Постанова № 13726762, 02.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2011                                                                                           № 34/42-47/520

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           Мартюк А.І.

          Дзюбко П.О.

при секретарі:           Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -Василишин С.А. – дов. б/н від 30.08.2010р.;

від відповідача: Шумлянський В.І. – дов. б/н від 04.01.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Автоводсервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2010

у справі № 34/42-47/520 (Станік С.Р. .....)

за позовом                               АБ "Діамант"

до                                                   ВАТ "Автоводсервіс"

про                                                   стягнення 474904,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний банк „Діамант” (далі – позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства „Автоводсервіс” (далі – відповідач) 474 904,48 грн. (з них: 286 000,00 грн. - основний борг по сплаті кредиту, 183 317,69 грн. - заборгованість по сплаті пені та штрафу, 3604,40 грн. – заборгованість по сплаті прострочених відсотків) за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2010р. по справі №34/264, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання у строк, передбачений в мировій угоді.

В процесі судового розгляду позивач коригував розмір своїх вимог і згідно із заявою б/н від 18.11.2010р. (том справи – 2, аркуш справи – 20) просив суд стягнути з відповідача 469317,69 грн., з яких 286000,00 грн. - основний борг, 183 317,69 грн. - заборгованість по сплаті пені та штрафу.

Відповідач заперечував проти стягнення на користь позивача 183 317,69 грн. пені і штрафу, зазначаючи про те, що умовами затвердженої судом мирової угоди від 30.04.2009р., зокрема, пунктом 4 цієї угоди, не встановлено жодного обов’язку відповідача щодо сплати нарахованих штрафних санкцій позивачу. До того ж, пункт 4 мирової угоди від 30.04.2009р. втратив чинність відповідно до пункту 5 цієї угоди, а листом вих.№3611/50.1/2-06 від 20.07.2009р. позивач відмовився від застосування штрафних санкцій за весь період дії договору кредитної лінії №544 від 30.12.2008р.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 286 000,00 грн. основного боргу, 2 915,87 грн. державного мита, 144,90 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно того, що пункт 4 мирової угоди відповідно до ч.2 ст. 212 Цивільного кодексу України обумовлював припинення обов’язку відповідача зі сплати неустойки обставиною, про яку невідомо настане вона чи ні. Посилання суду на те, що позивач повинен був направити відповідачу вимогу про сплату неустойки суперечить загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність, розумність.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2011р.

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. та прийняти нове рішення, яким провадження по справі припинити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача обґрунтовані тим, що заявлена позивачем вимога не може бути самостійним предметом позову та розглядатись в господарських судах в порядку окремого позовного провадження, у зв’язку з чим провадження у справі має бути припинено, а позов не підлягає задоволенню у відповідності до ст. ст. 509, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України. якими встановлено обов’язковість виконання зобов’язання, що виникає саме з цивільного чи господарського права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2010р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2011р.

Представник позивача в судовому засіданні 02.02.2011р. підтримав апеляційну скаргу Акціонерного банку „Діамант” з викладених в ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати Рішення Господарського суду міста Києва у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. В задоволенні апеляційної скарги відповідача просив суд відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні 02.02.2011р. підтримав апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Автоводсервіс” з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2008р. у справі №48/281, прийнявши нове про відмову в позові. В задоволенні апеляційної скарги позивача просив суд відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2009р. у справі №34/264 було затверджено мирову угоду від 30.04.2009р., укладену між Акціонерним банком “Діамант” та Відкритим акціонерним товариством “Автоводсервіс” (далі – мирова угода) (том справи – 1, аркуші справи – 9-10).

Укладаючи мирову угоду сторони передбачили наступне (том справи – 1, аркуш справи – 10):

- відповідач до 20.06.2009р. погашає суму основної заборгованості по сплаті кредиту за Договором кредитної лінії №544 від 30.12.2008р. (далі - Кредитний договір) у розмірі 400 000,00 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок №20627304609.544 в АБ “Діамантбанк” (м. Київ, МФО 320854) (пункт 1 мирової угоди);

- на суму основної заборгованості за кредитом у розмірі 400 000,00 грн. нараховуються проценти з розрахунку 23% річних до моменту її фактичного повернення відповідачем, які підлягають сплаті відповідачем одночасно з поверненням суми основної заборгованості (пункт 2 мирової угоди);

- відповідач протягом 10 банківських днів після затвердження мирової угоди ухвалою Господарського суду міста Києва сплачує на користь позивача витрати зі сплати державного мита у розмірі 5 833,18 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок №20627304609.544 в АБ “Діамантбанк” (м. Київ, МФО 320854) (пункт 3 мирової угоди);

- позивач звільняє відповідача від обов'язку зі сплати пені в сумі 14 458,88 грн. та штрафу в сумі 168 858,81 грн., передбачених Кредитним договором, що разом складає 183 317,69 грн., нарахування яких передбачено Кредитним договором, цивільним та господарським законодавством, за умови виконання відповідачем пункту 1, 2 умов мирової угоди (пункт 4 мирової угоди);

- у випадку невиконання відповідачем пункту 1, 2 умов мирової угоди, пункт 4 умов мирової угоди за згодою позивача та відповідача втрачає чинність (пункт 5 мирової угоди).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач не виконав свої зобов’язання за мировою угодою у зв’язку чим, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені) відповідно до п.5 мирової угоди.

Місцевий господарський суд позов задовольнив лише в частині стягнення з відповідача суми основного боргу, визнавши їх обґрунтованими та підтвердженими належними доказами. В частині вимог про стягнення штрафних санкцій суд відмовив, посилаючись на те, що п.4 мирової угоди не містить будь-якого обов’язку відповідача по сплаті на користь позивача 183 317,69 грн. штрафу і пені або строку виконання даного зобов’язання, натомість вказаний пункт містить лише посилання на дії, які повинен вчинити позивач у випадку невиконання відповідачем умов п.п.1, 2 мирової угоди сторін.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, з наступних підстав.

Мирова угода являє собою договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Можна виділити наступні відмінності мирової угоди, яка укладається в господарському процесі, від звичайної угоди:

- мирова угода укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством;

- мирова угода підлягає затвердженню господарським судом;

- мирова угода не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України „Про виконавче провадження” (із змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст. 2 Закону України „Про виконавче провадження”).

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про виконавче провадження” примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою, зокрема, підлягають виконанню такі виконавчі документи, як виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, а також ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.

В процесі судового розгляду було встановлено, що затверджена судом мирова угода не містить усіх даних, зазначених в ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження”, тобто ухвала місцевого господарського суду, якою було затверджено мирову угоду, не має статусу виконавчого документа і позивач, як сторона цієї угоди, не позбавлений права на судовий захист шляхом подання відповідного позову про спонукання відповідача до виконання мирової угоди (аналогічна позиція викладена в Роз’ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням вищенаведеної правової норми. суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладена між сторонами у справі №34/264 мирова угода є новацією по відношенню до попереднього зобов’язання, за яким відповідач не виконує свої обов’язки.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами мирової угоди було встановлено обов'язок відповідача у встановлений строк погасити кредит, проценти по ньому та судові витрати. Окрім того, в мировій угоді встановлено обов'язок позивача по звільненню відповідача від обов'язку останнього сплатити пеню та штраф за умови належного виконання відповідачем умов мирової угоди. Тобто, сторони погодились із тим, що на момент укладання мирової угоди у відповідача існували зобов'язання з погашення пені та штрафу, які були нараховані за Кредитним договором. Умови п.4 мирової угоди свідчать про згоду відповідача з розміром штрафних санкцій (пені та штрафу) у випадку неналежного виконання та згоду виконувати (дотримуватись) мирову угоду за умови звільнення позивачем відповідача від обов'язку погашення пені та штрафу виключно у випадку належного виконання обов'язку з погашення основної суми заборгованості та нарахованих процентів.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

В процесі судового розгляду було встановлено, що умови мирової угоди належним чином відповідачем виконані не були, тому у позивача виникло право вимоги щодо виконання зобов'язань відповідача, які залишились ним невиконаними за мировою угодою.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, невиконання відповідачем умов мирової угоди в порядку та строки, передбачених цією мировою угодою свідчить про наявність в його діях складу цивільної відповідальності у зв’язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості за мировою угодою, яка в силу ст. 604 Цивільного кодексу України є новацією відносно попереднього зобов’язання, за яким відповідачем не виконуються свої обов’язки, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача несплаченої суми основної заборгованості у розмірі 286 000,00 грн., строк виплати якої настав 20.06.2009р.

Однак, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме пені в сумі 14 458,88 грн. та штрафу в сумі 168858,81 грн.

Згідно зі ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).

Як вбачається з матеріалів справи, пункт 4 мирової угоди обумовлював припинення обов’язку відповідача по сплаті неустойки скасувальною обставиною, якою є сплата відповідачем коштів згідно з пунктами 1, 2 мирової угоди.

Зважаючи на те, що відповідач не сплатив кошти в порядку та строки, погоджені сторонами в мировій угоді, скасувальна обставина не настала, а отже відповідач не звільнений від сплати неустойки.

Посилання місцевого господарського суду на те, що позивач повинен був направити відповідачу вимогу про сплату неустойки (штрафу і пені) є необґрунтованим, оскільки обов’язок по сплаті неустойки на момент невиконання відповідачем мирової угоди в частині погашення заборгованості в строки, погоджені сторонами під час укладання цієї угоди, вже настав, у зв’язку з чим направлення окремої вимоги з цього приводу не потребується.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання.

Оскільки відповідачем порушено взяті на себе зобов’язання, передбачені пунктами 1, 2 мирової угоди, то згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України та пункту 4 мирової угоди пункт 3 останньої, яким передбачалось звільнення відповідача від обов'язку по сплати пені та штрафу, нарахування яких передбачено Кредитним договором, цивільним та господарським законодавством, за умови виконання відповідачем пунктів 1, 2 мирової угоди, втратив чинність.

Відповідачем не було надано доказів на спростування вищевикладеного.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення санкцій у загальній сумі 183317,69 грн. (з них: 14458,88 грн. – пеня, 168858,81 грн. – штраф), визнані відповідачем при підписанні мирової угоди та підтверджені судом при її затвердженні, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються зібраними у справі доказами, натомість доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог має бути скасовано з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду (враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог) покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги позивача витрати по сплаті державного мита за її подання підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

З огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 80, 86, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Автоводсервіс” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного банку „Діамант” задовольнити.

3. Рішення Господарського суду міста Києва у справі №34/42-47/520 від 08.12.2010р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити і викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

„1. Позов задовольнити повністю.

          2. Стягнути з Відкритого акціонерного відповідальністю “Автоводсервіс” (код ЄДРПОУ 16306563, місцезнаходження: 01103, м. Київ, Залізничне шосе, 45) на користь Акціонерного банку “Діамант” (код ЄДРПОУ 23362711, місцезнаходження: 04070, м. Київ, пл. Контрактова, 10-А) 286000,00 грн. (двісті вісімдесят шість тисяч гривень 00 коп.) - основного боргу, 183317,69 грн. (сто вісімдесят три тисячі триста сімнадцять гривень 69 коп.) – пені та штрафу, 4693,18 грн. (чотири тисячі шістсот дев’яносто три гривні 18 коп.) - витрат по сплаті державного мита та 233,22 грн. (двісті тридцять три гривні 22 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного відповідальністю “Автоводсервіс” (код ЄДРПОУ 16306563, місцезнаходження: 01103, м. Київ, Залізничне шосе, 45) на користь Акціонерного банку “Діамант” (код ЄДРПОУ 23362711, місцезнаходження: 04070, м. Київ, пл. Контрактова, 10-А) 916,59 грн. (дев’ятсот шістнадцять гривень 59 коп.) витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №34/42-47/520 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М.

Судді                                                                                          Мартюк А.І.

                                                                                          Дзюбко П.О.

09.02.11 (відправлено)