Рішення № 137372958, 05.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2026Справа № 910/3379/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноплатформа"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Індастрі Груп"

про стягнення 201 933,24 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерноплатформа" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Індастрі Груп" про стягнення 202 933,24 грн., у тому числі 150 552,01 грн. основного боргу та 51 381,23 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором від 26.09.2025 № 2609С/2025-01.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків.

Позивачем 31.03.2026 сформовано у системі "Електронний суд" заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; визначено сторонам строки для подачі своїх заяв по суті спору.

Відповідачем 21.04.2026 сформовано у системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, яким заперечено вимоги повністю та заявлено клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Позивач 27.04.2026 сформував у системі "Електронний суд" відповідь на відзив, якою підтримав вимоги позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Індастрі Груп" про перехід в загальне позовне провадження відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Сторонами у справі 26.09.2025 укладено договір поставки №2609С/2025-01, за умовами пункту 1.1 якого позивач зобов`язався поставити (передати) у власність відповідача сою українського походження врожаю 2025 року за ціною, визначеною у пункті 1.2 договору.

За своєю правовою природою укладений сторонами у справі договір №2609С/2025-01 від 26.09.2025 є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.2 договору №2609С/2025-01 від 26.09.2025 визначено кількісні та якісні показники товару, у тому числі:

- загальна кількість товару (+/- 10%) - 420 000,00 кг;

- ціна постачання одиниці товару без урахування ПДВ - 14,605 грн.;

- загальна вартість товару - 6 992 874,00 грн.

Відповідно до пункту 2.2 договору датою (моментом) поставки вважається дата приймання товару уповноваженим представником відповідача (експедитором), що оформлюється залізничною накладною.

Підпунктом 2.3.1 договору встановлено, що товар приймається по кількості - згідно зважування товару у місці поставки: станція Путивль (код станції 329209), результати якого відображаються у залізничних накладних. Остаточна кількість поставленого, згідно договору товару, буде вказана у підписаних сторонами видаткових накладних на поставку товару.

Відповідно до пункту 3.4 договору датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку відповідача на користь позивача. Відповідач не несе відповідальності за можливу затримку зарахування грошових коштів, оплачених відповідачем, обслуговуючим банком позивача.

Строк дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань (пункт 7.1 договору).

Позивачем поставлено 29.09.2025 та 30.09.2025 відповідачу товар загальною кількістю 421 060,00 кг вартістю 7 010 522,68 грн., що підтверджується видатковими накладними № 756 від 29.09.2025 на суму 3 506 426,82 грн. та № 757 від 30.09.2025 на суму 3 504 095,86 грн., підписаними з боку відповідача без зауважень та заперечень та відповідними залізничними накладними.

За твердженням позовної заяви відповідачем поставлений товар оплачено частково у розмірі 6 859 970,67 грн., прострочена заборгованість - 150 552,01 грн.

У той же час, позивачем додано до позовної заяви копію додаткової угоди №1 від 12.11.2025 до договору №2609С/2025-01 від 26.09.2025, якою викладено пункт 1.2 договору у новій редакції та зменшено ціну одиниці товару та загальну вартість.

Відповідно до пояснень позовної заяви додаткова угода №1 від 12.11.2025 підписана від імені позивача його керівником, оскільки він мав особисті незадокументовані грошові зобов`язання перед менеджером відповідача і тому вона не була спрямованою на настання правових наслідків.

Доказів наведених позивачем обставин матеріали справи не містять.

За позитивно-правовими приписами статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Матеріали справи не містять жодного доказу визнання у встановленому законом порядку укладеної керівником позивача додаткової угоди №1 від 12.11.2025 недійсною.

Крім того, вимога про визнання додаткової угоди №1 недійсною не заявлялась позивачем у межах розгляду даного спору.

Пояснення абзацу 2 сторінки 4 позовної заяви в частині відсутності впливу додаткової угоди №1 на вирішення даного спору судом відхилено, оскільки цим правочином фактично змінено обсяг зобов`язань відповідача.

Таким чином, твердження позивача в частині недійсності укладеної сторонами у справі додаткової угоди №1 від 12.11.2025 не підтверджується наявними доказами і відхиляється судом.

Крім того, судом відхилено і твердження позивача в частині спростування дійсності укладеного двостороннього правочину (додаткової угоди №1 від 12.11.2025) з підстав не відображення її правових наслідків в актах звірки взаємних розрахунків.

Акт звірки розрахунків не є правочином у розумінні вимог цивільного законодавства і не змінює наявний у сторін обсяг прав та зобов`язань. Відповідно, акти звірки розрахунків не можуть спростувати або заперечити визначені укладеним двостороннім правочином умови.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У даному випадку належним доказом є укладений сторонами у справі двосторонній правочин, на дійсності якого наполягає відповідач, та дійсність якого заперечується позивачем.

Суд також не може погодитись і з твердженням позивача, що відсутність фактів корегування первісних бухгалтерських облікових документів є прямим доказом відсутності наміру обох сторін настання обумовлених додатковою угодою №1 від 12.11.2025 правових наслідків.

Частинами першою та другою статті 12 Цивільного кодексу України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

У будь-якому випадку, на своєму праві на зниження ціни товару на підставі укладеної додаткової угоди відповідач наполягав у відповіді на претензію (додаток до позовної заяви) та у відзиві на даний позов.

Окремо суд має зазначити, що доводи позивача в частині дії зобов`язань за укладеним двостороннім правочином у часі є помилковими, оскільки відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Укладеною сторонами у справі додатковою угодою №1 від 12.11.2025 не встановлювались істотні умови щодо майбутніх додаткових поставок товару (які не передбачались умовами основного договору та додаткової угоди), а змінено редакцію пункту 1.2 договору №2609С/2025-01 від 26.09.2025 в частині вартості вже поставленого товару.

Суд не може не погодитись з твердженням позивача, що відповідно до частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Істотною умовою застосування до правовідносин цієї законодавчої норми є факт виконання договору в цілому, а не факт виконання зобов`язання однією з сторін.

У даному випадку, на момент укладення додаткової угоди №1 договір №2609С/2025-01 від 26.09.2025 не був виконаним, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку за отриманий товар.

За таких обставин до правовідносин сторін у даній справі не може застосовуватись правове регулювання частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України.

Суд також визнає помилковим посилання позивача до правових висновків пунктів 54, 78 та 88 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі 922/2321/22, оскільки ці висновки стосуються виключно правовідносин публічних закупівель, які в силу певно визначеного суб`єктного складу мають встановлені окремим законодавчим актом обмеження свободи договору.

Доводи позивача в частині порушення укладеною додатковою угодою принципу правової визначеності суд також визнає помилковими, оскільки у даному випадку обсяг цивільних прав та зобов`язань змінено двостороннім правочином у межах базового принципу свободи договору.

Незгода продавця у майбутньому з визначеною правочином ціною товару не є підставою для одностороннього ігнорування цього правочину.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 632 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як зазначалось судом раніше, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

За позитивно-правовими приписами частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Таким чином, відповідач у справі при здійсненні розрахунку за отриманий від позивача товар мав зобов`язання, розмір якого визначається на підставі пункту 1.2 договору №2609С/2025-01 від 26.09.2025 в редакції додаткової угоди №1 від 12.11.2025.

Відповідно, вартість отриманого відповідачем товару складає 6 480 113,40 грн.

Копіями платіжних інструкцій №186 від 03.10.2025 на суму 3 075 000,00 грн., №1332 від 13.10.2025 на суму 2 984 970,67 грн., №1415 від 13.11.2025 на суму 300 000,00 грн., №263 від 26.01.2026 на суму 355 000,00 грн. (з урахуванням листа відповідача від 26.01.2026 № БЗ/26012026 щодо уточнення призначення платежу) та №216 від 26.01.2026 на суму 145 000,00 грн. (з урахуванням листа відповідача від 26.01.2026 № Б2/26012026 щодо уточнення призначення платежу) підтверджено сплату відповідачем 6 859 970,67 грн. за отриманий у межах договору №2609С/2025-01 від 26.09.2025 товар.

Таким чином, відповідачем здійснено переплату за поставлений товар на 379 857,27 грн., що повністю відповідає розрахункам відповідача.

У той же час, судом залишено поза увагою доводи відповідача про наявність у сторін у справі інших правовідносин у межах договорів №1709С/2025-01 від 17.09.2025, №240/03-2025від 24.03.2025 та №21012026-01 від 21.01.2026, оскільки ці правовідносини не можуть досліджуватись у межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

У розумінні наведеної норми права спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (зокрема, наслідки недодержання письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Матеріали справи не містять заяви відповідача відповідної форми до позивача про здійснення зарахування зустрічних вимог із наведенням цих вимог (розмір зобов`язання) та підстав їх виникнення.

Відповідно, судом відхилено посилання відповідача про здійснення ним зарахування зустрічних однорідних вимог.

У будь-якому випадку, матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача права на повернення 379 857,27 грн. переплати за отриманий товар і відсутність у позивача права на отримання 150 552,01 грн. вартості поставленого товару.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва відмовляє у задоволені вимоги позову про стягнення з відповідача 150 552,01 грн. основного боргу.

Відповідно до частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у пункті 3.2 договору узгоджено здійснення оплати у два етапи, зокрема:

- перший етап: 86% загальної вартості товару - 6 134 100,00 грн. сплачується відповідачем до 30 вересня 2025 року включно;

- другий етап: оплата залишку несплаченої суми у розмірі 14% загальної вартості товару здійснюється відповідачем протягом 3 банківських днів після прийняття товару за якістю згідно пункту 2.3.2, за умови реєстрації позивачем податкової накладної (накладних) на адресу відповідача та отримання від позивача всіх оригіналів документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі, рахунків, договору, тощо), але не раніше дати приймання товару за якістю.

Відповідно до розрахунку пені, долученому позивачем до позову, податкові накладні з поставленого товару за видатковими накладними № 756 та № 757 зареєстровано 17.10.2025.

Заперечень щодо дати реєстрації податкових накладних відповідачем не заявлено.

Таким чином, відповідач мав здійснити остаточний розрахунок за отриманий товар не пізніше 22.10.2025.

Надані відповідачем копії платіжних інструкцій доводять поза розумним сумнівом факт порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар як в частині попередньої оплати, так і при здійснені остаточного розрахунку.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідачем не доведено суду, що порушення зобов`язання зі своєчасної оплати отриманого товару відбулось не з його вини.

Пунктом 5.2 договору №2609С/2025-01 від 26.09.2025 встановлено, що за порушення строків оплати прийнятого товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.

Таким чином, позивач має право отримати від відповідача пеню, нараховану як на суму простроченої попередньої оплати (за період часу з 01.10.2025 до 12.11.2025 у розмірі 19 176,35 грн.) так і за прострочення остаточного розрахунку (за період часу з 23.10.2025 до 25.01.2026 у розмірі 6 861,12 грн.).

Загалом, позивач має право отримати від відповідача пеню у розмірі 26 037,47 грн.

Враховуючи наведене, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення пені частково у розмірі 26 037,47 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Індастрі Груп" (03039, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 42; ідентифікаційний код 36965032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноплатформа" (65012, Одеська область, місто Одеса, провулок Куликовський 2, будинок 2А; ідентифікаційний код 41506579) 26 037,47 грн. пені та 314,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

3.В іншому - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.06.2026.

Суддя Т.Ю. Кирилюк