Рішення № 137300374, 11.06.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/790/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"11" червня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі АТ «Універсал Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2026 року АТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 16 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 16 березня 2018 року б/н.

За умовами договору відповідачу було відкрито окремий рахунок з наданням розрахункової карти та правом отримання та користування кредитом за умови сплати ним процентів за користування кредитними коштами (після завершення 62-денного пільгового періоду, протягом якого проценти нараховуються за ставкою 0,00001 % річних) у розмірі 3,1 % на місяць (37,2 % річних) від суми заборгованості.

Наслідками порушення позичальником умов договору є його обов`язок сплачувати проценти у подвійному розмірі.

19 листопада 2024 року сторони уклали між собою кредитний договір №20.30.0012983622.

За умовами договору АТ «Універсал Банк» зобов`язався надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 5 000 грн зі строком користування коштами протягом 1 року, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 109,5 % річних від розміру заборгованості, а також сплатити комісію за переказ коштів у розмірі 200 грн.

У разі порушення взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на користь банку неустойку: штраф у розмірі 50 грн (при порушенні від 1 до 30 днів); штраф у розмірі 100 грн (при порушенні від 31 до 90 днів); штраф у розмірі 100 грн + 6,4 % від суми заборгованості (при порушенні від 91 до 120 днів); штраф у розмірі 100 грн та пеню у розмірі 6,4 % на місяць від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Проте позичальник умови договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 11 903,36 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 6 668,06 грн;

-нарахована пеня за порушення зобов`язань 5 235,30 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з ОСОБА_1 у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача Бадзюнь В.В. не з`явився, проте у позові клопотав про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки представник позивача в окремій заяві (позові) проти цього не заперечував.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 16 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 16 березня 2018 року б/н.

19 листопада 2024 року сторони уклали між собою кредитний договір №20.30.0012983622, що складається із підписаних позичальником електронним підписом Заяви Клієнта №20.30.0012983622 від 19.11.2024 року та банківських тарифів.

За умовами договору АТ «Універсал Банк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 5 000 грн зі строком користування коштами протягом 1 року, а відповідач зобов`язався вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 109,5 % річних від розміру заборгованості, а також сплатити комісію за переказ коштів у розмірі 200 грн.

У разі порушення взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 зобов`язався сплачувати на користь банку неустойку: штраф у розмірі 50 грн (при порушенні від 1 до 30 днів); штраф у розмірі 100 грн (при порушенні від 31 до 90 днів); штраф у розмірі 100 грн + 6,4 % від суми заборгованості (при порушенні від 91 до 120 днів); штраф у розмірі 100 грн та пеню у розмірі 6,4 % на місяць від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що Анкета-заява до Договору про надання банківських послуг від 16 березня 2018 року б/н містить особистий підпис відповідача, а Заява Клієнта №20.30.0012983622 від 19 листопада 2024 року з додатком у вигляді окремих тарифів на послуги електронний підпис позичальника, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, сторони уклали між собою кредитний договір у належній формі, узгодили у ньому усі його істотні умови, відповідач погодився з ними та посвідчив правочин та погодження з зазначеними в ньому умовами власним підписом, тим самим набувши права та обов`язки позичальника.

Що стосується посилання в позові на Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank|Universal Bank, Умови і правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів (Мonobank) як на частину укладеного між сторонами кредитного договору, то суд не може погодитися з такими доводами, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що вказані Умови були погоджені та підписані позичальником, а тому, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 03 липня 2019 року у подібній справі за № 342/180/17, вони не є частиною кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема, повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

З матеріалів справи вбачається те, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання, в той час як позичальник порушив умови договору в частині вчасного повернення кредиту, що призвело до виникнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості та виписки з рахунку позичальника, станом на 04 грудня 2025 року заборгованість за кредитним договором становить 11 903,36 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 6 668,06 грн;

-нарахована пеня за порушення зобов`язань (за період з 01 березня 2025 року до 01 грудня 2025 року) 5 235,30 грн.

Суд погоджується із нарахованим розміром заборгованості за кредитом.

Хоча частина вказаної заборгованості виникла за рахунок списання банком частини нарахованих процентів за користування кредитом шляхом їх включення до заборгованості за тілом кредиту, проте слід врахувати, що сторони обумовили в кредитному договорі плату за користування кредитом у вигляді процентів, а тому такі дії банку не суперечать умовам договору та не призвели до нарахувань, що не передбачені умовами правочину. Водночас, наданий розрахунок не оспорений жодною зі сторін.

Що стосується нарахованої пені, то суд виходить з наступного.

Договором дійсно передбачено можливість нарахування банком неустойки у виді пені за порушення позичальником взятих на себе зобов`язань.

Однак, особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нарахована позивачем пеня не підлягає стягненню.

Тому з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» на підставі ст.ст. 526, 530 ЦК України підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 6 668,06 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також слід стягнути 1 491,48 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» (м. Київ, вул. Оленівська, 23; код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за кредитним договором №20.30.0012983622 від 19 листопада 2024 року, що утворилася станом на 04 грудня 2025 року, а саме заборгованість за кредитом 6 668 (шість тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 06 копійок, а також в повернення 1 491 (одну тисячу чотириста дев`яносто одну) гривню 48 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв