Рішення № 137273572, 27.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2026Справа № 910/15475/25за позовом Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гоуфіт»

про стягнення 3 973 545, 09 грн,

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Солонюк К.Г.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоуфіт" про стягнення 3 973 545, 09 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Державним контрактом №24-899-VDK-25 від 04.09.2025, в частині поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 18.02.2026.

Протокольною ухвалою суду від 18.02.2026 відкладено підготовче засідання на 25.03.2026.

Через систему "Електронний суд" 06.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у позові в повному обсязі. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що порушення строків поставки обумовлено вилученням товару органами митниці під час оформлення, що виключає вину товариства, відповідач вказував на наявність обставин непереборної сили. Також відповідач зауважив, що штрафні санкції є надмірними та просив відмовити у їх стягненні у зв`язку з відсутністю винних дій з його боку.

Протокольною ухвалою суду від 25.03.2026 відкладено підготовче засідання на 29.04.2026.

Протокольною ухвалою суду від 29.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті позовних вимог на 27.05.2026.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача та врахував заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

27.05.2026 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.09.2025 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гоуфіт» (далі - виконавець, відповідач) було укладено Державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 24-899-VDK-25 (далі - Контракт), за умовами якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів (Додаток № 1 до Контракту), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність товару наведено в Додатку № 2 до Контракту.

Відповідно до п. 1.3 Контракту сторони визнають та підтверджують, що укладення цього Контракту здійснюється у період дії правового режиму воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (із змінами), та станом на дату укладення Контракту продовженого відповідними Указами Президента України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (зі змінами) та постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі». На період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (із змінами).

Згідно з п. 2.1 Контракту вартість (ціна) товару за цим Контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в Специфікації на підставі пропозиції, сформованої виконавцем відповідно до вимог законодавства.

Відповідності до п. 2.4 Контракту загальна вартість (ціна) товару за цим Контрактом становить 34 032 870,00 грн, згідно Специфікації товарів (Додаток № 1 до Контракту).

Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

За умовами п. 2.9 Контракту оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 робочих днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 робочих днів з дати його надходження.

Згідно з п. 3.2 Контракту отримувачем товару є військове формування, яке створене відповідно до чинного законодавства України, якому передано товар відповідно до Акту приймання-передачі товарів оборонного призначення за Контрактом та видаткової накладної (далі - отримувач). Отримувач товару визначається державним замовником.

Товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено замовником виконавцю не менше ніж за 2 робочих дні до планової дати поставки товару, водночас замовник повідомляє про наявність або відсутність зауважень щодо змісту заповненого проєкту Акту приймання-передачі товарів для потреб безпеки та оборони.

Сторони погодили, що товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії виконавець погоджує завчасно із замовником до початку відвантаження.

Дострокове відвантаження товару допускається виключно за письмовим погодженням замовника.

У пункті 3.3 Контракту сторони погодили, що про дату відвантаження товару виконавець повідомляє замовника офіційним листом за 10 робочих днів до запланованої дати відвантаження. Датою отримання відповідного повідомлення замовником є дата реєстрації вхідного документа. Разом з повідомленням про готовність до відвантаження, виконавець надає замовнику заповнений проєкт Акту приймання-передачі товарів для потреб безпеки та оборони для перевірки зазначених в ньому відомостей. Відвантаження товару здійснюється виключно після погодження строку відвантаження та місця відвантаження замовником.

Відповідно до п. 3.4 Контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата закінчення приймання-передачі товару, яка зазначається у видатковій накладній. Акт приймання-передачі товарів для потреб безпеки та оборони та видаткова накладна складається виконавцем в 5 примірниках. Виконавець зобов`язаний не пізніше 2 робочих днів з дати підписання між виконавцем та отримувачем передати 4 примірники такого акту та 1 примірник додатків до нього замовнику.

Замовник протягом 2 робочих днів з дня надходження підписаного з боку виконавця та отримувача Акту приймання-передачі товару до замовника, у разі відсутності розбіжностей за результатами їх звірки з видатковою накладною, підписує та протягом 2 робочих днів із дати підписання повертає належні примірники Акту приймання-передачі товару виконавцю 1 примірник та отримувачу 2 примірники.

Згідно з п. 3.5 Контракту право власності, ризик втрат від випадкового знищення та пошкодження, контроль над товаром переходять від виконавця безпосередньо до отримувача в день підписання виконавцем та уповноваженим представником отримувача видаткової накладної (Додаток № 4 до цього Контракту), яка виписується виконавцем безпосередньо на отримувача.

Видаткова накладна, Акт приймання-передачі товарів для потреб безпеки та оборони та/або інший документ, який підтверджує факт передачі товару виконавцем, в обов`язковому порядку має містити код УКТЗЕД для кожного найменування товару.

Виконавець, згідно з п. 4.1 Контракту, зобов`язаний поставити товар згідно з умовам цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації (Додаток № 1).

В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 календарних днів до закінчення строку дії Контракту шляхом внесення змін до цього Контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 10 календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в Специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно до вимог розділу 13 цього Контракту (п. 4.2 Контракту).

У пункті 7.2 Контракту узгоджено, що у разі порушення строку поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Контракт набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі гарантійних (п. 11.1 Контракту).

У пункті 12.1 Контракту визначено, що умовами припинення (розірвання) Контракту є, зокрема випадки, передбачені пунктом 12.2 цього Контракту (в односторонньому порядку замовником).

Відповідно до п. 12.2 Контракту одностороння відмова, припинення зобов`язань та розірвання цього Контракту з боку замовника вчиняється з повідомленням про це виконавця у разі, зокрема порушення виконавцем умов розділів 4-7 цього Контракту та/або істотне порушення виконавцем своїх зобов`язань за цим Контрактом.

Цей Контракт вважається розірваним в односторонньому порядку з наступного календарного дня після направлення замовником повідомлення виконавцю про розірвання Контракту, а сума попередньої оплати за недопоставлений товар, перерахована замовником виконавцю, підлягає поверненню на рахунок замовника протягом 3 календарних днів від дати направлення замовником повідомлення виконавцю про розірвання Контракту.

У Додатку № 1 до Контракту - Специфікації товарів, сторони визначили строки поставки товару, а саме: 100 одиниць Товару «Безпілотний авіаційний комплекс Autel EVO MAX 4Т» до 30.09.2025 та 105 одиниці Товару «Безпілотний авіаційний комплекс Autel EVO MAX 4Т» до 20.10.2025.

З огляду на те, що поставка товару відповідачем не була здійснена, позивач звернувся до виконавця з претензією від 07.10.2025 вих. №11/2-17913 про сплату суми коштів нарахованих за неналежне виконання зобов`язань за контрактом. Вказана претензія залишена відповідачем без виконання.

27.11.2025 року позивач надіслав відповідачу повідомлення вих. № 24-21231 від 20.11.2025 про розірвання контракту на підставі п. 12.1 та 12.2 контракту, у зв`язку з його істотним порушенням виконавцем.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що виконавцем не була здійснена фактична поставка товару за державним контрактом № 24-899-VDK-25, у зв`язку з чим позивачем на підставі п. 7.2 контракту нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 591 244,19 грн грн та штраф у розмірі 2 382 300,90 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина 1, 2 стаття 202 Цивільного кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 стаття 509 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Виконавець, згідно з п. 4.1 контракту, зобов`язаний поставити товар згідно з умовам цього Контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації (додаток № 1).

Судом встановлено, що у Додатку № 1 до Контракту - Специфікації товарів, сторони визначили строки поставки товару, а саме: 100 одиниць Товару «Безпілотний авіаційний комплекс Autel EVO MAX 4Т» до 30.09.2025 та 105 одиниці Товару «Безпілотний авіаційний комплекс Autel EVO MAX 4Т» до 20.10.2025.

Однак, доказів поставки товару за Контрактом на суму 34 032 870,00 грн матеріали справи не містять. Доказів зворотного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Суд відхиляє заперечення Відповідача, обґрунтовані посиланням на Висновок ТПП України № 27/1.2 від 12.01.2026 та факт вилучення товару митними органами, з огляду на наступне.

Наданий Відповідачем Висновок про істотну зміну обставин підтверджує можливість для застосування норм ст. 652 ЦК України, що надає стороні право ініціювати розірвання або зміну умов договору. Проте, вказана норма не є тотожною положенням ст. 617 ЦК України щодо звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили. Оскільки умови Контракту в частині строків поставки у встановленому законом порядку змінені не були, а належний доказ наявності форс-мажорних обставин (Сертифікат ТПП) у матеріалах справи відсутній, факт істотної зміни обставин не звільняє боржника від обов`язку сплати неустойки за допущене прострочення.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, затримання товару митними органами відбулося 25.08.2025, тобто до моменту укладення спірного Державного контракту № 24-899-VDK-25 від 04.09.2025.

Таким чином, підписуючи Контракт та погоджуючись на визначені у Специфікації строки поставки, Відповідач був обізнаний про наявність адміністративних перешкод у митному оформленні, а відтак свідомо взяв на себе відповідні комерційні ризики.

Суд відхиляє посилання Відповідача на постанову Солом`янського районного суду міста Києва від 17.10.2025 у справі № 760/27221/25. Вказана постанова ухвалена відносно ОСОБА_1 як фізичної особи, а тому встановлена ним відсутність складу адміністративного правопорушення не є доказом відсутності вини самої юридичної особи за порушення умов Контракту. Затримка товару під час митного оформлення не звільняє Відповідача від обов`язку поставити товар у визначені Специфікацією строки.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.Згідно з приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пені, штрафу)

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.2 державного контракту узгоджено, що у разі порушення строку поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Отже, відповідно до поданих доказів, судом встановлено, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами державного контракту, належним чином не виконано зобов`язання щодо поставки товару, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.2 договору.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та штрафу суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Перевіривши нарахування позивачем заявленої до стягнення суми пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 591 244,19 грн пені за порушення строків постачання товару та 2 382 300,90 грн штрафу визнаються судом обґрунтованими.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоуфіт" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 57, оф. 12; ідентифікаційний код: 40084992) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, ідентифікаційний код: 44725823) пеню у розмірі 1 591 244,19 (один мільйон п`ятсот дев`яносто одна тисяча двісті сорок чотири) гривні 19 копійок, штраф у розмірі 2 382 300,90 (два мільйони триста вісімдесят дві тисячі триста) гривень 90 копійок та витрати по сплаті судового збору в розмірі 47 682,55 (сорок сім тисяч шістсот вісімдесят дві) гривні 55 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна