Рішення № 13723847, 23.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/30623.12.10

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Украса», м. Ровне

доприватного підприємства «Продторг-Тернопіль», м. Київ

простягнення 5758,08 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Шмуйло А.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Украса»звернулось до суду з позовом до приватного підприємства «Продторг-Тернопіль»про стягнення 5758,08 грн.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 12.08.2010 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 25.08.2010 року.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11.10.2010 року справу № 12/85-13/40 передано за підсудністю до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.11.2010 року справу прийнято до провадження суддею Копитовою О.С. та призначено її до розгляду на 23.11.2010 року.

Розгляд справи відкладався.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань щодо оплати поставленого згідно видаткових накладних товару, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 4717,42 грн. Позивач зазначає, що в квітні травні 2009 року поставив відповідачеві товару на суму 9371,5 грн., а відповідач сплатив лише 500 грн. і повернув товару на суму 4155,48 грн. При цьому позивач зазначає, що у відповідача перед ним була наявна заборгованість в розмірі 1,6 грн. за 2008 рік. При цьому з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача відсотки річних в розмірі 148,9 грн., втрати від інфляції в розмірі 391,56 грн. Крім того, позивач в якості судових витрат просить стягнути кошти сплачені за юридичні послуги в розмірі 500 грн.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, збільшивши їх в частині стягнення відсотків річних та інфляційних нарахувань, також позивач заявив вимоги про стягнення пені з посиланням на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». З урахуванням уточнень позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 4717,62 грн. основного боргу, 608,19 грн. втрат від інфляції, 195,04 грн. відсотки річних, пеню в розмірі 491,7 грн., витрати повязані з оплатою правової допомоги в галузі права в розмірі 500 грн.

Розгляд справи відкладався.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, представники сторін в судові засідання не зявились. Представник позивача заявив клопотання про розгляд справи без його участі та направив на адресу суду витребувані документи.

Відповідач в судове засідання не зявився, вимоги ухвал суду не виконав, причини неявки в судове засідання, зокрема, призначеного на 23.12.2010 року, невідомі.

В даному випадку суд враховує, що відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали Господарського суду міста Києва надсилались на адресу відповідача, вказану в Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (оригінал в матеріалах справи), однак відповідач правом на участь своїх представників в судових засіданнях не скористався, хоча повідомлений належним чином (оригінал поштового повідомлення в матеріалах справи).

Справа розглядається, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.12.2010 року прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ :

Товариством з обмеженою відповідальністю «Украса»(надалі по тексту ТОВ «Украса», позивач) в квітні-травні 2009 року було здійснено приватному підприємству «Продторг-Тернопіль»(надалі по тексту ПП «Продторг-Тернопіль», відповідач) поставку товару згідно видаткових накладних № ПН-01768 від 08.04.2009 року на суму 4280,4 грн., № ПН-01769 від 08.04.2009 року на суму 870 грн., № ПН-01770 від 08.04.2009 року на суму 397,5 грн., № ПН-02370 від 26.05.2009 року на суму 3823,6 грн. (копії накладних наявні в матеріалах справи).

У звязку з отриманням товару у відповідача виникло зобовязання щодо оплати його вартості.

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобовязання щодо оплати отриманого товару виконав частково сплативши позивачеві 500 грн., що підтверджується банківською випискою.

Крім того, відповідачем було здійснено часткове повернення товару на суму 4155,48 грн., згідно накладних на повернення № ТУ-0000452 від 01.07.2009 року, №ТУ-0000615 від 07.08.2009 року, № ТУ-0000616 від 07.08.2009 року, № ТУ-0000618 від 07.08.2009 року.

17.06.2009 року позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.06.2009 року № 22 з вимогою про погашення заборгованості за отриманий товар.

Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості в повному обсязі або повернення товару на визначену суму основного боргу.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між ТОВ «Украса»та ПП «Продторг-Тернопіль»цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобовязань щодо поставки позивачем відповідачеві певного товару та щодо прийняття його відповідачем та оплати його вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено вище, позивач звертався до відповідача з претензією від 16.06.2009 року № 22, в якій вимагав погашення існуючої заборгованості, однак відповідач заборгованості у встановлені строки в повному обсязі не погасив.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено наявність заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 4717,62 грн., а тому позовні вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції є правомірними та підлягають задоволенню, відсотки річних в розмірі визначеному позивачем в сумі 195,04 грн., а втрати від інфляції в звязку з неточним розрахунком за уточненим розрахунком суду в розмірі 566,11 грн.

Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення пені судом не розглядаються, оскільки в первинно поданому позові вони не заявлялись, і відповідно їх заявлення під час судового розгляду справи є одночасно зміною предмету та підстав позову, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України не допускається. Крім того, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивачу надано право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу встановлено наступне.

Позивач в якості судових витрат просить стягнути з відповідача суму витрат на правову допомогу в розмірі 500 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач надає Договір б/н про надання юридичних послуг від 01.03.2010 року, укладений між позивачем та приватним підприємцем ОСОБА_1, Акт виконаних робіт по наданню послуг від 31.05.2010 року, квитанцію від 10.03.2010 року.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У п. 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (зі змінами та доповненнями) зазначається, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

В контексті ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають стягненню лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Договір про надання юридичних послуг б/н від 01.03.2010 року. укладено позивачем з приватним підприємцем ОСОБА_1, яка не є адвокатом в розумінні наведених положень, в звязку з чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правову допомогу в розмірі 500 грн. в якості судових витрат.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Враховуючи викладені обставини, Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства «Продторг-Тернопіль»( 01133, м. Київ, б-р Л. Українки, 5-А ід. код 34473634 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Украса»(33001, м. рівне, вул. Чернишова,9-А, ід код 34327552) 5478,77 грн.(пять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень сімдесят сім копійок), з яких 4717,62 грн. ( чотири тисячі сімсот сімнадцять гривень шістдесят дві копійки) основний борг, 195,04 грн. (сто девяносто пять гривень чотири копійки) відсотків річних, 566,11 грн. (пятсот шістдесят шість гривень одинадцять копійок) втрати від інфляції, а також 101,21 грн. (сто одну гривню двадцять одну копійку) державного мита та 234,18 грн. (двісті тридцять чотири гривні вісімнадцять копійок) витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Після набранням рішенням по справі законної сили видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

СуддяО. С. Копитова