Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 3/103.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»
Про стягнення 2869,25 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
Від позивача Брайко С.В. –по дов. № 40 від 18.10.2010
Від відповідача не з‘явився
СУТЬ СПОРУ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»2869,25 грн. заборгованості, яка складається з : 1739,70 грн. основного боргу, 176,63 грн. пені, 820,26 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 132,66 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору поставки № 1244 від 10.07.2007.
Відповідач в судове засідання 03.02.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 12.01.2011 та ухвалі від 25.01.2011 не виконав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств юридичних осіб та фізичних осіб підприємців : м. Київ, вул. Обсерваторна, 23, кв. 17.
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 03.02.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
10.04.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»(покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда»(продавець) було укладено договір поставки № 1244 (далі - договір № 1244).
Згідно з п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до п. 1.1. договору № 1244 постачальник зобов‘язався передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у Специфікації та є невід‘ємною частиною цього договору.
Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов‘язань не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в зв’язку з чим у відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 1739,70 грн. за неналежне виконання зобов‘язань відповідачу нараховані пеня в розмірі 176,63 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 820,26 грн. та 3% річних в сумі 132,66 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами договору № 1244 асортимент та кількість товару, що постачається зазначається у накладних/специфікаціях. Приймання товару відбувається на складі покупця представником покупця у відповідності з чинним в Україні законодавством.
16.11.2007 по видатковій накладній № 425161107 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»отримало товар (горілку «Столетов») на загальну суму 1231,87 грн. в т.ч. ПДВ.
27.11.2007 по видатковій накладній № 381271107 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»отримало товар (горілку «Столетов») на загальну суму 715,48 грн. в т.ч. ПДВ.
07.12.2007 по видатковій накладній № 468071207 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»отримало товар (горілку «Столетов») на загальну суму 305,93 грн. в т.ч. ПДВ.
Отже, загалом по зазначеним видатковим накладним продавцем було поставлено відповідачу товар на суму 2253,28 грн.
Відповідно до п. 3.2. договору покупець зобов‘язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 10 банківських днів з дня її поставки.
Статтею 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування грошовими коштами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка складає 1739,70 грн.
Стаття 512 Цивільного кодексу України визначає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до п. 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
30.08.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда»(первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдінг»(новий кредитор, позивач) було укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги).
Стаття 514 Цивільного кодексу України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передав новому кредитору, а новий кредитор набув право вимоги у розмірі 2869,25 грн. належне первісному кредитору на підставі договору поставки № 1244 від 10.04.2007, укладеного між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ебіліті»(боржник).
При цьому статтею 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як свідчать матеріали справи, позивач листом № 52 від 17.09.2010 повідомив відповідача про те, що згідно договору відступлення права вимоги від 30.08.2010 продавець передав право вимоги, належне йому на підставі договору № 1244 від 10.04.2007 позивачу. Також в цьому листі позивач просив погасити заборгованість згідно договору № 1244 за реквізитами викладеному в листі.
Даний лист надісланий відповідачу рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується поштовою квитанцією № 0592 та описом вкладення кореспонденції від 30.09.2010.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1739,70 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені строки плату за надані послуги оренди не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 5.5. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків, визначених п. 3.2. договору, покупець сплачує постачальникові неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка нараховується та сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов‘язань включаючи день повного розрахунку за поставлений товар.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо оплати поставленого товару.
Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.
Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.
Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.
Враховуючи, що в силу умов пункту 3.2. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі протягом 10 днів з моменту одержання товару, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожної партії товару, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню на кожну партію товару окремо.
В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.5. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача та неоспореними відповідачем становить 176,63 грн.
В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 820,26 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 132,66 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок боргу з урахуванням індексу інфляції має бути здійснений у відповідності до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»відповідно до яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.
За наступними розрахунками суду розмір збитків від зміни індексу інфляції на суми боргу за періоди визначені позивачем становить 805,00 грн.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції
01.12.2007 - 31.03.2010718,291,468336,161054,45 Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції
12.12.2007 - 31.03.2010715,481,468334,841050,32 Період заборгованостіСума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 22.12.2007 - 31.03.2010305,931,438134,00439,93 Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків віз зміни індексу інфляції в розмірі 805,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню та відповідно в позові в частині розміру збитків від зміни індексу інфляції в сумі 15,26 грн. слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням вимог чинного законодавства. Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 132,66 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ебіліті» (м. Київ, вул. Обсерваторна, 23, кв. 17, код ЄДРПОУ 31032205) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейдинг»(Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Миру, 29, кв. 28, код ЄДРПОУ 37029549) 1739 (одну тисячу сімсот тридцять дев‘ять) грн. 70 коп. основного боргу, 176 (сто сімдесят шість) грн. 63 коп. пені, 805 (вісімсот п‘ять) грн. 00 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних в сумі 132 (сто тридцять дві) грн. 66 коп., 28 (двадцять вісім) грн. 54 коп. витрат по сплаті державного мита, 234 (двісті тридцять чотири) грн. 74 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині в позові відмовити повністю.
СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 08.02.2011.
Судове рішення № 13724554, Господарський суд м. Києва було прийнято 03.02.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 3/1. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: