Постанова № 13722351, 25.01.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2011                                                                                           № 17/409

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           Коршун Н.М.

          Нєсвєтова Н.М.

За участю представників:

від позивача: Пшенична В.В. – представник за довіреністю,

від відповідача: Щиглик Ю.М. – представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Екстрапласт Україна"

на рішення Господарського суду м.Києва від 10.11.2010

у справі № 17/409 (Удалова О.Г. .....)

за позовом                               ТОВ "Хімпласт"

до                                                   ТОВ "Екстрапласт Україна"

про                                                   стягнення 758 414,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року ТОВ „Хімпласт” (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Екстрапласт Україна” (відповідач) про стягнення 758414,60 грн. за договорами поставки № 2506/01 від 25.06.2010 р., № 1207/02 від 12.07.2010 р., № 1407/01 від 14.07.2010 р., а саме: 572549,00 грн. основного боргу, 209423,03 грн. неустойки, 3442,57 грн. трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 року у справі № 17/409 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 568000,00 грн. основного боргу, 3442,57 грн. трьох процентів річних, 209423,03 грн. пені, 7854,15 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 4549,99 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю “Хімпласт” з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 0,85 грн., сплачене платіжним дорученням від 28.08.2010 р. № 869, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №17/409 від 10.11.2010 року скасувати частково в частині зменшення пені .

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.

Скаржник, в апеляційній скарзі зазначає про те, що він не погоджується з рішенням суду першої інстанції частково в частині стягнення пені у розмірі 209423,03 грн., оскільки сума пені надмірно велика та не відповідає спеціальному Закону „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Крім того, апелянт погоджується зі сплатою пені, але в сумі 18 210, 41 грн. та додає свій контрозрахунок пені.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

Як свідчать матеріали даної справи, 25.06.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Хімпласт”(постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю “Екстрапласт Україна”(покупцем) укладено договір поставки № 2506/01.

Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1.), позивач зобов’язався передати полістирол та поліпропилен у власність відповідачеві, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити товар на умовах та в строки, передбачені цим Договором

Згідно з пунктом 2.1 договору-1, загальна вартість товару складає 278350,00 грн., ПДВ 55670,00 грн., разом 334020,00 грн.

Пунктом 4.1 договору-1 визначено, що оплата за переданий позивачем товар здійснюється у покупцем у безготівковій формі на банківський рахунок позивача в національній валюті України на підставі рахунку-фактури: 83505,00 грн. оплата до 29.06.2010 р.; решта - 250515,00 грн. протягом 10 банківських днів з моменту передачі товару.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід змінити з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до умов договору-1, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 334020,00 грн., що підтверджується накладною від 25.06.2010 р. № 321/06 та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 25.06.2010 р. № 625/3, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Як свідчать матеріали справи, відповідач частково погасив заборгованість за договором-1 в сумі 184020,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, після чого залишилась заборгованість за договором-1 в сумі 150 000,00 грн.

Крім того, як вірно встановлено місцевим судом, платіжним дорученням від 05.11.2010 р. № 55 відповідач перерахував позивачеві кошти в сумі 2000,00 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 2000,00 грн. в рахунок оплати боргу за договором-1, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому колегія вважає, що місцевий суд правомірно припинив провадження у справі в цій частині позову на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором-1 становить 148 000,00 грн.

12.07.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Хімпласт” (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю “Екстрапласт Україна”(покупцем) укладено договір поставки № 1207/02 (далі - Договір-2 ).

Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1. Договору-2) позивач зобов’язався передати поліпропилен (далі - товар) у власність відповідачеві, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити товар на умовах та в строки, передбачені Договором-2.

Згідно з пунктом 2.1 Договору-2, загальна вартість товару за цим Договором складає 70425,00 грн., ПДВ - 14085,00 грн., разом 84 510,00 грн.

Пунктом 4.1. Договору-2 визначено, що оплата за переданий позивачем товар здійснюється у покупцем у безготівковій формі на банківський рахунок позивача в національній валюті України на підставі рахунку-фактури протягом п’яти банківських днів з моменту передачі товару.

Відповідно до умов Договору-2 позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 84510,00 грн., що підтверджується накладною від 12.07.2010 р. № 131/07 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 12.07.2010 р. № 712/1.

Як встановлено судом першої інстанції, платіжним дорученням від 08.11.2010 р. № 57 відповідач перерахував кошти в сумі 1510,00 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 1510,00 грн. в рахунок оплати боргу за Договором-2, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому колегія вважає, що місцевий суд обґрунтовано та правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 1510,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем в частині оплати боргу за Договором-2 становить 83 000,00 грн.

14.07.2010 р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Хімпласт”(постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю “Екстрапласт Україна”(покупцем) укладено договір поставки № 1407/01 (далі - Договір-3 ).

Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1 Договору-3) позивач зобов’язався передати полімерні матеріали та вироби з пластмас (далі - товар) у власність відповідачеві, а відповідач зобов’язався прийняти та оплатити товар на умовах та в строки, передбачені Договором-3.

Згідно з пунктом 2.1. Договору-3 загальна вартість товару за цим Договором складає 5000000 грн., ПДВ 1000000 грн., разом 6 000000 грн.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що оплата за переданий позивачем товар здійснюється відповідачем у безготівковій формі протягом п’яти банківських днів з моменту передачі партії товару на поточний рахунок позивача в національній валюті.

До вказаного Договору сторони уклали додаток № 1 до Договору “Специфікація”.

Відповідно до умов Договору-3, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 338039,99 грн., що підтверджується накладною від 14.07.2010 р. № 179/07 та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 14.07.2010 р. № 714/1, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом платіжним дорученням від 08.11.2010 р. № 58 відповідач перерахував кошти в сумі 1039,99 грн.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням того, що відповідач самостійно перерахував кошти в сумі 1039,99 грн. в рахунок оплати боргу за Договором-3, предмет спору в цій частині позовних вимог відсутній, а тому колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження в цій частині позовних вимог.

Заборгованість відповідача перед позивачем в частині оплати боргу за Договором-3 становить 337000,00 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Умови вказаних договорів свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказані договори є договорами купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони погодили строк виконання зобов’язання щодо оплати товару за Договором-1 протягом десяти банківських днів, за Договором-2 та Договором-3 –протягом п’яти банківських днів.

Таким чином, колегія вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 568000,00 грн., з яких: 148000,00 грн. за Договором-1, 83000,00 грн. - за Договором-2, 337000,00 грн. - за Договором-3, підлягають в повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3 442,57 грн. 3% річних, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань за вказаними Договорами.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, тому з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3 442,57 грн. три проценти річних.

Відповідач у встановлений договорами строк свого обов’язку не виконав, суму заборгованості не сплатив, тобто дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з пунктами 6.2. вказаних Договорів, у разі порушення строків оплати за переданий товар, відповідач сплачує штраф у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, особливість штрафу полягає в тому, що останній обраховується лише від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, та являє собою грошову суму, яка нараховується і виплачується одноразово. Натомість пеня відрізняється від штрафу тим, що пеня обраховується за період прострочення виконання, і її нарахування здійснюється протягом строку прострочення.

З правовідносин сторін вбачається, що платіж передбачений у пунктах 6.2. Договорів за правовою природою є пенею.

Враховуючи норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та п. 6.2 Договорів, вимоги позивача суд першої інстанції задовольнив в цій частині позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши з відповідача пеню в сумі грн. 209423,03 грн.

З вказаним висновком суду першої інстанції, стосовно стягнення пені у розмірі 209423,03 грн., колегія не погоджується та вважає, що сума пені підлягає зменшенню, за розрахунком відповідача , оскільки при нарахуванні пені слід застосовувати Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за розстрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 зазначеного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, колегія вважає, що розмір пені повинен бути розрахований у відповідності до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», та за контррозрахунком відповідача пеня підлягає стягненню на користь позивача в сумі 18 210,41. (за трьома договорами).

З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що Рішення Господарського суду м.Києва від 10.11.2010 року в частині стягнення пені слід змінити, апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення пені, зменшивши суму пені до 18210,41 грн. , апеляційна скарга ТОВ „Екстрапласт Україна” підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ „Екстрапласт Україна” задовольнити.

2 Рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 року у справі №17/409 змінити в частині стягнення пені. В решті рішення залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2010 року у справі №17/409 в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Екстрапласт Україна”(01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 6, рахунок 26009029301 у ПАТ “Укргазпромбанк”, міста Києва, МФО 320843, код 35919268) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Хімпласт”(03062, вул. Чистяківська, 6/10, кв. 160; рахунок 2600400410001 в АКБ “Правекс-Банк”, м. Києва, МФО 321983, код 21628041) 568000,00 грн. основного боргу, 3442,57 грн. трьох процентів річних, 18210,41 грн. пені, 7854,15 грн. витрат по оплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 4549,99 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю “Хімпласт”(03062, вул. Чистяківська, б. 6/10, кв. 160; рахунок 2600400410001 в АКБ “Правекс-Банк”, м. Києва, МФО 321983, код 21628041) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 0,85 грн., сплачене платіжним дорученням від 28.08.2010 р. № 869, оригінал якого знаходиться в діловодстві Господарського суду міста Києва.

Видати наказ.”

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Екстрапласт Україна”(01133, м. Київ, вул. Л. Первомайського, 6, рахунок 26009029301 у ПАТ “Укргазпромбанк”, міста Києва, МФО 320843, код 35919268) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Хімпласт”(03062, вул. Чистяківська, 6/10, кв. 160; рахунок 2600400410001 в АКБ “Правекс-Банк”, м. Києва, МФО 321983, код 21628041) 91,08 грн. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №17/409 повернути до Господарського суду міста Києва.          

6. Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Кондес Л.О.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Нєсвєтова Н.М.

04.02.11 (відправлено)