Рішення № 137497763, 01.04.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/334/26

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Дукат-Агро» до Фермерського господарства «Агро-Кріс» про стягнення 436 745,10грн, за участі представників від:

позивача - Щедров О.Р. (ордер ВЕ №1184471 від 05.02.2026);

відповідача - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Дукат-Агро» (далі - позивач, ПП «Дукат-Агро») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Фермерського господарства «Агро-Кріс» (далі - відповідач, ФГ «Агро-Кріс») про стягнення 436 745,10грн, з яких: 295 890,90грн - основний борг; 34 201,51грн - проценти у розмірі 25% річних за період з 16.06.2025 по 05.02.2026; 5 121,29грн - втрати від інфляції за період з 16.06.2025 по 05.02.2026; 42 353,22грн - пеня за період з 16.06.2025 по 05.02.2026; 59 178,18грн - штраф.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу від 11.06.2025 №33 в частині оплати переданого товару у встановлений договором строк (а.с.1-3).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.02.2026: відкрито провадження у справі за відповідним позовом; задоволено клопотання ПП «Дукат-Агро» та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено проведення судового засідання на 04.03.2026 о 15:50 та визнано явку сторін обов`язковою; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті; витребувано у позивача для огляду оригінали письмових доказів, долучених до позовної заяви у копіях; роз`яснено відповідачу про його обов`язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами (а.с.35-38).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 11.02.2026 о 18:10, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.40).

Відповідач у справі - ФГ «Агро-Кріс», в порушення вимог ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не зареєстрував електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, що підтверджується відповіддю від 10.02.2026 №31036726 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС (а.с.34).

Як визначено ч.11 ст.242 ГПК України (далі - ГПК України), у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копія ухвали від 11.02.2026 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №R067099348280, яке повернуто з довідкою від 19.02.2026 відділенням поштового зв`язку, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній» (а.с.60-64). При цьому, адреса, за якою направлено відповідне поштове відправлення, відповідає адресі відповідача, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як станом на 11.02.2026 (а.с.32), так і станом на 25.02.2026 (а.с.65); іншої адреси відповідач суду не повідомив.

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

В силу п.п.2, 5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, відповідна ухвала вважається врученою позивачу - наступного робочого дня - 12.02.2026; відповідачу - 19.02.2026 (день складання довідки відділенням поштового зв`язку).

23.02.2026 до суду від позивача надійшли оригінали (огліду) письмових доказів, копії яких долучено до позовної заяви (а.с.41-57).

27.02.2026 від позивача надійшло клопотання щодо долучення до справи доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18000грн, які позивач просить стягнути з відповідача (а.с.64-76), копія якого з додатками направлена відповідачу поштовим відправленням №2501200169510 (а.с.76).

04.03.2026 судом постановлено ухвалу, що занесена до протоколу підготовчого засідання, якою оголошено перерву в судовому засіданні до 15:10 01.04.2026 (а.с.85-87).

Перерва в судовому засідання оголошена на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, оскільки на момент проведення судового засідання не всі питання, які мали бути вирішені у судовому засіданні розглянуті, враховуючи що на момент проведення засідання строк для подання відзиву на позовну заяву не закінчився. Так, оскільки ухвала про відкриття провадження у справі вважається врученою відповідачу 19.02.2026, останнім днем строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України для подання відзиву на позов, а також доказів відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України є 06.03.2026. Отже, станом на момент проведення судового засідання у відповідача не закінчився строк для подання відзиву та доказів.

Ухвалою від 04.03.2026 відповідача повідомлено про оголошення перерви в судовому засіданні до 15:30 01.04.2026 (а.с.89-90).

Копія відповідної ухвали направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №R067114336073, яке повернуто з довідкою від 11.03.2026 відділенням поштового зв`язку, у якій причиною повернення вказано «адресат відсутній» (а.с.92-95).

В силу ч.1 ст.251 ГПК України у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідач не скористався правом на подання відзиву; із заявою про поновлення встановленого законом строку для подання відзиву відповідач не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

У судовому засіданні 01.04.2026 представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити; представник відповідача не з`явився; відповідач про причини неявки представника суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав.

Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

11.06.2025 між ПП «Дукат-Агро» (далі - продавець) та ФГ «Агро-Кріс» (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу №33 (далі - договір; а.с.6-11).

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору: продавець зобов`язується передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур, засоби захисту рослин/мінеральні добрива/мікродобрива (далі - «товар»), а покупець - прийняти товар від продавця та оплатити його в порядку та на умовах, визначених договором (додатках та/або специфікаціях до нього); найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, кількість товару, визначається у додатку(ах)/або специфікації(ях) до договору, які є його невід`ємною частиною.

Товар за договором поставляється на умовах, передбачених у додатку(ах) та/або специфікації(ях) до нього (п.2.1 договору).

В силу п.2.4 договору продавець зобов`язується поставити покупцю товар в обсязі та строки, які зазначені у додатку(ах) та/або специфікації(ях) до цього договору.

Як визначено сторонами у п.п.2.9, 2.10 договору: датою поставки товару є дата, вказана у накладній(их) на передачу товару (видатковій(их)), а в разі передачі товару перевізниками або організаціями зв`язку - дату відповідного акту(ів) прийому-передачі товару, підписаних уповноваженими представниками продавця та уповноваженими представниками перевізника або організації зв`язку; з дати поставки товару до покупця переходить право власності на такий товар, а також ризик його випадкового знищення чи пошкодження.

Згідно п.3.2 договору ціна товару встановлена за домовленістю сторін у національній валюті України, але сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті - долар США або євро (в залежності від закупівель товару у постачальника) та встановили, що протягом строку дії договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні згідно умов п.3.3 договору.

Відповідно до п.3.3 договору: сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання зобов`язань по договору, визначається шляхом множення вартості товару в доларах США на комерційний курс гривні до долару США, який буде встановлений НБУ+1% (від такого курсу) на день виставлення рахунку продавцем; виставлений рахунок вважається дійсним протягом 3 банківських днів; в разі, якщо курс міжбанку гривні змінився, покупець, у день здійснення платежу (переказування коштів на розрахунковий рахунок продавця) самостійно, без пред`явлення йому рахунку продавцем, проводить його перерахунок з урахуванням встановленого НБУ+1% (від такого курсу) до долару США на день здійснення платежу та ініціює переказ продавцю перерахованої суми платежу; при переказуванні перерахованої суми платежу покупець зобов`язується в призначенні платежу (у т.ч.) вказати суму збільшення ціни товару, але цей платіж з перерахунком не може бути меншим від суми платежу за товар на дату коли мав бути здійснений платіж за договором згідно виставленого рахунку (для товару, який закуповується у євро, сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов`язань за договором, визначається шляхом множення вартості товару в євро, на комерційний курс гривні до євро, який буде встановлений курсом НБУ+1% (від такого курсу) продажу євро до гривні, який щоденно розміщується на інтернет-сторінці, на момент виставлення рахунку продавцем, розрахунок проводиться аналогічно до наведеного вище розрахунку в доларах США.

Пунктами 3.4-3.6 договору визначено, що: загальна сума договору складається із суми вартості товару згідно всіх накладних на передачу товару (видаткових), підписаних в рамках договору, що є його невід`ємною частиною; покупець здійснює оплату за товар, на умовах, передбачених у додатку(ах) та/або специфікації(ях) до нього; оплата здійснюються шляхом перерахування покупцем безготівкових грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок продавця згідно виставлених рахунків, якщо інше не передбачено у додатку (ах) та/або специфікації (ях) до цього договору.

У відповідності до п.п.6.6, 6.9 договору: у випадку порушення термінів або умов оплати поставленої продукції покупець зобов`язаний на вимогу продавця сплатити пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст.625 Цивільного кодексу України розмірі 25% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору; річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати (продавець залишає за собою право, в будь-який момент вимагати виплати річних), а у разі порушення строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, покупець, крім пені, зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару. При цьому, п.6.8 договору визначено, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за даним договором не припиняється строком, визначеним ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до п`яти років.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2025, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п.9.1 договору).

Судом встановлено, що сторонами підписано додаток від 11.06.2025 №ДА-00000061 до договору (а.с.12), яким визначено: найменування та кількість товару, його ціну, курс долара США на момент підписання, умови оплати. Так, відповідно до додатку: у строк до 13.06.2025 позивач має поставити відповідачу товар на загальну суму 92 954,40грн, а відповідач - прийняти його та здійснити оплату в наступному порядку: 20% від загальної вартості товару у сумі 18 590,88грн - протягом п`яти днів з моменту відвантаження; залишок несплаченої вартості товару у сумі 74 363,52грн - у строк до 01.09.2025 (а.с.12).

Також, сторонами підписано додаток від 08.07.2025 №ДА-00000075 до договору, відповідно до умов якого: у строк до 18.07.2025 позивач має поставити відповідачу товар на загальну суму 202 936,50грн, а відповідач - прийняти його та здійснити оплату в наступному порядку: 20% від загальної вартості товару у сумі 40 587,30грн - до 13.07.2025; залишок несплаченої вартості товару у сумі 162 349,20грн - до 01.09.2025 (а.с.13).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання взятих на себе зобов`язань позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 295 890,90грн з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, а саме:

- видаткова накладна від 11.06.2025 №88 на суму 92 954,40грн (а.с.16), ТТН від 11.06.2025 №88 (а.с.18-19);

- видаткова накладна від 17.07.2025 №100 на суму 202 936,50грн (а.с.17), ТТН від 17.07.2025 №100 (а.с.20-21).

Для оплати товару позивач виставив відповідачу рахунки на оплату від: 11.06.2025 №61 на суму 92 954,40грн; 08.07.2025 №75 на суму 202 936,50грн (а.с.14-15).

Як свідчить акт звірки, підписаний сторонами, станом на 30.09.2025 борг за договором склав 295 890,90грн (а.с.22).

Відповідно до вимоги від 24.12.2025 №146 позивач вимагав від відповідача сплатити борг за переданий товар у розмірі 295 890,90грн (а.с.23-24).

На підтвердження направлення вказаної вимоги відповідачу надано: поштову накладну №2501500149570; опис вкладення до відправлення, прийнятого за такою накладною (а.с.25).

Крім того, відповідна вимога направлена на електронну адресу відповідача, яка визначена в розділі 11 договору - «dan21862186@gmail.com» (а.с.26).

Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач стверджує про наявність у відповідача боргу за переданий товар у розмірі 295 890,90грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлений товар та застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення зобов`язання з оплати товару у встановлений договором строк.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи зміст зобов`язань сторін за договором, такий договір містить загальні положення щодо організації майбутніх поставок товару, однак, сам по собі, без специфікацій, що деталізують умови поставки партії товару, які узгоджені сторонами, не є договором поставки, оскільки містить лише посилання на поставку товару, однак, не містить асортименту та кількості певного товару, що має поставити позивач відповідачу, ціну такого товару тощо.

Так, згідно ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець - прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.1 ст.266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Частиною 2 цієї статі установлено, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Укладений договір не містить загальної кількості товарів, що мають постачатись за договором. Поряд з цим, у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами не виникло відносин з поставки певних партій товару, що здійснювалась на загальних умовах, визначених укладеним договором, оскільки наявність таких відносин підтверджується діями сторін - узгодженням умов поставки певної партії товару підписанням додатків до договору, передачею такого товару відповідачу позивачем та прийняття його відповідачем без зауважень (у т.ч. щодо кількості, асортименту тощо), що підтверджено підписаними між сторонами видатковими накладними, товаротранспортними накладними (далі - ТТН).

Схоже із ст.265 ГК України визначення надано і ст.712 ЦК України, відповідно до якої продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України визначено, що: продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ч.1 ст.664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару; договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За загальним правилом, визначеним ч.1 ст.692 ЦК України, яким установлена черговість виконання взаємних зобов`язань, виконання зобов`язання з передачі товару передує виконанню зобов`язання з оплати. Так, як визначено ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як установлено судом, сторони у додатках визначили інший порядок виконання взаємних зобов`язань під час поставки певної партії товару.

Враховуючи умови, викладені у додатках до договору, відповідач мав здійснити розрахунок відповідно до п.3.5 договору та додатку від:

- 11.06.2025 №ДА-00000061 за товар, поставлений за видатковою накладною від 11.06.2025 №88: у розмірі 20% (18 590,88грн) - до 16.07.2025 включно; іншу частину коштів - сплатити до 01.09.2025 включно;

- 08.07.2025 №ДА-00000075 за товар, поставлений за видатковою накладною від 17.07.2025 №100: у розмірі 20% (40 587,30грн) - до 13.07.2025 включно; іншу частину коштів - сплатити до 01.09.2025 включно.

Між тим, відповідач не розрахувався за переданий товар, хоча строк виконання відповідних зобов`язань настав та під час розгляду справи не надав доказів повернення переданого товару.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару у встановлений строк, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача 295 890,90грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача: 5 121,29грн - втрат від інфляції за період з 16.06.2025 по 05.02.2026; 34 201,51грн - 25% річних за період 16.06.2025 по 05.02.2026.

В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент порушення зобов`язання з оплати) відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони за взаємною згодою змінили розмір процентів п.6.6 договору, визначивши його на рівні 25% річних. Доказів визнання відповідного договору недійсним або його оспорення в частині встановлення розміру процентів не надано.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання з оплати отриманого товару, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, розмір основного боргу, офіційні індекси інфляції, розмір втрат від інфляції за період з 17.06.2025 по 05.02.2026 складає 5 089,33грн, а розмір 25% річних за період з 17.06.2025 по 05.02.2026 - 34 188,86грн.

Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов`язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої. Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах з округленням до десятої.

Також, розбіжності в нарахуванні втрат від інфляції та процентів спричинені невірним визначенням позивачем періоду нарахування та кількості днів у відповідному періоді. Так, наприклад, при нарахуванні втрат від інфляції та 25% річних на борг у розмірі 18 590,88грн за видатковою накладною від 11.06.2025 №88 вказано період - 16.06.2025 по 01.09.2025, однак, 16.06.2025 відповідач ще не прострочив виконання зобов`язання, оскільки 16.06.2025 - останній день для здійснення відповідачем частини оплати за товар, переданий за такою накладною, тому фактично втрати від інфляції та 25% річних могли бути нараховані на борг у розмірі 18 590,88грн лише з 17.06.2025.

Крім того, розбіжності у розрахунках процентів спричинені невірним їх нарахуванням в одному із періоді. Позивач нараховує 25% річних на борг, який виник за товар, переданий відповідно до видаткової накладної від 11.06.2025 №88 на суму 92 954,40грн за період прострочення з 02.09.2025 по 05.02.2026, однак, позивачем допущено арифметичну помилку при здійсненні обрахунку, оскільки 92954,40:100*25*157:365 дорівнюватиме 9 995,78грн, а не 9 995,70грн як помилково вказує у розрахунку позивач.

За таких обставин, вимоги про стягнення 25% річних суд задовольняє у розмірі 34 188,86грн, а вимоги в частині стягнення втрат від інфляції - у розмірі 5 089,33грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 12,65грн - 25% річних та 31,96грн - втрат від інфляції суд відмовляє.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 42 353,22грн пені за період з 16.06.2025 по 05.02.2026 та 59 178,18грн штрафу, який нарахований на загальну суму боргу відносно кожної видаткової накладної окремо.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України (норми якого підлягають застосуванню до відносин сторін, оскільки діяли на момент виникнення спірних правовідносин та укладення договору, а також у момент порушення строку оплати) підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.549 ЦК України: штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч.2 ст.343 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору, порушення зобов`язань відповідачем), платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

В силу ч.6 ст.232 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору, порушення зобов`язань відповідачем) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Розмір пені, встановлений п.6.6 договору, не перевищує максимального розміру пені відповідно до вищевказаних положень законодавства.

При цьому, судом встановлено, що позивачем правомірно нараховано пеню понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, оскільки сторони у п.6.8 договору досягли домовленості, що нарахування пені не припиняється із спливом строку, встановленого такою нормою, а пеня нараховується до моменту повного розрахунку.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язань у вигляді прострочення оплати переданого товару, позивач набув права вимагати сплати пені, передбаченої п.6.6 договору.

За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, розмір облікових ставок НБУ у періоді прострочення, розмір пені за загальний період з 17.06.2025 по 05.02.2026 складає 42 337,43грн.

Розбіжності у розрахунках з позивачем спричинені помилками, які допущені при визначенні дня, з якого зобов`язання з оплати товару за видатковою накладною від 11.06.2025 №88 є простроченим, описаними у рішенні в частині вимог щодо стягнення втрат від інфляції та процентів.

Отже, вимоги в частині стягнення пені суд задовольняє у розмірі 42 337,43грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 15,79грн - відмовляє.

Враховуючи, що прострочення оплати товару за видатковими накладними триває більше 30 календарних днів, в силу п.6.9 договору, позивач набув права вимагати сплати штрафу.

За розрахунком суду, розмір штрафу за порушення зобов`язання з оплати товару, нарахований у розмірі, встановленому п.6.9 договору, складає 59 178,18грн.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 59 178,18грн є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

У даній справі відповідач не подавав заяв про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій - штрафу та пені,а також доказів у підтвердження існування обставин, що могли бути підставою для цього.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір понад встановлений розмір (6 551,18грн), оскільки не взяв до уваги те, що, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Фактично з поданої позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 5 240,94грн (436 745,10:100*1,5*0,8).

Між тим, в силу ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у визначених відповідною нормою випадках.

Клопотань про повернення частини сплаченого судового збору позивач до прийняття рішення у справі не подавав, отже, питання про повернення надмірно сплачених коштів даним рішенням не вирішується.

Враховуючи що позов у даній справі задоволено частково, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 5 240,94грн, понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача, а саме у розмірі 5 240,22грн - пропорційно розміру задоволених позовних вимог /(295 890,90+34 188,86+5 089,33+42 337,43+ 59 178,18):100*1,5*0,8/.

У поданій позовній заяві позивач вказував, що попередній розрахунок суми витрат на правничу допомогу складає 50 000 (а.с.2, зворот), а до ухвалення судом рішення позивач подав 27.02.2026 клопотання про розподіл судових витрат, з доданням до нього доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, які подані у строк, встановлений ч.8 ст.129 ГПК України, з наданням доказів направлення їх копій відповідачу (а.с.66).

У такому клопотанні позивач просить суд стягнути з відповідача 18 000грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у відповідній справі.

Суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу виходить з наступного.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений: постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19; постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 09.01.2024 у справі №922/1253/23, 17.01.2024 у справі №910/2158/23; додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, 27.02.2024 №922/1075/23, 16.09.2024 №922/3611/23; постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті - позові позивач повідомив, що його орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу становлять 50 000грн, а до прийняття рішення у даній справі позивач подав клопотання про розподіл реально понесених відповідачем витрат у розмірі 18 000грн на оплату відповідних послуг,.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази:

договір від 05.02.2026 №5 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Астра Ліберта» (далі - адвокатське об`єднання, АО) (далі - договір №5; а.с.68-72);

ордер ВЕ №1184471 від 05.02.2026, виданий АО на надання правової допомоги позивачу адвокатом Щедровим О.Р, (а.с.4);

рахунок від 05.02.2026 №5 на суму 18 000грн (а.с.73);

детальний опис наданих послуг від 27.02.2026 (а.с.75);

платіжна інструкція від 06.02.2026 №АРХР-4В36-1ХК7-2СН6 на суму 18 000грн (а.с.74).

Відповідно до п.1.1 договору №5: клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу щодо підготовки позовної заяви, направлення її в суд та представництва інтересів клієнта в судах першої, апеляційної і касаційної інстанції щодо стягнення з ФГ «Агро-Кріс» заборгованості за договором купівлі-продажу від 11.06.2025 №33, у тому числі неустойки, інфляційних втрат, процентів річних та представництва інтересів клієнта в правовідносинах з питань добровільного чи примусового виконання судового рішення, винесеного на його користь, а клієнт у свою чергу має в порядку, передбаченому договором, сплатити грошові кошти за послуги АО.

На виконання п.1.1 договору АО приймає на себе зобов`язання з надання наступної правничої допомоги: складання та направлення адвокатських запитів; дослідження чинного законодавства та судової практики щодо предмету договору; складання та направлення до суду першої інстанції позовної заяви; складання і направлення інших заяв по суті в суді першої інстанції; участь в судових засіданнях в суді першої інстанції (за необхідності); апеляційне та/або касаційне оскарження судових рішень (за необхідності); направлення процесуальних документів до апеляційного та/або касаційного суду (за необхідності); участь в судових засіданнях під час апеляційного та/або касаційного проваджень (за необхідності); пред`явлення судових рішень до примусового виконання; інші дії, необхідні для належного виконання адвокатським об`єднанням предмету договору (п.2.1 договору №5).

Згідно п.3.6 договору №5 клієнт зобов`язується прийняти належним чином надані послуги АО та оплатити їх у розмірі та строки, встановлені у договорі.

Підпунктом 4.1.1 п.4.1 договору №5 за послуги, які надаються в суді першої інстанції, клієнт сплачує 18 000грн впродовж п`яти днів із дня підписання договору.

З п.4.6 договору №5 вбачається, що клієнт засвідчує із підписанням договору факт отримання рахунку на сплату грошової суми, обумовленої пп.4.1.1.

Пунктами 4.7,4.8 договору №5 визначено, що: за результатами наданих послуг, складається акт, який підписується сторонами; акт наданих послуг надсилається АО клієнту поштою, електронним шляхом з накладанням електронного цифрового підпису або надається йому особисто; акт наданих послуг вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав АО письмові аргументовані заперечення на такий акт.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов`язань; під повним виконанням зобов`язань АО вважається отримання остаточного судового рішення у справі, яке набрало законної сили і забезпечення його виконання (примусового, або добровільного), якщо рішення прийняте на користь позивача; отриманням судового рішення про закриття провадження у справі; отриманням судового рішення про затвердження мирової угоди на попередньо погоджених клієнтом умовах; у інших випадках завершення розгляду судової справи, передбачених процесуальним законодавством (п.7.1 договору №5).

Згідно детального опису наданих послуг, АО надало наступні послуги позивачу під час розгляду даної справи в Господарському суді Київської області на загальну суму (яка є фіксованою) 18 000грн, а саме:

дослідження наданих клієнтом матеріалів, складання позову і направлення його до суду;

складання інших заяв по суті і направлення їх до суду;

участь в судових засіданнях;

консультування клієнта про хід розгляду справи.

Для оплати наданих послуг АО виставило позивачу рахунок від 05.02.2026 №5 на суму 18 000грн, який оплачений позивачем, про що свідчить платіжна інструкція від 06.02.2026 №АРХР-4В36-1ХК7-2СН6 (а.с.73, 74).

У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу відповідних витрат у розмірі 18000грн, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у: постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23: додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23, 21.05.2025 у справі №910/2014/23).

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19, 20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16; постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 у справі №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 18.06.2024 у справі №910/466/22, 08.10.2024 у справі №907/878/23, 31.10.2024 у справі №912/2308/23, 13.03.2025 у справі №910/18717/23, 29.04.2025 у справі №910/2697/24).

У п.7.50 постанови Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого: вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23, 15.05.2024 у справі №922/2738/21, 15.04.2025 у справі №910/6138/24; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, 12.07.2024 у справі №913/205/23).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5,6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування ч.4 ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України також викладені у постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20, та у додаткові постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №909/359/25.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даній справі відповідач не скористався своїм правом та не подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не посилався на не співмірність відповідних витрат позивача.

Втім, суд не вбачає підстав для покладення витрат позивача у розмірі 18 000грн, які він поніс на оплату професійної правничої допомоги, у повному обсязі на відповідача, оскільки витрати у відповідному розмірі не є обґрунтованими, пропорційними до предмету та складності спору, враховуючи ціну позову, кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом, що прийняті судом, поведінку сторін, обсяг дійсно наданої необхідної допомоги адвокатом.

Так, вартість правової допомоги адвоката (гонорар) визначена в пп.4.1.1 п.4.1 договору в твердій сумі і не залежить від фактично витраченого часу на надання відповідної послуги. Такий спосіб визначення розміру вартості правової допомоги за згодою клієнта та адвоката не суперечить чинному законодавству, хоча ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено, що гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, предметом спору є стягнення боргу за поставлений товар і таку справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, що викликала публічний інтерес, не містить виключної правової проблеми. Зазначена справа не потребує дослідження великої кількості документів, оскільки стосувалась виконання зобов`язання з оплати переданого товару; для представництва інтересів позивача у суді у такій справі у представника не було потреби в дослідженні великої кількості положень законодавства та судової практики з подібних правовідносин; фактично справа є типовою; представник позивача не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача. Відповідач у даній справі не подавав заяв по суті справи та свою позицію щодо заявлених вимог не висловив, що позбавило позивача необхідності спростовувати доводи відповідача та надавати додаткові пояснення по суті спору у відповіді на відзив. Загальна тривалість усіх засідань суду у даній справі не перевищувало однієї години (з урахуванням очікування судових засідань, у випадку, коли вони почались несвоєчасно).

Також, як вбачається з наданого позивачем детального опису, до нього включено послугу з написання «інших заяв по суті», якими в силу ч.2 ст.161 ГПК України є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Водночас, позивач у даній справі інших заяв по суті справи, окрім позову, не подавав.

Крім того, включення до детального опису такої послуги як «консультування клієнта про хід розгляду справи» суд вважає необґрунтованим, оскільки таку дію не можна вважати послугою з надання позивачу професійної правничої допомоги, оскільки представник, який діє від імені та в інтересах свого клієнта, в силу вимог закону, а саме: п.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зобов`язаний на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правничої допомоги. Отже, така дія є прямими обов`язком адвоката, що встановлений законом, та не залежить від дій чи бездіяльності відповідача.

З урахуванням зазначеного, витрати у розмірі 18 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає непропорційними до предмету спору, ціни позову, обсягу фактично наданої необхідної правничої допомоги, складності справи та фактичному часу, витраченому на надання правової допомоги. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг на ринку, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 12 000грн (за підготовку позовної заяви з розрахунком позовних вимог - 8 000грн; участь у судових засіданнях 04.03.2026 та 01.04.2026 - 4000грн).

Водночас, відповідні витрати мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, у відповідності до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 11998,34грн (295 890,90+34 188,86+5 089,33+42 337,43+59 178,18)*12000: 436 745,10.

Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 6001,66грн суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов`язання за договором від 05.02.2026 №5 про надання правничої допомоги, узгодив вартість та обсяг наданих послуг, прийнявши відповідні послуги та, оплативши їх, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з адвокатом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Агро-Кріс» (ідентифікаційний код 45670037; 07302, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Садова 3, масив Сади Дніпро, буд. 44) на користь Приватного підприємства «Дукат-Агро» (ідентифікаційний код 34074426; 55200, Миколаївська обл., Первомайський р-н, м. Первомайськ, вул. Богопільська, буд. 43-А) 295 890,90грн - основного боргу, 5 089,33грн - втрат від інфляції, 34 188,86грн - процентів у розмірі 25% річних, 42 337,43грн - пені, 59 178,18грн - штрафу, а також 5 240,22грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, 11998,34грн витрат на оплату професійної правничої допомоги

3. Відмовити у задоволені позову в частині стягнення 12,65грн - процентів у розмірі 25% річних, 31,96грн - втрат від інфляції, 15,79грн - пені.

4. Витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 6001,66грн покласти на Приватне підприємство «Дукат-Агро».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.06.2026.

Суддя А.Р. Ейвазова