Ухвала суду № 137312457, 11.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

11 червня 2026 року м. Київ 320/23977/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., ознайомившись із заявою про забезпечення позову та доданими до неї документи, поданої в адміністративній справі

за позовомМонастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви доДержавної служби України з етнополітики та свободи совістіпровизнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви (далі також позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, подану одночасно з пред`явленням позову, в якій просить суд:

- зупинити дію наказу Державної служби України з етнополітики та свободи від 19.05.2026 року № Н-83/11 «Про визнання монастиря «Свято- Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви афілейованим з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» до моменту набрання законної сили рішенням у справі за адміністративним позовом Монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи про визнання протиправним та скасувати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи від 19.05.2026 року № Н-83/11.

В обґрунтування заяви зазначено, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав (інтересів) позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.06.2026 заяву розподілено судді Жуковій Є.О.

Ознайомившись із поданою заявою про забезпечення позову та доданими до неї документами, суд зазначає наступне.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано главою 10 розділу І Загальних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), яка визначає підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Варто зазначити, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, при розгляді заяви про забезпечення позову суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Комітет Міністрів Ради Європи у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13 вересня 1989 року № R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17 травня 2016 року у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61- 62; рішення ЄСПЛ від 16 березня 2021 року у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття запропонованих заходів забезпечення позову, позивач стверджує, що за відсутності забезпечувальних заходів, до моменту розгляду справи по суті та прийняття остаточного рішення, процедура припинення релігійної організації може бути завершена, що призведе до незворотних правових та організаційних наслідків у вигляді безповоротного припинення Монастиря як релігійної організації та втрати прав на користування майном, в тому числі, орендованою земельною діяльною за кадастровим номером 3221281601:01:020:0002, на якій знаходиться релігійна споруда. У такому випадку, навіть якщо Суд визнає Оскаржуваний наказ незаконним, фактичне виконання судового рішення буде взагалі неможливим.

Отже, як стверджує позивач, у Суду наявні всі передумови для застосування такого заходу забезпечення адміністративного позову як зупинення дії Оскаржуваного наказу.

Оцінюючи обставини, викладені в заяві про забезпечення позову, суд враховує наступне.

Положеннями статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Варто зазначити, що ймовірне настання певних негативних наслідків для позивача у спірних правовідносинах, на які останній посилається, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову, оскільки чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав заявника, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.

Суд враховує, що обставинам на які посилається позивача, як на такі, що зумовлюють необхідність вжиття запропонованих заходів, а саме незворотні правові та організаційні наслідки у вигляді безповоротного припинення Монастиря, як релігійної організації та втрати прав на користування майно, згідно статтею 289-9 передують звернення відповідними центральним органом виконавчої влади з адміністративним позовом про припинення релігійної організації.

Водночас, станом на момент розгляду цієї заяви про забезпечення позову до суду не надано відомостей про звернення відповідними центральним органом виконавчої влади з адміністративним позовом про припинення релігійної організації.

За таких обставин, наведені позивачем обґрунтування на даний час є лише припущеннями про можливе порушення його прав чи інтересів у майбутньому та не свідчать про існування обставин, за яких є неможливим чи ускладненим поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких останній звернувся до суду.

В свою чергу, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

До того ж, суд враховує, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі №826/16509/18.

Повно та всебічно оцінивши аргументи позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам, Монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви, суд приходить до висновку, що такі підстави у заяві про забезпечення позову, та як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує позивач на даний момент не підтверджені належними та переконливими доказами.

Отже, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів позивача до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись статтями 150-154, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви про забезпечення позову - відмовити.

2. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Жукова Є.О.