Постанова № 13726847, 03.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2011 № 17/375

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Отрюха Б.В.

суддів: Михальська Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі:

За участю представників:

від позивача -від позивача: Поліщук Т.А. юрист;

від відповідача- 1: Федющенко Є.Й. юрист;

від відповідача- 2: представник не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Сталкер Трейд"

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2010

у справі № 17/375 (Удалова О.Г. .....)

за позовом ТОВ "Сталкер Трейд"

до ТОВ "ФК Факторинг"

ЗАТ "Торговий Дім "Керамін-Україна"

третя особа позивача

третя особа відповідача

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталкер Трейд» звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Факторінг», Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Керамін Україна» про визнання недійсним генерального договору факторингу № 17-07ф від 10.05.2007р. укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.11.2010 року у справі № 17/375 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне зясування місцевим судом всіх обставин справи та порушення судом норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що Генеральний договір факторингу, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, був підписаний Генеральним директором «Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Керамін - Україна» Абаджяном Айказом Мкртичовичем. Розмір відступлення права грошової вимоги відповідача- 2 на користь відповідача -1 по даному спору складає 1 580 777,05 грн. Укладання Генерального договору факторингу суперечить положенням п. «ї» ст. 9.2.5. Статуту ЗАТ «Торговий Дім «Керамін - Україна», оскільки він укладений без затвердження загальними зборами акціонерів Товариства, а тому є таким, що укладений з порушенням вимог дійсності правочинів, які передбачені цивільним законодавством, а саме ст. 203 ЦК України.

Крім того, апелянт звертає увагу суду, на те, що відповідно до пункту «к» ст. 9.2.5. Статуту ЗАТ «Торговий Дім «Керамін Україна» відчуження майна Товариства на суму, що перевищує 10 і більше відсотків майна Товариства здійснюється виключно за Рішенням загальних зборів акціонерів Товариства. За Генеральним Договором факторингу відбулася передача майнових прав, тобто відступлення права вимоги від відповідача- 2 до відповідача -1 відносно позивача на суму 1580 777,05 грн., за Договорами 1, 2 та Додатковими угодами 1,2, 3, 4, 5, 6, 7, однак жодного рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ «Торговий Дім «Керамін - Україна» про відчуження майна Товариства на суму, яка перевищує 10 і більше відсотків майна Товариства відносно передачі майнових прав відповідачу-1 не приймалось. Таким чином, апелянт зазначає, що укладання Генерального договору факторингу, передача майнових прав відповідачем- 2 - відступлення права грошової вимоги відповідачу -1, суперечить положенням Статуту відповідача- 2, а саме п. «к» ст. 9.2.5., є такими, які здійснені незаконно, оскільки вони не затвердженні відповідними Рішеннями загальних зборів акціонерів Товариства. Саме тому є такими, що укладені з порушенням вимог дійсності правочинів, які передбачені цивільним законодавством України та Статутом Товариства і є незаконними і підлягають скасуванню.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що Генеральний договір факторингу є таким, що не відповідає договірній конструкції факторингу, містить лише загальні умови з посиланням на те, що умови про фінансування та уступку прав вимоги до боржника регулюються додатковими угодами до Генерального договору факторингу.

Апелянт вважає, що на підставі Генерального договору факторингу фактично відбулась заміна первісного кредитора новим кредитором, тобто сторони у зобов'язанні. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Саме у договорі відступлення права грошової вимоги відбувається процедура передачі прав та обов'язків кредитора, проте не передбачено фінансування конкретної вимоги. Цесія -це сам факт заміни особи в зобов'язанні. В силу ж вимог ст. 1077 Цивільного кодексу України для договору факторингу в імперативному порядку встановлено фінансування під відступлення грошової вимоги. Апелянт вважає, що оспорюваний договір є не договором факторингу, а у повній мірі відповідає договірній конструкції договору цесії.

На думку апелянта відповідач-1 і відповідач -2 підписуючи Генеральний договір факторингу мали на меті приховати договір цесії (договір відступлення грошової вимоги), на дотримання процедури укладення якого згідно п.п. 11.2. Договору поставки № 02/07 від 01 березня 2007 року (додається) необхідна письмова згода Апелянта). Відповідачем 1 жодних доказів здійснення фінансування надано не було. Апелянт зазначає, що Генеральний договір факторингу та Додаткові угоди 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 відносно Апелянта є незаконним, його положення суперечать чинному законодавству України, укладені некомпетентною особою без відповідного на те Рішення загальних зборів акціонерів, а також прямо порушують права апелянта, а тому підлягає визнанню недійсним.

В судове засідання представник відповідача-2 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Вислухавши думку представника позивача, відповідача-1, дослідивши матеріали справи, враховуючи строки розгляду справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-2.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, колегія встановила наступне.

10.05.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг”(відповідачем-1) та Закритим акціонерним товариством “Торговий Дім “Керамін-Україна” (відповідачем-2) було укладено Генеральний договір факторингу № 17-07Ф.

Відповідно до п. 2.1 укладеного договору відповідач-1 (фактор за умовами договору) зобовязався передати грошові кошти в розпорядження відповідача-2 ( клієнт за умовами договору) за плату, а відповідач-2 зобовязався відступити відповідачеві-1 своє право грошових вимог до позивача (боржник за договором), найменування та реквізити яких вказуються у додаткових угодах до Генерального договору факторингу, та здійснювати відповідачеві-1 плату за користування фінансуванням.

Згідно умов укладеного Генерального договору факторингу відповідачем-2 були відступлені відповідачеві-1 права грошової вимоги за зобовязаннями позивача перед відповідачем-2 згідно з дистрибюторським договором № 7/01-08 від 01.01.2008 р. та договором поставки № 8/04 від 08.04.2009 р., укладеним між позивачем та відповідачем-2.

Загальна сума дистрибюторського договору № 7/01-08 від 01.01.2008 р., укладеного між позивачем та відповідачем-2, становить 455467,01 грн.

Загальна сума договору поставки № 8/04 від 08.04.2009 р., укладеного між позивачем та відповідачем-2, становить 1125310,04 грн.

Відступлення права грошової вимоги відповідач-1 та відповідач-2 оформили додатковими угодами до Генерального договору факторингу (оспорюваного договору), а саме: додатковою угодою № 314 від 17.04.2009 р., додатковою угодою № 336 від 14.05.2009 р., додатковою угодою № 337 від 14.05.2009 р., додатковою угодою № 336/01 від 08.10.2009 р., додатковою угодою № 336/02 від 08.10.2009 р., додатковою угодою № 336/03 від 08.10.2009 р., додатковою угодою № 336/04 від 08.10.2009 р.

Суд першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення прийшов до висновку, що позивачем не було доведено порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів внаслідок укладання між відповідачами оспорюваного Генерального договору факторингу, а тому, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія не погоджується з вищезазначеним висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобовязується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу являє собою зобов'язальне правовідношення, яке виникає між фактором та продавцем (постачальником) товарів або послугонадавачем (клієнтом), за яким фактор купує у клієнта право вимоги останнього по відношенню до його контрагентів (боржників) за договорами по сплаті заборгованості за поставлені (передані) товари або надані послуги, тим самим фінансуючи діяльність клієнта. При цьому саме грошова вимога, передана Клієнтом Фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу.

Сферою застосування договору факторингу є, зазвичай, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість на усунення недостатності оборотних коштів, розрізняються дві правові конструкції договору факторингу: договір купівлі грошової вимоги; договір із метою забезпечення виконання зобов'язання.

Для того, щоб віднести оспорюваний Договір факторингу до вказаної договірної конструкції необхідна одночасна наявність таких складових (істотних умов) :

- суб'єктний склад: Фактор, яким може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції та Клієнт, яким може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності;

- наявність зобов'язального правовідношення, за яким Фактор купує у Клієнта право грошової вимоги останнього по відношенню до його контрагентів (Боржників) за договорами по сплаті заборгованості за поставлені (передані) товари або надані послуги (основними договорами), тим самим фінансуючи діяльність Клієнта. При цьому, мова йде не про будь-яке окреме відплатне відступлення конкретного права вимоги, а про конкретну дебіторську заборгованість.

- відносини між Фактором та Клієнтом носять оплатний характер, тобто Фактору має бути забезпечена можливість одержання винагороди за послуги по фінансуванню діяльності Клієнта.

Однак, з положень Генерального договору факторингу № 17-07ф від 10.05.2007 року та Додаткових угод до нього № 314 від 17.04.2009 року, № 366 від 14.05.2009 року, № 337 від 14.05.2009 року, їх конструкція не містить одночасно перерахованих елементів.

Зокрема, відповідно до п. 3.4. Генерального договору факторингу та п. 1.3. Додаткових угод до нього відступлення права грошової вимоги у зобов'язанні за Основним договором від Клієнта до Фактора відбувається у момент передачі документів, які засвідчують право Клієнта відступити право грошової вимоги за Основним договором, дійсність цієї грошової вимоги та інформацію, яка є важливою для здійснення даного права. При цьому, момент укладення додаткової угоди про відступлення права грошової вимоги до Боржника збігається з моментом передання Клієнтом Фактору документів, які засвідчують право Клієнта відступити право грошової вимоги за Основним договором, дійсність цієї вимоги.

Таким чином, відповідно до положень оскаржуваного Договору факторингу безпосереднє відступлення права грошової вимоги відбувається на підставі Додаткових угод до Генерального договору факторингу.

Однак, відповідно до положень ст. 1084 ЦК України право грошової вимоги до Боржника у Фактора виникає з моменту здійснення фінансування останнім Клієнта за відступлену йому грошову вимогу.

Відповідно до п. 1.1. Додаткових угод № 314 від 17.04.2009 року, № 366 від 14.05.2009 року, № 337 від 14.05.2009 року до Генерального договору факторингу № 17-07ф від 10.05.2007 року Клієнт відступає Факторові майбутню грошову вимогу до Боржника - ТОВ «Сталкер Трейд» за грошовими зобов'язаннями, які виникли відповідно до Договору поставки № 8/04 від 08.04.2009 року за вказаними видатковими накладними.

Під відступлення права грошової вимоги, що виникло згідно вказаних накладних, Фактор протягом трьох банківських днів, після підписання Додаткової угоди надає Клієнтові фінансування, здійснюючи переказ останньому грошових коштів на його поточний рахунок (п. 1.4. вказаних Додаткових Угод).

Однак п. 1.5. Додаткових угод встановлений строк, на який Клієнт отримує згадане фінансування. Так, Фактор надає Клієнтові фінансування на строк з моменту надання фінансування за Додатковою угодою до Генерального договору факторингу до моменту сплати Факторові Договірної суми Боржником, відповідно до умов Основного договору, але не пізніше строку платежу за накладними, який визначений в Таблиці п 1.1.

Таким чином в договірній конструкції оскаржуваного правочину відсутня купівля права грошової вимоги до Боржника, а лише вбачається тимчасове користування Клієнтом грошовими коштами Фактора. За конструкцією оскаржуваного договору сторони договору затвердили порядок повернення фінансування, наданого Фактором Клієнту, натомість умисно залишили порядок припинення (повернення) відступлення права грошової вимоги до Боржника без врегулювання.

Крім того, предметом оскаржуваного договору факторингу та додаткових угод до нього в розрізі конструкції «фінансування під відступлення права грошової вимоги» є майбутня грошова вимога до Боржника, яка в силу приписів ст. 1078 ЦК України вважається переданою Фактору лише з дня виникнення права такої вимоги до Боржника.

Окільки, за умовами оскаржуваного Договору факторингу день виникнення права вимоги до позивача (строк платежу за накладними) збігся з днем повернення фінансування, отриманого Клієнтом під відступлення його права грошової вимоги, то таким чином підтверджується відсутність одночасної дії двох обов'язкових умов, характерних вказаній конструкції договору: виникнення права вимоги до Боржника та фінансування під відступлення права грошової вимоги до Боржника.

Саме значення фінансування під відступлення права грошової вимоги полягає в тому, що Клієнт (відповідач- 2) не чекаючи настання строку платежу свого Боржника (позивача), отримує ці кошти від - Фактора (відповідача- 1). Тим самим Клієнту надається можливість використати отримані кошти на свої потреби, виграючи у часі. Зацікавленість Фактора в даному договорі проявляється в тому, що він фінансує Клієнта, отримуючи за це винагороду. Передача права вимоги в рамках договору факторингу носить допоміжний характер, тоді як передача відповідної грошової суми (фінансування) Клієнту - основний.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги також в практиці ділового обороту називається "договором цесії", а його суб'єкти відповідно "цедентом" (первісний кредитор) та "цесіонарієм" (новий кредитор). Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги.

Саме у договорі відступлення права грошової вимоги відбувається процедура передачі прав та обов'язків кредитора, проте не передбачено фінансування конкретної вимоги. Цесія - це сам факт заміни особи в зобов'язанні. В силу ж вимог ст. 1077 Цивільного кодексу України для договору факторингу в імперативному порядку встановлено фінансування під відступлення грошової вимоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що оскаржуваний договір факторингу не відповідає договірній конструкції договору факторингу в розумінні фінансування під відступлення права грошової вимоги, а натомість містить всі притаманні ознаки договору уступки права вимоги (цесії).

Як вбачається з умов Генерального договору факторингу № 17-07ф від 10.05.2007 року та Додаткових угод № 366/01 від 08.10.2009 року, № 366/02 від 08.10.2009 року, № 366/031 від 08.10.2009 року та № 366/04 від 08.10.2009 року до нього, відступлення права грошових вимог визначених вказаними Додатковими угодами відбулося з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором. Згідно п. 1.4. вказаних Додаткових угод: «Клієнт відступає Факторові грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором».

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачена можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором. При цьому якщо відступлення права грошової вимоги Факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором, Фактор зобов'язаний надати Клієнту звіт і передати суму, що перевищує суму боргу Клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги. Якщо сума, одержана Фактором від Боржника, виявилася меншою від суми боргу Клієнта перед Фактором, яка забезпечена відступленням права вимоги, Клієнт зобов'язаний сплатити Факторові залишок боргу.

Таким чином, істотною умовою договору факторингу, правова конструкція якого передбачає можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором є розмір боргу Клієнта перед Фактором за зобов'язанням, по відношенню до якого відступлення вимоги мало забезпечувальний характер.

Іншою істотною умовою договору факторингу, правова конструкція якого передбачає можливість Клієнта відступити Факторові свою грошову вимогу до Боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання Клієнта перед Фактором є граничний строк виконання Клієнтом зобов'язання перед Фактором, що забезпечено відступленням права вимоги. Істотність зазначеної умови пов'язана з тим, що грошова вимога переходить до Фактора лише тоді, коли не буде виконано зобов'язання, по відношенню до якого відступлення вимоги мало забезпечувальний характер.

Однак, як вбачається із змісту Додаткових угод № 366/01 від 08.10.2009 року, № 366/02 від 08.10.2009 року, № 366/031 від 08.10.2009 року та № 366/04 від 08.10.2009 року до Генерального договору факторингу № 17-07ф від 10.05.2007 року, вони не містять будь-якої характеристики зобов'язання, по відношенню до якого відступлення вимоги мало забезпечувальний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України забезпеченню підлягають лише дійсні вимоги, тобто забезпечення не може існувати, при відсутності предмету забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що Генеральний договір факторингу № 17-07ф від 10.05.2007 року є удаваним правочином, тобто таким, що вчинений Відповідачем 1 та Відповідачем 2 з метою приховати інший правочин, а саме уступку права грошової вимоги (цесію).

Як вбачається із змісту п. 11.2 Договору поставки № 7/05 від 23.05.2006 року, п. 13.2 Дистриб'юторського договору № 7/01-08 від 01.01.2008 року та п. 9.5. Договору поставки № 8/04 від 08.04.2009 року передача права вимоги іншим особам без письмової згоди Позивача заборонена.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тому при укладанні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Воля сторін в удаваному правочині спрямована встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті які передбачені правочином.

Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що відповідач-1 і відповідач-2 підписуючи Генеральний договір факторингу мали на меті приховати договір цесії (договір відступлення грошової вимоги) на дотримання процедури укладення якого згідно п.п. 11.2. Договору поставки № 02/07 від 01 березня 2007 року необхідна письмова згода Апелянта.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Генеральний договір факторингу, укладений між відповідачем-1 та відповідачем -2 укладений та підписаний Генеральним директором «Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Керамін - Україна» Абаджяном Айказом Мкртичовичем. Розмір відступлення права грошової вимоги відповідача- 2 на користь відповідача- 1 за даним договором складає 1 580 777,05 грн.

Відповідно до ст. 9.2.1. Статуту Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Керамін - Україна» вищим органом Товариства відповідача-2 є загальні збори акціонерів Товариства.

Згідно п «ї» ст. 9.2.5. Статуту Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Керамін - Україна» затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує еквівалент 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень) здійснюється виключно за Рішенням загальних зборів акціонерів Товариства.

З матеріалів справи вбачається, що загальними зборами акціонерів Закритого акціонерного товариства «Торговий Дім «Керамін - Україна» рішення про затвердження та підписання Генерального договору факторингу та Додаткових угод 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, укладених між відповідачем-1 та відповідачем -2 не приймалось.

Таким чином, договір факторингу був підписаний неправомочною особою, а саме Генеральним директором, за відсутністю відповідного рішення загальних зборів акціонерів відповідача-2, а тому є таким, що укладений з порушенням вимог дійсності правочинів, які передбачені цивільним законодавством, а саме ст. 203 ЦК України.

Згідно ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( ч.1 ст.203 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України будь-яка особа, яка заперечує дійсність правочину на підставах встановлених законом може звернутись до суду про визнання його недійсним.

Виходячи з вищенаведеного, колегія приходить до висновку, що Генеральний договір факторингу та Додаткові угоди до нього суперечать чинному законодавству України, укладені некомпетентною особою без відповідного на те Рішення загальних зборів акціонерів, місцевим судом не було повністю досліджено матеріали справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доводи відповідачів спростовуються вищенаведеним.

Оцінюючи вищевикладені обставини колегія приходить до висновку, що рішення місцевого суду не відповідає фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягають задоволенню у звязку з чим на підставі ст.49 ГПК України слід здійснити перерозподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталкер Трейд» задовольнити.

Рішення Господарського суду м.Києва від 17.11.2010 у справі № 17/375 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним Генеральний договір факторингу № 17-07ф від 10.05.2007р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ФК Факторинг” та Закритим акціонерним товариством “Торговий Дім “Керамін-Україна”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Факторинг» ( 01032,м.Київ, вул..Саксаганського, 120,оф.17, код ЄДРПОУ 34532977, р/р 26506003067301 в Банку «Фінанси та Кредит», МФО 300131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталкер Трейд» (04213,м.Київ, пр. Героїв Сталінграду,46-А,кв.37, код ЄДРПОУ 30045192, п/р 26008026573661, КМФ АКБ «Укрсоцбанк» в м.Києві, МФО 322012,ІПН 300451926541, свідоцтво платника ПДВ 36749242) 42, 50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову, 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Видати наказ.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Торговий дім «Керамін Україна» ( 49021, Дніпропетровська обл.., Дніпропетровський район, смт Ювілейне, вул..Магістральна, 34, код ЄДРПОУ 34273080, п/р 260050405801 в Банку «Фінанси та Кредит», МФО 307231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталкер Трейд» (04213,м.Київ, пр.Героїв Сталінграду,46-А,кв.37, код ЄДРПОУ 30045192, п/р 26008026573661, КМФ АКБ «Укрсоцбанк» в м.Києві, МФО 322012,ІПН 300451926541, свідоцтво платника ПДВ 36749242) 42, 50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову, 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги

Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 17/375 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддяОтрюх Б.В.

СуддіМихальська Ю.Б.

Тищенко А.І.

08.02.11 (відправлено)