносин між Сторонами правил нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою складає 2720,88 та включає в себе загальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 2720,88 грн. та суму Кредиту у розмірі 2400,00 грн. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, складає 69 352,69 % річних, при цьому загальна вартість першого Траншу за Кредитом у процентному вираженні за строк Дисконтного періоду складає 113,37 % від суми першого Траншу.

В подальшому, 18.10.2021 року в межах суми кредитного ліміту відповідачем було отримано кошти в розмірі 2150,00 грн., 2350,00 грн., 2050,00 грн., 2100,00 грн., 19.10.2021 року в розмірі 4100,00 грн., 20.10.2021 року в розмірі 4300,00 грн., 22.10.2021 року в розмірі 350,00 грн., а всього на загальну суму 22 000,00 грн.

Первісний кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі 22 000,00 грн., встановленому Кредитним договором, що підтверджується довідками позивача про перерахуваня коштів, а також випискою з банківського рахунку відповідача, наданою АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали про витребування доказів.

В той же час, будь-яких доказів того, що відповідач у повному обсязі повернув кредит та нараховані відсотки у строк, передбачений договором, матеріали справи не містять. Крім того, відповідачем подано заяву про визнання позову в частині заборгованості за тілом кредиту.

28.11.2018 року між первісним кредитором та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого, з урахуванням умов додаткових договорів, до ТОВ "Таліон Плюс" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 959556954 від 18.10.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 166 від 28.12.2021 року.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 959556954 від 18.10.2021 року.

11.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 90 785,15 грн.

З наданих позивачем доказів вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № 959556954 від 18.10.2021 року становить 90 785,15 грн., яка складається з наступного: 21 999,12 грн. - заборгованість по кредиту; 68 786,03 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором виконав частково, а тому просить стягнути з відповідача вказані суми заборгованості.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту визнав, проти стягнення процентів заперечував, вважаючи їх розмір завищеним.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача у повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб) а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Так, судом встановлено, що дійсно 18.10.2021 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав у кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 22 000,00 грн., який ним було використано у повному обсязі у період з 18.10.2021 року по 22.10.2021 року.

З наданого позивачем розрахунку, виконаного первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», вбачається, що відповідачу нараховувались відсотки за період з 18.10.2021 року по 28.12.2021 року, а всього нараховано заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21 999,12 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 32 729,68 грн.

При цьому, у вказаному розрахунку враховано здійснені відповідачем оплати в розмірі на загальну суму 5398,00 грн., а саме: 25.10.2021 року - 2673,00, 27.11.2021 року - 2555,00 грн., 05.12.2021 року - 155,00 грн., 21.12.2021 року - 15,00 грн.

З наданого розрахунку, виконаного ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що відповідачу нараховувались відсотки за період з 28.12.2022 року по 30.05.2023 року, внаслідок чого загальний розмір заборгованості по відсоткам становить 38 786,03 грн.

Аналізуючи досліджені по справі письмові докази та заявлену позивачем суму кредитної заборгованості, суд дійшов висновку про її невідповідність умовам укладеного з відповідачем договору.

Так, строк кредитування становить 7 днів від дати отримання кредиту позичальником, тобто до 24.10.2021 року, що чітко визначено у п.1.7 договору.

При цьому у договорі допущено описку у даті кредитування, а саме зазначено 24.11.2021 року замість 24.10.2021 року. Зазначена описка на характер і строку правовідносин не впливає.

Належних доказів того, що відповідач як позичальник вчинив певні дії, які б об`єктивно свідчили б про його добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредиту не додано.

За таких обставин, суд не вбачає обґрунтованих підстав вважати, що після спливу визначеного строку кредитування відбулася пролонгація кредиту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтверджений Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора яку вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, у даному випадку після 24.10.2021 року, є безпідставним.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Отже, з урахуванням умов договору, загальний та обґрунтований розмір відсотків за кредитним договором відповідача має становити 2671,72 грн., як це визначено п.1.14.1 кредитного договору, а тому розрахунок заборгованості, складений первісним кредитором в цій частині є вірним. В той же час, з вказаного розрахунку вбачається, що 25.10.2021 року відповідачем було сплачено первісному кредитору проценти в розмірі 2671,72 грн.

Оскільки нарахування процентів після 24.10.2021 року є неправомірним, а сума процентів відповідачем сплачена 25.10.2021 року у повному обсязі, то суд приходить до висновку, що у відповідача відсутня заборгованість за процентами, а тому у цій частині позову належить відмовити.

Що ж стосується визначення розміру заборгованості за тілом кредиту, які підлягає стягненню, то суд враховує, що загальний розмір кредитного ліміту, використаного відповідачем становить 22 000,00 грн. З вищенаведеного розрахунку первісного кредитора вбачається, що відповідачем було здійснено ряд оплат, розмір яких (за вирахуванням суми сплати 25.10.2021 року суми процентів в розмірі 2672,12 грн.) становить 2725,88 грн.

Відтак, різниця між визначеним обсягом зобов`язань відповідача та фактично сплаченими коштами становить 19 274,12 грн. і вказану суму належить стягнути з відповідача на користь позивача, в зв`язку із чим суд частково задовольняє позовні вимоги.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 274,12 грн. Інші доводи сторони позивача, викладені у позові та у відповіді на відзив, на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю не дають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати пропорційно задоволених вимог, а саме витрати по сплаті судового збору в розмірі 565,24 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1486,13 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 12, 76-81, 141, 258-260, 263-265,280 ЦПК України, ст.ст. 509, 512, 514, 525, 526, 527, 530, 599, 610, 629, 1050, 1054, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за Кредитним договором № 959556954 від 18.10.2021 року у розмірі 19 274,12 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 565,24 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1486,13 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: