Рішення № 137535843, 17.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2552/26

Справа №754/18258/25

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю

представника позивача Банецького Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», який є правонаступником ПАТ «Київенерго», звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості,

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач є споживачем вказаних послуг, однак не виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у нього з 01.05.2018 року утворилась заборгованість. Крім того, позивач на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 року № 602-18, укладеного між ПАТ «Київенерго» та позивачем, набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення в розмірі 5465,65 грн. та з централізованого постачання гарячої води в розмірі 6751,74 грн. Також, з урахуванням положень ст.625 ЦК України, здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Загальний розмір заборгованості становить 95 764,89 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 31.10.2025 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

05.12.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, який залишено без розгляду згідно статей 178 та 183 ЦПК України, оскільки до нього не додано доказів направлення копії відзиву на позовну заяву позивачу одночасно із надісланням його до суду.

21.04.2026 року до суду надійшло клопотання відповідача, в якому він не визнає повністю заборгованість, посилаючись на пропуск строку позовної давності, а також відсутність протоколу формуванні ціни.

В судовому засіданні представник позивача Банецький Б.І. позовні вимоги підтримав.

Відповідач з`явився в судове засідання, проте самовільно залишив зал судових засідань після неодноразових порушень порядку в судовому засіданні вільним слухачем - його дружиною та виклику охорони.

Враховуючи положення ч.ч.3, 6 ст.223 ЦПК України, оскільки відповідач самовільно залишив зал судових засідань, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає задоволенню з наступник підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) забов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) забов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно п. 1 Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 року № 562 врегульовані відносини між громадянами та енергопостачальниками. Правила обов`язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак з 01.05.2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

З 01.05.2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону, надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630 (далі Правила).

Відповідно до п. 8 Правил, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Відповідно до норм ЦК України встановлено, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.

Тому виникнення цивільних прав та обов`язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, п.п. 18, 20, 30 Правил, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований, проживає та є споживачем послуг з центрального опалення/теплової енергії та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.

Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає про те, що відповідачем належним чином не виконуються свої зобов`язання по сплаті за надані послуги, в зв`язку із чим він має заборгованість, яка на 31.07.2025 року становить: за ЦО з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року - 9969,59 грн., інфляційна складова боргу - 1704,80 грн., 3 % річних - 448,22 грн.; за ПГВ з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року - 12 085,67 грн., інфляційна складова боргу - 2066,65 грн., 3 % річних - 543,36 грн.; за ТЕ з 01.11.2021 року - 17 389,16 грн., інфляційна складова боргу - 2365,67 грн., 3 % річних - 324,17 грн., пеня - 759,41 грн.; за ПГВ з 01.11.2021 року - 25 413,23 грн., інфляційна складова боргу - 3088,88 грн., 3 % річних - 801,34 грн., пеня - 974,97 грн.; за ПАО ТЕ - 1517,13 грн.; за ПАО ГВ - 1099,20 грн.; за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 57,59 грн.

Крім того, позивач на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 року № 602-18 укладеного між ПАТ «Київенерго» та позивачем, набув право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 5465,65 грн., на які здійснено нарахування інфляційних втрат в розмірі 934,63 грн. та 3 % річних в розмірі 245,73 грн., та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6751,74 грн., на які здійснено нарахування інфляційних втрат в розмірі 1154,55 грн., а також 3 % річних в розмірі 303,55 грн.

Загальний розмір заборгованості відповідача за надані послуги становить 95 764,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладання відповідного договору.

Відповідно до ст. 68 ЖК України, наймачі (власники) зобов`язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Так, стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів.

Згідно статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором, актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону відповідач як споживач послуг, що надавалися ПАТ «Київтеплоенерго», зобов`язаний оплатити житлово-комунальні послуги.

Щомісячно відповідачеві направлялися рахунки на сплату комунальних послуг, які ним частково оплачувались на власний розсуд, що має відображення у розрахунках заборгованості.

З урахуванням наведених правових норм та фактичних обставин, суд приходить до висновку про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги. При цьому відповідач не заперечує того, що є користувачем житлово-комунальних послуг за вказаною адресою, однак вказує, що відсутні докази на обґрунтування позовних вимог, в тому числі і надання послуг.

Статтею 18 Закону України «Про житло-комунальні послуги» встановлено, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо.

Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.

Згідно з пунктом 11 Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2013 року № 970, у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі якого у разі надходження актів-претензій від споживачів за формою згідно з додатком 1 та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення перерахунок проводиться протягом наступного місяця з дати отримання виконавцем акта-претензії.

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 521/6969/15-ц зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.

З матеріалів справи встановлено, що належним чином оформлені акти-претензії від мешканців будинку про перерву у наданні послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, їх ненадання або надання не у повному обсязі за спірний період суду не надано.Також, матеріали справи не містять, і відповідачем суду не надано, жодних документів, які б свідчили про відмову відповідача від отримання послуг, що надаються позивачем, в тому числі заяв відповідача до позивача про таку відмову, перекриття комунікацій, опломбування лічильників тощо.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що житлово-комунальні послуги позивачем у будинку надавалися відповідно до норм та стандартів, структури, періодичності та строків виконання встановлених законодавством, фактів перерви в наданні послуг, їх ненадання або надання не у повному обсязі не встановлено.

Судом відхиляються заперечення відповідача проти наданого позивачем розрахунку, оскільки такі заперечення ним нічим не підкріплено, власного контррозрахунку не надано. Суд зауважує, що відповідачем взагалі не надано жодного доказу на спростування позовних вимог.

В той же час, з наданих позивачем деталізованих розрахунків заборгованості судом встановлено, що відповідач свої обов`язки по оплаті за споживання послуг з централізованого опалення та/або постачання гарячої води у повному обсязі належним чином не виконував, у зв`язку з чим у них станом на 31.07.2025 року виникла вищевказана заборгованість.

Вказані суми заборгованості відповідачем належним чином не спростовано.

Отже, суд вважає, що позивач довів, що відповідач не у повному обсязі сплачував за надані йому позивачем житлово-комунальні послуги, а тому утворилась заборгованість у вищевказаному розмірі, яка підлягає стягненню.

Під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 зроблено заяву про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, який він просить врахувати та відмовити в позові.

Зазначена заява задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.07.2015 року по 31.07.2025 року. Із даними вимогами позивач звернувся до суду 30.10.2025 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, з урахуванням вказаних норм в рамках позовної давності позивач має право на стягнення заборгованості по оплаті послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення, обов`язок сплати якої настав з 02 квітня 2017 року.

Крім того, згідно вимог ч.1, ч.3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем частково здійснювалась оплата за надані послуги, остання оплата за послуги, надані «Київенерго», проведена у липні 2017 року, а саме сплачено щомісячний платіж та здійснено часткове погашення заборгованості, наслідком чого стало переривання строку позовної давності до вимог, заявлених з 01.07.2015 року. Також, відповідачем здійснювались оплати за надані послуги у квітні 2019 року, травні 2019 року, червні 2019 року, вересні 2019 року, жовтні 2019 року, листопаді 2019 року, січні 2020 року, листопаді 2020 року.

Відтак, відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, передбачених ст.267 ЦК України, і з підстав часткового виконання відповідачем своїх зобов`язань, наслідком чого стало переривання строку позовної давності.

На підставі викладеного, суд відхиляє заяви відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

Згідно статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З урахування вищенаведеного, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином доведено його позовні вимоги, в той час, як відповідачем факт наявності заборгованості та її розмір належним чином не спростовано, в зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню і з відповідача на користь КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» підлягає стягненню заборгованість станом на 31.07.2025 року в загальному розмірі 95 764,89 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статями 10, 12, 19, 43-44, 49, 76-83, 133, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, статями 526, 625, 610, 714 ЦК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ 40538421, заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 95 764,89 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 18 червня 2026 року.

Суддя: