Рішення № 137218337, 05.06.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/260/26

провадження № 2/208/2698/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Грищенко О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам`янське за правилами загального позовного провадження цивільну справу №208/260/26 за позовом ОСОБА_1 до Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського із позовом до Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області про визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначив, що він ОСОБА_1 є власником нерухомого майна житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказане майно набуте позивачем на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.1997 року, що видане державним нотаріусом Другої красноармійської державної нотаріальної контори Радочина О.І. та зареєстроване у реєстрі за номером 967.

Проте, у зв`язку із давністю укладання договору, інформація про реєстрацію нерухомого майна у Державному реєстрі реєстрації речових прав на майно та їх обтяжень відсутня, позивач не був обізнаний свого часу про необхідність перенесення даних до реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Оригінали правовстановлюючих документів на зазначене майно були втрачені за обставин, які не залежать від позивача, внаслідок воєнних дій та окупації чатини території України.

Відновити оригінали документів неможливо, оскільки позивач звертався до нотаріального архіву з питанням можливості отримати дублікат вказаного документа зі спадкової справи, проте,. Донецьким обласним державним нотаріальним архівом йому надано відповідь від 26.11.2025 року, що документи Другої красноармійської державної нотаріальної контори по 2001 рік включно прийняті на зберігання до Донецького обласного державного нотаріального архіву до 2014 року, залишились в архівосховищах м.Донецька , доступ до яких відсутній. Видати дублікат свідоцтва про право на спадщину неможливо.

10.11.2025 року позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою про реєстрацію права власності.

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій № 81805505 від 12 листопада 2025 року позивачу було відмовлено в проведенні реєстраційної дії з реєстрації права власності через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу.

Позивач зазначає, що наразі провести реєстрацію права власності на будинок не вбачається за можливе, адже відсутня можливість отримання оригіналів правовстановлюючих документів, тому він звернувся до суду та просить:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 45,2 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ..

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2026 року по цивільній справі №208/260/26 визначено головуючого суддю Гречану В.Г.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року позовну заяву залишено без руху.

15.01.2026 року на виконання ухвали суду від 13.01.2026 року, у строк встановлений судом, ОСОБА_1 подав до суду заяву про усунення недоліків.

Відповідно до уточненої позовної заяви Позивач просить:

Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 45,2 кв.м., що складається з А-1 житловий будинок, а-1 прибудова, а1-1 веранда, Б-1 літня кухня, В-1 літня кухня, в-1 тамбур, Г-1 гараж, Д-1 сарай, Ж-1 вбиральня, З-1 сарай, Пг-1 льох, №1 огорожа, №2 ворота, №3 водопровід, №4 колодязь, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 19.01.2026 року відкрито провадження у справі №208/260/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Разом з позовною заявою позивач ОСОБА_1 зазначив про розгляд справи без його участі на підставі наявних у справі доказів. Додаткових пояснень чи клопотань не надавав. Вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити у повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач Гродівська селищна рада Покровського району Донецької області про місце, день та час розгляду справи неодноразово повідомлялись шляхом доставки електронного документу, а саме виклик до суду в електронний кабінет Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області, що в розумінні ч. 8 ст. 128 ЦПК України, є належним повідомленням про розгляд справи. Підтверженням отримання судових викликів є довідка про доставку електронного документу. Заяв та клопотань не подавали.

Заяв та клопотань про проведення розгляду справи за її відсутності не подавала.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174, ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.280,281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК

Розглянувши подані позивачем документи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані позивачем докази та повідомлені ним обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.

Інші процесуальні дії (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) не застосовувались.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Позивачу на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.1997 року , що видане державним нотаріусом Другої красноармійської державної нотаріальної контори Радочина О.І. та зареєстроване у реєстрі за номером 967, належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, виготовленого КП БТІ 14.01.1989 року, загальна площа будинку 84,3 кв.м., житлова площа 45,2 кв.м.

Аналогічна інформація міститься і у технічному паспорті, виготовленому на замовлення ОСОБА_1 13.01.2025 р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , загальна площа будинку 84,3 кв.м., житлова площа 45,2 кв.м.

Оригінал свідоцтва про право на спадщину було втрачений через воєнні дії та захоплення території села Козацьке Донецької області російськими військами. В наявності залишились лише копія, яку позивач отримав з архівної справи Комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації.

На звернення позивача до КП «БТІ» ним була отримана відповідь №1712/01-02 від 06.08.2025 року, з якої вбачається, що до 01.01.2013 року будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.1997 року, що видане державним нотаріусом Другої красноармійської державної нотаріальної контори Радочина О.І. та зареєстроване у реєстрі за номером 967. Станом на 30.06.1997 року загальна площа будинку 84,2 кв.м., житлова площа 45,2 кв.м. Загальна площа змінена з урахуванням арифметичної помилки.

З метою отримання оригіналу правовстановлюючого документу, Позивач також звертався до нотаріального архіву з питанням можливості отримати дублікат вказаного документа зі спадкової справи.

Донецьким обласним державним нотаріальним архівом було надано відповідь від 26.11.2025 року, що документи Другої красноармійської державної нотаріальної контори по 2001 рік включно прийняті на зберігання до Донецького обласного державного нотаріального архіву до 2014 року, залишились в архівосховищах м.Донецька , доступ до яких відсутній. Видати дублікат свідоцтва про право на спадщину неможливо.

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій № 81805505 від 12 листопада 2025 року позивачу було відмовлено в проведенні реєстраційної дії з реєстрації права власності через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У статті 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, за яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 21 листопада 2018року у справі № 920/615/16, від 05 вересня 2019року у справі № 907/310/18).

Стаття 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право.

Таким чином суд підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, відповідно до ст.392 ЦК України, а рішення спрямоване на захист, існуючого, наявного, права, що виникло у позивача з передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами.

Частина четверта статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містить припис стосовно того, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Частиною третьою статті 3 Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

До 2013 року реєстрація права власності на житлові будинки, квартири проводилася Бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (Витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Така реєстрація проводилася БТІ в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (в якому реєструвалися виключно квартири, будинки, приміщення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, дарування тощо, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

У пункті 37 Постанови від 07.02.2014р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

Упостанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У вищевказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

З наявного в матеріалах справи Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.1997 року, № 967, судом встановлено, що ОСОБА_1 успадкував після померлої матері ОСОБА_4 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час виникнення у позивача права власності ним було у встановленому законом порядку проведено державну реєстрацію свого права, про що свідчить відповідь КП «БТІ» від №1712/01-02 від 06.08.2025

Позивач втратив оригінал вказаного свідоцтва через військові дії на території громади, де він проживає.

Указом Президента України . № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки, і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який неодноразово був продовжений та станом на час розгляду справи триває.

Відповідно де Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (у редакції станом на час і розгляду справи), територію Покровської міської територіальної громади включено до території активних бойових дій та бойові дії на даній території не завершені, а саму територію віднесено до тимчасово окупованої рф території України.

Підтвердження права власності на майно необхідно позивачу для захисту свого майнового інтересу.

Відповідно до ст.349 ЦК право власності на майно припиняється в разі його знищення, але суд при задоволенні позову керується практикою ЄСПЛ та міжнародними нормами.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, зважаючи на вищевикладене, враховуючи наявність у позивача копій правовстановлюючого документу, позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а будь-яких перешкод для їх задоволення судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що позивач з вимогою про повернення оплаченого судового збору не звертався, судовий збір залишається за позивачем.

На підставі ст.ст. 316-319, 328, 392 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 206, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Гродівської селищної ради Покровського району Донецької області про визнання права власності задовольнити у повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 84,3 кв.м., житловою площею 45,2 кв.м., що складається з А-1 житловий будинок, а-1 прибудова, а1-1 веранда, Б-1 літня кухня, В-1 літня кухня, в-1 тамбур, Г-1 гараж, Д-1 сарай, Ж-1 вбиральня, З-1 сарай, Пг-1 льох, №1 огорожа, №2 ворота, №3 водопровід, №4 колодязь, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Гродівська селищна рада Покровського району Донецької області, код ЄДРПОУ 04341637, юридична адреса:Покровський р-н, Донецька обл., селище Гродівка, вулиця Донецька, будинок 97.

Суддя В.Г. Гречана