Єдиний державний реєстр судових рішень КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2011 № 18/120-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Попікової О.В.
суддів: Кондратова І.Д.
Коротун О.М.
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Поліщук П.Я. – довіреність №б/н від 18.08.2010 р.
від відповідача: Назарець Д.А. – довіреність №б/н від 03.12.2010 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного малого підприємства "Науково-промислова фірма "Корба"
на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2010
у справі № 18/120-10 (Кошик А. Ю. .....)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Асфальтобетонний завод"
до Приватного малого підприємства "Науково-промислова фірма "Корба"
про стягнення 39606,13 грн.
ВСТАНОВИВ:
27 липня 2010 року до Господарського суду Київської області було подано позовну заяву Відкритого акціонерного товариства “Асфальтобетонний завод” (далі – позивач) до Приватного малого підприємства “Науково-промислова фірма “Корба” (далі – відповідач) про стягнення 39606,13 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на момент подання позову за відповідачем існує заборгованість з плати за зберігання майна в період з березня 2005 року по червень 2010 року включно, відповідно до умов договору відповідального зберігання №2/202 від 31.03.2003 р.
Рішенням Господарського суду Київської області від 11.11.2010 року у справі № 18/120-10 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного малого підприємства «Науково-промислова фірма «Корба» на користь Відкритого акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод» 23200,00 грн. основного боргу, 9670,80 грн. інфляційних, 1710,57 грн. річних, 345,81 грн. зі сплати державного мита та 206,05 грн. втрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті, позов був залишений без задоволення.
Рішення обґрунтоване тим, що відповідач дійсно порушив строки виконання зобов’язання за вказаним договором, тому має сплатити позивачу суму основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних за період з 11.08.2005 р. по червень 2010 р. включно.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, за заявою відповідача, застосував строк позовної давності.
Приватне мале підприємство «Науково-промислова фірма «Корба», не погодившись з рішенням, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що висновки викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, а рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, апелянт зазначає про те, що суд помилково витлумачив обставини, які мають місце у справі, та частково встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі № 38/80, яке набрало законної сили, зазначивши, що позов про витребування майна від позивача був поданий через непорозуміння щодо порядку видачі майна зі зберігання. Скаржник, в свою чергу, вказує, що позивач свідомо ухиляється від повернення майна та не погоджує його вивезення, не відповідає на жодні письмові пропозиції відповідача. Разом з тим, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не застосував положення частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до яких він має законне право не виконувати своє зобов’язання з моменту вимоги про повернення майна, оскільки є порушення істотної умови договору зберігання з боку позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії: доповідач – Попікова О.В., судді Ропій Л.М. та Кондратова І.Д. та призначено до розгляду на 18.01.2011 року.
18.01.2011 року в судовому засіданні представник Відкритого акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод» надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
За наслідками судового засідання від 18.01.2011 року було оголошено перерву до 01.02.2011 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01 23/1/2 від 31.01.2011р. змінено склад колегії суддів, для розгляду справи №18/120-10 призначено колегію у складі головуючий – ПопіковаО.В. (доповідач), судді Кондратова І.Д., Коротун О.М.
У судовому засіданні 01.02.2011 року присутній представник позивача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача усно заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив рішення суду І інстанції залишити без змін з мотивів, у ньому викладених.
Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.03.2003 року між Відкритим акціонерним товариством «Асфальтобетонний завод» (в тексті – зберігач) та Приватним малим підприємством «Науково-промислова фірма «Корба» (в тексті – замовник) було укладено Договір відповідального зберігання №2/2002, за яким зберігач зобов’язався прийняти від замовника і за оплату зберігати майно останнього та повернути його в обумовлений договором строк збереження (п. 1.1. Договору).
Відповідно до пунктів 1.2., 3.1.1. та 3.2.1. Договору, 04.03.2003 року відповідач передав позивачу, а позивач в свою чергу прийняв на зберігання майно, а саме: ємкості V-50 м. куб. у кількості 3 штук, обладнання резервуара V-50 м. куб. у кількості 3 штук, ємкості V-25 м. куб./ обичайка 66,0 і днище 68,0 у кількості 3 штук, обладнання ємності V-25 м. куб. у кількості 3 штук, резервуар РЕ 35-00.00.000 у кількості 6 штук, показник рівня поплавковий РН 50-00.00.000 у кількості 6 штук, приладдя вивантаження УВ–00.00.000 у кількості 6 штук, опори ОП-1 під резервуари РЕ 35-00.00.000 у кількості 6 штук, площадки обслуговування та драбини до резервуарів РЕ 35-00.00.000 у кількості 1 комплект, показник рівня поплавковий у кількості 6 штук, лінійки у кількості 6 штук, комплект заготовок опори у кількості 6 штук. Дана обставина підтверджується Актами №№ 1, 2 прийому передачі обладнання на відповідальне зберігання від 04.03.2003 року згідно Договору № 2/2002 та Накладними №№ 1ВЗ, 12ВЗ на передачу обладнання у відповідальне зберігання від 04.03.2003 року. Крім того, дана обставина сторонами не заперечується.
Також, судом першої інстанції було встановлено, що станом на 09.10.2010 року зазначене майно, продовжує перебувати на зберіганні у позивача, що підтверджується наявною у матеріалах справи Довідкою Відкритого акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод» від 09.10.2010 року.
Пунктом 4.1. Договору визначено, що власник щомісячно сплачує зберігачу винагороду за зберігання майна в сумі 400,00 грн. за місяць, в тому числі ПДВ.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п.4.2 Договору № 2/2002 у редакції, яка була подана позивачем до місцевого господарського суду разом з позовною заявою, число місяця до якого відповідачем повинна здійснюватись оплата на розрахунковий рахунок позивача не вказане, у відповідній графі стоїть прочерк. Враховуючи зазначене, апеляційна інстанція вважає, що місцевим господарським судом було невірно встановлено, що оплата здійснюється до 10 числа місяця.
Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 року по справі № 38/80, якою було залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2010 року у справі №38/80 (набрало законної сили) було встановлено преюдиційні факти про те, що строк дії Договору №2/2002 сторонами не погоджено, враховуючи розбіжності у редакціях договору.
Крім того, пунктом 8.1 договору передбачено, що вказаний договір діє з моменту його підписання, тобто з 31.03.2003 р. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що перший платіж за цим договором відповідач мав здійснити за квітень 2003 р. і сплатити його до 01.05.2003 р., а не за березень 2003 р.
На виконання умов Договору №2/2002, 29.08.2008 року відповідачем було частково погашено заборгованість за Договором та сплачено на користь позивача винагороду за зберігання обладнання, згідно акта звіряння розрахунків від 29.12.2007 року у сумі 9600 грн., тобто за 24 місяці, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку за 29.08.2008 № 165.
ПМП “Науково-промислова фірма “Корба”, користуючись своїм правом, наданим ч. 3 статті 267 Цивільного кодексу України, просив суд застосувати строк позовної давності і відмовити позивачу у стягненні основної заборгованості з урахування індексу інфляції та 3% річних у період до липня 2005 р. включно.
Пунктом 3.1.4. Договору №2/2002 встановлено, що позивач зобов’язався повернути майно, прийняте на відповідальне зберігання на першу вимогу відповідача.
Під час розгляду справи, місцевим господарським судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.09.2009 року відповідачем було надіслано позивачу вимогу №09/2009 про повернення майна за Договором зберігання №2/2002, в якій відповідач вимагав позивача повернути товар, що знаходиться у його відповідальному зберіганні в термін, що не перевищує чотирнадцяти календарних днів від дати отримання даного листа. Дана вимога була отримана представником позивача 15.09.2009 року, що підтверджується наявними у справі копіями повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №62822 та фіскального чеку №3385 від 11.09.2009 року.
08.12.2009 року відповідачем було надіслано позивачу повторну вимогу №17/2009 про повернення майна за Договором зберігання №2/2002, в якій відповідач вимагав позивача повернути товар, що знаходиться у його відповідальному зберіганні в термін, що не перевищує семи календарних днів від дати отримання даного листа. Дана вимога була отримана представником позивача 18.12.2009 року, що підтверджується наявними у справі копіями повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №289, опису вкладення у цінний лист від 09.12.2009 року та фіскального чеку №4147 від 09.12.2009 року.
Позивач на вказані вимоги відповіді не надав, майно не повернув.
Відповідач для отримання майна, яке перебувало на зберіганні у позивача звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. За вказаним позовом Господарським судом міста Києва 25.03.2010 р. у справі №38/89 було прийняте рішення про задоволення позову і витребувано від Відкритого акціонерного товариства “Асфальтобетонний завод” майно, яке перебувало у нього на зберіганні відповідно до Договору відповідального зберігання №2/2002 від 31.03.2003 р.
Вказане рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2010 р.
Посилаючись на вказані обставини, відповідач вважає, що підстави для стягнення плати за здійснення зберігання, 3% річних та інфляційні втрати в період з жовтня 2009 р. (дата витребування поклажодавцем майна зі зберігання) по червень 2010 р. включно відсутні.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Положення щодо договору відповідального зберігання викладено у главі 66 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Пунктом 2 статті 938 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено, зберігач зобов’язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого суду з приводу того, що неможливість виконання позивачем свого обов’язку щодо повернення майна пов’язана з діями відповідача. Тобто, в зобов’язаннях про повернення майна зі зберігання має місце прострочення кредитора і виникненню заборгованості у спірний період сприяли саме дії відповідача. До такого висновку суд дійшов з огляду на те, що ні умовами Договору №2/2002, ні нормами діючого законодавства не визначено порядок та умови повернення майна від зберігача до поклажодавця за договором зберігання.
З матеріалів справи, вбачається, що місцевим господарським судом були витребувані у відповідача докази вжиття всіх залежних від нього заходів та вчинення дій по витребуванню майна зі зберігання, які відповідачем у суді першої інстанції надані не були. Водночас, відповідачем разом з апеляційною скаргою було надіслано: копію постанови серії ВП № 22478383 від 05.11.2010 року про відкриття виконавчого провадження про витребування обладнання від позивача на користь відповідача; копію листа №31/2010 від 29.10.2010 року щодо повернення майна за Договором зберігання, який був надісланий відповідачем та отриманий представником позивача 4.11.2010 року (що підтверджується наявними у справі копіями повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №02046728, опису вкладення у цінний лист від 01.11.2010 року та фіскального чеку №5614 від 01.11.2010 року); копію акта огляду майна, переданого на відповідальне зберігання від 30.11.2010 року та посвідчення про відрядження № 2, виданого ГуденкоО.Ф. від 29.11.2010 року та № 2, виданого Іщенко Є.С. від 29.11.2010 року, завіреними печатками сторін.
Враховуючи подані скаржником документи, колегія суддів вважає, що оскільки зазначені документи засвідчують направлення відповідачем до позивача своїх представників з повноваженнями на отримання товарно-матеріальних цінностей вже після винесення рішення по даній справі, а саме 30.11.2010 року, вони є неналежними доказами на підтвердження викладеного у відзиві на позов та спростування висновків, викладених в оскаржуваному рішенні. Таким чином, порушення з боку позивача щодо відмови повернути майно відповідачу за Договором № 2/2002 відсутні.
Враховуючи викладене місцевим господарським судом було вірно встановлено, що витребування відповідачем майна зі зберігання в судовому порядку не є підставою для звільнення його від оплати фактичного перебування майна на відповідальному зберіганні позивача. При цьому, жодних обставин щодо безпідставності перебування майна у позивача чи неправомірності його дій щодо протиправного утримання майна судами встановлено не було. Тобто відповідач зобов’язаний здійснити оплату за договором зберігання саме до червня 2010 р., як і зазначено в позові.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Колегія суддів не може погодитись з мотивуванням місцевого суду щодо відшкодування позивачу необхідних витрат на збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна та застосуванням норми статті 390 Цивільного кодексу України, оскільки позивача не можна вважати добросовісним або недобросовісним володільцем. Дане твердження обґрунтовується тим, що володіння, яке спирається на відповідний правовий статус, зокрема договір відповідального зберігання, є законним, тому оскільки Договір № 2/2002 не був розірваний сторонами і протилежне сторонами та матеріалами справи не спростовується, з відповідача підлягає сплата на користь відповідача заборгованості за Договором № 2/2002 у відповідності до статей 526, 946 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України
Разом з цим, як вже було встановлено судом апеляційної інстанції, Договором № 2/2002 не визначено дату до якого необхідно здійснити оплату за зберігання майна, оскільки нормою статті 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та відповідно до умов Договору № 2/2002, договір починає діяти з дати його підписання, а оплата здійснюється за кожний місяць. Таким чином, оплата здійснюється за зберігання майна саме з квітня 2003 р. і повинна була проведена у період з 01.04.2003 року по 01.05.2003 року, тобто прострочка по оплаті за квітень 2003 року почалась з 01.05.2003 року.
Як вбачається з матеріалів справи, оскільки відповідачем 29.08.2009 року було сплачена 9600,00 грн., то необхідно вважати що відповідач виплатив заборгованість за 24 місяця (9600,00 грн. / 400,00 грн.), тобто за зберігання майна за Договором № 2/2002 за період з квітня 2003 року по березень 2005 року включно. При цьому, відповідно до позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу за зберігання майна в період з квітня 2005 року по червень 2010 року включно у розмірі 25400грн.
Апеляційна колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до вимог оплати за Договором № 2/2002, яка була заявлена відповідачем у відзиві на позовну заяву у відповідності до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України.
Однак, колегія судів вважає за необхідне зазначити, що оскільки оплата за зберігання майна за конкретний місяць повинна здійснюватись до закінчення цього місяця (а не до 10 числа місяця як було зазначено місцевим господарським судом) та те, що оплата була здійснена по березень 2005 року включно, то строк позовної давності щодо оплати заборгованості за зберігання майна закінчився за період з квітня 2005 року по липень 2005 року включно.
Враховуючи те, що 29.08.2008 року була здійснена часткова сплата заборгованості, то строк позовної давності який продовжувався після вказаної дати – перервався та, згідно статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності почався заново. При цьому, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем по оплаті за зберігання майна у період з серпня 2005 року по червень 2010 року включно (за 59 місяців) у сумі 23600,00 грн. (59 міс.*400,00 грн.), яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь період прострочення. При цьому, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції помилково визначив період прострочки з 11 числа місяця, тому, відповідно, за нездійснення оплати за зберігання майна з серпня 2005 року по червень 2010 року включно періодом прострочки та нарахування інфляційних та трьох відсотків річних є 01.09.2005 року – 01.08.2010 року.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів здійснила власний перерахунок інфляційних та трьох відсотків річних та встановила, що належний розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача становить 9556,20 грн. та розмір трьох відсотків річних – 1769,62 грн.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідачем, в порушення статті 33 ГПК України, не було надано належних доказів на спростування викладеного в позові, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «Науково-промислова фірма «Корба» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2010 р. у справі №18/120-10 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції :
“Стягнути з Приватного малого підприємства «Науково-промислова фірма «Корба» (08293, Київська обл., м. Буча, вул.Тарасівська, 32, код 13725644) на користь Відкритого акціонерного товариства «Асфальтобетонний завод» (01013, м.Київ, Хутір-Острів, вул.Камишинська, 4, код 04012425) 23600 (двадцять три тисячі шістсот) грн. основного боргу, 9556,20 (дев’ять тисяч п’ятсот п’ятдесят шість грн. 20 коп.) грн. – інфляційних втрат, 1769,62 (одна тисяча сімсот шістдесят дев’ять грн. 62 коп.)грн. – 3% річних, 376,26 (триста сімдесят шість грн. 26 коп.) грн. зі сплати держмита та 224,20 (двісті двадцять чотири грн. 20 коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позову відмовити.”
3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2010 р. у справі №18/120-10 залишити без змін.
4. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання зазначеної постанови суду.
5. Справу №18/120-10 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Попікова О.В.
Судді Кондратова І.Д.
Коротун О.М.
07.02.11 (відправлено)
Судове рішення № 13722301, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 01.02.2011. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 18/120-10. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: