Рішення № 137421393, 15.06.2026, Добровеличківський районний суд Кіровоградської області

ЄУН 387/413/26

Номер провадження по справі 2/387/621/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року селище Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстер І.П.

за участю секретаря судового засідання Полюхович Т.А.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача

( в режимі відеоконференцзв`язку) Пашко С.Г.

представника третьої особи, яка не заявляє

самостійних вимог на предмет спору

з боку позивача Знам`янська територіальна

профспілкова організація залізничників

і транспортних будівельників України Сітарської О.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача Знам`янська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, одноразової допомоги на оздоровлення за 2023 і 2024 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

Стислий зміст позовних вимог позивача та позиції відповідача

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», третя особа Знам`янська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення невиплачених при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначила, що працювала черговою по переїзду Помічнянської дистанції колії регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» та була звільнена 16.04.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років на підставі ст. 38 КЗпП України. Стаж роботи на залізничному транспорті становив 36 років 6 місяців 14 днів.

Позивачка вважає, що відповідачем у день звільнення не проведено з нею повного розрахунку, чим порушено вимоги ст.ст. 47, 116 КЗпП України. Посилається на положення Колективного договору Помічнянської дистанції колії, якими передбачено виплату працівникам при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію основної одноразової допомоги та додаткової допомоги за добросовісну працю на залізничному транспорті, а також одноразової допомоги на оздоровлення.

На думку позивачки, з огляду на її стаж роботи та розмір середньомісячного заробітку відповідач повинен був виплатити їй основну одноразову допомогу при виході на пенсію та додаткову допомогу за добросовісну працю, загальний розмір яких становить 133 974,20 грн. Крім того, відповідач не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у сумі 2 638,49 грн та за 2024 рік у сумі 3 215,16 гривень.

Також позивачка вказує, що у зв`язку з непроведенням остаточного розрахунку в день звільнення має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України у розмірі 72 197,92 гривень.

Позивачка додатково зазначила, що на момент звільнення мала безперервний стаж роботи на залізничному транспорті понад 36 років, а тому відповідно до п. 4.16 Колективного договору мала право на отримання основної одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової допомоги за добросовісну працю також у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Позивачка вважає безпідставними доводи відповідача про призупинення відповідних виплат у зв`язку з воєнним станом, оскільки положення Колективного договору є обов`язковими для сторін трудових правовідносин відповідно до ст.ст. 9, 13, 18 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». На її думку, рішення правління АТ«Укрзалізниця» не може змінювати або скасовувати трудові гарантії, встановлені колективним договором.

Також позивачка посилалася на те, що спірні виплати є складовою трудових гарантій працівників залізничного транспорту та підлягають виплаті незалежно від фінансового стану роботодавця. При цьому відсутність коштів або складне фінансово-економічне становище підприємства не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити розрахунок із працівником у день звільнення.

Крім того, позивачка зазначила, що під час звільнення відповідач фактично визнав її право на отримання спірних виплат, оскільки в наказі про звільнення прямо зазначено про необхідність виплати одноразової допомоги відповідно до Колективного договору. Отже, між сторонами відсутній спір щодо самого права на отримання допомог, а існує лише невиконання відповідачем обов`язку щодо їх своєчасної виплати.

На думку позивачки, положення ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не надають роботодавцю права звільнятися від виконання вже набутих працівником трудових прав та гарантій, а лише допускають тимчасове регулювання окремих трудових відносин на період воєнного стану. При цьому відповідач не надав належних доказів того, що рішення про призупинення виплат було прийнято з дотриманням вимог законодавства та доведено до відома працівників у встановленому порядку.

Позивачка також звертала увагу суду на правові висновки Верховного Суду щодо обов`язковості проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення та застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати належних працівнику сум.

Враховуючи, що належні їй виплати не були здійснені в день звільнення та не виплачені на час звернення до суду, позивачка вважає наявними правові підстави для стягнення як самих невиплачених сум, так і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв`язку з викладеним просила позов задовольнити в повному обсязі.

Представник АТ «Українська залізниця» позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Обґрунтував обставинами викладеними у відзиві до позовної заяви.

Відповідач не заперечував факт роботи позивачки, її звільнення 16.04.2025 у зв`язку з виходом на пенсію та наявність у Колективному договорі положень щодо виплати одноразової допомоги при виході на пенсію і допомоги на оздоровлення. Разом з тим зазначав, що на момент звільнення позивачки дія відповідних положень Галузевої угоди та колективних договорів щодо додаткових виплат була призупинена.

На обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої роботодавець має право на період воєнного стану зупиняти дію окремих положень колективного договору. Зазначав, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т на період дії воєнного стану було призупинено здійснення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, крім допомоги на лікування та поховання.

Відповідач також зазначав, що АТ «Українська залізниця» є підприємством стратегічного значення та об`єктом критичної інфраструктури, яке в умовах воєнного стану зазнало значних фінансових втрат у зв`язку із військовою агресією російської федерації, виконанням евакуаційних перевезень та відновленням пошкодженої інфраструктури. Саме цими обставинами була зумовлена необхідність тимчасового призупинення окремих соціальних виплат працівникам.

Крім того, відповідач наголошував, що не відмовляється від виконання передбачених Колективним договором зобов`язань перед позивачкою, а лише відклав їх виконання до припинення чи скасування воєнного стану або до прийняття відповідного рішення правління АТ «Українська залізниця». На думку відповідача, відсутні підстави вважати, що права позивачки порушені, оскільки спірні виплати не скасовані, а тимчасово призупинені. У зв`язку з цим відповідач вважав безпідставними як вимоги про стягнення матеріальної допомоги та допомоги при виході на пенсію, так і похідну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача також зазначив, що спірні виплати не належать до гарантованих державою виплат, передбачених законодавством про працю, а є додатковими соціально-трудовими гарантіями, встановленими Галузевою угодою та Колективним договором. Відтак вони не входять до структури обов`язкових виплат, які підлягають безумовному проведенню роботодавцем у день звільнення відповідно до ст. 116 КЗпП України.

Крім того, представник відповідача вказував, що рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т є обов`язковим для виконання всіма структурними підрозділами товариства та прийняте в межах повноважень, наданих Статутом АТ «Укрзалізниця» і Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідач у відзиві наголошував, що на час звільнення позивачки дія положень Колективного договору щодо виплати одноразової допомоги при виході на пенсію, додаткової допомоги за добросовісну працю та матеріальної допомоги на оздоровлення була правомірно призупинена, а тому обов`язок щодо їх виплати на дату звільнення не настав.

Також представник відповідача зазначив, що оскільки між сторонами існував спір щодо наявності та строку виконання обов`язку з виплати зазначених сум, відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, відповідач вказував, що позивачці не було відмовлено у виплаті спірних сум, а лише відтерміновано їх виплату до припинення чи скасування воєнного стану або прийняття відповідного рішення правління АТ «Укрзалізниця», тому підстави для висновку про порушення її трудових прав відсутні.

Представник відповідача у судовому засіданні також просив застосувати до спірних правовідносин положення ст. 233 КЗпП України та відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позивачем установленого законом строку звернення до суду за вирішенням трудового спору. На думку представника відповідача, позивач знав або повинен був знати про порушення свого права значно раніше, проте звернувся до суду поза межами строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Крім того в разі задоволення позовних вимог позивачки, просив суд посилаючись на правову позицію Верховного Суду зменшити розмір заявленої позивачкою суми в порядку ст. 117 КЗпП України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Знам`янська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України, подала письмові пояснення та підтримала позовні вимоги ОСОБА_1 , просила позов задовольнити в повному обсязі.

У поясненнях зазначено, що позивачка працювала на підприємствах залізничного транспорту понад 36 років та була звільнена 16.04.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. На момент звільнення вона набула право на отримання передбачених Колективним договором Помічнянської дистанції колії виплат, а саме основної одноразової допомоги при виході на пенсію, додаткової допомоги за добросовісну працю на залізничному транспорті та матеріальної допомоги на оздоровлення. Водночас зазначені виплати відповідачем проведені не були.

Третя особа вважає безпідставними посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т та положення ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки зазначені акти не можуть погіршувати становище працівників порівняно з гарантіями, встановленими трудовим законодавством, Галузевою угодою та Колективним договором.

На думку третьої особи, право позивачки на отримання спірних виплат виникло безпосередньо з умов Колективного договору, який відповідно до ст.ст. 9, 13, 18 КЗпП України та Закону України «Про колективні договори і угоди» є обов`язковим для виконання роботодавцем. При цьому ні Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено право роботодавця в односторонньому порядку скасовувати чи припиняти виконання вже набутих працівниками соціально-трудових гарантій.

Третя особа також звернула увагу суду на те, що АТ «Укрзалізниця» є стороною Галузевої угоди та колективних договорів і не може ухилятися від виконання взятих на себе зобов`язань шляхом прийняття внутрішніх управлінських рішень. На переконання профспілкової організації, рішення правління АТ «Укрзалізниця» не може мати вищої юридичної сили порівняно із законодавством про працю, Галузевою угодою та Колективним договором.

Крім того, третя особа зазначила, що невиплата належних працівникові сум у день звільнення є порушенням вимог ст.ст. 47, 116 КЗпП України та тягне наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України. Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачкою у день звільнення, наявні правові підстави для стягнення не лише невиплачених сум, але й середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Також третя особа посилалася на правові позиції Верховного Суду, відповідно до яких роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок у день звільнення, а відсутність коштів чи складний фінансовий стан підприємства не звільняють його від відповідальності за порушення трудових прав працівника.

З огляду на викладене третя особа вважала, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник третьої особи Знам`янської територіальної профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України у судовому засіданні підтримала позов, просила його задовольнити.

Процесуальні дії суду

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 02.04.2026 позов залишено без руху.

Ухвалою судді Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 22.04.2026 було відкрито провадження та призначено судове засідання.

ІІ. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом досліджено письмові докази, надані сторонами, та встановлено такі обставини справи.

З розрахунку ціни позову ОСОБА_1 вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача одноразову основну та додаткову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 133 974,20 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у сумі 2 638,49 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у сумі 3 215,16 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 72 197,92 грн (а.с.10).

Із протоколу №97 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію виробничого підрозділу служби колії «Помічнянська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 16.04.2025 встановлено, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 у залізничній галузі становить 36 років 06 місяців 14 днів, що відповідно до пункту 4.16 Колективного договору надає їй право на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію. Даним протоколом також визначено розмір зазначеної допомоги, який становить 133 974,20 грн (а.с.14).

З повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 16.04.2025 вбачається, що у день звільнення ОСОБА_1 було нараховано та виплачено 6 589,87 грн. При цьому до вказаного повідомлення включено відомості про заробітну плату, лікарняні виплати, компенсацію за невикористані відпустки та інші виплати, однак відсутні відомості про нарахування або виплату одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, а також матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 та 2024 роки, які є предметом спору у даній справі (а.с.15).

З наказу (розпорядження) №18/ОС від 16.04.2025 про припинення трудового договору (контракту) встановлено, що ОСОБА_1 звільнено 16.04.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років на підставі статті 38 КЗпП України. Водночас у зазначеному наказі передбачено виплату працівнику одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.16 Колективного договору у розмірі 10 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022 та протоколу комісії №97 від 16.04.2025. Також наказом передбачено проведення виплати матеріальної допомоги відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (а.с.16).

З розрахунку вихідної допомоги встановлено, що відповідачем здійснено розрахунок середньомісячної заробітної плати позивача у розмірі 13 397,42 грн та визначено суму одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію виходячи з десяти середньомісячних заробітків (а.с.17).

З наказу (розпорядження) №230 від 14.04.2023 про надання відпустки встановлено, що ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 03.10.2022 по 02.10.2023 тривалістю 24 календарні дні з 02.05.2023 по 25.05.2023. Наказом також передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.18).

З наказу (розпорядження) №276 від 27.05.2024 про надання відпустки встановлено, що ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 03.10.2023 по 02.10.2024 з 17.06.2024 по 10.07.2024, при цьому наказом також передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.19).

З довідки Помічнянської дистанції колії від 10.02.2026 № ПЧ-12-13/14 встановлено, що погодинна тарифна ставка позивача змінювалася протягом 20222025 років та становила: станом на 01.01.2022 30,45 грн, з 01.07.2023 33,50 грн, з 01.04.2024 36,85 грн (а.с.20).

З довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 встановлено, що загальний дохід позивача за період з квітня 2024 року по березень 2025 року становив 138 166,32 грн, а середньоденна заробітна плата склала 408,78 грн (а.с.28).

Судом також досліджено Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Помічнянської дистанції колії Одеської залізниці на 20112015 роки та додатки до нього, якими визначено порядок надання працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію залежно від стажу роботи в галузі (а.с.2127).

Крім того, судом досліджено витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 № Ц-82/63 Ком.т., яким поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам, звільненим у зв`язку з виходом на пенсію у 2024 році, та визначено порядок її виплати в межах затверджених фінансових показників.

Також судом досліджено витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т., яким врегульовано питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану.

Судом також враховано лист АТ «Укрзалізниця» від 08.04.2025 щодо тимчасового призупинення виплати одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги працівникам, які звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, у зв`язку із заходами щодо забезпечення фінансової стабільності товариства.

Крім того, судом досліджено лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), на який посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтями 10, 13, 18 КЗпП України та статтями 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається з метою регулювання трудових, виробничих та соціально-економічних відносин, його зміст визначається сторонами, а його положення поширюються на всіх працівників підприємства та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни та доповнення до колективного договору протягом строку його дії можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором.

Частиною другою статті 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород, а також інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством та галузевими угодами.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати належать не лише основна та додаткова заробітна плата, а й інші заохочувальні та компенсаційні виплати, зокрема виплати, передбачені колективними договорами.

Статтею 47 КЗпП України встановлено обов`язок роботодавця у день звільнення працівника провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У разі наявності спору про розмір належних працівникові сум таке відшкодування підлягає виплаті, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення відповідно до умов трудового договору, колективного договору та державних гарантій, встановлених законодавством.

Вирішуючи спір, суд також враховує Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025, яким положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Отже судом встановлено, що відповідно до наказу виробничого підрозділу служби колії «Помічнянська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» №18/ОС від 16.04.2025 ОСОБА_1 звільнено 16.04.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років на підставі ст. 38 КЗпП України.

Зазначеним наказом передбачено виплату позивачу одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.16 Колективного договору у розмірі 10 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 24.10.2022, а також виплату матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024.

З протоколу комісії з установлення трудового стажу в залізничній галузі №97 від 16.04.2025 вбачається, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 у залізничній галузі становить 36 років 06 місяців 14 днів, що відповідно до пункту 4.16 Колективного договору надає їй право на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі десяти середньомісячних заробітків.

Зазначеним протоколом також встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача для обчислення відповідної допомоги становить 13 397,42 грн, а загальний розмір одноразової допомоги складає 133 974,20 грн.

З довідки виробничого підрозділу служби колії «Помічнянська дистанція колії» від 10.02.2026 вбачається, що погодинна тарифна ставка позивача станом на 01.01.2022 становила 30,45 грн, з 01.07.2023 33,50 грн, а з 01.04.2024 36,85 грн.

Відповідно до пункту 4.15 Колективного договору працівникам один раз на рік надається матеріальна допомога на оздоровлення під час щорічної відпустки у розмірі 50 % тарифної ставки (посадового окладу). Наказом №230 від 14.04.2023 позивачу було надано щорічну відпустку та передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік складає 2 638,49 грн, а за 2024 рік 3 215,16 грн.

Судом також досліджено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 16.04.2025, з якого вбачається, що у день звільнення позивачу були виплачені лише належні суми заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки та інші поточні виплати. При цьому одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальна допомога на оздоровлення у зазначеному документі відсутні, а тому суд приходить до висновку, що на день звільнення виплата цих сум проведена не була.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на введення в Україні воєнного стану, рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 щодо форс-мажорних обставин, а також на положення статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Суд не може погодитися з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статей 9, 13, 18 КЗпП України умови колективного договору є обов`язковими для сторін трудових правовідносин та підлягають виконанню роботодавцем.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України та статтею 15 Закону України «Про оплату праці» роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення щодо погіршення встановлених законодавством і колективним договором умов оплати праці.

Пунктами 4.15 та 4.16 Колективного договору виробничого підрозділу «Помічнянська дистанція колії» прямо передбачено право працівників на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та одноразової допомоги при виході на пенсію.

Сам факт запровадження воєнного стану не припиняє дії колективного договору та не позбавляє працівників вже набутого права на відповідні виплати.

Крім того, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39 Ком.т було поновлено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» з 01.07.2024.

Також рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 № Ц-82/63 Ком.т відновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільняються у зв`язку з виходом на пенсію.

Отже, на момент звільнення позивача 16.04.2025 дія внутрішніх рішень відповідача вже передбачала поновлення виплати як матеріальної допомоги на оздоровлення, так і одноразової допомоги при виході на пенсію.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан підприємства та форс-мажорні обставини суд не приймає до уваги, оскільки такі обставини самі по собі не звільняють роботодавця від виконання обов`язків щодо проведення розрахунку з працівником при звільненні та не можуть бути підставою для позбавлення працівника гарантованих колективним договором виплат.

Оцінюючи досліджені докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд доходить до висновку, що право позивача на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію не лише передбачене положеннями Колективного договору, але й фактично визнане самим відповідачем.

Так, із наказу (розпорядження) №18/ОС від 16.04.2025 про припинення трудового договору вбачається, що при звільненні ОСОБА_1 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію відповідачем прямо передбачено виплату одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.16 Колективного договору у розмірі десяти середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» та протоколу комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі №97 від 16.04.2025.

Крім того, протоколом №97 комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 16.04.2025 встановлено, що стаж роботи позивача у залізничній галузі становить 36 років 06 місяців 14 днів, що відповідно до пункту 4.16 Колективного договору надає їй право на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію у розмірі десяти середньомісячних заробітків. Цим же протоколом визначено конкретний розмір такої допомоги 133 974 грн 20 коп.

Наведені документи складені безпосередньо відповідачем у межах його господарської діяльності та виконання трудових функцій, містять чітке визначення як права позивача на відповідну виплату, так і її розміру, а тому є належними та допустимими доказами у розумінні статей 77 та 78 ЦПК України.

При цьому суд звертає увагу, що відповідачем не надано жодного документа про скасування, зміну чи визнання недійсними наказу №18/ОС від 16.04.2025 або протоколу №97 від 16.04.2025. Також відповідач не оспорює встановлений комісією стаж роботи позивача та здійснений розрахунок одноразової допомоги.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів наявності обставин, які відповідно до Колективного договору могли б виключати право працівника на отримання додаткової допомоги за добросовісну працю, зокрема відомостей про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, наявність не знятих дисциплінарних стягнень або інших обставин, які б свідчили про недобросовісне виконання нею трудових обов`язків.

Сам по собі факт відсутності окремих заохочень або характеристик у матеріалах справи не спростовує висновків комісії та рішення роботодавця про наявність у позивачки права на відповідну виплату.

За таких обставин суд вважає доведеним право позивачки на отримання одноразової додаткової матеріальної допомоги за добросовісну працю на залізничному транспорті.

За таких обставин суд приходить до висновку, що між сторонами фактично відсутній спір щодо наявності у позивача права на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію та щодо її розміру, який становить 133 974 грн 20 коп.

Фактично спір між сторонами зводиться не до існування права позивача на зазначену виплату, а до правомірності її невиплати відповідачем у день звільнення та можливості відтермінування виконання такого обов`язку з посиланням на рішення органів управління АТ «Укрзалізниця», введення воєнного стану та фінансовий стан товариства.

Отже, наказ №18/ОС від 16.04.2025 та протокол №97 від 16.04.2025 суд розцінює як належні та достатні докази визнання відповідачем права позивача на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію в сумі 133 974 грн 20 копійок.

Відповідно до статей 47, 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення виплатити працівникові всі належні йому суми.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.

Відповідно до статей 47, 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником повний розрахунок та письмово повідомити його про всі нараховані та виплачені суми.

Судом встановлено, що у день звільнення 16.04.2025 відповідач не виплатив позивачу одноразову основну та додаткову матеріальну допомогу при виході на пенсію у сумі 133 974 грн 20 коп., а також матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 та 2024 роки.

Крім того, судом встановлено, що повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 16.04.2025 не містило відомостей щодо зазначених виплат, які є предметом спору у даній справі.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не виконано вимоги статті 116 КЗпП України щодо проведення повного розрахунку з працівником та належного письмового повідомлення про всі належні йому при звільненні суми.

Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду суд відхиляє, оскільки спеціальний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, пов`язаний з днем одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Оскільки відомості про спірні виплати у повідомленні від 16.04.2025 відсутні, відповідач не довів належними та допустимими доказами факт виконання вимог статті 116 КЗпП України щодо повідомлення позивача саме про ці виплати, а відтак відсутні підстави вважати, що перебіг зазначеного строку розпочався.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Оскільки судом встановлено факт невиплати належних позивачу сум у день звільнення, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є обґрунтованою.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо розміру такого відшкодування, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відповідно до яких механізм компенсації, передбачений статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер, а тому суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вправі зменшити розмір відшкодування.

Вирішуючи питання про можливість зменшення розміру відшкодування, суд враховує: розмір заборгованості, що підлягала виплаті працівнику при звільненні; тривалість прострочення; причини виникнення спору; поведінку сторін під час існування спірних правовідносин; співмірність заявленого відшкодування наслідкам допущеного порушення.

Судом встановлено, що відповідач не заперечував права позивача на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію. Навпаки, наказом №18/ОС від 16.04.2025 та протоколом комісії №97 від 16.04.2025 відповідач визнав наявність у позивача такого права та визначив розмір належної до виплати допомоги.

Разом з тим невиплата спірних сум була зумовлена не запереченням права позивача на їх отримання, а посиланням відповідача на рішення органів управління АТ «Укрзалізниця», прийняті у зв`язку із введенням воєнного стану та фінансовим становищем товариства.

Суд також враховує, що заявлений до стягнення середній заробіток у сумі 72 197 грн 92 коп. становить менше половини розміру основної заборгованості та не є явно неспівмірним наслідкам порушення трудових прав позивача.

За таких обставин суд не вбачає виняткових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, оскільки це призвело б до фактичного звільнення роботодавця від відповідальності за порушення встановленого законом обов`язку щодо проведення своєчасного розрахунку з працівником при звільненні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у заявленому розмірі 72 197 грн 92 коп.

Щодо доводів сторін про пропуск позивачем строку звернення до суду

Судом встановлено, що 16 квітня 2025 року позивачку було звільнено з посади чергової по переїзду 3 розряду виробничого підрозділу «Помічнянська дистанція колії» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивачка отримала письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні 16 квітня 2025 року, тоді як до суду звернулася лише 24 березня 2026 року, тобто після спливу тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України.

Суд не погоджується із зазначеними доводами з таких підстав.

Відповідно до статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, на яку працівник має право згідно із законом, трудовим договором або колективним договором.

З аналізу повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 16.04.2025 вбачається, що воно містить відомості лише про заробітну плату, лікарняні, компенсацію за невикористані відпустки та інші поточні виплати.

Разом з тим у зазначеному повідомленні відсутні будь-які відомості щодо: одноразової основної матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію; одноразової додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік.

При цьому з наказу №18/ОС від 16.04.2025 про припинення трудового договору вбачається, що відповідач визнав право позивачки на отримання одноразової основної та додаткової матеріальної допомоги відповідно до пункту 4.16 Колективного договору.

Крім того, протоколом комісії №97 від 16.04.2025 встановлено стаж роботи позивачки та визначено конкретний розмір одноразової допомоги 133 974,20 грн.

Отже, на дату звільнення відповідачу було відомо як про наявність у позивачки права на зазначені виплати, так і про їх розмір.

Незважаючи на це, відомості про зазначені виплати не були включені до письмового повідомлення, передбаченого статтею 116 КЗпП України.

За таких обставин суд доходить висновку, що повідомлення від 16.04.2025 не може вважатися належним письмовим повідомленням у розумінні статей 116 та 233 КЗпП України щодо спірних виплат, оскільки не містить інформації про їх нарахування, виплату або відмову у виплаті.

Оскільки початок перебігу спеціального строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, закон прямо пов`язує з одержанням працівником письмового повідомлення про відповідні суми, суд дійшов висновку, що щодо спірних виплат перебіг такого строку не розпочався.

Відтак підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду немає.

Оскільки судом встановлено факт невиплати позивачу належних сум у день звільнення та відсутність спору щодо самого права на їх отримання, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача: одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги при звільненні у сумі 133 974,20 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у сумі 2 638,49 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік у сумі 3 215,16 грн; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, понесені нею та документально підтверджені судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 2 120 грн 26 коп., що підтверджується квитанціями, наявними в матеріалах справи.

За таких обставин, враховуючи результати розгляду справи та вимоги статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 120 грн 26 копійок.

Розділ ІІІ. Резолютивна частина

Керуючись статтями 43 Конституції України, статтями 7, 9, 14 Закону України «Про колективні договори і угоди», статтями 9, 10, 13, 18, 47, 94, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, статтями 1, 2 Закону України «Про оплату праці», статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Знам`янська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення невиплачених при звільненні виплат та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 одноразову основну матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до пункту 4.16 Колективного договору у розмірі 66 987 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 10 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 одноразову додаткову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію відповідно до пункту 4.16 Колективного договору у розмірі 66 987 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень 10 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 2 638 (дві тисячі шістсот тридцять вісім) гривень 49 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі 3 215 (три тисячі двісті п`ятнадцять) гривень 16 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 72 197 (сімдесят дві тисячі сто дев`яносто сім) гривень 92 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 120 (дві тисячі сто двадцять) гривень 26 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи :

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Чаткуль Сокулукського району Киргизької РСР, жителька АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач АТ "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця,5 м.Київ, 03150 ЄДРПОУ 40075815);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору з боку позивача Знам`янська територіальна профспілкова організація залізничників і транспортних будівельників України ( 27400, Кіровоградська область м.Знам`янка вул.Михайла Грушевського,10, код ЄДРПОУ 02673996).

Суддя

Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.