Рішення № 137492994, 12.06.2026, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/764/26

Провадження № 2/545/1250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2026 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Стрюк Л.І..,

за участю секретаря Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлюк Ігор Олександрович, до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода», про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості по орендній платі,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року позивач звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з позовом до ВСК «ЗЛАГОДА».

В обгрунтування позовних вимог вказузував, що між Виробничим сільськогосподарським кооперативом ЗЛАГОДА та ОСОБА_2 18.01.2018 укладений Договір оренди землі №б/н від 18.01.2018. У відповідності до пункту 2 останнього в оренду передається частки земельної ділянки загальною площею 4,9800 га, у тому числі рілля 4,9800 га, під кадастровим номером 5324081400:00:011:0028, розташована на території Кіровської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області. У відповідності до пункту 9 Договору (в редакції Додаткової угоди від 28.03.2017 року) Орендар сплачує Орендодавцю щороку орендну плату у розмірі 8 (вісім) відсотків від середнього розміру 5,39 га земельної частки (паю), що числиться по Кіровській сільській раді, виходячи з нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнту індексації 4,7964 та коефіцієнту грошової оцінки 1,756 станом на 01.01.2017 року становить 173265,54, а саме 13 861,24 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 24 коп.. Згідно пункту 10 обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації. Орендна плата сплачується грошима до 30 числа останнього звітного році місяця (пункт 11 Договору). У разі не виплати орендної плати у строки визначені цим Договором сплачується пеня у розмірі 0,3 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадкоємцем земельної ділянки стала його дружина ОСОБА_3 .

Між ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 21.07.2025 року укладено договір купівлі- продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шкляр Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за №1048.

Разом з тим, під час укладення договору купівлі-продажу співвласниками повідомлено, що орендна плата за 2023,2024 роки не виплачена або виплачена не в повному обсязі. Більше того, ні попередньому власнику ні позивачу як останньому власнику також не здійснено виплату орендної плати за 2025 рік.

Враховуючи вищенаведене, просить: стягнути з Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» заборгованість з орендної плати за 2023, 2024, 2025 роки в сумі 174425є,48 грн., з яких: 61062,10 грн. сума заборгованості з орендної плати; 100974,15 грн.- пеня; 4298,75- 3% річних; 8090,48 грн.- інфляційні втрати; понесені витрати з оплати судового збору, витрати на правову допомогу в сумі 30000,00 грн.; розірвати договір оренди від 18.01.2018 земельної ділянки з кадастровим 5324081400:00:011:0028, укладений між сільськогосподарським кооперативом «Злагода» та ОСОБА_2 (згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час власник та орендодавець земельної ділянки: ОСОБА_5 ).

19.03.2026 року від сторони відповідача надійшов відзив на позов, у якому зазначили, що позивач в порушення вимог ч. 148-1 ЗК України повідомив про набуття права власності на згадано земельну ділянку лише після спливу майже 8 місяців. Також позивач, посилаючись на певний вид правонаступництва застосовує правові норми, що регулюють перехід права вимоги, а не перехід права власності на майно, а право на стягнення орендної заборгованості, що накопичилося до моменту продажу земельної ділянки, залишається за попереднім орендодавцем (продавцем). Новий власник (покупець) набуває право вимоги лише за орендною платою, що нарахована з дати державної реєстрації переходу права власності. ВСК «Злагода» повністю виплатила орендну плату позивачу, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди землі відповідно ст. 141 ЗК України, та ст. 651 ЦК України.

В судове засіданні сторони не з`явилися, надавши заяви про розгляд справи у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що між Виробничим сільськогосподарським кооперативом ЗЛАГОДА та ОСОБА_2 18.01.2018 укладений Договір оренди землі №б/н від 18.01.2018. У відповідності до пункту 2 останнього в оренду передається частки земельної ділянки загальною площею 4,9800 га, у тому числі рілля 4,9800 га, під кадастровим номером 5324081400:00:011:0028, розташована на території Кіровської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області. У відповідності до пункту 9 Договору (в редакції Додаткової угоди від 28.03.2017 року) Орендар сплачує Орендодавцю щороку орендну плату у розмірі 8 (вісім) відсотків від середнього розміру 5,39 га земельної частки (паю), що числиться по Кіровській сільській раді, виходячи з нормативної грошової оцінки землі з урахуванням коефіцієнту індексації 4,7964 та коефіцієнту грошової оцінки 1,756 станом на 01.01.2017 року становить 173265,54, а саме 13 861,24 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят одна) грн. 24 коп.. Згідно пункту 10 обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації. Орендна плата сплачується грошима до 30 числа останнього звітного році місяця (пункт 11 Договору). У разі не виплати орендної плати у строки визначені цим Договором сплачується пеня у розмірі 0,3 % несплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» , відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст. 81 ЗК України право власності на землю громадяни України набувають на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; г) виділення в натурі (на місцевості належної їм земельної частки (паю).

06.02.2025 року між ОСОБА_3 , як спадкоємцем ОСОБА_6 , та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Шкляр Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1048.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності па земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 03.112025 року, що підтверджується Інформацією з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою № 450386258 від 03.11.2025.

Згідно з ч. 5 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло право власності на земельну ділянку, є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 545/262/18 (провадження № 61-47367св18), від 16 лютого 2022 року у справі № 146/350/20 (провадження № 61-6262св21) від 27 липня 2022 року у справі № 274/3707/20.

Заява ОСОБА_5 від 13.01.2026 року про набуття ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081400:00:021:0020 (а.с. 117) було отримане ВСП «Злагода» 19.01.2026 року, що підтверджується витягом з журналу реєстрації вхідної кореспонденції (а.с. 116).

Відповідно до ч. 6 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Тобто, якщо в договорі оренди земельної ділянки передбачено, що його дія припиняється в разі переходу права власності на цю ділянку до іншої особи, то такий договір вважається припиненим на дату державної реєстрації права власності на земельну ділянку за новим власником. Коли ж у договорі оренди землі нічого не вказано із цього приводу або прямо прописано, що при переході права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи договір не змінюється і не припиняється, то зміна орендодавця не впливає на чинність та зміст договору: він продовжує діяти у тій же редакції, що підписана із попереднім власником земельної ділянки.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі- це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК зобов`язання за таким договором мають виконуватися належним чином відповідно до його умов та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Указане свідчить про те, що договір оренди не припиняється в цілому, а має місце заміна сторони в зобов`язанні: новий власник землі набуває прав та обов`язків орендодавця за договором оренди земельної ділянки в силу самого факту переходу до нього права власності на земельну ділянку. Тож орендар має право користуватися такою землею на підставі договору, укладеного із попереднім власником ділянки, без потреби укладення додаткової угоди про заміну сторони орендодавця. На це прямо вказано і в ч. 4 ст. 148-1 ЗК України, згідно якої унесення змін до договору оренди із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

Аналогічні положення містяться в п. 40 Договору оренди землі від 01.07.2013р., за яким: перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи- орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Отже, до ОСОБА_5 , як до нового власника земельної ділянки загальною площею 4,95 га, у тому числі рілля 4,95 га, під кадастровим номером 5324081400:00:011:0028, розташована на території Кіровської сільської ради, Полтавського району, Полтавської області, перейшли права та обов`язки орендодавця, передбачені Договором оренди від 18.01.2018.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за Договором оренди суд зазначає наступне.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Пунктом 11 Договору Оренди землі від 18.01.2018 передбачено, що орендна плата сплачується грошима до 30 числа останнього у році місяця.

ОСОБА_1 , як новому власнику земельної ділянки було перераховану орендну плату за період з 03.11.2025 по 31.12.2025 в сумі 1317,96 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2566 від 18.03.2026.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що ВСК «Злагода» виплачено орендну плату за 2025 рік, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за Договором оренди за 2023, 2024, та частину 2025 року суд прийшов до наступного.

Згідно ст. 665 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п. 1 та 9 Договору купівлі-продажу від 03.11.2025 року, у власність ОСОБА_1 передано майно, тобто земельну ділянку площею 4,9475 кадастровий номер 5324081400:00:011:0028, цільове призначення- для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Полтавського району, Полтавської області. Внаслідок укладення цього договору, з моменту державної реєстрації, Покупець (тобто Позивач) набуває права приватної власності на вказану земельну ділянку.

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із цією нормою до ОСОБА_1 , як до нового власника земельної ділянки, переходять права попереднього власника, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі і право вимоги після настання строку платежу сплати орендної плати за користування земельною ділянкою (у даному випадку з 03.11.2025 року).

Водночас заборгованість з орендної плати, що виникла до моменту переходу права власності, є окремим майновим правом- правом вимоги.

Згідно зі ст .512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (у даному випадку- попередній орендодавець) може бути замінений іншою особою лише внаслідок цесії, тобто окремого договору відступлення права вимоги.

При заміні кредитора з зобов`язання вибуває колишній (первісний) кредитор та його замінює інша особа, яка вступила у це зобов`язання. Виходячи з того, що ст. 512 ЦК України закріплює можливість передачі прав від колишнього кредитора новому кредиторові не лише за згодою (правочином), а й з інших підстав, то концепція Цивільного кодексу з цього питання ґрунтується на поширювальному тлумаченні відступлення права вимоги (цесії), як поняття, що охоплює всі випадки заміни кредитора в зобов`язанні на іншу особу за допомогою правочину. Однак, для даного тлумачення законодавець не надає підстав, оскільки з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України випливає, що відступленням права вимоги, тобто цесією, є тільки вольова дія (правочин) кредитора.

Отже, право на стягнення орендної заборгованості, що накопичилося до моменту продажу земельної ділянки, залишається за попереднім орендодавцем (продавцем).

Новий власник (покупець) набуває право вимоги лише за орендною платою, що нарахована з дати державної реєстрації переходу права власності.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення заборгованості з орендної плати за 2023, 2024 та за 2025 (до моменту відчуження земельної ділянки) не підлягають задоволенню, оскільки охоплюють період, коли право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081400:00:011:0028 та права орендодавця належало іншій особі.

Щодо вимог про розірвання договору оренди землі, суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Вказана позиція закріплена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 року у справі № 650/628/19 (провадження № 61-21777св19).

У частинах першій та другій статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з частиною 3 ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

У статті 32 вказаного Закону передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Згідно п. 38 Договору оренди від 18.01.2018, його дія припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором.

Як на підставу, для розірвання спірного договору оренди ОСОБА_1 посилається на систематичну несплату відповідачем орендної плати попередньому орендодавцю.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (касаційне провадження № 61-41932сво18) дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична (два та більше випадки) несплата орендної плати.

Велика палата Верховного Суду у поставної від 20.11.2024 року у справі № 918/321/23 відступила шляхом конкретизації від висновку, викладеного у постановах ОП КЦС ВС від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц, у постановах КГС ВС від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 20 грудня 2022 року у справі № 914/1688/21 та в постановах КЦС ВС від 20 листопада 2019 року у справі № 549/178/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 175/642/19, від 10 серпня 2022 року у справі № 426/6529/20 про те, що систематична (два і більше разів) несплата орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами правочину, в тому числі сплата орендної плати не у повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), є підставою для розірвання такого договору.

Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною.

Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати.

Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата» та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оцінюючи встановлені обставини справи із нормами закону, який їх регулює, а також судову практику Верховного Суду, висновки щодо застосування відповідних норм права якого, викладені в постановах, згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договорів оренди земельних ділянок з підстав систематичного невиконання відповідачем істотної умови цього договору щодо своєчасного внесення орендної плати.

Суд звертає увагу, що право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 03.11.2025 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме, а відповідне повідомлення про зміну власника земельної ділянки ВСП «Злагода» отримано лише 19.01.2026 року.

При цьому, ОСОБА_1 , як новому власнику земельної ділянки було перераховану орендну плату за період з 03.11.2025. по 31.12.2025р. в сумі 1317,96 грн.

Тобто, позивачем не доведено обставини щодо істотного порушення стороною відповідача умов договору оренди і ухилення його від сплати орендної плати, а тому, суд приходить до висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір- обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши надані стороною відповідача докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги ціну позову, а також те, що справа є малозначною і вже існує напрацьована практика з такої категорії справ, суд вважає стягнути з позивача на корить ВСК «Злагода» витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00 грн.

Понесені позивачем судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 89, 137, 141, 258-259, 263-265, 268, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлюк Ігор Олександрович, до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода», про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості по орендній платі- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на корить Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода», ЄДРПОУ: 03769706, витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Л. І. Стрюк