Рішення № 13725835, 07.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/64407.02.11 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мітолс"

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача:1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

2. Закритого акціонерного товариства "Страхове об'єднання "Промтренсінвест"

3.Відкритого акціонерного товариства "Свєтлогорський целюлозно-картонний комбінат"

простягнення 92 795,68 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Міхед С.Г., Загура В.П.

від відповідача:ОСОБА_3

від третьої особи 1: ОСОБА_2

від третьої особи 2:Савицький В.Р.

від третьої особи 3:не з'явилися ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мітолс" (надалі "Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі "Підприємець") про стягнення 116 485,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час здійснення перевезення вантаж було знищено, а тому позивач вказує на обовязок відповідача відшкодувати завдані збитки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2010 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2), призначено розгляд справи на 20.12.2010 р.

В судовому засіданні представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач в задоволенні позову просить відмовити повністю, вказує на відсутність його вини у завданні збитків та необхідність звернення з позовом про відшкодування збитків саме до перевізника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2010 р. у звязку із неявкою представників позивача та третьої особи розгляд справи відкладено до 17.01.2011 р.

В судовому засіданні третьою особою подано відгук на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просить відмовити та вказує на здійснення міжнародного перевезення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2011 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Закрите акціонерне товариство "Страхове об'єднання "Промтренсінвест" та Відкрите акціонерне товариство "Свєтлогорський целюлозно-картонний комбінат", розгляд справи відкладено до 07.02.2011 р.

В судове засідання представник позивача зявився, подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача вартість знищеного товару у розмірі 78 287,86 грн., понесені витрати за митне оформлення вантажу у розмірі 13 665,82 грн., понесені витрати за одержані брокерські послуги у розмірі 842,00 грн., а також неодержаний дохід (втрачено вигоду) у розмірі 23 355,98 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Із поданої позовної заяви вбачається, що предметом позову у справі №48/644 на момент порушення провадження у справі є стягнення з відповідача вартості знищеного товару у розмірі 101 643,84 грн., понесених витрат за митне оформлення вантажу у розмірі 14 000,00 грн. та понесених витрат за одержані брокерські послуги у розмірі 842,00 грн.

Разом із цим, в наведеній заяві позивач додатково просить: стягнути з відповідача неодержаний дохід (втрачено вигоду) у розмірі 23 355,98 грн.

Відповідно до п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Тому, зменшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

З урахуванням викладеного, наведена заява про уточнення позовних вимог в частині предявлення додаткової вимоги (стягнення неодержаного доходу (втраченої вигоди) у розмірі 23 355,98 грн.) не може бути прийнята судом, а тому в її прийнятті необхідно відмовити.

Таким чином, судом розглядаються вимоги згідно позовної заяви з урахуванням зменшення позовних вимог, заявленого в уточненні позовних вимог від 07.02.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання зявився, проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити повністю.

Третя особа 1 в судове засідання з'явилася, подав доповнення до відзиву, в якому вказує, що вартість знищеного вантажу становить 8 080,89 доларів США, а перевезення здійснювалося згідно міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) за маршрутом з пунктом розвантаження в м.Євпаторії.

Представник третьої особи 2 в судове засідання з'явився, подав відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що знищення вантажу мало місце під час здійснення перевізником внутрішнього перевезення вантажу за маршрутом м. Київ м. Євпаторія, а тому не може бути класифіковано як страховий випадок за договором страхування №30-09-CMR/2010 від 24.06.2010 р. Позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Третя особа 3, повідомлена про час та місце судового засідання належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду та повідомленням про вручення рекомендованого міжнародного поштового відправлення №RF010732362 від 19.01.2011 р., свого повноважного представника в судове засідання не направила.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2010 р. між Товариством (замовник) та Підприємцем (експедитор) укладено договір-доручення на надання транспортно-експедиторського обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №02/10-К (надалі "Договір").

Положеннями п.п. 1.1, 1.2, 1.3 Договору встановлено, що на умовах договору експедитор зобовязується за винагороду та за рахунок замовника укласти договори на перевезення вантажів та організувати виконання вказаних в заявці додаткових послуг, повязаних з міжнародним перевезенням. Транспортно-експедиторське обслуговування складається з комплексу послуг, що надаються експедитором замовнику, які погоджуються сторонами на підставі заявки замовника. Заявка на перевезення містить інформацію про характер вантажу, його вартість з вказівкою на особливості вантажу небезпеку, габарити, спеціальні вимоги при завантаженні, час та дату подачі транспорту під завантаження, адреса та контракт вантажовідправника і вантажоодержувача, маршрут, проміжні пункти слідування та вид транспорту.

Із змісту п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Договору вбачається, що міжнародні автомобільні перевезення вантажів виконуються згідно з положеннями діючих конвенцій про міжнародні перевезення, а також діючими на території України законами та нормативними актами. Виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, на підставі даного договору, повинне бути підтверджене додатком до договору або заявкою на конкретне перевезення. Додаток або заявка є невід'ємною частиною договору. Кожне міжнародне автомобільне перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами, підтверджується відповідним товарно-транспортним документом (CMR) та підписаним сторонами актом виконаних робіт.

На підставі Договору 29.07.2010 р. сторонами було складено заявку на транспортний засіб (надалі "Заявка 1"), відповідно до якої позивач зобовязався організувати перевезення вантажу за маршрутом Світлогорськ, Гомельська обл., Республіка Білорусь м. Євпаторія, Україна, орієнтована вартість вантажу становить 9 000,00 доларів США.

На виконання умов Договору та Заявки 1 29.07.2010 р. відповідачем на підставі договору №01/10-П на транспортне обслуговування перевезення вантажів в автомобільному сполученні від 09.06.2010р., укладеного між Підприємцем та ФОП ОСОБА_2, було надано останньому заявку на транспортний засіб (надалі "Заявка 2"), відповідно до якої ФОП ОСОБА_2 зобовязався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Світлогорськ, Гомельська обл., Республіка Білорусь м. Євпаторія, Україна, автомобілем Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, у період з 30.07.2010 р. по 05.08.2010р.

31.07.2010 р. автомобіль ФОП ОСОБА_2 Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, прибув для завантаження в м. Світлогорськ та був завантажений, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №0005225 з урахуванням змін, погоджених печаткою вантажовідправника, місця вивантаження вантажу м. Євпаторія.

Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №0005225 автомобіль ФОП ОСОБА_2 був завантажений папером гофрованим марки Б-0 у кількості 16 рулонів, загальною масою 19 558 кг та вартістю 8 080,89 доларів США.

Під час здійснення перевезення вантажу 03.08.2010 р. сталася пожежа, внаслідок якої автомобіль Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, та вантаж було знищено, що підтверджується актом про пожежу №15 від 04.08.2010 р.

Претензіями №08/11, №08/12 від 20.08.2010 р. та 30.08.2010 р. позивач звертався до відповідача та третьої особи 1 відповідно з вимогами відшкодувати завдані внаслідок знищення вантажу збитки.

Спір у справі виник у звязку із наявністю, на думку позивача, підстав покладення на відповідача відповідальності за завдані збитки у звязку із знищенням під час перевезення вантажу.

Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глав 64, 65 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (надалі "Конвенція") договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильність чи втрата накладної не відображаються ні на існування, ні на дійсність договору перевезення, до якого і даному випадку застосовуються положення даної Конвенції.

З наявних в матеріалах справи копій примірників CMR №0005225 вбачається, що вантажовідправником на підставі листа позивача №07/15 від 31.07.2010 р. було внесено зміни в графі 3 "Місце вивантаження вантажу", а саме: замінено м. Київ на м. Євпаторія.

Отже, матеріалами справи (міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0005225) підтверджується прийняття ФОП ОСОБА_2, на підставі договору №01/10-П від 09.06.2010р., укладеного між відповідачем та третьою особою, та Заявки 2, вантажу для перевезення його саме за маршрутом м. Світлогорськ, Гомельська обл., Республіка Білорусь м.Євпаторія, а відтак таке перевезення є міжнародним і регулюється в т.ч. положеннями Конвенції.

В той же час, подання відповідачем Заявки 2 третій особі зумовлене виконанням Підприємцем своїх зобовязань за Договором та Заявкою 1 позивача.

Тобто, між сторонами виникли правовідносини, повязані з міжнародним перевезення вантажу, в яких позивач є замовником, відповідач експедитором, а третя особа 1 перевізником.

За змістом ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Положеннями ч. 2 ст. 932 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ст. 3 Конвенції при застосуванні даної Конвенції перевізник відповідає, як за свої власні дії та недогляди, так і за дії та недогляди своїх агентів та всіх інших осіб, послугами яких він користується для виконання перевезення, коли ці агенти або особи виконують покладені на них зобовязання.

Згідно із ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Згідно із п. 6.1.1 Договору сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань у відповідності до чинного законодавства України, міжнародних нормативних документів до сфери застосування яких входить даний Договір.

Таким чином, Підприємець (експедитор) несе відповідальність за порушення перевізником своїх зобовязань, якого ним залучено для здійснення перевезення, як і за порушення власних зобов'язань, а Товариство (замовник) має право за своїм вибором, вимагати відшкодування збитків як з перевізника, так із експедитора.

Як вбачається із акту про пожежу №15 від 04.08.2010 р., складеного комісією в складі інспекторів МНС України в АР Крим, ДПС ДАІ Раздольненського району та ОСОБА_2, 03.08.2010 р. в автомобілі Рено, реєстраційний номер НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, сталася пожежа, внаслідок якої було знищено вказаний автомобіль з причепом та вантаж (папір гофрований марки Б-0 у кількості 16 рулонів, загальною масою 19558 кг та вартістю 8 080,89 доларів США).

Відповідно до ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, яке сталося в проміжку часу між прийняттям вантажу та його здачею, а також за прострочку доставки.

Частиною 2 ст. 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ч. 1 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Таким чином, Підприємець зобовязаний відшкодувати позивачу завдані знищенням вантажу збитки.

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до п. 6.2.4 Договору матеріальний збиток, завданий клієнту з вини експедитора або третьої особи, залученої для автомобільного перевезення, відшкодовується з урахуванням інвойсу на вантаж, що перевозиться в автомобілі.

Положеннями ч. 1 ст. 23 Конвенції встановлено, що коли, згідно норм даної Конвенції, перевізник зобовязаний відшкодувати шкоду, завдану повним або частковим знищенням вантажу, розмір підлягаючої відшкодуванню суми встановлюється на підставі вартості вантажу в місці та часі приймання його для перевезення.

З міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №0005225 та інвойсу (рахунку-фактури) №826-61 від 31.07.2010 р. вбачається, що вартість вантажу становить 8 080,89 доларів США.

Крім того, суд відзначає, що визначена сума (8 080,89 доларів США) була фактично сплачена позивачем на користь виробника ВАТ "Свєтлогорський целюлозно-картонний комбінат", в якості оплати вартості вантажу, послуги по організації перевезення якого надавалися відповідачем згідно Договору, що підтверджується листом третьої особи 3 №2/2206 від 03.02.2011 р.

Таким чином, Товариство має право вимагати від відповідача відшкодування реальних збитків, зумовлених знищенням вантажу, саме в межах його вартості 8080,89доларів США, що згідно курсу Національного банку України становить 63 780,04 грн.

Позивачем в мотивувальній частині заяви про уточнення позовних вимог від 07.02.2011 р. визначено, що розмір реальних збитків становить 63 780,04 грн. Однак в прохальній частині вказаної заяви, внаслідок допущеної при обрахунку арифметичної помилки, просить стягнути з відповідача реальні збитки у розмірі 78 287,86 грн., що фактично становить суму: 63 780,04 + 13 665,82 + 842,00. При цьому, окремо просить стягнути з відповідача витрати за митне оформлення вантажу у розмірі 13 655,82 грн. та витрати за брокерські послуги у розмірі 842,00грн. Тобто, позивачем двічі заявлено до стягнення витрати за митне оформлення вантажу та витрати за брокерські послуги.

Таким чином, позивач фактично обґрунтовує суму реальних збитків у розмірі 63780,04грн.

Крім того, згідно із п. 4 ст. 23 Конвенції відшкодуванню підлягають: плата за перевезення, митні збори та мито, а також інші витрати повязані з перевезенням вантажу, повністю у випадку втрати всього вантажу та пропорційно, відповідному розміру збитку при частковій втраті; інші збитки відшкодуванню не підлягають.

Як вбачається із графи 47 "нарахування платежів" митної декларації (форма МД-2) від 02.08.2010 р. позивачем були понесені витрати у вигляді митних зборів, сплачених за митне оформлення вантажу, у розмірі 13 665,82 грн., сплата яких підтверджується платіжним дорученням №202 від 30.07.2010 р. Також, позивачем були понесені витрати повязані з оплатою митних брокерських послуг згідно акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №1-00002040 від 02.08.2010 р. у розмірі 842,00 грн., сплата яких підтверджується платіжним дорученням №223 від 09.08.2010 р.

Отже, враховуючи повне знищення вантажу, витрати позивача понесені на оплату митних зборів у зальному розмірі 14 507,82 грн. (13 665,82 + 842,00) підлягають відшкодуванню у повному обсязі.

Посилання відповідача на відсутність його вини у знищенні вантажу, як на підставу звільнення його від відповідальності судом відхиляється з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Згідно із п. 1.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, (надалі "Правила") ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Із змісту положень п. 2.3 та глави 31 Правил вбачається, що обовязок забезпечення технічно справного стану транспортного засобу покладається на водія/власника.

Частиною 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За таких обставин, з огляду на викладені норми, відшкодування шкоди покладається на відповідача незалежно від наявності його вини, а тому суд відхиляє посилання відповідача на звільнення його від відповідальності за знищення вантажу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставин з якими положення ст.ст. 17, 18 Конвенції пов'язуються можливість звільнення транспортера від відповідальності за втрату (знищення) вантажу відповідачем та третіми особами не наведено, а судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємця на користь Товариства вартості знищеного вантажу у розмірі 63 780,04 грн., витрат за митне оформлення вантажу у розмірі 13 665,82 грн. та витрат за одержані брокерські послуги у розмірі 842,00 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 14 507,82 грн. (13 665,82 + 842,00), які повторно включені позивачем до складу реальних збитків, необхідно відмовити у звязку із неможливістю подвійного стягнення цих сум.

При цьому, суд відзначає, що відповідач, у випадку відшкодування завданих збитків, не позбавлений можливості звернутися з регресним позовом до особи, відповідальної за заподіяння збитку та/або особи, яка застрахувала її цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітолс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітолс" (03191, м. Київ, вул. Василя Касіяна, 10-А, кв. 42; ідентифікаційний код 35839303) вартість знищеного вантажу у розмірі 63 780,04 грн., витрати за митне оформлення вантажу у розмірі 13 665,82 грн., витрати за одержані брокерські послуги у розмірі 842,00 грн., державне мито у розмірі 782,88 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 199,10 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення 09.02.2011 р.