Рішення № 137261241, 10.06.2026, Ружинський районний суд Житомирської області

Справа № 274/8669/25

Провадження №2/291/279/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Федорчук І.В.,

секретаря судових засідань Герасимчук Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

встановив:

У лютому 2026 до Ружинського районного суду Житомирської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з боржника, якою є ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Сіті колект» заборгованість за Кредитним Договором №3538935 від 18.03.2023 у розмірі 49 600,00 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн, понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається, зокрема, на те, що 18.03.2023 між Товаристовом з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (далі ТОВ "Лінеура Україна") та відповідачем було укладено договір № 3538935. За умовами договору сума кредиту становить 10 000,00 грн. Кредит надається троком на 356 днів, процентна ставка 1,99% на день. ТОВ «Лінеура Україна» належним чином виконало свої зобов`язання за договором, надавши Позичальнику грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 . У подальшому, між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК Профіт» 26.10.2023 було укладено договір факторингу № 26102023, за яким Первісний кредитор відступив товариству «ФК Профіт» право вимоги за Кредитним договором. Надалі ТОВ «ФК Профіт» відступило право вимоги за Кредитним договором ТОВ «ФК «Сіті колект» відповідно до договору факторингу № ДО-20250909/001 від 09.09.2025 року. Станом на дату подання цього позову заборгованість Відповідача за Кредитним договором № 3538935 від 18.03.2023 становить: тіло кредиту 10 000,00 грн; нараховані відсотки 39 600,00 грн; пеня/ штрафні санкції 0,00 грн; усього 49 600,00 грн.

Враховуючи вищенаведене просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості та судові витрати.

Ухвалою суду від 18.02.2026 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідач пророзглядсправиповідомлявся за зареєстрованиммісцемпроживання.

21.02.2026 до Ружинського районного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вказала, що позовні вимоги не визнає повністю з таких підстав: позивачем не було надано жодного доказу отримання нею коштів згідно договору №3538935 від 18.03.2023, а саме первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування коштів; позивач не довів належними та допустимими доказами перехід права вимоги за кредитним договором № 3538935 від 18.03.2023 від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК Профіт»; щодо розміру витрат на правову допомогу відповідач зауважує, що ціна позову ТОВ «ФК «Сіті колект» - 49 600,00 грн, вартість надання правової допомоги 15 000,00 грн, тобто 30% від ціни позову, що саме по собі свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу у цій справі, що включає в себе надання усної консультації без вивчення документації та складання позовної заяви, яка подана до суду через систему «Електроний суд», в сумі 15 000,00 грн є завищеним, враховуюи категорію та складність справи. Тому, з урахуванням вищевикладеного, просить повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ « ФК «Сіті колект».

Станом на дату розглядусправи, на адресу суду клопотання про розглядсправи у загальномупозовномупровадженнічи про розглядсправи за участюсторінучасникамисправи не подавалися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що у позові слід відмовити з таких підстав.

18.03.2023 між Товаристовом з обмеженою відповідальністю "Лінеура Україна" (далі ТОВ "Лінеура Україна") та відповідачем було укладено договір №3538935 (а.с.10-19).

26.10.2023 ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ "ФК Профіт" укладено договір відступлення прав вимоги № 26102023, відповідно до умов якого ТОВ "Лінеура Україна" відступило на користь ТОВ "ФК Профіт" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за догором № 3538935 (а.с. 28 зворот -30).

09.09.2025 ТОВ «ФК Профіт» та ТОВ « ФК «Сіті колект» укладено договір факторингу № ДО-20250909/001, відповідно до умов якого ТОВ «ФК Профіт» відступило на користь ТОВ «ФК «Сіті колект» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3538935 (а.с.30 зворот -32).

Відповідно до Реєстру боржників від 09.09.2025 до Договору факторингу № ДО-20250909/001 ТОВ «ФК «Сіті колект» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 49 600,00 грн, з яких:

- сума заборгованості за основною сумою боргу 10000,00 грн;

- сума заборгованості за процентами 39 600,00 грн (а.с.34 зворот).

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомукаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким,що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В силу ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію`передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 1078 ЦК Українипредметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ч.1 ст. 512ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15)

Таким чином, якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним кредитним договором не виконав, у передбачений у договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 10000,00 грн.

Вимоги позивача в цій частині є доведеними, а тому підлягають задоволенню.

Разом з тим, при вирішенні питання про стягнення заборгованості за відсотками суд зауважує, що вказаний розмір процентів не є співмірним із тілом кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) за користування коштами.

У постанові ВС від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 7.10.2020 у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на зазначене, ураховуючи, що заборгованість за договором про споживчий кредит №3538935 від 18.03.2023 року за процентами у розмірі 39600,00 грн. не є співмірним розмірним з сумі отриманого кредиту в загальному розмірі 10000,00 грн, є непропорційно великою сумою відсотків, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити до 15000 грн.

З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитом в загальному розмірі 25000,00грн.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду з позовною заявою, позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи убачається, що між ТОВ "Сіті коллект" в особі Варшавського К.А укладено договір про надання правової допомоги № 25 від 17.10.2025.

Відповідно до витягу Акту №363 про надання правової допомоги від 11.11.2025 сторони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень укладеного ними договору.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Сіті колект» слід стягнути 4000,00 грн. судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1220,96 грн (2422,40 х 25000,00 /49600,00).

З огляду на наведене, оцінивши зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 19, 81, 141, 247, 274 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 1054 ЦК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Сіті колект" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» заборгованість за кредитним договором №3538935 від 18.03.2023 у розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект» судові витрати з оплати судового збору в сумі 1220,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіті колект», ЄДРПОУ: 43950742, адреса: 02154, м. Київ, проспект Соборності, буд. 30-А, офіс 321;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дата складення повного тексту рішення 10.06.2026.

Суддя І.В. Федорчук