Рішення № 13723303, 03.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 217

РІШЕННЯ

Іменем України

03.02.2011Справа №5002-25/5988-2010 За позовом Комунального підприємства «Войковець», вул. Голощапова, 14, м. Керч, 98319

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про визнання недійсним договорів

Суддя Копилова О.Ю.

представники:

від позивача - не зявився

від відповідача ОСОБА_2., дов. №4631 від 21.12.2009р., представник

Обставини справи:

Позивач Комунальне підприємство «Войковець» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, та просить суд визнати недійсними договори №249 від 01.07.2009 та №250 від 01.07.2009 про надання послуг по вивозу з території твердих побутових відходів, мотивуючі позовні вимоги тим, що Комунальне підприємство «Войковець» при укладанні вказаних договорів було під впливом обману зі сторони Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Відповідач заперечує проти позовних вимог з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні, що відбулось 27 січня 2011 року було оголошено перерву до 03 лютого 2011 року, про що сторони були сповіщені під підпис в бланку перерви.

Після перерви розгляд справи за участю представника відповідача продовжений.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

встановив:

01 липня 2009 року між Комунальним підприємством «Войковець» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 були укладені договори №249 та №250 про надання послуг по вивозу з території твердих побутових відходів.

Відповідно до пунктів 7.5 зазначених договорів термін дії кожного з них починається з 01 липня 2009 року та закінчується 31 грудня 2009 року.

Відповідно до рішення Керченської міської ради № 990 від 29 вересня 2008 року «Про узгодження тарифів на послуги по вивозу твердих побутових відходів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1» узгодженні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 тарифи на послуги по вивозу твердих побутових відходів; зобовязано ОСОБА_1. застосовувати узгоджений тариф через 30 днів після оповіщення про це абонентів; зобовязано ОСОБА_1. укласти з споживачами договори на надання послуг по вивозу твердих побутових відходів; нагляд за виконанням дійсного рішення покладено на заступника міського голови по питанням діяльності виконавчих органів ради.

Відповідно до рішення Керченської міської ради №888 від 09 жовтня 2009 року «Про узгодження тарифів на послуги по вивозу твердих побутових відходів приватному підприємцю ОСОБА_1» узгодженні приватному підприємцю ОСОБА_1 тарифи на послуги по вивозу твердих побутових відходів; зобовязано ОСОБА_1. застосовувати узгоджений тариф через 30 днів після оповіщення про це абонентів; зобовязано ОСОБА_1. укласти з споживачами договори на надання послуг по вивозу твердих побутових відходів; зобовязано Департамент по звязку із суспільством, інформаційно-рекреаційної діяльності міської ради забезпечити опублікування дійсного рішення в засобах масової інформації; нагляд за виконанням дійсного рішення покладено на заступника міського голови по питанням діяльності виконавчих органів ради.

Згідно висновку Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим від 19.06.2009 №467, по результатам розгляду представлених приватним підприємцем ОСОБА_1 документів, розрахунок планових витрат на виробництво послуг з вивезення твердих побутових відходів, з урахуванням скоригованих індивідуальних складових планових витрат по статтям витрат, визначених у розмірі 21.,28 грн. за 1 м3 визнано економічно обґрунтованим.

02.12.2009 Державна інспекція з контролю за цінами в АР Крим направила на адресу міського голови Керченської міської ради Осадчий О.В. лист про відкликання висновку про економічну обґрунтованість планових витрат на вивіз твердих побутових відходів №467 від 19.06.2009, що видане приватному підприємцю ОСОБА_1

На підставі вказаного вище листа Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим Виконавчим комітетом Керченської міської ради було прийнято рішення №68 від 22.01.2010 про визнання рішення Виконавчого комітету Керченської міської ради №888 від 09.01.2009 «Про узгодження тарифів на послуги по вивозу твердих побутових відходів приватному підприємцю ОСОБА_1» таким, що втратив силу.

Отже, вказане рішення прийняте 22 січня 2010 року, тобто після закінчення дії оспорюваних договорів.

Як зазначено у позовній заяви, в червні 2010 року управлінням житлово-комунального господарства була проведена перевірка діяльності Комунального підприємства «Войковець».

Пунктом 6 Довідки по результатам перевірки ефективності використання коштів на Комунальному підприємстві «Войковець» за 2010 рік встановлено, що договори, що укладались підприємством не узгоджувались з юрисконсультом; на момент укладання договорів №249 та №250 від 01.07.09 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не мав права займатись вивозом сміття, оскільки не мав затвердженого органом місцевого самоуправління тарифу на вивіз твердих побутових відходів.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач не мав права укладати з комунальним підприємством «Войковець» договори №249 та №250, оскільки не мав затвердженого органом місцевого самоуправління тарифу на вивіз твердих побутових відходів.

Однак, суд вважає за необхідним зазначити, що матеріали справи спростовують доводи позивача, щодо відсутності у відповідача затвердженого органом місцевого самоуправління тарифу на вивіз твердих побутових відходів, оскільки рішенням Керченської міської ради № 990 від 29 вересня 2008 року узгоджено тарифи на послуги по вивозу твердих побутових відходів фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1», сторонами не представлено суду доказів оскарження чи скасування даного рішення у встановленому законом порядку.

Позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що відповідач навмисно ввів в оману позивача та в порушенні вимог чинного законодавства уклав з комунальним підприємством договори про надання послуг без проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 4 правил надання послуг з вивезення побутових відходів затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 р. N 1070 «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» для об'єктів державної та комунальної власності виконавець послуг визначається за результатом конкурсу, який проводиться відповідно до Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 631 (Офіційний вісник України, 2005 р., N 30, ст. 1812).

Відповідно до пункту 3 порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 631 «Про затвердження порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг» конкурс проводиться за умови включення органом місцевого самоврядування послуги до Переліку житлово-комунальних послуг, право на надання яких виборюється на конкурсних засадах.

Відповідно до пункту 3 порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 631 «Про затвердження порядку проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг» організатор конкурсу утворює комісію, до складу якої входять представники організатора конкурсу, органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, підприємств житлово-комунального господарства, а також (за їх згодою) представники територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та споживачі, які не пізніше ніж за три дні до закінчення строку подання конкурсних пропозицій дали свою згоду бути членами конкурсної комісії.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, конкурс повинен був відбутися за участю органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, підприємств житлово-комунального господарства, а також (за їх згодою) представниками територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та споживачі.

Зазначені норми спростовують доводи позивача, відносно не освідомлення того, що відповідачем не був пройдений встановлений законом порядок надання послуг з вивезення побутових відходів, який проводиться відповідно до Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 631.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що договори №249 та №250 про надання послуг по вивозу з території твердих побутових відходів укладались за ініціативою позивача, та про необхідність участі у конкурсі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відомо не було.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать про те, що в продовж дії оспорюваних договорів у позивача не виникали претензії, щодо їх виконання.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктом 20 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» №9 від 06.11.2009 зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, позивач мав надати суду доказ існування з боку відповідача наявності умислу введення його в обману. Однак, позивачем не доведений факт обману та його умисел.

Крім того, позивачем не доведений факт проведення конкурсу, який мав буди проведений відповідно до Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 631 та заявку на участь в якому мав надати відповідач.

Пунктом 19 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угод недійсними» №9 від 06.11.2009 зазначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, суд підкреслює, що у розумінні ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем під час розгляду даної справи не було надано суду належних доказів того, що укладені між сторонами договори суперечать приписам ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, у звязку з чим оспорювані правочини можуть бути визнані недійсним в судовому порядку.

Отже, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до платіжного доручення №1244 від 08 грудня 2010 року позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 87, 50 грн. державного мита.

Відповідно Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство розмір ставки державного мита становить - пять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85,00 грн. за кожну вимогу окремо.

Таким чином, виходячи з того, що позивачем відповідно до прохальної частини позовної заяви заявлено 2 немайнові вимоги, а саме: визнати недійсною угоду-договір №249 від 01.07.2009 та визнати недійсною угоду-договір №250 від 01.07.2009, повинно було бути сплачено 170 грн. державного мита, суд вважає за необхідним до стягнути з позивача в дохід державного бюджету м. Сімферополь недоплачену суму державного мито, в сумі 82,50грн.

В судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 07 лютого 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Войковець», (вул. Голощапова, 14, м.Керч, 98319, р/р 26001500547301 в КО АКБ УСБ м. Сімферополь, МФО 324010, ЄДРПОУ 36286510) на користь Державного бюджету (одержувач держбюджет м.Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 34740405) 82,50 грн. державного мита.

3. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКопилова О.Ю.