Ухвала суду № 137257481, 10.06.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/9629/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді - Мруць І.С.,

за участю секретаря Мороза В.В.

справа №462/9629/23

розглянувши у судовому засіданні заяву представника Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області ОСОБА_1 про зміну способу виконання ухвали суду,-

встановив:

через систему «Електронний суд» надійшла заява представника Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області Гук Юлії Володимирівни про зміну способу виконання ухвали суду від 11.02.2026 року у справі 462/9629/23. У поданій заяві просить:

-змінити спосіб виконання ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 11.02.2026 у справі №462/9629/23 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 5000, 00 грн понесених витрат на правову допомогу.

В обґрунтування вказаних вимог посилається на те, що на виконанні в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Львівській області (далі Головне управління Казначейства), перебуває виконавчий лист Залізничного районного суду м. Львова від 14.04.2026 у справі №462/9629/23 (за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства Барилко Людмили Володимирівни на дії/бездіяльність органу примусового виконання) про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 5000,00 грн понесених витрат на правову допомогу.Зазначає, що проаналізувавши зміст ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 11.02.2026 року, наявні обставини, що унеможливлюють його виконання в обраний судом спосіб.

Окрім цього, зазначає, що шкода, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень відшкодовується відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України. Казначейство, відповідно до повноважень на підставі рішення суду про відшкодування шкоди (відповідно до статей 1173, 1174,1176 ЦК України), здійснює безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою 3504030 «Заходи щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

Водночас, в Законі України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» окремою бюджетною програмою не передбачено асигнувань для відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката та витрат пов`язаних із проведенням експертизи у цивільній справі.

Тому, судове рішення про стягнення коштів, без встановлених бюджетних призначень законом про Державний бюджет України на відповідний рік, не може бути виконане.

Таким чином на думку заявника формулювання резолютивної частини ухвали суду у справі № 462/9629/23 шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн робить її виконання неможливим.

Зазначає, що орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів , що обліковуються на рахунку бюджетної установи, яка здійснює централізоване обслуговування боржника, у межах відповідних бюджетних асигнувань з урахуванням положень п. 25 Порядку № 845.

Відповідно стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (з рахунків розпорядника коштів Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке здійснює централізоване обслуговування) ) на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, фактично буде стягненням

бюджетних коштів, які отримав розпорядник бюджетних коштів для здійснення своїх повноважень.

Враховуючи наведене просить заяву задовольнити.

15.05.2026 року від в.о. начальника Залізничного ВДВС у місті Львові Львівського МУ МЮ України Комлик Наталії надійшли заперечення на заяву Головного управління Державної казначейської служби України к Львівській області. У своїх запереченнях зазначає, що подана Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області заява фактично не спрямована на зміну способу виконання судового рішення в розумінні ст. 435 ЦПУ України, а має наслідком зміну змісту резолютивної частини ухвали суду, яка набрала законної сили. При цьому звертає увагу суду, що заявником не подано жодних доказів, що виконавчий лист у справі №462/9629/23 звернуто до виконання, яке рішення прийнято уповноваженим органом за результатами його виконання. Окрім цього, стверджує, що запропонований заявником механізм виконання судового рішення не лише не відповідає змісту ухвали суду ай суперечить спеціальним нормам які регулюють порядок використання коштів органів державної виконавчої служби.

У судове засідання сторони не з`явилися, були належно повідомлені про час та місце розгляду справи.

За приписами частини 1 статті 446 ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Згідно з ч.1ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч.3 ст.435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Згідно з ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленост.16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Отже, зміна способу та порядку виконання рішення суду - це визначена законом послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання рішення суду визначається на підставіст.16 ЦК України. При вирішенні питання про зміну способу виконання рішення суду суд має з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду. При цьому у будь-якому випадку при зміні способу і порядку виконання рішення суду суд не може змінювати останнє по суті.

З наведених норм вбачається, що суд може змінити спосіб виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин та тільки у випадку відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав, а зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Кабінет Міністрів України затверджує положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади. Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення № 215).

Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (пункт 2 Положення № 215).

Згідно з пунктом 4 Положення № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Стаття 129 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону про гарантії виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (далі - Бюджетна програма КПКВК 3504040).

Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845 ).

Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Порядку № 845 під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання.

Поміж іншого, Казначейство вправі повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом (підпункт 1 пункту 5 Порядку № 845).

В силу статті 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За вказаних підстав, суд приходить до висновку про наявність підстав для звернення Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області до суду із заявою про зміну порядку і способу виконання судового рішення у разі наявність обставин, які унеможливлюють його виконання. А тому заперечення В.о. начальника Залізничного ВДВС у місті Львові Львівського МУ МЮ України Комлик Наталії з даного приводу не беруться до уваги.

Відповідно до наявних матеріалів справи судом встановлено наступне.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 11.02.2026 у справі 462/9629/23 скаргу ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_3 , державний виконавець Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барилко Людмила Володимирівна на дії/бездіяльність органу примусового виконання задоволено; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барилко Людмили Володимирівни щодо не зняття арешту з коштів, що містяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», який належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та складаються із її заробітної плати за основним місцем роботи та аліментів на утримання дітей; зобов`язано державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барилко Людмилу Володимирівну зняти арешт у виконавчому провадженні № 76820559 з коштів, що містяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк», який належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та складаються із її заробітної плати за основним місцем роботи та аліментів на утримання дітей; стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 5000 (п`ять тисяч) гривень, 00 копійок понесених витрат на правову допомогу.

На виконання ухвали у справі №462/9629/23 Залізничним районним судом міста Львова 11.04.2026 видано виконавчий лист.

28.04.2026 року представником Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області Гук Юлією Володимирівною подано заяву про зміну способу виконання ухвали суду від 11.02.2026 року у справі 462/9629/23.

Заявник у своїй заяві зазначає, що, на його думку, формулювання резолютивної частини ухвали суду у справі № 462/9629/23 шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн робить її виконання неможливим.

Однак, суд, звертає увагу, що заявником не подано жодних доказів на підтвердження неможливості виконання ухвали суду від 11.02.2026 у справі 462/9629/23 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн., не долучено інформації яке рішення прийнято уповноваженим органом за результатами виконання ухвали суду та виконавчого листа від 14.04.2026 року у справі 462/9629/23 чи неможливості виконання таких та підстав неможливості виконання, сама по собі думка заявника про неможливість виконання ухвали суду не може бути підставою для зміни способу виконання ухвали суду.

Як убачається зі змісту узвали від 11.02.2026 року у справі 462/9629/23, суд враховував роз`яснення в п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону «Про державну виконавчу службу», частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Також враховано, що на підтвердження вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу представником позивача адвокатом Телеш В.П. долучено копії договору про надання правової допомоги №116/25 від 11 грудня 2025 року, ордеру на надання правничої допомоги, детальний опис робіт, Акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги №116/25 від 11 грудня 2025 року.

Ураховуючи вищевикладене, в ухвалі суду вирішено за можливе стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 понесених витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Суд звертає увагу, що пунктом 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21: «51. Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні., суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах»».

Аналогічні висновки також викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 у справі № 902/21/21 також сформульовано висновок щодо неможливості стягнення коштів із державного органу:

- коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками таких правовідносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, з які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі *№ 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), зід 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80)) (підпункт 6.34 постанови).

- під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)) {підпункт "ї 6.35 постанови).

- грошові кошти не можуть примусово стягуватись з міністерства чи іншого державного органу. Кожне міністерство, інший державний орган покликані виконувати державні функції, покладені на них відповідно до законодавства; саме з цією метою здійснюється їх фінансування. Примусове стягнення коштів з міністерства чи іншого державного органу може призвести до неможливості виконання ними покладених на неї функцій, а відтак до розбалансування державної влади (підпункт 6.39 постанови).

Разом з тим, Верховним Судом сформувалась відповідна практика щодо формулювання у судових рішеннях способу стягнення шкоди за рахунок держави (Державного бюджету України), який має відповідати приписам статті 56 Конституції України, статей 1173- 1176 Цивільного кодексу України, а також інших правових норм, що передбачають випадки такого відшкодування.

Зокрема, Верховний Суд неодноразово наголошував (постанови від 25.09.2019 у справі № 607/5841/17, від 18.11.2020 у справі № 554/5980/18, від 15.06.2022 у справі № 398/2910/20, від 09.02.2022 у справі № 757/6203/21-ц, від 23.02.2022 у справі № 757/23994/20-ц, від 28.04.2022 у справі № 464/5200/19, від 25.01.2023 у справі №757/4091/20-ц, від 04.10.2023 у справі № 757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22), що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах компетенції, встановленої законом.

Законом України від 30.06.1999 № 783-ХІУ «Про джерела фінансування органів державної влади» (далі - Закон № 783-ХІУ) врегульовані питання фінансового забезпечення діяльності системи органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, міністерств, комітетів, агентств, служб, адміністрацій, департаментів, комісій, управлінь, палат, фондів, інспекцій, бюро та інших центральних органів виконавчої влади і місцевих державних адміністрацій), Верховної Ради України та її апарату, Рахункової палати, Президента України, його адміністрації та інших консультативних і дорадчих органів Президента України, судів України, органів прокуратури України, а також інших органів державної влади (далі - органи державної влади).

Частина перша статті 2 Закону № 783-ХІУ визначає, що органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування (крім випадків, визначених цим Законом) в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

Суд погоджується з запереченнями представника Залізничного ВДВС у місті Львові Львівського МУ МЮ України стосовно того, щостягнення з Залізничного ВДВС у місті Львові Львівського МУ МЮ України коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, є неможливим, оскільки це може поставити під загрозу функціонування Залізничного ВДВС у місті Львові Львівського МУ МЮ України та виконання покладених на нього функцій.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення заяви про зміну способу виконання судового рішення.

Керуючись статтями 258, 260, 435 ЦПК України, суд

постановив:

у задоволенні заяви представника Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області Гук Юлії Володимирівни про зміну способу виконання ухвали суду відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя: /підпис/ І.С. Мруць