Рішення № 137372956, 04.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2026Справа № 910/2339/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Унісорб" про стягнення 5 941 739,91 грн,

за участю представників:

позивача: Литвиненко Ю.А.;

відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2026 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулась до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Унісорб" (далі - Товариство) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України 5 941 739,91 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, площею 0,1115 га (кадастровий номер 8000000000:76:011:0016), розташованою за адресою: місто Київ, вулиця Ярославів Вал, 18, у період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2339/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 7 квітня 2026 року.

7 квітня 2026 року (до початку призначеного засідання) через загальний відділ діловодства суду від фізичної особи ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення по справі, у яких останній повідомив суд про те, що попри наявність відповідного запису про нього як керівна Товариства в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час розгляду даної справи такі повноваження Пролигін В.А. не здійснює, а будь-які документи від імені відповідача за його підписом не підписувалися й не будуть підписуватися в майбутньому.

У підготовчому засіданні 7 квітня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів; про оголошення перерви в засіданні до 21 травня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її розгляд по суті на 4 червня 2026 року.

У судовому засіданні 4 червня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене засідання не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань, у тому числі заяв по суті спору, не подав.

Положеннями частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Беручи до уваги те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд цієї справи за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд

ВСТАНОВИВ:

З наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14 січня 2026 року № НВ-0000047532026 вбачається, що 28 грудня 2007 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 5 жовтня 2007 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0016, площею 0,1115 га з цільовим призначенням: "землі житлової та громадської забудова (житлової забудови і комерційної забудови)", що розташована на вулиці Ярославів Вал, 18 у Шевченківському районі міста Києва.

Власником вказаної земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2026 року № 46379839.

Відтак, спірна земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також є власністю територіальної громади міста Києва.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 2 липня 2013 року в справі № 910/10543/13 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Ради до Товариства про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законом порядку, встановлено, що 20 грудня 2007 року між Радою та Товариством було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) у книзі записів державної реєстрації договорів 28 грудня 2007 року за № 91-6-00744.

Цим же рішення суду позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Ради задоволено: розірвано договір оренди земельної ділянки, площею 0,1115 га (кадастровий номер 8000000000:76:011:0016) по вулиці Ярославів Вал, 18 у Шевченківському районі міста Києва, укладений 20 грудня 2007 року між Радою й Товариством, зобов`язано останнє повернути Раді спірну земельну ділянку. Стягнуто з Товариства в дохід Державного бюджету України 68 820,00 грн судового збору.

Судом також встановлено, що відповідно до наданої позивачем копії довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2026 року № 463799282 на вказаній земельній ділянці розташоване належне Товариству на підставі договору купівлі-продажу від 10 червня 2014 року № 2938 (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 червня 2014 року, номер відомостей про речове право: 6206774) нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі (літ. В, Г, г, Д), загальною площею 397,9 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 398356880000).

На думку Ради, Товариство у період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2025 року було зобов`язане сплатити за користування спірною земельною ділянкою комунальної власності орендну плату, загальна сума якої, за розрахунком позивача, становить 5 941 739,91 грн. Однак, зазначена сума відповідачем перерахована не була.

З наявної у матеріалах справи копії листа Головного управління Державної податкової служби України в місті Києві від 25 грудня 2025 року № 36099/5/26-15-05-15-03 вбачається, що відповідач станом на 19 грудня 2025 року не подавав до контролюючого органу податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності), плату за землю за період з 1 січня 2020 року по 1 грудня 2025 року не сплачував.

Враховуючи викладене, Рада звернулась до суду з цим позовом про стягнення з Товариства 5 941 739,91 грн безпідставно збережених коштів на підставі 1212 ЦК України.

Згідно з статтею 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду, укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Як вбачається з положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір і кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 зазначила, що: "принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані".

У постанові від 5 серпня 2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду при розгляді спору в подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З матеріалів справи вбачається, що з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі (літ. В, Г, г, Д), загальною площею 397,9 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 398356880000), розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ярославів Вал, 18, - відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:76:011:0016, на якій розташовані зазначені будівлі, без правовстановлюючих документів і державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 ЗК України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

При розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 20 листопада 2018 року № 922/3412/17, від 4 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17.

З аналізу норм статей 1212-1214 ЦК України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), чинного на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондиційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: відбувається набуття чи збереження майна; правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Статтею 206 ЗК України, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою), також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Товариства за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідач, як власник відповідного об`єкта нерухомого майна, у період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2025 року користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою. У зв`язку з цим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання цієї землі. Відтак, Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.

Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 16 червня 2021 року в справі № 922/1646/20, від 4 березня 2021 року в справі № 922/3463/19.

Спірна земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачу об`єкт нерухомого майна та за користування якою Рада просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, є сформованою (визначено її площу й межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру з 28 грудня 2007 року.

Згідно зі статтею 14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку й орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до положень підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0016, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку.

Відтак, у даному випадку єдиною можливою формою здійснення плати за землю для Товариства, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.136 ПК України).

Разом із цим, докази оплати Товариством у спірний період земельного податку в матеріалах справи також відсутні й відповідачем до суду в установленому законом порядку подані не були.

У той же час, обов`язок доказування обґрунтованості розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)) покладено на позивача.

Нормами ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

Згідно з пунктом 284.1 статті 284 ПК України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року в справі № 920/739/17.

Судом встановлено, що спірна сума орендної плати, яка, на думку Ради, підлягає стягненню з відповідача, була визначена на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12 лютого 2025 року № НВ-8000020852026, відповідно до якого вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0016 на 2026 рік становить 26 603 465,58 грн. Сума нормативно-грошової оцінки вказаної земельної ділянки за 2020-2025 роки була розрахована позивачем із застосуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель відповідно до пункту 289.2 статті 289 ПК України. Ставка орендної плати визначена Радою відповідно до додатків № 11 рішень Ради: "Про бюджет міста Києва на 2020 рік" від 12 грудня 2019 року № 456/8029, "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24 грудня 2020 року № 24/24, "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" від 9 грудня 2021 року № 3704/3745, "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" від 8 грудня 2022 року № 5828/5869, "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14 грудня 2023 року № 7531/7572, "Про бюджет міста Києва на 2025 рік" від 5 грудня 2024 року № 426/10234, - згідно яких до земель з видом цільового призначення "03.10 для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку", - застосовується ставка орендної плати 5% (з урахуванням положень додатку № 59 до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, де код 1.13.2. цільового призначення 1.13.2. "Житлової забудови і комерційного використання" Українського класифікатору цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року № 14-1-7/1205, - відповідає коду виду цільового призначення 03.10 "Для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку").

Докази зміни цільового призначення відповідної земельної ділянки в спірний період у матеріалах справи відсутні й сторонами до суду подані не були.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку землі" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.

За результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (стаття 20 Закону України "Про оцінку землі").

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Отже, законодавцем допускається передання власником в оренду земельної ділянки у випадку неможливості проведення нормативної грошової оцінки за наявності об`єктивних обставин та визначено можливість розрахунку річного платежу орендної плати за певними алгоритмом, передбаченим абзацом 3 підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України. Зазначена норма є винятком із загального правила, який може застосовуватися у випадку непроведення нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки. Повноваження власника щодо користування землею не можуть обмежуватися внаслідок непроведення власником чи орендарем її нормативної грошової оцінки з об`єктивних причин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року в справі № 912/2797/21.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які містяться у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року в справі № 905/1680/20, а також постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 9 лютого 2022 року в справі № 910/8770/19.

Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 29 травня 2020 року в справі № 922/2843/19, від 2 червня 2020 року в справі № 922/2845/19, від 7 липня 2020 року в справі № 922/3208/19, від 7 вересня 2020 року в справі № 922/3671/19, від 28 вересня 2020 року в справі № 922/4073/19, від 2 червня 2021 року в справі № 904/2269/19, від 9 грудня 2021 року в справі № 922/4264/20.

Належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути також: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 1 березня 2023 року в справі № 751/1543/19.

Відповідно до частини 1 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За приписами статі 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність в матеріалах справи доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та визначену на підставі наявного в матеріалах справи належного доказу нормативної оцінки спірної земельної ділянки в розмірі 26 603 465,58 грн - витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12 лютого 2025 року № НВ-8000020852026, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин вказаного значення розміру нормативної оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:76:011:0016 за період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2025 року з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель відповідно до пункту 289.2 статті 289 ПК України.

Разом із цим, судом враховано, що відповідно до абзацу 1 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" ПК України на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Абзацами 1, 3, 4 підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (у редакції, чинній з 6 травня 2023 року) передбачено, що за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2022 року № 1364 встановлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій; до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

На виконання вказаної постанови Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22 грудня 2022 року № 309 затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно з підпунктом 2.10 пункту 2 ("Території активних бойових дій") розділу І ("Території, на яких ведуться (велися) бойові дії") якого в період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року вся територія міста Києва визначалася як територія активних бойових дій.

Відтак, у силу вищевказаних імперативних приписів законодавства відповідач був звільнений від сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою саме в період з 1 березня 2022 року по 30 квітня 2022 року.

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що оскільки відповідач у вказаний період не був власником, постійним користувачем або орендарем спірної земельної ділянки, вищевказані норми законодавства до спірних правовідносин не застосовується, що, на думку Ради, підтверджується правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 липня 2025 року в справі № 908/1301/24, а також висновками, викладеними в постанові Північного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого: Сибіги О.М., суддів: Кравчука Г.А., Тищенко О.В.) від 29 січня 2026 року в справі № 910/5084/25.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в саме постановах Верховного Суду.

За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Разом із цим, постановою Верховного Суду від 1 липня 2025 року в справі № 908/1301/24 були скасовані рішення Господарського суду Запорізької області від 21 серпня 2024 року та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 4 березня 2025 року, якими позовні вимоги Запорізької міської ради були задоволені у повному обсязі, та направлено справу № 908/1301/24 на новий розгляд. Жодних правових висновків про те, що нульова ставка підлягає застосуванню виключно до тих землекористувачів, які в установленому законом порядку оформили право користування земельними ділянками, дана постанова не містить. Вказане питання також не було предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанції в справі № 908/1301/24.

Крім того, пунктом 19.13 рішення Ради 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490) установлено мінімальні розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності міської територіальної громади міста Києва при укладанні та внесенні змін до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком 11 до цього рішення та встановлено, що з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) у розмірі 0 відсотка.

Отже, на підставі вказаного рішення Ради в період з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року орендна плата за спірну земельну ділянку становила 0 відсотків від нормативної грошової оцінки.

При цьому, застосування вказаних приписів нормативно-правових актів не ставиться в залежність від факту наявності укладеного між сторонами договору оренди у спірний період, оскільки, як вже зазначалося судом, предметом даного спору є грошові кошти, які мав сплатити відповідач саме як землекористувач спірної земельної ділянки за відповідним договором оренди.

У свою чергу, подальше прийняття Радою рішення від 20 квітня 2023 року № 6311/6352 "Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва" жодним чином не змінило та не обмежило коло суб`єктів (землекористувачів та власників земельних ділянок), до яких можливе застосування визначеної пунктом 19.13 рішення Ради 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490) ставки орендної плати в розмірі 0%, а було ухвалене органом місцевого самоврядування виключно з метою встановлення механізму приведення у відповідність істотних умов уже укладених договорів оренди земельних ділянок у частині застосування такої нульової ставки.

Зокрема, пунктом 1 вказаного рішення Ради встановлено, що: "з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка, орендарям земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва забезпечити укладення відповідних додаткових угод до договорів оренди земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва".

Відтак, вказаним рішенням Ради передбачена виключно необхідність укладення додаткових угод до чинних договорів оренди. Будь-яких обмежень щодо можливості застосування положень пункту 19.13 рішення Ради 9 грудня 2021 року № 3704/3745 (зі змінами, внесеними рішенням Ради від 13 вересня 2022 року № 5449/5490), до спірних правовідносин сторін рішення Ради від 20 квітня 2023 року № 6311/6352 "Про уточнення механізму реалізації пільг зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва" не містить, як, зокрема, й інші чинні на час виникнення спірних правовідносин сторін нормативно-правові акти.

Будь-які правові висновки Верховного Суду щодо порядку застосування вищевказаних рішень Ради на час розгляду судом даного спору також відсутні.

При цьому, як уже зазначалося судом, лише викладені в постановах Верховного Суду висновки щодо застосування норм права підлягають врахуванню іншими судами при застосуванні таких норм права. Обов`язковість для судів першої інстанції правових висновків, викладених в постановах судів апеляційної інстанції, жодною нормою чинного законодавства не передбачено.

У той же час, судом враховано, що в іншій постанові Північного апеляційного господарського суду (прийнята в складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В., суддів: Сибіги О.М., Гончарова С.А.) від 15 квітня 2026 року в справі № 910/10373/25, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 8 січня 2026 року, дійшов протилежних висновків та погодився з правовою позицією суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів за статтею 1212 ЦК за період з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року.

Враховуючи викладене, судом здійснено власний розрахунок орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:76:011:0016 за спірний період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2025 року (за виключенням періоду звільнення відповідача від сплати орендної плати в зв`язку з дією з 1 березня 2022 року по 31 травня 2022 року ставки орендної плати в розмірі 0%). За перерахунком суду, обґрунтований розмір безпідставно збережених коштів, який підлягав сплаті Товариством на користь Ради як орендна плата становить 5 712 409,92 грн. Відтак, позовна вимога Ради підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі.

Правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів за статтею 1212 ЦК України в розмірі 229 329,99 грн відсутні, у зв`язку з чим позов Ради в цій частині задоволенню не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Ради підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТД Унісорб" (03022, місто Київ, вулиця Кайсарова (Холодноярська), будинок 7/9; ідентифікаційний код 31352405) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою у розмірі 5 712 409 (п`ять мільйонів сімсот дванадцять тисяч чотириста дев`ять) грн 92 коп. та 68 548 (шістдесят вісім тисяч п`ятсот сорок вісім) грн 92 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15 червня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко