Рішення № 137344509, 11.06.2026, Піщанський районний суд Вінницької області

Єдиний унікальний номер 523/120/24

Номер провадження 2/142/121/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

11 червня 2026 року с-ще Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області

в складі:

Головуючого судді Нестерука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Яворської О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Грицюка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в с-щі Піщанка Вінницької області

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2025 року до Піщанського районного суду Вінницької області з Пересипського районного суду міста Одеси на підставі ухвали від 26 серпня 2025 року про передачу справи за територіальною підсудністю надійшла цивільна справа з ЄУН 523/120/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08 листопада 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 12 жовтня 2023 року у справі № 522/1805/23 було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач задовго до розірвання шлюбу створила нову сім`ю, життям доньки не цікавиться, не приймає жодної участі у вихованні дитини, не цікавиться успіхами в навчанні ні духовним розвитком дитини. Позивач не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з дочкою, проте відповідач не намагається відновити спілкування з дочкою, не вітає зі святами та не дарує подарунків. Відповідач є офіційно непрацевлаштованою, постійного джерела доходу не має, веде розгульний образ життя, що може негативно вплинути на доньку позивача, поведінка матері може мати згубний вплив на фізичний, психічний, духовний та моральний розвиток дитини. Відповідач з 2012 року жодного разу не брала участі у будь-яких витратах на утримання дитини, усі витрати несе позивач. Вказані чинники, як кожен окремо, так і в сукупності позивач оцінює як ухилення матері від виховання дитини, виконання батьківських обов`язків. На даний час дитина разом із рідною тіткою проживає у Польщі, навчається у гімназії дистанційно та відвідує місцеву школу, зв`язок з батьком підтримує за ддопомогою месенджерів та аудіо і відеодзвінків. Все вище перелічене підтверджується доданими до позової заяви доказами та зокрема нотаріально посвідченою заявою відповідача про згоду на позбавлення її батьківських прав. Оскільки відповідач свідомо ухиляється від батьківських обов`язків, не спілкується з дочкою, веде розгульний спосіб життя, не працевлаштована, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, матеріально не забезпечує, не створює умов для отримання нею освіти, на підставі ст. 164 СК України позивач просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на підставі ст. 166 СК України стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2025 року вказану справу було передано для розгляду судді Нестеруку В.В.

Відповідно до ухвали Пересипського районного суду міста Одеси від 05 січня 2024 року в даній цивільній справі було відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 20 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Пересипського районного суду міста Одеси від 26 серпня 2025 року цивільну справу № 523/120/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, передано за підсудністю на розгляд до Піщанського районного суду Вінницької області.

Ухвалою судді Піщанського районного суду Нестерука В.В. від 08 жовтня 2025 року було прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті, призначено по цивільній справі судове засідання на 11 листопада 2025 року.

Ухвалою суду від 14 січня 2026 року було прийнято відмову позивача ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини, провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини було закрито в частині вимог про стягнення аліментів на утримання дитини на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, продовжено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, в частині позовних вимог пропозбавлення батьківських прав.

13 квітня 2026 року за клопотанням представника позивача судове засідання було відкладено а 13 травня 2026 року за клопотанням позивача в судовому засіданні було оголошено перерву.

Судом надавалась можливість стороні позивача забезпечити участь неповнолітньої ОСОБА_3 в судовому засіданні в тому числі і у режимі ВКЗ, з метою її опитування для з`ясування думки з приводу обставин справи.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання 11 червня 2026 року не з`явився, в судових засіданнях 14 січня 2026 року та 13 травня 2026 року позовні вимоги в частині позбавлення відповідача батьківських прав підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні 11 червня 2026 року представник позивача адвокат Грицюк О.О. позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні в цьому судовому засіданні, вказав що у позивача відсутня можливість забезпечиту участь неповнолітньої ОСОБА_3 в судовому засіданні в тому числі і у режимі ВКЗ, оскільки остання перебуває за кордоном, також відмовився від допиту свідка.

Відповідач ОСОБА_2 в жодне судове засідання по даній справі, в тому числі і призначене на 11 червня 2026 року не з`явилась, та на адресу суду повернулися конверти поштових відправлень, в яких відповідачу було направлено повістки про виклик в судові засідання, з відміткою поштового відділення про невручення по причині відсутності адресата за вказаною адресою.

Відзиву на позовну заяву від відповідача на адресу суду не надходило, проте 18 грудня 2025 року на адресу суду надійшла заява відповідача про підтримання позовних вимог у даній справі із проханям про їх задоволення, яка судом розцінюється як заява про визнання позову.

На підставі наведеного, суд вважає, що відпровідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, двічі не з`явився до суду без поважних причин.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради повноважного представника в судове засідання не направив, повідомлявся належним чином.

Суд, заслухавши пояснення позивача надані в судових засіданнях 14 січня 2026 року та 13 травня 2026 року та його представника в судовому засіданні 11 червня 2026 року, дослідивши позовну заяву та долучені до неї документи, вивчивши інші матеріали даної цивільної справи, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 27 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та, враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Серби Кодимського району Вінницької області, має РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , є військовослужбовцем за мобілізацією В/Ч НОМЕР_2 з 15 січня 2023 року що підтверджується копіями паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та військового квитка (а.с. 8-9, 10, 11-14)

Також судом встановлено, що сторони по справі позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 виданого повторно Піщанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області 29 червня 2016 року. (а.с. 7)

Згідно оригіналу та копії довідки № 139 від 28 листопада 2023 року виданої Одеською гімназією № 66 Одеської міської ради ОСОБА_3 навчається у 8-Б класі Одеської гімназії № 66 Одеської міської ради (а.с. 16, 17)

Згідно характеристики Одеської гімназії № 66 Одеської міської ради на ученицю 8-Б класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 навчається в Одеській гімназії № 66 з першого класу, за час навчання зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна, уважна учениця. Має навчальні досягнення достятнього та високого рівня, навчається в повну міру своїх сил, не потребує контролю, виявляє зацікавленість до навчання. Має добру пам`ять, на уроках уважна, активна, завжди виконує домашні завдання, багато читає. Виявляє логічне, образне, творче мислення. До виконання громадських доручень ставиться дбайливо, сумлінно, доброзичливо. У спілкуванні з однокласниками активна має багато друзів.(а.с. 15)

Згідно відповіді на адвокатський запит завідуючої амбулаторії КНП "Дитяча міська поліклініка № 1" Одеської міської ради В.В. Мулакі повідомляється, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає в АДРЕСА_2 , перебуває на обліку в КНП "ДМП №1" ОМР з 31.07.2009 р., декларація підписана з лікарем-педіатром ОСОБА_4 з 11.10.2019 р., у серпні 2012 перенесла ЗЧМТ, струс головного мозку, Д-облік невролога, на Д-обліку хірурга з 2016 року, дитина щорічно оглянута педіатром, фахівцями, на амбулаторні прийоми з приводу захворювань або профілактичних оглядів та щеплень дитину супроводжував батько ОСОБА_1 , з березня 2022 року дитина проживає у Польщі. (а.с. 18)

Письмова заява ОСОБА_5 (а.с. 19) судом до уваги не приймається, як належний та допустимий доказ у справі, оскільки невідомо хто технічно оформлював вказану заяву і більш того, чинним законодавством не передбачено можливості подання письмових свідчень свідка без допиту такого свідка в судовому засіданні.

Так, відповідно до положень ст. 69 ЦПК України свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з`явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

Крім того, дана заява не містить жодної інформації щодо виконання чи невиконання відповідачем батьківських обов`язків.

Позивачем до позовної заяви також долучено копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 про згоду на позбавлення її батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , (а.с. 20) а відповідачем 18 грудня 2025 року подано заяву від 10 грудня 2025 року про визнання позову (а.с. 140) з приводу яких суд зазначає, що суд не вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем, оскільки, як зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 заява відповідачки про відмову від батьківських прав щодо дитини та визнання позову про позбавлення батьківських прав не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення позову у цій справі, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Представником позивача надано копію знеособленного заочного рішення Пересипського районного суду м. Одеси у справі ЄУН № 523/10295/24 від 16 вересня 2025 року, проте останнє також не містить обставин чи встановлених фактів щодо виконання чи невиконання відповідачем ОСОБА_2 батьківських обов`язків саме щодо дочки позивача ОСОБА_3 , що входить до предмету доказування за даним позовом, та враховується судом як загальнохарактерезуюче особу відповідача. (а.с. 166-169)

Також судом досліджено висновок органу опіки та піклування - Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.55-57)

Інших доказів матеріали справи не містять.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.

Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).

Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком чи матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тобто, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки щодо дочки ОСОБА_3 , оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Доказів щодо антисоціальної поведінки чи систематичного вживання алкогольних напоїв відповідачкою стороною позивача також не надано.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дочки в матеріалах справи відсутні.

Стороною позивача не доведено, що поведінка відповідача відносно її дочки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Національним законом визначено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд не погоджується з висновками органу опіки та піклування - Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки вони є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей про з`ясування органом опіки та піклування реального відношення матері до дитини, посилань на наявність достатньої та переконливої документальної бази, що характеризує особистість матері, установлення факту саме свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків та втрати інтересу до дитини, та посилання на відповідні докази цього.

У вказаному висновку не наведено беззаперечних підстав та аргументів, які б вказували на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дочки, він не містить висновків про те, чи відповідає такий крайній захід інтересам дитини та яким чином позбавлення відповідача батьківських прав захистить такі інтереси, яка думка дитини з цього приводу. Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дітей, її здоров`я та психічного розвитку.

Зокрема, у вищевказаному висновку містяться посилання лише на пояснення позивача щодо самоусунення відповідача від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, співпрацю батька з навчальним закладом, у якому навчається дитина, та медичною установою, а також надання матір`ю заяви про надання згоди на позбавлення її батьківських прав. Достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та дитиною, відомостей про відібрання особистих пояснень щодо причин подання такої заяви, як і про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємовідносин, висновок не містить.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Положеннями ч.1, ч. 2 ст. 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Також у постанові ВС від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 (провадження № 61-5726св20) зауважено, що з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, а й брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

Разом з тим позивачем не забезпечено участі дитини в судовому засіданні, хоча судом роз`яснювалась можливість цього в тому числі з використанням ВКЗ, та неодноразово відкладався розгляд справи.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів винної поведінки відповідача чи умисного ухилення від виконання нею батьківських обов`язків щодо виховання дочки. Сам факт проживання матері окремо від дитини, яка проживає за кордоном, не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу, який застосовується у випадках доведеного невиконання батьківських обов`язків.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) (Заява № 31111/04) вказав на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (п. 54).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері батьківських прав.

Відповідно до законодавства України та усталеної судової практики, при вирішенні спорів щодо дітей суд має виходити з принципу найкращих інтересів дитини. Дитина має право знати обох батьків, підтримувати з ними стосунки та отримувати від них виховання. Позбавлення батьківських прав у даному випадку призведе до повного розриву зв`язку між матір`ю та дитиною, що не відповідає її інтересам та не обґрунтовано жодними належними доказами. При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що спілкування з матір`ю має або може мати негативний вплив на дитину.

Суд переконаний, що позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його дочки не буде сприяти захисту інтересів дитини, як і не буде стимулювати відповідача до належного виконання своїх обов`язків.

Таким чином, беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання дитини і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

У цій справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Матеріали справи не містять жодних доказів, які характеризують відповідача як матір.

Позивач не пояснив та не довів, чому позбавлення батьківських прав матері дитини буде сприяти інтересам дочки.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на недоведеність позивачем навмисного та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, тому суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Згідно з статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, то судові витрати позивача слід залишити за позивачем.

На підставі наведеного та керуючись ст. 150, 151, 153, 157, 164-166, 179-184, 192 СК України, ст. ст. 82, 133, 137, 141, 206, 211, 223, 246, 247, 258, 259, 263-265, 280-289 417, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Пересипської (Суворовської) районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , проживає в АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрована в АДРЕСА_4 , проживає в АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомо;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради, знаходиться в м. Одеса, вул. Добровольського, 106, код ЄДРПОУ 26303235.

Суддя: