Рішення № 137249899, 28.05.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/12052/25

Провадження №: 2/755/262/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.,

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

представника відповідача Київської міської прокуратури - Винника О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України, Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник Оксана Вікторівна про звільнення майна з-під арешту, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд: зняти арешт з усього нерухомого майна, накладеного постановою Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управляння юстиції у місті Києві від 26.01.2018, серія та номер: НОМЕР_5, яке належить на праві приватної власності померлому ОСОБА_3 , виключивши з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за індексним номером: 39388607, дата та час державної реєстрації: 27.01.2018 19:01:04.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона успадкувала від рідного брата ОСОБА_3 майно, а саме квартири за адресами в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Проте, позивачка не може отримати свідоцтво про право на спадщину не нерухоме майно, оскільки на нього накладено арешт.

Постановою Святошинського відділу ДВС 26.01.2018 накладено арешт на все майно ОСОБА_3 в межах виконавчого провадження НОМЕР_5. Вказане виконавче провадження № було відкрито 26.03.2015 на виконання виконавчого листа Апеляційного суду м. Києва № 1-10/10 від 31.08.2011. Заява про примусове виконання була подана 26.03.2015, стягувачем виступала держава. Станом на дату набрання законної сили документом по якому здійснювалось виконавче провадження, у боржника ОСОБА_3 , не було жодного зареєстрованого майна (в тому числі нерухомого), на яке можна було б звернути стягнення у формі конфіскації. Як наслідок, у зв`язку із цим, конфіскація, яка стала підставою для відкриття вказаного виконавчого провадження, по суті вичерпала свою дію. Усе набуте майно в подальшому, тобто після набрання законної сили документом по якому здійснюється ВП, в тому числі успадковане, не може бути конфіскованим в дохід держави. 24.04.2018 у ВП НОМЕР_4, було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу керуючись пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У 2023 році ОСОБА_3 успадкував майно від померлої матері ОСОБА_4 . Спадкування відбулося за заповітом від 18.10.2022 і за законом. Так, ОСОБА_3 отримано за заповітом у спадок квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та за законом успадковано частку квартири матері у праві спільної сумісної власності за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи факт набуття у власність успадкованого від померлої матері майна, відповідно це майно одразу було арештоване тією ж постановою виконавчої служби про арешт майна у ВП НОМЕР_4, виданою 26.01.2018, адже виконавче провадження було повернуто, а арешт з усього майна не знято.

ОСОБА_3 18.08.2023 звернувся до виконавчої служби з вимогою зняти арешт з усього його майна. Виконавчою службою була надана відповідь, у якій вказувалось про те, що під час виконання виконавчого листа №1-10/10 від 31.08.2011, було накладено арешт на майно. Також виконавча служба вказала, що немає законних підстав для відновлення провадження, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та відповідно зняття арешту з майна боржника.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув на війні захищаючи Батьківщину. Після смерті рідного брата, позивачка подала заяву про прийняття спадщини та відповідно була відкрита спадкова справа № 1/2024. Однак позивачка, не може реалізувати своє право власності на набуте в порядку спадкування майно, у зв`язку із наявністю арешту накладеного постановою про арешт майна боржника від 26.01.2018. Нотаріус позбавлена можливості видати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, у зв`язку із наявним арештом. Так, позивачка 24.02.25 звернулася до виконавчої служби з вимогою зняти арешт із майна її померлого брата ОСОБА_3 . Виконавча служба 24.04.25 надала відповідь, у якій вказала на неможливість вчинення будь-яких дій, в тому числі зняття арешту з майна ОСОБА_3 та про необхідність звернення до суду для зняття арешту.

Позивачка зазначає, що нею було здійснено усі необхідні дії для прийняття спадщини. Однак оформити спадщину, шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину, та відповідно внести зміни в Реєстр нерухомого майна, позивачка не може, оскільки накладено арешти на усе майно спадкодавця. Тому задля відновлення порушених прав є усі законні підстави для зняття арешту з майна. Додатково вказала, що спадкове майно не підлягає конфіскації та на нього не може бути звернуто стягнення, оскільки воно успадковане ОСОБА_3 вже після набрання вироком законної сили. Також враховуючи дату повернення виконавчого документу 24.04.2018, то строк повторного пред`явлення до виконання також сплив. Усе це підтверджує право позивачки на зняття арешту з нерухомого майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30.07.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

14.08.2025 від представника відповідача Державної податкової служби України - Бонка Р.М. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, як необґрунтованих. Вказує, що з обставин, якими ґрунтуються вимоги позивачки входить лише позиція позивачки, з якої на її помилкову думку, відповідачем вчинено певні дії, спрямовані на порушення прав та інтересу позивачки, за захистом якого подано позов, тим самим стверджує за собою право на звернення до суду не враховуючи принцип правонаступництва. Тобто без належного обґрунтування протиправних дій з боку відповідача, які свідчать про порушене право (інтерес) позивачки. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорювання суб`єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

22.09.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про заміну відповідачів.

23.09.2025 від представника відповідача Київської міської прокуратури - Котляр Т.М. надійшли письмові пояснення, у яких остання зазначила, що на виконанні у Святошинському ВДВС у м. Києві перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа виданого 31.08.2011 Апеляційним судом м. Києва про конфіскацію майна, що належить ОСОБА_3 на користь держави. В ході перевірки встановлено, що 24.04.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна та коштів, на яке можливо звернути стягнення. Одночасно проінформовано, що відповідно до інформації, що надійшла із Святошинської окружної прокуратури м. Києва, матеріали виконавчого провадження знищені. З огляду на викладене, станом на сьогоднішній день надати інформацію про результати розгляду судової справи (у кримінальній справі № 1-10/10-3467), не виявляється за можливе.

25.09.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив Київської міської прокуратури, у якій останній просив задовольнити позовні вимоги, скасувавши арешт. Додатково зазначив, що у відзиві по суті не заперечуються позовні вимоги, адже усі учасники справи, враховуючи наявну ситуацію, розуміють про необхідність зняття арешту. Також, відповідачем - Київської міською прокуратурою підтверджено пояснення позивачки щодо неможливості надання додаткових документів в частині вироку, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені. Однак, незважаючи на ці обставини, в справі є достатньо доказів для прийняття рішення. Наголошує, що даний спір підлягає розгляду виключно в порядку цивільного судочинства, враховуючи, - характер правовідносин приватно-правовий (наявний спір про право цивільне), суб`єктний склад (позивачка фізична особа), звернення до суду пов`язано із захистом речового права. Крім того, позивачка в цьому випадку не є стороною виконавчого провадження, тому позбавлена права подавати скарги на дії державного виконавця, що здійснюється в порядку адміністративного судочинства. Крім того, позивачка не звертається до суду, для оскарження неправомірності накладення самого арешту, чи інших незаконних дій виконавця, оскільки не є стороною виконавчого провадження.

26.09.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про витребування доказів.

Цього ж дня, від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем.

18.11.2025 від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20.01.2026 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироник Оксани Вікторівни належним чином засвідчену копію матеріалів спадкової справи № 1/2024, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20.01.2026 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та залучено до участі у справі у якості співвідповідачів - Державну фіскальну службу України, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві.

02.03.2026 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. надійшли письмові пояснення на виконання ухвали про витребування доказів від 20.01.2026.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги з підстав викладених в заявах по суті справи. Додатково суду пояснив, що позивачка є власником майна, на яке накладено арешт, однак арешт позбавляє її в повній мірі розпоряджатися своїм майном та отримати свідоцтво про право на спадщину. Крім того, з 2018 року жодних дій щодо повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання не відбувалося. Майно було набуте у власність ОСОБА_3 у 2023 році внаслідок спадкування. Останній звертався до органів виконавчої служби із заявами про зняття арешту, однак отримав відмову, оскільки виконавче провадження не перебувало на виконанні і вже знищене. В той же час, після смерті ОСОБА_3 його спадкоємцем стала позивачка.

Представник відповідача Київської міської прокуратури - Винник О.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та вказав, що вони не є належними відповідачами у даній справі, так як вимог до прокуратури не заявлено.

Представники відповідачів: Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України, Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві в судове засідання не з`явились.

Представники третіх осіб: Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (раніше - Святошинський відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)) та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник Оксана Вікторівна в судове засідання не з`явились.

Відтак, суд, вислухавши позиції учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, в матеріалах даної цивільної справи наявний обвинувальний висновок у кримінальній справі № 02-16653 за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 146, п. 3, 6, 9 ч. 2 ст. 115 КК України (а.с.39-40), довідка про рух кримінальної справи № 02-16653 (а.с.41) та касаційна скарга на вирок Апеляційного суду міста Києва від 30.09.2010 у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_3 і ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України (а.с.42-43).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень», для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.

Так, за відомостями з ЄДРСР встановлено, що вироком Апеляційного суду міста Києва від 30.09.2010 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 146 КК України, п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 12 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

З матеріалів справи вбачається, що 26.03.2015 державним виконавцем органу державної виконавчої служби Святошинського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 про примусове виконання виконавчого листа № 1-10/10 виданого 31.08.2011 Апеляційним судом м. Києва про конфіскацію всього майна, що належить ОСОБА_3 на користь держави (а.с.31).

26.01.2018 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Домбровським Р.А. в межах ВП № НОМЕР_5 видано постанову про арешт майна боржника (а.с.32).

24.04.2018 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Домбровським Р.А. в межах ВП № НОМЕР_5 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.33).

25.07.1997 Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва видано ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Свідоцтво про право власності на житло за адресою: АДРЕСА_2 , квартира належить їм на праві приватної спільної сумісної власності в рівних долях (а.с.34).

05.11.1997 державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Вороніною С.А. видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_7 , а саме на частини квартири АДРЕСА_3 . Зареєстровано в реєстрі за № 1н-2777 (а.с.35).

06.11.2007 державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.В. видано ОСОБА_4 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_8 , а саме на частини квартири АДРЕСА_3 . Зареєстровано в реєстрі за № 1н-3367 (а.с.37).

18.10.2022 на випадок своєї смерті ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Кашик Л.Р., яким заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3 , - своєму сину, ОСОБА_3 (а.с.26).

03.07.2023 ОСОБА_3 звернувся до ПН КМНО Мироник О.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_4 (а.с.28).

03.07.2023 приватним нотаріусом Мироник О.В. зареєстрована спадкова справа № 70875394 (у нотаріуса - №8/2023) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 73046028 від 03.07.2023 (а.с.22).

Як вбачається з інформаційної довідки № 342060697 від 08.08.2023, за відомостями з Державного реєстру речових прав встановлено наявність запису про обтяження № 24559942 (спеціальний розділ), а саме: на підставі постанови про арешт майна боржника № НОМЕР_5, яка видана 26.01.2018 Святошинським районним відділом державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, було накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_3 (а.с.20-зворот - 21).

23.08.2023 Святошинський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у відповідь на заяву ОСОБА_3 повідомив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва № 1-10/10 від 31.08.2011 про конфіскацію всього майна, що належить ОСОБА_3 . 26.03.2015 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5. 26.01.2018 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. У ході примусового виконання рішення встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультативними. Ураховуючи викладене, керуючись п. 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», 24.04.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Завершення виконавчого провадження із зазначених підстав, не передбачає зняття арешту з майна (коштів) боржника. Згідно абзацу другого частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 41 Закону, виконавче провадження може бути відновлене у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку. Таким чином, у державного виконавця відсутні законні підстави для скасування постанови про повернення виконавчого провадження стягувачу, відновлення вищезазначеного виконавчого провадження, винесення постанови про зняття арешту з коштів боржника та винесення постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій (а.с.24).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 9183 та видано Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.38).

12.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до ПН КМНО Мироник О.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її брата ОСОБА_3 (а.с.27-зворот).

12.07.2024 приватним нотаріусом Мироник О.В. зареєстрована спадкова справа № 72698002 (у нотаріуса - №1/2024) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 77634682 від 12.07.2024 (а.с.20).

24.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Святошинського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою, у якій просила закрити виконавче провадження № НОМЕР_5 та припинити обтяження, у вигляді арешту всього майна ОСОБА_3 , у зв`язку із його загибеллю внаслідок воєнних дій, щоб вона могла отримати спадщину (а.с.27).

24.04.2025 Святошинський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) у відповідь на заяву ОСОБА_1 повідомив, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа виданого 31.08.2011 Апеляційним судом міста Києва, про конфіскацію всього майна, що належить ОСОБА_3 на користь держави. 26.03.2015 державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 26.01.2018 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника. 24.04.2018 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Статтею 59 Закону України визначений перелік підстав для зняття арешту з майна, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (а.с.23).

13.11.2025 ОСОБА_1 звернулася до ПН КМНО Мироник О.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на: 1/6 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_4 та на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.181-зворот).

Крім того, з наданих приватним нотаріусом КМНО Мироник О.В. інформаційних довідок, вбачається, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . В той же час, видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно зупинена до зняття арешту (а.с.230-231).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Частинами 1, 2 статті 50 ЦПК України встановлено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Таким чином, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач визначила відповідачів за пред`явленими позовними вимогами про звільнення з-під арешту майна - Київську міську прокуратуру, Державну податкову службу України, Державну фіскальну службу України, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві.

За висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Такий же висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 (провадження № 11-680апп19).

У постанові Верховного Суду від 06.12.2021 у справі № 554/5912/19-ц, зроблено висновок про те, що у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 450/1411/16 та постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

За таких обставин, суд доходить висновку, що належними відповідачами у даній справі є органи фіскальної служби. Оскільки на момент накладення арешту на майно та повернення виконавчого листа представником інтересів держави в частині конфіскації майна виступали територіальні органи ДФС України. Суд також звертає увагу, що Постановою КМУ від 18.12.2018 № 1200 розпочато реорганізацію ДФС шляхом поділу на Державну податкову та Державну митну служби як окремих центральних органів виконавчої влади, які забезпечуватимуть реалізацію політики у податковій та митній сферах.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17, постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 227/5540/18 сформульовано висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Таким чином, належними відповідачами у даній справі є Державна податкова служба України, Державна фіскальна служба України, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві, які у відповідні періоди часу та станом на день розгляду даної справи є уповноваженими органами державної влади в частині вирішення спірних питань щодо конфіскації майна.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Спорррінг і Льонрот проти Швеції» Європейський суд з прав людини звернув увагу, що принцип мирного володіння майном для держави означає не лише обов`язок утримуватися від дій, що можуть призвести до втручання у право особи на мирне володіння майном, а і певних позитивних дій, які необхідні та є умовами мирного володіння, що випливає з того, що держава зобов`язана гарантувати кожному, хто перебуває під юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

За вказаних обставин, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту з майна, порушує права власника на мирне володіння своїм майном.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно із нормою статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України.

За нормою частини другої статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її .

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з приписами частин 1, 2 статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Статтею 53 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус зобов`язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» визначено підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій. Так, згідно пунктів 1, 9 частини 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України, та в інших випадках, передбачених законом. Згідно частини 3 статті 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з підпунктом 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі по тексту Порядку), затвердженого наказом від 22.02.2012 №296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II зазначеного Порядку, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Національне законодавство не містить термінів «правомірні очікування» та «законне сподівання». При цьому, ці терміни часто застосовуються в практиці Європейського суду з прав людини.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, вважаються законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, поняття «майно» включає в себе, як «фактичне майно», так і майнові цінності, у тому числі і тоді, коли особа може претендувати на відповідну власність, тобто мати на неї право, про що зазначено у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (заява № 48553/99).

Саме по собі право на майно може розглядатися за змістом статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо таке право буде конкретним, належним чином визначене у заявах. Заявлення особою про своє право власності може означати «володіння майном», про яке йдеться у статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд.

В таких випадках, під час розгляду справи Європейським Судом, право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства тому Суд визнає порушеним не право, а встановивши факт законного сподівання визнає порушеним правомірні очікування заявника.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини, дає можливість зробити висновок про те що права власності на об`єкт нерухомого майна породжує право «правомірних очікувань» та «законного сподівання» на вільне володіння, користування та розпорядження майном.

Тому відмова у задоволенні позову призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

У відповідності до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про зняття арешту з усього нерухомого майна, яке належить на праві приватної власності померлому ОСОБА_3 .

Отже, наявність накладеного обтяження, що порушує права позивачки на належне користування, володіння та розпорядження майном, дає підстави для часткового задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивачки неможливо.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 15, 16, 316, 317, 321, 328, 386, 391, 1216, 1218-1220, 1268, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 2, 4, 5, 10, 11, 13, 19, 42, 48, 50, 76-81, 89, 209, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_5 ) до Київської міської прокуратури (код в ЄДРПОУ: 02910019, вул. Предславинська, 45/9, м. Київ), Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ: 43005393, Львівська площа, 8, м. Київ), Державної фіскальної служби України (код в ЄДРПОУ: 39292197, Львівська площа, 8, м. Київ), Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (код в ЄДРПОУ: 39439980, вул. Шолуденка 33/19, м. Київ), третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, (код в ЄДРПОУ: 34999049, вул. Гната Юри, 9, м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник Оксана Вікторівна ( АДРЕСА_6 ) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити частково.

Зняти арешт з усього нерухомого майна, накладеного постановою Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управляння юстиції у місті Києві від 26.01.2018, серія та номер: НОМЕР_5, яке належить на праві приватної власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), виключивши з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за індексним номером: 39388607, дата та час державної реєстрації: 27.01.2018, 19:01:04.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 08.06.2026.

Суддя: