Ухвала суду № 137456620, 11.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"11" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/385/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Пендей А.В.,

від позивача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

від відповідача: Хомич А.А.,

від ДВС: Ковтун Л.Ю.,

розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-852/26 від 01.05.2026) на дії (бездіяльність) державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23

за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Головківська, № 1, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (площа Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (вул. Успенська, 83/85, м. Одеса, 65011, код ЄДРПОУ 44162529)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вул. Ланжеронівська, буд. 14, кв. 4, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26470890)

про стягнення 964 917,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/1083/17 за Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс», в якому просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки комунальної власності в сумі 964917,76 грн.

06.06.2023 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, позов був задоволений повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою, площею 3,6145 га за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 26 (кадастровий номер - 5110137300:06:001:0028) в сумі 964 917 грн 76 коп, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір в сумі 14 473 грн 77 коп.

25.10.2023 Господарським судом Одеської області на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі № 916/385/23, яке набрало законної сили 02.10.2023, видано відповідні накази.

21.04.2026 за вх.№2-767/26 Господарським судом Одеської області одержано скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на дії (бездіяльність) державного виконавця, відповідно до якої скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ Ковтун Лариси Юріївни щодо накладення арешту на грошові кошти та майно ТОВ «Євро Сервіс» у межах виконавчих проваджень № 73417623, № 73676056;

- скасувати постанову головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ Ковтун Лариси Юріївни від 09.04.2024 про арешт коштів ТОВ «Євро Сервіс» у межах виконавчих проваджень № 73417623, № 73676056;

- скасувати постанову головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ Ковтун Лариси Юріївни від 09.04.2024 про арешт майна ТОВ «Євро Сервіс» у межах виконавчих проваджень № 73417623, № 73676056.

05.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-852/26 від 01.05.2026) на дії (бездіяльність) державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23 прийнято до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні на "21" травня 2026 року о 14:40 год.

21.05.2026 у судовому засіданні, керуючись положеннями абз. 2 ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України та з метою належної підготовки справи до розгляду, судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку розгляду скарги на двадцять днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "11" червня 2026 року об 11:40 год.

Присутні в судовому засіданні прокурор та державний виконавець Ковтун Л.Ю. висловили свої заперечення проти доводів, викладених у скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні. Представник відповідача повністю підтримав вимоги поданої ним скарги та просив її задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 11.06.2026, представники позивача та третьої особи не з`явились, повідомлені були належним чином шляхом направлення відповідної ухвали до їх електронних кабінетів, причини неявки суду не повідомили, жодних пояснень по суті скарги до суду не надали.

Вимогами частин 1, 2 статті 342 ГПК України визначено, що скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, з метою дотримання встановленого частиною 1 статті 342 ГПК України та розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю позивача та третьої особи, за наявними матеріалами.

Розглядаючи подану скаргу, господарський суд виходить із наступного.

В обґрунтування скарги ТОВ «Євро Сервіс» зазначило, що 23.11.2023 державним виконавцем Приморського ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ Ковтун Л.Ю. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 73417623, а 09.04.2024 головним державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти боржника, а також постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на нежилі будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Боровського Миколи, буд. 26, загальною площею 6000,8 кв.м., що належать боржнику.

Також, як додає скаржник, 12.02.2026 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника і з метою забезпечення виконання вимог виконавчого документа було проведено опис та арешт майна, зокрема: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2003 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2004 року випуску.

Надалі, 07.03.2026 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було направлено запит № 319120385 до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів. В свою чергу, у ТОВ «Євро Сервіс» зареєстровані наступні транспортні засоби: вантажний автомобіль Камаз 54112, 2005 року; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; легковий автомобіль Chevrolet Lacetti, 2011 року.

Скаржник зауважує, що законодавець прямо встановлює чітку процесуальну форму та послідовність дій, за якої лише належним чином винесена постанова є правовою підставою для оголошення транспортного засобу у розшук та застосування пов`язаних з цим обмежень. Водночас, відносно транспортного засобу ТОВ «Євро Сервіс», а саме автомобіля Chevrolet Lacetti, 2011 року випуску, відсутня постанова державного виконавця про оголошення його у розшук.

За таких обставин, на думку скаржника, наявність будь-яких відомостей чи обмежень щодо зазначеного транспортного засобу, які фактично унеможливлюють його використання або розпорядження ним, не узгоджується з вимогами законодавства про виконавче провадження, оскільки не ґрунтується на належному процесуальному рішенні виконавця, прийнятому у встановленому законом порядку, та такі дії державного виконавця свідчать про застосування обмежень щодо майна боржника поза межами передбаченої законом процедури, що є грубим порушенням принципу законності виконавчого провадження та прав боржника.

Відтак, з даними постановами та діями державного виконавця скаржник не згоден, вважає їх протиправними, неспівмірними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що арешт грошових коштів фактично позбавляє ТОВ «Євро Сервіс» можливості здійснювати будь-які поточні платежі, без яких підприємство не може функціонувати у звичайному режимі, оскільки перш за все повністю блокується виплата заробітної плати працівникам. При цьому, нарахування та виплата заробітної плати є обов`язком роботодавця відповідно до ст. 115 КЗпП України і невиконання такого обов`язку тягне за собою юридичну відповідальність.

Отже, за ствердженням скаржника, арешт рахунків створює ситуацію, у якій підприємство змушене або порушувати вимоги трудового законодавства, або повністю зупиняти діяльність. Крім того, блокування рахунків унеможливлює своєчасну сплату податків, у тому числі земельного податку, який ТОВ «Євро Сервіс» систематично сплачувало протягом 2022-2024 років, а зазначені платежі підтверджують не лише наявність діючих банківських рахунків, а й факт добросовісного виконання підприємством свого податкового обов`язку. Блокування поточних рахунків також унеможливлює розрахунки з контрагентами, які підтверджуються діючими договорами та рахунками на оплату, що створює ризик нарахування штрафних санкцій, розірвання договорів, виникнення судових спорів та фактичної втрати підприємством ділової репутації.

Скаржник наголошує, що банківський рахунок ТОВ «Євро Сервіс», відкритий у Сенс Банк ( НОМЕР_1 ) використовується виключно для здійснення виплат заробітної плати працівникам товариства, а також для сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджету та є рахунком зі спеціальним режимом використання у розумінні положень ЗУ «Про виконавче провадження». В свою чергу, накладення арешту на вказаний рахунок фактично унеможливлює виконання товариством своїх обов`язків як роботодавця та платника податків, суперечить імперативним приписам закону щодо заборони звернення стягнення на кошти, призначені для виплати заробітної плати та здійснення обов`язкових платежів, а також порушує принцип пропорційності заходів примусового виконання.

За таких обставин, за висновком скаржника, арешт грошових коштів, що обліковуються на зазначеному рахунку, є протиправним та підлягає скасуванню як такий, що застосований із порушенням вимог чинного законодавства України та призводить до необґрунтованого втручання у господарську діяльність ТОВ «Євро Сервіс», оскільки накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплат заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Більше того, арешт одночасно усіх рахунків, великого обсягу нерухомості (6000,8 кв.м.) та спецтехніки є вочевидь надмірними та неспівмірним заходом примусового виконання, який жодним чином не виправдовується сумою стягнення.

Скаржник також звертає увагу на протиправність фактичного обмеження у користуванні транспортним засобом, що належить ТОВ «Євро Сервіс», а саме автомобілем Chevrolet Lacetti, 2011 року випуску, оскільки державним виконавцем не виносилась постанова про арешт зазначеного транспортного засобу, а також відсутня постанова про оголошення його у розшук у порядку, передбаченому ЗУ «Про виконавче провадження». Водночас, на практиці вказаний транспортний засіб обліковується як такий, що перебуває у розшуку, що фактично унеможливлює його використання та розпорядження ним. Також, скаржник додає, що транспортні засоби використовуються у господарській діяльності ТОВ «Євро Сервіс», а відтак, його блокування призводить до негативних наслідків для діяльності підприємства, ускладнює виконання договірних зобов`язань та отримання доходу, що виходить за межі мети виконавчого провадження та є непропорційним втручання у право власності боржника.

Щодо строків звернення із даною скаргою відповідач зазначає, що 08.04.2026 в порядку ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» представник ТОВ «Євро Сервіс» ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 73417623. Між тим, за період з 08.05.2024 по 04.06.2023 головним державним виконавцем не вчинялось активних виконавчих дій, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження». Так, за ствердженням скаржника, протягом майже двох років після винесення постанов про арешт коштів та майна від 09.04.2024 державним виконавцем не вчинялися подальші активні виконавчі дії, спрямовані на виконання рішення суду, зокрема, щодо звернення стягнення на майно, його оцінки, реалізації тощо, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Водночас, арешти коштів та майна продовжують діяти, що створює для відповідача тривалі обмеження у користуванні та розпорядженні майном і коштами та впливає на здійснення господарської діяльності. Отже, як зазначає скаржник, скарга подана не на сам факт винесення постанов про арешт, а на тривалу бездіяльність державного виконавця після їх винесення, яка проявляється, зокрема, у збереженні арештів за відсутності подальших активних виконавчих дій.

Начальник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гусєв Олександр надав до суду заперечення (вх. № 17398/26 від 19.05.2026) на скаргу, де зазначив, що на виконанні у Відділі з 06.03.2023 перебуває виконавче провадження № 71182018 по примусовому виконанню наказу № 916/3390/21, який видав Господарський суд Одеської області 27.12.2022 про стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 1975115,15 грн. Також, з 23.11.2023 на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 73417623 по примусовому виконанню наказу № 916/385/23, який видав Господарський суд Одеської області 25.10.2023 про стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 964917,76 грн. В свою чергу, 25.12.2023 на підставі вимог ст. 30 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі провадження № 71182018, № 73417623 об`єднані у зведене виконавче провадження № 73676056.

За ствердженням органу ДВС, на цей час державним виконавцем вживаються заходи, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», націлені на повне фактичне виконання рішень суду, а саме 25.12.2023, 09.04.2024 та 19.03.2026 на підставі статей 18, 48, 56 ЗУ «Про виконавче провадження» винесені постанови про накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржника в банківських установах, які підключені до електрообміну, та ПАТ «МТБ Банк». При цьому, частиною першою постанов про накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржника державним виконавцем заборонено накладати арешт на грошові кошти на рахунки зі спеціальним режимом використання.

Окрім того, як поясню орган ДВС, 25.12.2023 на підставі ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» винесена постанова про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника. За інформацією, наданою ІСДП «НАІС», за боржником зареєстровано автотранспортні засоби, у зв`язку з чим, для забезпечення виконання вимог виконавчого документа 25.12.2023, на підставі ст. 36 ЗУ «Про виконавче провадження» винесена постанова про розшук майна боржника, якою оголошено у розшук майно боржника, зокрема, і Chevrolet, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 . Відтак, посилання скаржника на відсутність постанови про оголошення у розшук автомобіля Chevrolet є безпідставним.

Додатково, орган ДВС пояснив, що за інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за боржником зареєстровано нерухоме майно, у зв`язку з чим була винесена постанова про накладення арешту на нерухоме майно боржника, а саме нежилі будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Боровського Миколи, буд. 26, загальною площею 6000,8 кв.м.. Також, відповідно до відповіді з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 16.04.2024, за боржником згідно уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи зареєстровано: навантажувач фронтальний ТО-18, заводський номер 4198; ескаватор ЕК-18, заводський номер 816; ескаватор ЕК-18, заводський номер 971; ескаватор ЕО-2621 В-2, заводський номер НОМЕР_4 . При цьому, листом від 22.01.2024 боржником повідомлено Відділ про наявність наступного майна, на яке може бути звернуто стягнення: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2003 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2004 року випуску.12.02.2026 для забезпечення виконання вимог виконавчих документів з метою подальшої реалізації проведено опис та арешт зазначеного майна.

Водночас, як наголошує начальник ВДВС, в рахунок погашення боргу, виконавчого збору та витрат за виконавчим провадженням № 71182018 стягнуто 1341956,08 грн, залишок боргу складає 831039,57 грн, а за виконавчим провадженням № 73417623 стягнуто 700000,00 грн, залишок боргу складає 361678,54 грн.

Відтак, орган ДВС вважає, що здійснені державним виконавцем дії при виконанні рішень суду відповідають вимогам, передбаченим ЗУ «Про виконавче провадження», постанови винесені державним виконавцем з дотриманням встановлених строків, усі документи виконавчого провадження направлялись на адресу боржника та стягувача, як сторонам виконавчого провадження, згідно зі ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження», проведені державним виконавцем виконавчі дії права та законні інтереси сторін, третіх осіб, не порушують.

21.05.2026 прокурором подано до суду правову позицію (вх. № 17683/26) щодо скарги на дії державного виконавця, в якій, окрім іншого, прокурор відзначив, що державний виконавець не лише має право, а й зобов`язаний вживати заходів, спрямованих на реальне та своєчасне виконання судового рішення. Невжиття таких заходів, навпаки, могло б свідчити про неналежне виконання державним виконавцем своїх обов`язків та порушення прав стягувача. При цьому, судове рішення у цій справі виконується на користь Одеської міської ради, тобто в інтересах територіальної громади міста Одеси, тому будь-яке безпідставне скасування заходів примусового виконання створить ризик невиконання судового рішення та порушення майнових інтересів територіальної громади.

Додатково прокурор зауважив щодо пропуску скаржником строку на звернення зі скаргою, оскільки постанови державного виконавця про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника винесені 09.04.2024, натомість скарга подана лише у травні 2026 року, тобто більше ніж через два роки після винесення оскаржуваних постанов.

При цьому, на переконання прокурора, посилання скаржника на те, що представник ТОВ «Євро Сервіс» ознайомився з матеріалами виконавчого провадження 08.04.2026 і саме з цього моменту товариство нібито дізналося про арешт коштів та майна, є необґрунтованим та не може вважатися поважною причиною пропуску строку. Відтак, скаржником пропущено встановлений законом строк на оскарження постанов державного виконавця від 09.04.2024, а належних та допустимих доказів поважності причин такого пропуску та відповідного клопотання про його поновлення до скарги не додано, у зв`язку з чим скарга підлягає залишенню без задоволення вже з процесуальних підстав.

Щодо обґрунтованості тверджень скаржника прокурор зауважив, що накладення арешту на кошти боржника є прямо передбаченим законом заходом примусового виконання рішення суду, а сама постанова державного виконавця сформульована з урахуванням вимог ЗУ «Про виконавче провадження» та містить необхідне застереження щодо коштів, на які законом заборонено звернення стягнення. В свою чергу, скаржник не довів, що державним виконавцем було звернуто стягнення саме на кошти, на які законом прямо заборонено накладення арешту, а сам по собі факт використання поточного рахунку юридичної особи для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів або здійснення інших платежів не свідчить про те, що такий рахунок є рахунком зі спеціальним режимом використання у розумінні ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки спеціальний режим рахунку має випливати безпосередньо із закону та підтверджуватися відповідними банківськими документами.

Між тим, прокурор наголошує, що скаржник не довів, що він звертався до державного виконавця із заявою про зняття арешту з конкретної суми коштів, необхідної для виплати заробітної плати, надав державному виконавцю підтвердні документи щодо розміру заборгованості із заробітної плати, надав платіжні документи, відомості нарахування заробітної плати тощо, довів наявність на рахунку саме коштів, призначених для виплати заробітної плати та отримав відмову державного виконавця у знятті арешту з конкретної суми коштів. Тобто скаржник просить фактично скасувати весь арешт коштів, не довівши ані спеціального режиму рахунку, ані конкретного розміру коштів, які не можуть бути предметом стягнення.

Окрім того, на думку прокурора, скаржник не довів, що арештоване майно не належить боржнику, що воно не може бути предметом звернення стягнення або що державним виконавцем порушено встановлений законом порядок накладення арешту, а незгода боржника із примусовим виконанням судового рішення не є підставою для визнання дій державного виконавця незаконними.

Підсумовуючи, прокурор зазначає, що аналіз змісту скарги свідчить, що ТОВ «Євро Сервіс» фактично не спростовує наявності відкритого виконавчого провадження, не заперечує існування виконавчого документа та не наводить повного виконання судового рішення, натомість скаржник просить скасувати ключові заходи примусового виконання арешт коштів та майна. При цьому, скасування арештів лише з мотивів незручності для боржника у здійсненні господарської діяльності суперечило б принципу обов`язковості судового рішення та фактично створило б для боржника можливість ухилятися від виконання рішення суду.

Оцінивши доводи, що наведені скаржником в обґрунтування поданої ним скарги, прокурором та представником органу ДВС в обґрунтування своїх заперечень, дослідивши матеріали скарги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови задоволенні скарги з огляду на наступне.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття обов`язковості судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, порядок, підстави та послідовність вчинення дій в межах якого визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 3391 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Положеннями ст. 343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі відповідних виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як слідує з матеріалів справи та підтверджено скаржником, 23.11.2023 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковтун Л.Ю. відкрито виконавче провадження № 73417623 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 по справі № 916/385/23 щодо стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» заборгованості у розмірі 964917,76 грн.

09.04.2024 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковтун Л.Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що міститься на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

Також, 09.04.2024 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковтун Л.Ю. винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на нежилі будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Боровського Миколи, будинок 26, загальною площею 6000,8 кв.м., що належить боржнику.

12.02.2026 у межах зведеного виконавчого провадження № 73676056 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою було описано та накладено арешт на наступне майно: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2003 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2004 року випуску.

Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що скаржником, який є боржником у виконавчому провадженні № 73417623, не спростовано відсутності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, та інших об`єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на дії державного виконавця, стягувачем не наведено.

Суд повторно констатує, що із скарги та доданих до неї матеріалів слідує, що відповідач (скаржник) просив суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти та майно ТОВ «Євро Сервіс» у межах виконавчих проваджень № 73417623, № 73676056, а також скасувати постанови головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ Ковтун Лариси Юріївни від 09.04.2024 про арешт коштів та майна ТОВ «Євро Сервіс» у межах виконавчих проваджень № 73417623, № 73676056, при цьому в суд звернувся із даною скаргою щодо їх оскарження лише 01.05.2026, тобто більше ніж через 2 роки.

З метою належної та повної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, суд у судовому засіданні 21.05.2025 надав скаржнику можливість належно підтвердити обставини про поважність пропущеного десятиденного строку та запропонував ТОВ «Євро Сервіс» надати суду відповідні обґрунтування, підтверджені належними доказами.

Натомість, як вже було зазначено, скаржник у своїй скарзі обмежився лише посиланням на ту обставину, що арешти коштів та майна продовжують діяти, що створює для відповідача тривалі обмеження у користуванні та розпорядженні майном і коштами та впливає на здійснення господарської діяльності, а скарга подана не на сам факт винесення постанов про арешт, а на тривалу бездіяльність державного виконавця після їх винесення, яка проявляється, зокрема, у збереженні арештів за відсутності подальших активних виконавчих дій.

Разом з тим, суд зазначає, що подання після закінчення процесуальних строків скарги, яка залишена без розгляду, не позбавляє скаржника в майбутньому права на звернення до суду з аналогічною скаргою та клопотанням про поновлення процесуального строку з доданням належних доказів у відповідності до норм процесуального закону, у зв`язку з чим, з метою уникнення надмірного формалізму та запобігання нового звернення скаржником із такою скаргою, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для розгляду скарги стосовно оскарження дій державного виконавця щодо накладення арешту на кошти та майно, які були вчинені 09.04.2024, по суті.

Так, згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписами ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Як визначено статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження», після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, накладення арешту на майно боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відповідає приписам ч.3 ст56 Закону України «Про виконавче провадження» та спрямоване на забезпечення реального виконання судового рішення.

Суд зазначає, що арешт майна за своєю правовою природою не є зверненням стягнення на конкретне майно, не передбачає його примусової реалізації та не позбавляє боржника права володіння і користування таким майном, а лише тимчасово обмежує право розпорядження з метою недопущення відчуження майна до моменту фактичного виконання судового рішення.

У постанові від 19.05.2020 у справі № 905/361/19 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Така ж позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20.

Разом із тим, у випадках, коли рахунок боржника не має спеціального режиму використання та на нього зараховуються кошти з різним цільовим призначенням, банк може не мати інформації про характер таких надходжень і, відповідно, не знати, які саме кошти підлягають арешту, а які - ні. У такому разі арешт підлягає зняттю виконавцем на підставі поданих боржником документів із підтвердженням, що арештовані кошти є заробітною платою та іншими обов`язковими платежами.

Для боржника надання вказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку із накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків.

У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, або боржник не довів належність арештованих коштів до тих, на які не може бути накладено арешт, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Помилковим є твердження, що саме на виконавця покладений обов`язок здобувати докази для з`ясування правового режиму арештованого банківського рахунку, водночас, як роз`яснено Верховним Судом, обов`язок державного виконавця полягає у знятті арешту з рахунку боржника саме за умови надання такої інформації про рахунок банком або боржником.

Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 338/1125/23 та від 10.01.2025 у справі № 755/9274/23, від 19.06.2025 у справі № 922/2424/21.

Відтак, на момент винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника, розміщені на його рахунках, виконавець діяв у межах наданих йому повноважень, оскільки на той момент не мав інформації про те, що рахунок, про який зазначає скаржник, або будь-який інший рахунок, використовується для виплати заробітної плати, податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджету. Закон України «Про виконавче провадження» не покладає на виконавця обов`язку здійснювати попереднє дослідження цільового призначення кожного банківського рахунку боржника до накладення арешту. Частина третя статті 52 зазначеного Закону прямо покладає такий обов`язок на банк - саме він повинен перевірити, чи підпадає рахунок під спеціальний режим, і в разі виявлення цільового призначення, яке виключає арешт, зобов`язаний повідомити виконавця та повернути постанову без виконання.

Відтак, за відсутності відповідного повідомлення від банку та/або боржника, із наданням відповідних підтверджуючих документів, виконавцем під час винесення постанови про накладення арешту на грошові кошти боржника не було допущено порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження». Такі висновки відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 19.01.2026 у справі №204/9551/18.

Водночас, згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Чинним законодавством України не передбачено відкриття суб`єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати.

Рахунок боржника НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Сенс Банк», на кошти на якому виконавцем в тому числі був накладений арешт, є поточним рахунком боржника, якій використовується для зберігання грошей та здійснення різних розрахунково-касових операцій боржника, у тому числі виплати заробітної плати. На цьому рахунку зараховуються та зберігаються кошти боржника, призначені не тільки для виплати заробітної плати. Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено. Протилежного скаржником не доведено.

Також АТ «Сенс Банк», на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Разом з тим, дійсно кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Згідно із частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

З наведених норм права вбачається, що зобов`язання з виплати заробітної плати мають пріоритет перед іншими зобов`язаннями суб`єкта господарювання, у тому числі тими, які виконуються в примусовому порядку виконання судових рішень. У разі виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю.

Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих виникнення в боржника зобов`язання з виплати заробітної плати та його розміру. Також арешт в розмірі суми зобов`язання з виплати заробітної плати може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для виплати заробітної плати.

Такі висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 19.05.2020 у справі №905/361/19.

Тобто оскарженню дій/бездіяльності виконавця має передувати його відмова зняти арешт лише з коштів, призначених для виплати заробітної плати та інших обов`язкових платежів, та такий арешт може бути знятий судом лише в розмірі суми відповідного зобов`язання.

Проте, доказів звернення ТОВ «Євро Сервіс» до головного державного виконавця із клопотанням про зняття арешту, у якому би відповідач просив зняти арешт з коштів боржника, які знаходяться на розрахунковому рахунку НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Сенс Банк», із зазначенням у якому саме розмірі в нього виникли зобов`язання з виплати заробітної плати, з якої саме суми коштів він просить зняти арешт, та наданням документів, підтверджуючих ці обставини, а також отримання від виконавця відповідної відмови, до матеріалів справи не додано. Відтак, скаржником не дотримано процедури звернення до виконавця із клопотанням про зняття арешту з коштів, необхідних для виплати заробітної плати та інших обов`язкових платежів.

З приводу доводів боржника про блокування здійснення товариством необхідних платежів суд також приймає до уваги, що згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, юридичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточних рахунків виключно для виплати заробітної плати в розмірі не більше п`яти розмірів мінімальної заробітної плати на місяць на одного працівника такої юридичної особи, а також для сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З огляду на тривалість воєнного стану, у боржника наявна можливість з виплати заробітної плати, сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також судом не встановлено порушення державним виконавцем при накладанні арешту на рухоме та нерухоме майно відповідача (боржника).

Так, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому.

Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.

В контексті вищезазначеного суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 14.10.2024 по справі 910/10222/22, згідно якої в силу приписів положень законодавства, що регулює порядок вчинення виконавчих дій державним виконавцем, останній повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» державного виконавця.

Суд також звертає увагу, що Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 в справі № 905/2999/17.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 в справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення»" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Поряд з тим, скаржником не надано доказів на підтвердження виявлення порушення порядку накладення арешту, як-то передбачено ч. 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, суд вважає за потрібне зазначити, що твердження скаржника стосовно протиправного фактичного обмеження його у користуванні транспортним засобом автомобілем Chevrolet Lacetti, 2011 року випуску, з огляду на те, що державним виконавцем не виносилась постанова про арешт зазначеного транспортного засобу, а також відсутня постанова про оголошення його у розшук у порядку, передбаченому ЗУ «Про виконавче провадження», спростовано наданими органом ДВС та винесеними в межах виконавчого провадження № 71182018 постановою головного державного виконавця Ковтун Л.Ю. про арешт майна боржника від 25.12.2023, якою було накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику, а також постановою від 25.12.2023 про розшук майна боржника, якою оголошено у розшук, серед іншого, Chevrolet, реєстраційний номер НОМЕР_2 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_3 , що належить ТОВ «Євро Сервіс», а відтак, такі посилання є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами виконавчого провадження.

При цьому, суд зазначає, що під час розгляду даної скарги судом не встановлено підстав для зняття арешту з майна відповідача (боржника), визначених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки рішення суду у справі на даний момент не виконано.

У ч. 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені виключні підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, та у ч. 5 ст. 59 вказаного Закону визначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, отже суд зазначає, що викладені у скарзі обставини щодо підстав для зняття арешту з майна відносяться до інших випадків, за яким арешт може бути знятий саме за рішенням суду, а отже суд дійшов висновку, що обраний скаржником спосіб захисту є неналежним, а тому в задоволенні вказаних вище вимог суд відмовляє.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Указана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судом встановлено, що державний виконавець діяв згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження», а отже суд приходить до висновку, що підстави для задоволення скарги ТОВ «Євро Сервіс» на дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни щодо накладення арешту на грошові кошти та майно та винесення 09.04.2024 відповідних постанов відсутні.

Оскільки дії державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни щодо накладення арешту на грошові кошти та майно у виконавчому проваджені № 73417623 вчинені відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень державного виконавця і при цьому право боржника не було порушено, а законом чітко визначені виключні підстави для зняття виконавцем арешту з коштів та майна боржника, тому вимоги в частині скарги щодо скасування постанов головного державного виконавця Приморського ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ Ковтун Лариси Юріївни від 09.04.2024 про арешт коштів та про арешт майна ТОВ «Євро Сервіс», також не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, з огляду на зазначені вище норми матеріального та процесуального права, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем законодавства або перевищень повноважень при прийнятті рішень в рамках виконавчого провадження № 73417623.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 118-119, 234, 339, 340, 341, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-852/26 від 01.05.2026) на дії (бездіяльність) державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили 11.06.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повна ухвала складена 16.06.2026.

Суддя О.В. Цісельський