Рішення № 13723296, 03.02.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

03.02.2011Справа №5002-7/5642-2010 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Красноперекопський завод залізобетонних виробів» (96012, АР Крим, м. Армянськ, Північна промзона, ідентифікаційний код 01269974)

До відповідача Державного підприємства Госпрозрахункової будівельної дільниці «Моноліт» (96012, АР Крим, м. Саки, вул.. Індустріальна, 7, ідентифікаційний код 22261149)

Про стягнення 3939,05 грн.

За участю представників:

Від позивача не зявився.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Красно перекопський завод залізобетонних виробів» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державного підприємства Госпрозрахункової будівельної дільниці «Моноліт» про стягнення 3 939,05 грн., у тому числі 3299,04 грн. суми основного боргу, 640,01 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду від 23.11.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 07.12.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав, зазначених в ухвалах господарського суду від 07.12.2010 р., 18.01.2011 р., розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

23.12.2010 р. відповідач звернувся до Господарського суду АР Крим із зустрічною позовною заявою, в якій просив суд стягнути з позивача 20700,96 грн.

Ухвалою ГС АР Крим від 27.12.2010 р. зустрічну позовну заяву повернуто відповідачеві на підставі пунктів 3, 6, 10 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державному підприємству госпрозрахункової будівельної дільниці «Моноліт» на підставі усної домовленості за товарно-транспортною накладною №683 від 17.12.2008 р. був відпущений товар (тротуарна плитка та бордюри) на суму 3299,04 грн., який відповідачем сплачений не був, у звязку з чим позивач просить стягнути заборгованість примусово з урахуванням інфляційних втрат.

Представники сторін у судове засідання не зявилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце слухання справи були проінформовані належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки матеріали справи в достатній мір характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши в сукупності представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

17.12.2008 р. позивачем - Відкритим акціонерним товариством «Красноперекопський завод залізобетонних виробів» був поставлений відповідачеві - Державному підприємству Госпрозрахунковій будівельній дільниці «Моноліт» товар га загальну суму 3299,04 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною № 683 (а. с. 8).

Товар був отриманий відповідачем, що про що свідчить підпис уповноваженої особи у вказаній товарно-транспортній накладній.

Повноваження представника відповідача підтверджуються відповідною довіреністю серії ЯМЗ №716308 від 16.12.2008 р. на одержання товарно-матеріальних цінностей, заповненою відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №99 від 16.05.1996 р.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Ч. 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України).

Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі був укладений усний правочин, що не суперечить положенням чинного законодавства України. Відповідно, у відповідача виник обовязок щодо оплати вартості отриманого товару. З урахуванням цього, посилання відповідача на відсутність між позивачем та відповідачем договорів, як на підставу відсутності зобовязання оплатити отриманий товар, не може бути прийняте судом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 334 Цивільного кодексу України, момент передачі товару є моментом набуття відповідачем права власності на такий товар. Саме з часу отримання товару відповідачем до нього переходять всі права щодо придбаного товару та обов'язки щодо сплати його ціни.

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає сплату ціни товару після його прийняття в повному обсязі, тобто у покупця (відповідача у справі) виникає зустрічний обовязок по оплаті товару.

Частиною 4 статті 538 Цивільного кодексу України визначено, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, у даному випадку відповідач мав оплатити придбаний товар, не чекаючи направлення позивачем відповідної вимоги, та відсутність такої вимоги не звільняє відповідача від обовязку оплатити товар.

Так, частиною 1 статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Набуття відповідачем у власність товару за накладною № 716308 від 16.12.2008 р. відбулось внаслідок виконання позивачем зобовязання щодо поставки товару, що в свою чергу, є підставою для виникнення у відповідача обовязку оплатити отриманий товар.

Ігнорування відповідачем зазначеного обовязку порушує право позивача, за захистом якого останній звернувся до господарського суду.

Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Відповідач, всупереч вимогам вищевказаних статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не представив суду доказів виконання свого обовязку оплатити товар в повному обсязі.

Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що заборгованість в розмірі 3299,04 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає примусовому стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути 640, 01 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Строк є періодом часу, зі спливом якого має бути здійснене виконання зобов'язання.

Відповідно до пункту 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, для нарахування інфляційних втрат необхідно зазначити, в який саме момент починає перебігати прострочення оплати, що не було визначено позивачем, оскільки вимога про сплату боргу відповідачеві не направлялась.

Хоча ненаправлення позивачем вимоги про сплату заборгованості не звільняють відповідача від обовязку оплатити отриманий товар, відсутність такої вимоги (претензії) унеможливлює стягнення інфляційних втрат через неможливість встановлення чіткого періоду прострочення платежу.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість задоволення позову лише в частині стягнення суми основного боргу, позаяк підстави для задоволення інфляційних втрат відсутні через неможливість доведення позивачем правомірності здійсненого розрахунку.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства Госпрозрахункової будівельної дільниці «Моноліт» (96012, АР Крим, м. Саки, вул.. Індустріальна, 7, ідентифікаційний код 22261149) на користь Відкритого акціонерного товариства «Красноперекопський завод залізобетонних виробів» (96012, АР Крим, м. Армянськ, Північна промзона, ідентифікаційний код 01269974) 3299,04 грн. заборгованості, 85,43 грн. державного мита та 197,66 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Відмовити в позові в частині стягнення з Державного підприємства Госпрозрахункової будівельної дільниці «Моноліт» на користь Відкритого акціонерного товариства «Красноперекопський завод залізобетонних виробів» 640,01 грн. інфляційних втрат.

4.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) Дворний І. І.

Рішення підписано 07.02.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.