Ухвала суду № 137298464, 10.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВА УХВАЛА

м. Київ

10.06.2026Справа № 910/14773/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/14773/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661)

про розірвання договору,

Представник сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

29.11.2024 Фізична особа-підприємець Черних Максим Олександрович (далі за текстом - ФОП Черних М. О., Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі за текстом - АТ «НАЕК «Енергоатом», Відповідач) про розірвання договору поставки від 09.08.2024 № 53-122-01-24-15097 (далі за текстом - Договір поставки), укладеного між сторонами, посилаючись на положення частин 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Позовна заява обґрунтовується істотною зміною обставин, якими Позивач вважає включення АТ «НАЕК «Енергоатом» згідно з наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.08.2024 № 95 до переліку підприємств, стосовно яких зупиняється примусове стягнення заборгованості за рішенням суду, в зв`язку з чим, у разі невиконання Відповідачем договірних зобов`язань у добровільному порядку Позивач не отримає грошових коштів, на які розраховував при укладенні Договору.

26.12.2024 АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Рівненська атомна електрична станція» (далі за текстом - ВП «Рівненська АЕС», Філія) звернулося до Господарського суду міста Києва зі зустрічним позовом до ФОП Черних М. О. про стягнення з постачальника 161 384,30 грн штрафних санкцій, з яких: 100 865,24 грн штрафу; 60 519,06 грн пені, посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 549, 610- 612, 629, 663, 712 ЦК України, статей 193, 216, 218, 230 - 232 Господарського кодексу України, чинного до 27.08.2025 (далі за текстом - ГК України).

Зустрічна позовна заява аргументована порушенням Позивачем умов в частині поставки продукції в установлений строк (до 30.11.2024).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025, у задоволенні первісних позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у справі № 910/14773/24 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову. Справу в частині первісного позову передано до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 провадження у справі № 910/14773/24 - закрито.

19.05.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява Позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з Відповідача 129 000 витрат на професійну правничу допомогу, а також повернення Позивачу 18 652, 48 грн судового збору.

25.05.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення Відповідача щодо ухвалення судом додаткового рішення.

Позивач, обґрунтовуючи необхідність ухвалення додаткового рішення зазначає, що стаття 244 ГПК України вказує про можливість ухвалення додаткового рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, в тому числі у вигляді додаткової ухвали. При цьому, сторона посилається на судову практику, викладену у постанові Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/14863/22.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 65 000 грн при первісному розгляді справи судом першої інстанції, 31 000 грн при апеляційному оскарженні рішення суду та 33 000 грн за новий розгляд справи в суді першої інстанції.

При цьому, посилаючись на положення частини 9 статті 129 ГПК України Позивач стверджує, що даний спір виник через неправильні дії Відповідача, адже останній добровільно не виконував свої зобов`язання за договорами поставки, укаледними з іншими суб`єктами господарювання, в тому числі після ухвалення рішень судів, а примусове виконання зобов`язань унеможливлено державою, яка є власником Відповідача.

Заперечуючи щодо поданої Позивачем заяви, Відповідач вказує, що питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу при первісному розгляді справи вже розглядалося відповідними судами, за наслідком чого Позивачу відмовлено у їх стягненні.

Наразі підстав для повторного розгляду даного питання немає.

Крім того, стаття 130 ГПК України не передбачає можливості розподілу витрат на правничу допомогу позивача у випадку закриття провадження у справі.

Додатково, Позивач просить суд повернути з державного бюджету 18 652,48 грн сплаченого ним судового збору на підставі пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Розглянувши подану Позивачем заяву про ухвалення додаткового рішення, враховуючи заперечення сторони Відповідача суд дійшов до наступного висновку.

Частиною 4 статті 231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

З огляду на те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 у даній справі питання розподілу судових витрат та повернення судового збору не вирішувалось, подана Позивачем заява підлягає розгляду по суті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподілу) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Приписами постанови Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/14863/22, на яку посилається Позивач, встановлено, що враховуючи положення статті 244 ГПК України, пункти 1-3 частини 1 статті 232 ГПК України, у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.

Відповідно в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення, ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додаткового рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.

Водночас порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема, частиною 3 статті 244 (якщо вирішено спір по суті спору) та частиною 6 статті 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).

Відповідно до частини 6 статті 130 ГПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Частинами 3-5 вказаної статті закріплено наступне:

- у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача;

- якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат;

- у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).

Відтак, як вірно зазначає Відповідач, статтею 130 ГПК України, яка безпосередньо регулює порядок розподілу судових витрат при закритті провадження у справі не наділяє Позивача правом на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Посилання Позивача на постанову Верховного Суду від 26.03.2026 у справі № 910/14863/22 не є релевантною судовою практикою в контексті спірних правовідносин з огляду на те, що у вказаній постанові розглядалось питання відшкодування витрат на підставі частини 5 та 6 статті 130 ГПК України, тобто вирішувалось питання про необґрунтованість дій позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 суд також зазначив, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Стверджуючи про неправильність дій сторони, суд повинен належним чином мотивувати, в чому саме полягають такі дії.

Посилання Позивача на положення частини 9 статті 129 ГПК України як на підставу для покладення на Відповідача понесених Позивачем витрат є необґрунтованим та безпідставним, в силу непідтвердженості того, що даний спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, оскільки віднесення Відпповідача до переліку підприємств, які є боржниками в виконавчих провадженнях, на підставі наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 95 від 02.08.2024, суд не вважає неправильними або такими, що направлені на зловживання діями саме Відповідачем.

Аналогічні висновки суду також підлягають застосуванню щодо вирішення питання відшкодування витрат Позивача на професійну правничу допомогу при первісному розгляді справи.

При тому суд погоджується з аргументом Відповідача, що такі питання вже розглянуті додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 та додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2025, за результатами яких Позивачу відмовлено у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд звертає увагу, що рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 зустрічний позов задоволено повністю.

Окремо, суд звертає увагу сторони Позивача, що згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відтак, заява Позивача в частині стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Що стосується питання повернення з Державного бюджету України судового збору суд зазначає наступне.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Судом встановлено, що при зверненні до суду з позовом Позивачем сплачено 2 422, 40 грн судового збору, у задоволенні якого рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 відмовлено, натомість задоволено зустрічний позов.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, Позивачем сплачено 6 540,48 грн (5 450,40 (2 422,40 + 3 028,00) х 150 % х 0,8). При цьому судом встановлено, що в даному випадку Позивачем двічі застосовано понижуючий коефіцієнт до суми 3028 грн та до суми 6 540, 48 грн., що є незаконним.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 583/5882/23.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/14773/24 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі № 910/14773/24 залишено без змін.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, Позивачем сплачено 9 689,60 грн (6 056,00 х 200 % х 0,8).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у справі № 910/14773/24 скасовано в частині відмови в задоволенні первісного позову. Справу в частині первісного позову передано до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи наявність поданого Позивачем клопотання, закриття провадження у справі та скасування судом касаційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 і постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 у справі № 910/14773/24 в частині відмови в задоволенні первісного позову, суд дійшов висновку щодо необхідності повернення Позивачу судового збору в наступному розмірі:

2 422,40 грн за звернення до суду з позовом, 2 180,16 грн за звернення до суду з апеляційною скаргою в частині первісного позову та із вирахування різниці 726, 72 грн, яка утворилась внаслідок подвійного застосування понижуючого коефіцієнта, 4 844, 80 грн за звернення до суду з касаційною скаргою в частині первісного позову, що разом становить 9 447, 36 грн.

Підстави для повернення Позивачу судового збору за оскарження судових рішень в частині задоволення зустрічного позову - відсутні, оскільки вказані рішення в цій частині залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.12.2025.

Керуючись статтями 129, 130 та 234 ГПК України, пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Заяву Фізичної особи-підприємця Черних Максима Олександровича про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/14773/24 - задовольнити частково.

2. Повернути Фізичній особі-підприємцю Черних Максиму Олександровичу ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 9 447 (дев`ять тисяч чотириста сорок сім) грн 36 коп.

3. У задоволенні іншої частини заяви - відмовити.

Ухвала набрала законної сили 10.06.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено: 10.06.2026

Суддя Антон ПУКАС