Ухвала суду № 137535669, 17.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

17 червня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/710/26

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову (вх. № 8737/26 від 15.06.2026 р.) у справі № 915/710/26 за позовом Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного, 73; код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; код ЄДРПОУ 26565573) до Приватного підприємства «Міська аптека» (54034, Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 34375399) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал» (54034, Миколаївська область, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 4-А; код ЄДРПОУ 38978698) про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути майно, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Приватного підприємства «Міська аптека» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал» про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень № 230 від 05.03.2021, укладений між приватним підприємством «Міська аптека» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал», право власності на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.03.2021 за № 40868058.

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал» повернути приватному підприємству «Міська аптека» нежитлове приміщення загальною площею 164,4 кв.м, до складу якого входить прибудова до нежитлових приміщень літ. А-9 частина 1 поверху з геометричними розмірами 2,7 х 16 м, по вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 у справі № 915/114/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022, задоволено позов прокурора, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію за ПП «Міська аптека» права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення загальною площею 164,4 кв.м за адресою: вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві та зобов`язано ПП «Міська аптека» знести самочинно збудований об`єкт нерухомості - прибудову до нежитлових приміщень літ. А-9 частина 1 поверху геометричними розмірами 2,7 х 16 м, розташовану по вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві. Так, як стверджує прокурор, станом на теперішній час рішення господарського суду Миколаївської області від 14.12.2020 р. у справі № 915/114/20 ПП «Міська аптека» залишається невиконаним.

Так, прокурор вказує, що в період, коли рішення суду першої інстанції у справі №915/114/20 було прийняте, видано судовий наказ, до винесення судом ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження, ПП «Міська аптека» на підставі договору купівлі-продажу ще 05.03.2021 відчужило самочинно збудований об`єкт на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал».

На переконання прокурора, оспорюваний правочин спрямований на уникнення виконання судового рішення у справі№915/114/20. Як вказує прокурор, ПП «Міська аптека», відчужуючи нерухоме майно на користь ТОВ «Крістал Капітал», знало про судове рішення щодо скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації за ПП «Міська аптека» права власності на об`єкт нерухомого майна та зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомості, тому передбачило негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, а отже, на переконання прокурора, оспорюваний правочин є фраудаторним та спрямований на унеможливлення виконання судового рішення. На думку прокурора, про фраудаторність вказаного правочину свідчить зокрема наступне: сторонами спірного правочину фактично є пов`язані між собою особи, які діяли узгоджено та під контролем одного кола осіб, про що свідчать спільна адреса реєстрації юридичних осіб, наявність професійних та сімейних зв`язків між їх керівниками і бенефіціарами, а також встановлені обставини спільного використання печаток обох підприємств.

Відтак, прокурор вважає, що оспорюваний договір щодо відчуження нерухомого майна укладені між відповідачами мають чіткі ознаки фраудаторності, суперечать ст. 3, 13 ЦК України, внаслідок чого підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. 215 ЦК України.

Наразі прокурор вказує, що ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є заявлення до відповідачів вимог про визнання недійсним оскаржуваного фраудаторного правочину, на підставі якого відбувся перехід права власності на спірне нерухоме майно та реєстрація відповідного права за новим власником, який не є стороною у справі № 915/114/20, а також вимоги про повернення спірного майна (відновлення становища, яке існувало до порушення).

15.06.2026 від Окружної прокуратури міста Миколаєва до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову (вх. №8737/26), у якій прокурор просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал» (код ЄДРПОУ 38978698), а саме на нежитлове приміщення загальною площею 164,4 кв.м, до складу якого входить прибудова до нежитлових приміщень літ. А-9 частина 1 поверху з геометричними розмірами 2,7 х 16 м, по вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1887724448101), а також забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього;

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал» укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження, передачі, поділу та об`єднання з іншими об`єктами нежитлові приміщення літ. А-9 частина 1 поверху з геометричними розмірами 2,7 х 16 м, по вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1887724448101).

Заява мотивована тим, що у разі незастосування заходів забезпечення позову у ТОВ «Крістал Капітал» з`являється можливість відчужити вказаний об`єкт нерухомості, що у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з ним, адже зумовить необхідність вжиття додаткових заходів з метою відновлення порушених прав, на захист яких звернувся прокурор.

На переконання прокурора, невжиття заходів забезпечення позову фактично створить передумови для повторного використання відповідачами схеми відчуження спірного майна, що нівелює мету звернення прокурора до суду та зумовить необхідність ініціювання нових судових спорів для відновлення порушених прав та забезпечення виконання судового рішення.

На думку прокурора, заявлені прокурором забезпечення позову унеможливить вжиття будь-яких протиправних дій з боку ТОВ «Крістал Капітал», оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» обтяження речових прав на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, а за ст. 25 цього ж Закону судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій є підставою для їх зупинення.

При цьому, прокурор вказує, що наявність у ТОВ «Крістал Капітал» правомочностей власника спірного майна створює реальну можливість його відчуження або іншого розпорядження об`єктом нерухомості на користь третіх осіб, у тому числі, з метою ухилення від виконання рішення суду.

Як вважає прокурор, заборона ТОВ «Крістал Капітал» укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі нежитлового приміщення загальною площею 164,4 кв. м, до складу якого входить прибудова до нежитлових приміщень літ. А-9 частина 1 поверху з геометричними розмірами 2,7 х 16 м, по вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві (реєстраційні номери об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1887724448101) унеможливить зміну предмету спору та сторін у справі, а також забезпечить реальне виконання рішення суду й поновлення інтересів держави.

Прокурор вказує, що вжиття зазначених заходів забезпечення не вплине на статутну діяльність відповідача та не буде мати своїм наслідком порушення закріплених в положеннях ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прав мирного володіння своїм майном.

На думку прокурора, метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача для можливості виконання рішення суду про визнання правочинів недійсними та зобов`язання повернути ПП «Міська аптека» майно (в разі задоволення позову).

Також прокурор зазначає, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні.

Розглянувши вказану заяву прокурора про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначає про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (п. 8.4. 8.6. постанови).

У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Як було зазначено вище, прокурором пред`явлено до господарського суду позов, який містить вимоги немайнового (визнати недійсними договір) та майнового (зобов`язання повернути майно) характеру.

З наданих до матеріалів позовної заяви доказів вбачається, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужені об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №480245397 від 04.06.2026 р.) спірне нерухоме майно зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Крістал Капітал» (код ЄДРПОУ 38978698).

При цьому прокурор стверджує про фраудаторність оспорюваних правочинів, оскільки, на переконання прокурора, оспорюваний договір спрямований на уникнення виконання судового рішення у справі №915/114/20. Як вказує прокурор, в період, коли рішення суду першої інстанції у справі №915/114/20 було прийняте, видано судовий наказ, до винесення судом ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження, ПП «Міська аптека» вчинив дії, спрямовані на унеможливлення виконання вказаного рішення суду, уклавши з ТОВ Крістал Капітал фраудаторний правочин щодо вказаного нерухомого майна.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначено: в юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм зловживання правом. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21(925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі № 903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі № 912/2007/18).

Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Так, прокурор обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення у даній справі тим, що наявність у ТОВ Крістал Капітал правомочностей власника майна вказує на його можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись нежитловими об`єктами на користь третіх осіб, у тому числі, з метою ухилення від виконання рішення суду.

Наразі згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова КГС ВС від 17.03.2021 у справі № 914/784/20).

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

До того ж, суд враховує, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі N 914/1570/20).

Сам по собі факт укладення між відповідачами спірного договору, який, на переконання прокурора, стосується інтересів позивача - Миколаївської міської ради, не може автоматично свідчити про наявність безумовних підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову у вказаний в заяві спосіб.

Так, заявлений прокурором позов про визнання недійсним договору та застосування до відповідачів наслідків недійсності вказаного правочину спрямовано на можливість фактичного виконання судового рішення у справі №915/114/20, задля повернення ПП «Міська аптека», яке виступає відповідачем та боржником у справі №915/114/20, об`єкту нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 164,4 кв.м за адресою: вул. Будівельників, 10/1 у м. Миколаєві, з метою його зносу. Як вказує прокурор у позові, територіальна громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради на цей час у зв`язку з недобросовісною поведінкою відповідачів позбавлена можливості усунути самочинну прибудову на земельній ділянці комунальної власності через вчинення боржником ПП «Міська аптека» свідомих дій на відчуження вказаного майна на користь ТОВ «Крістал Капітал», тому пред`явлення цього позову є адекватною реакцією на недоброчесну поведінку відповідачів у господарських правовідносинах та вказує на законність втручання держави у приватну власність, наявність суспільного інтересу у заходах з припинення правопорушення та збереження балансу між суспільними інтересами та приватними інтересами відповідачів.

Отже, слід зазначити, що в даному випадку Миколаївська міська рада виступає як власник землі, якому вчиняються перешкоди у користуванні земельною ділянкою, і остаточні інтереси міської ради з огляду на обставини справи фактично зводяться саме до знесення спірного об`єкта нерухомості, а не на повернення майна ПП «Міська аптека».

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду відчуження або реєстрація права власності на самобуд не змінює його правового статусу, а вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути направлена до особи, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, тобто останній набувач. Слід зауважити, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. (постанови ВП ВС від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

Натомість вжиття запропонованих прокурором в заяві заходів забезпечення позову не сприятиме ефективному захисту прав та інтересів міської ради у разі задоволення позовних вимог за вказаним позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва та визнання недійсним договору і застосування до відповідачів наслідків недійсності правочину до спірних правовідносин. Адже, наслідком такого позову не буде досягнута мета, з якою прокурором заявлені позовні вимоги, зокрема, усунення самочинної прибудови на земельній ділянці комунальної власності.

Тим більш матеріали заяви не містять будь-яких доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення суду у даній справі, а також не містять даних про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача за заявленим позовом без вжиття таких заходів забезпечення позову.

В контексті вищевикладеного суд вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову не відповідають вимогам розумності, обґрунтованості, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на недоведеність прокурором, яким чином невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, на захист яких прокурором подано позов, відповідно суд не вбачає підстав для забезпечення позову у спосіб, визначений у заяві.

Таким чином, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що заява Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову (вх. № 8737/26 від 15.06.2026 р.) у справі №915/710/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Ухвалу підписано 17.06.2026 року.

Суддя Ільєва Л.М.