Рішення № 137212206, 21.05.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Справа № 915/1494/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від позивача (представник позивача) - Заверюха В.О., адвокат, Соколова А.Д., адвокат,

від відповідача (представник відповідача) - Мамонтов Д.О., адвокат,

від третьої особи (представник третьої особи) - Янко М.І., адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний», вул. Берегова, 13, м. Південне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 04704790

електронна пошта: port@port-yuzhny.com.ua

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач», вул. Погранична, 151/2, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54055, код ЄДРПОУ 44326348

третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Конекрейнс Україна», вул. Фонтанська дорога, 16, корпус 8, офіс 9, м. Одеса, 65049, код ЄДРПОУ 20013200

про: стягнення 695 094,84 грн.

Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 6146/01/103/25 від 09.10.2025 (вх. № 14699/25 від 17.10.2025), в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» грошові кошти у загальному розмірі 695 094,84 грн з ПДВ, з яких: пеня: 237 285,72 грн.; штраф: 197 738,10 грн.; пеня: 181 261,62 грн.; штраф: 78 809,40 грн.; а також судовий збір у розмірі 10 426,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про укладання між сторонами Договору поставки № Т/СН-297/24 від 11.09.2024, за умовами якого відповідач, як постачальник, мав поставити позивачу, як покупцю обумовлений договором товар. Проте, за даними позивача, ТОВ «ТехМорПостач» згідно п.4.1 Договору, не поставило товар в повному обсязі у зазначений строк у відповідності до отриманої рознарядки № 205-12/998 від 27.11.2024. Таким чином, на переконання позивача, відповідач допустив порушення строку виконання договору, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи статей 525, 526, 610 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами Договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.12.2025 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1494/25 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 17.11.2025 об 11:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

07.11.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 07.11.2025 (вх. № 15681/25 від 07.11.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 12.11.2025.

13.11.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 13.11.2025 (вх. № 15965/25 від 13.11.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 13.11.2025.

14.11.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 14.11.2025 (вх. № 16053/25 від 14.11.2025) про проведення підготовчого засідання у справі № 915/1494/25, призначеного на 17.11.2025 об 11:00 без участі представника ДП «МТП «Південний», за наявними в матеріалах справи документами.

17.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшло формоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 17.11.2025 (вх. № 16083/25 від 17.11.25025) про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю представника відповідача в слідчих діях.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025, занесеною до протоколу судового засідання, було продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 18.12.2025 о 10:30.

Про час та місце проведення судового засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 17.11.2025.

19.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 06.11.2025 (вх. № 16257/25 від 19.11.2025), в якому відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись, зокрема, на те, що позивачем не було надіслано рознарядку про постачання товару у відповідності до умов договору; під час виконання зобов`язань мале місце обставини непереборної сили; розрахунок штрафних санкцій здійснено без належного обґрунтування; саме позивач не забезпечив належні умови прийомки товару, що мало наслідком його поставку у відповідні дати; розмір штрафу та пені є невиправдано великим та неспівмірним у порівнянні з наслідками ймовірно несвоєчасної поставки.

З урахуванням наведеного, відповідач просить суд:

- прийняти відзив до розгляду;

- продовжити строк на подання доказів - сертифікату про обставини непереборної сили, виданого торгово-промисловою палатою України на 30 календарних днів;

- в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодекс України поставити позивачу питання та зобов`язати позивача надати на них відповідь (із наведення переліку із 7 запитань);

- залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватне акціонерне товариство «Конекрейнс Україна»;

- викликати сторони для участі в підготовчому провадженні;

- відмовити в задоволенні позовних вимог.

25.11.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 25.11.2025 (вх. № 16550/25 від 25.11.2025), за змістом якої позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

25.11.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 25.11.2025 (вх. № 16559/25 від 25.11.2025) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 02.12.2025.

01.12.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 01.12.2025 (вх. № 16825/25 від 01.12.2025) про відкладення підготовчого засідання.

05.12.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 01.12.2025 (вх. № 17360/25 від 05.12.2025), в яких відповідач наводить свою незгоду з доводами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.12.2025 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» пояснення щодо письмового опитування учасника справи як свідка у порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

12.12.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 12.12.2025 (вх. № 17682/25 від 12.12.2025) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 16.12.2025.

18.12.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшло формоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 18.12.2025 (вх. № 18166/25 від 18.12.2025) про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна».

Підготовче засідання у справі № 915/1494/25, призначене на 18.12.2025, не відбулось, у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2025 було повідомлено учасників справи про розгляд справи 22.01.2026 о 13:00.

07.01.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 07.01.2026 (вх. № 344/26 від 07.01.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 08.01.2026.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2026 було постановлено провести підготовче провадження у справі № 915/1494/25 поза межами строку, встановленого ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк; призначено підготовче засідання на 04.02.2026 о 13:00.

28.01.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заяви б/н від 28.01.2026 (вх. № 1319/26 від 28.01.2026) та б/н від 28.01.2026 (вх. № 1326/26 від 28.01.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, які суд задовольнив ухвалами від 30.01.2026.

За результатами підготовчого засідання 04.02.2026 Господарський суд Миколаївської області постановив ухвалу, якою, у порядку ч.11 ст.176 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» у справі № 915/1494/25 було залишено без руху, з урахуванням приписів ч.11 ст.176 Господарського процесуального кодексу України; постановлено Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» усунути недоліки позовної заяви, що визначені в ухвалі суду протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали суду; повідомлено Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний», що в силу вимог ч.13 ст.176 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

05.02.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 05.02.2026 (вх. № 1652/26 від 05.02.2026) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2026 було постановлено продовжити розгляд справи № 915/1494/25 за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» про стягнення штрафних санкцій 695 094,84 грн; повідомити учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 17.02.2026 о 14:00

13.02.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 13.02.2026 (вх. № 2024/26 від 13.02.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд залишив без задоволення ухвалою від 16.02.2026.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.02.2026 було відмовлено у задоволенні викладеного у відзиві б/н від 06.11.2025 (вх. № 16257/25 від 19.11.2025) клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» про продовження строку на подання доказів у справі № 915/1494/25; задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» б/н від 18.12.2025 (вх. № 18166/25 від 18.12.2025) про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору у справі № 915/1494/25; залучено до участі у справі № 915/1494/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Конекрейнс Україна» (Україна, 65049, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Фонтанська дорога, будинок 16, корпус 8, офіс 9; код ЄДРПОУ 20013200); постановлено позивачу та відповідачу до 23.02.2026 направити третій особі копії відповідних заяв по суті справи; встановлено третій особі строк у 10 днів з моменту отримання даної ухвали для подання до суду письмових пояснень; постановлено провести підготовче провадження у справі № 915/1494/25 поза межами строку, встановленого ст. 177 ГПК України, у розумний строк; відкладено підготовче засідання на 05.03.2026 о 10:00.

18.02.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заяви б/н від 18.02.2026 (вх. № 2215/26 від 18.02.2026) та б/н від 18.02.2026 (вх. № 2233/26 від 18.02.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, які суд залишив без задоволення ухвалами від 19.02.2026.

19.02.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 19.02.2026 (вх. № 2292/26 від 19.02.2026), з якою позивачем надано суду докази направлення копій позовної заяви та відповіді на відзив на адресу третьої особи.

20.02.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 20.02.2026 (вх. № 2316/26 від 20.02.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 02.03.2026.

02.03.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 27.02.2026 (вх. № 2740/26 від 02.03.2026), в якій заявник просить суд про проведення засідання в режимі відеоконференції. Вказану заяву було залишено без задоволення ухвалою суду від 02.03.2026.

04.03.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 04.03.2026 (вх. № 2908/26 від 04.03.2026) про відкладення розгляду справу на іншу дату, мотивована наміром підготовки та подання пояснень та неможливістю представника бути присутнім в засіданні.

04.03.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 04.03.2026 (вх. № 2921/26 від 04.03.2026) про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання), мотивоване зайнятістю представника в розгляді іншої справи.

05.03.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 04.03.2026 (вх. № 2924/26 від 05.03.2026), в якому відповідач просить суд зобов`язати позивача - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Південний» надати відповіді на питання поставлені у відзиві на позовну заяву в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України; оголосити перерву в підготовчому засіданні для надання відповіді на питання та дослідження їх змісту сторонами.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.03.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було частково задоволено клопотання відповідача про зобов`язання позивача надати відповіді на запитання, поставлені у відзиві на позовну заяву в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України; зобов`язано позивача надати відповідь на запитання 3.1-3.3; відкладено підготовче засідання на 24.03.2026.

06.03.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» пояснення № 3 від 06.03.2026 (вх. № 3009/26 від 06.03.2026) третьої особи щодо позову або відзиву, в яких заявник зазначає, що не погоджується з викладеними в позові обставинами та, зокрема, вважає, що у позивача не було правових підстав для звернення до суду про примусове стягнення з відповідача грошових коштів. Заявник просить суд звернути увагу на п. 7.8 Договору поставки, яким визначено, що у разі застосування пені/штрафу, Сторона, що порушила виконання зобов`язань, зобов`язана сплатити суму пені/штрафу на підставі письмової претензії, у кожному окремому випадку. Товариство вважає, що оскільки, позивач не надсилав відповідачу вимогу про сплату штрафних санкцій за договором, то відсутність сплати штрафу/пені у встановлений договором строк (5 роб.днів згідно п.7.8.) не встановлює порушеного права Позивача, який відновлюється шляхом подання позову до суду.

Крім того, третя особа, з посиланням на постанову ВС від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, вказує, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача за несвоєчасну поставку Товару пені (відсоток від суми грошового зобов`язання) та штрафу (відсоток від суми невиконаного зобов`язання) є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення.

Також товариством зазначено про не співмірність розміру неустойки з завданими збитками та наведено аргументи щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

18.03.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» на виконання ухвали суду від 05.03.2026 надійшла заява № 1367/09/103/26 від 11.03.2026 (вх. № 3633/26 від 18.03.2026) про надання відповідей на поставлені відповідачем питання.

18.03.2026, 19.03.2026 та 20.03.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний», Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач», Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заяви б/н від 18.03.2026 (вх. № 3663/26 від 18.03.2026), б/н від 19.03.2026 (вх. № 3689/26 від 19.03.2026), б/н від 20.03.2026 (вх. № 3749/26 від 20.03.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, на які суд відреагував ухвалами від 20.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.03.2026, занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/1494/25 та призначено її до судового розгляду по суті на 23.04.2026.

30.03.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 30.03.2026 (вх. № 4368/26 від 30.03.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 01.04.2026.

02.04.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 01.04.2026 (вх. № 4599/26 від 02.04.2026) про ознайомлення з матеріалами справи, з його подальшою реалізацією представником відповідача 23.04.2026.

17.04.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 17.04.2026 (вх. № 5510/26 від 17.04.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 20.04.2026.

23.04.2026 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшла заява б/н від 23.04.2026 (вх. № 5865/26 від 23.04.2026) про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2026, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи було відкладено на 07.05.2026 о 13:00.

Про час та місце розгляду справи учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 23.04.2026.

27.04.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 27.04.2026 (вх. № 6015/26 від 27.04.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 29.04.2026.

27.04.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 27.04.2026 (вх. № 6016/26 від 27.04.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 29.04.2026.

06.05.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 06.05.2026 (вх. № 6615/26 від 06.05.2026) про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку представника відповідача в судове засідання, через його зайнятість у іншій справі (здійснення захисту у кримінальному провадженні).

Судове засідання у даній справі, призначене на 07.05.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2026 було повідомлено учасників справи про проведення судового засідання 21.05.2026 о 10:30.

11.05.2026 до суду від Приватного акціонерного товариства «Конекрейнс Україна» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 11.05.2026 (вх. № 6918/26 від 11.05.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 11.05.2026.

12.05.2026 до суду від Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 12.05.2026 (вх. № 6998/26 від 12.05.2026) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 12.05.2026.

В судове засідання 21.05.2026 з`явилися представники позивача, відповідача та третьої особи, які підтвердили актуальність правових позицій учасників справи, викладених в заявах по суті.

В судовому засіданні 21.05.2026 за результатами розгляду справи було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

11.09.2024 між Державним підприємством «Морський торговельний порт «Південний», як Покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач», як Постачальником, було укладено Договір поставки № Т/СН-297/24 (далі - Договір), відповідно до предмету якого Постачальник зобов`язався поставити на склад Покупця, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар, в кількості та за цінами, які вказані в Додатку № 1 до цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.1).

Згідно з п. 1.3 Договору Постачальник зобов`язується поставити товар на склад Покупця партіями, відповідно до рознарядки Покупця, силами та засобами Постачальника, та за його рахунок, з оформленням первинних документів на умовах поставки DDP (Інкотермс 2020).

Згідно з п. 1.4 Договору Постачальник гарантує, що на дату поставки товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, заставою, не є предметом будь-якого іншого обмеження щодо реалізації відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.1 Договору сума Договору становить 11 516 425,00 грн без ПДВ, що еквівалентно 250 465,96 євро за офіційним курсом 1 євро - 45,98 грн, встановленим Національним банком України на 23.08.2024 (дата кінцевого строку подання тендерних пропозицій), крім того ПДВ 2 303 285,00 грн. Сума Договору з ПДВ становить 13 819 710,00 грн, що еквівалентно 300 559,16 євро за офіційним курсом 1 євро - 45,98 грн, встановленим Національним банком України на 23.08.2024. Оплата за Договором здійснюється в гривнях.

За умовами п. 3.1 Договору оплата товару здійснюється з поточного рахунку Покупця протягом 15 робочих днів з дати поставки конкретної партії товару на склад Покупця на підставі оригіналу рахунку і податкової накладної з визначеними кодами щодо товарів, робіт, послуг відповідно до ДК, зареєстрованої у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) згідно вимог чинного законодавства, та за наявності повного пакету належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарської операції, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника. В разі відмови у реєстрації податкової накладної у ЄРПН оплата рахунків відкладається до вирішення цього питання. Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку Покупця.

Умовами п. 4.1 Договору передбачено, що поставка конкретної партії товару здійснюється Постачальником протягом 90 робочих днів з дати направлення письмової рознарядки Постачальнику від Покупця на поставку конкретної партії товару, яка відправляється будь-яким способом, передбаченим Договором.

Згідно з пп. 4.1.1 Договору письмова рознарядка на поставку конкретної партії товару направляється електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього Договору, та вважається отриманою Постачальником у день відправлення цієї рознарядки з електронної пошти Покупця, що зазначена в розділі 14 Договору, та у порядку, передбаченому п. 12.15 Договору. Додатково оригінал письмової рознарядки на поставку товару може бути надісланий поштовим відправленням (листом з описом вкладення). Будь-який із зазначених способів направлення рознарядки Покупцем Постачальнику на поставку конкретної партії товару вважається належним способом її направлення Покупцем, якщо він містить умови про строк поставки, місце поставки, найменування і кількість товару, найменування Покупця, номер і дату Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору передбачено, що місце поставки товару - склад Покупця за адресою: вул. Берегова, 13, м. Южне, Одеська область, 65481, Україна.

Згідно з п. 4.4 Договору датою поставки товару за Договором вважається дата підписання Сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної на поставлений товар, під час передачі товару на складі Покупця.

За змістом пп.пп. 6.1.1, 6.1.2 Договору Покупець зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар; призначити уповноважених осіб за виконання умов цього Договору, повідомивши про це Постачальника. Дані особи будуть офіційними представниками Покупця і уповноважені вирішувати організаційно-технічні питання з Постачальником.

Відповідно до п. 6.2.2 Договору Покупець має право, зокрема: контролювати поставку Товару у строк, встановлений цим Договором.

Відповідно до п. 6.3.1, 6.3.3 Договору Постачальник зобов`язаний, зокрема, забезпечити поставку товару у строк, встановлений цим Договором, з оформленням первинних документів; призначити уповноважених осіб за виконання умов цього Договору, повідомивши про це Покупця. Дані особи будуть офіційними представниками Постачальника і уповноважені вирішувані організаційно-технічні питання з Покупцем.

Згідно з п. 6.4 Договору Постачальник має право: своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар; на дострокову поставку товару за письмовим погодженням Покупця.

За умовами п. 7.1 Договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього Договору, винна Сторона несе відповідальність перед іншою Стороною відповідно до діючою законодавства України та умов, викладених у цьому Договорі.

За умовами п. 7.3 Договору за порушення Постачальником строку виконання зобов`язання (прострочення строку поставки товару, відмови від поставки товару повністю або поставки товару не в повному обсязі згідно письмової рознарядки Покупця), зазначеного в п. 4.1 Договору, з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,5 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а та прострочення понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 15 % вказаної вартості.

Згідно з п. 7.5 Договору пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов`язання.

Відповідно до п. 7.8 Договору у разі застосування пені/штрафу, Сторона, що порушила виконання зобов`язань, зобов`язана сплатити суму пені/штрафу на підставі письмової претензії, у кожному окремому випадку. Оплата письмової претензії проводиться протягом 5 робочих днів з дати її отримання Стороною, яка допустила прострочення виконання своїх зобов`язань за Договором. Письмова претензія відправляється електронною поштою з обов`язковим направленням оригіналу Претензії поштовим відправленням (цінним листом з описом вкладення) за реквізитами зазначеними в розділі 14 цього Договору та вважається отриманою у порядку, передбаченому п. 12.15 цього Договору.

За змістом п. 7.13 Договору сплата штрафних санкцій, за порушення яких вони передбачені, не звільняє Постачальника від виконання зобов`язань за цим Договором і так само не звільняє його від обов`язку понад суми штрафів відшкодувати Покупцю збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням Постачальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Згідно з п. 9.1 Договору жодна із Сторін нього Договору не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання або за неналежне виконання своїх зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили у тій мірі, у якій таке невиконання або не належне виконання не можуть бути віднесені за рахунок вини або недогляду Сторони, яка посилається на невиконання або не належне виконання своїх зобов`язань за Договором, у зв`язку з дією обставин непереборної сили.

Відповідно до п.п. 9.3-9.6 Договору про виникнення обставин непереборної сили Сторона, для якої виникли ці обставини, зобов`язана у будь-якій формі повідомити іншу сторону, але не пізніше 3-х робочих днів з дати настання таких обставин. Невиконання даної умови позбавляє Сторону права посилатися на обставини непереборної сили.

Сторони домовилися про те, що початок і тривалість дії обставин непереборної сили підтверджується Сертифікатом про обставини непереборної сили, виданим Торгово-промисловою палатою України.

При підтвердженні вказаним Сертифікатом строк виконання обов`язків продовжується на строк дії цих обставин.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі Сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сиди та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України позбавляє Сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

За умовами п. 10.1 Договору усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані з ним, Сторони будуть намагатися вирішувати шляхом переговорів з максимальним взаємним дотриманням інтересів Сторін.

Згідно з п. 10.2 Договору у разі недосягнення Сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і дії по 31.07.2025 (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 11.2 Договору закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальні за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Умовами п. 12.15 Договору передбачено, що всі документи (листи, повідомлення, письмові рознарядки, інша кореспонденція тощо), що будуть відправлені Покупцем на адресу Постачальника, вказану в Договорі, вважаються такими, що направлені належним чином належному отримувачу до тих пір, поки Постачальник письмово не повідомить Покупця про зміну свого місцезнаходження (із доказами про отримання Покупцем такого повідомлення). Листи, письмові рознарядки, письмові вимоги, претензії, акти, акти невідповідності товару згідно умов цього Договору, інша документація, яка направляється Покупцем електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього Договору, вважаються отриманими Постачальником у день їх відправлення з електронної пошти Покупця, що зазначена в реквізитах нього Договору. Додатково оригінали можуть надсилатись поштовим відправленням (цінним листом з описом вкладення). Датою одержання Постачальником листів, письмових рознарядок, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, іншої документації з електронної пошти Покупця є дата їх відправлення Покупцем незалежно від способу їх відправлення. Листи, письмові рознарядки, письмові вимоги, претензії, акти, акти про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, інша документація, з дотриманням цих вимог, що відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, передбачених цим Договором, та можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися Сторонами Договору. Належним підтвердженням направлення листів, письмових рознарядок, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, іншої документації та їх отримання Постачальником є звичайне технічне підтвердження Покупця про відправлення документу: звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.

В розділі 14 Договору зафіксовані реквізити Сторін, зокрема:

- адреса (65481, Одеська область, Одеський р-н, м. Южне, вул. Берегова, 13) та e-mail (port@port-yuzhny.com.ua) Покупця;

- адреса (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул Погранична, буд. 151/2; поштова адреса: 54028, Україна, м. Миколаїв, а/с 286) та e-mail (tmp.ukr@gmail.com) Постачальника.

Додатком № 1 до Договору поставки № Т/СН-297/24 від 11.09.2024 виступила Специфікація, в якій передбачено 44 позиції товарів на загальну суму товарів (без ПДВ) 11 516 425,00 грн, а також визначено, що загальна сума ПДВ складає 2 303 285,00 грн.

Договір та Специфікація до нього скріплені підписами та печатками обох Сторін.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, як покупцем, на виконання умов Договору було оформлено рознарядку за вих. № 205-12/998 від 27.11.2024, в якій відповідно до пп. 4.1.1 Договору відображено умови про строк поставки (протягом 90 робочих днів з дати направлення рознарядки), місце поставки (склад Покупця за адресою: вул. Берегова, 13, м. Южне, Одеська область, 65481, Україна), найменування і кількість товару (у повній відповідності до наведеного у таблиці переліку /перелік містить 30 найменувань товару на загальну суму без ПДВ 9 999 757,00 грн/), найменування Покупця (ДП «МТП Південний»), номер і дату Договору (№ Т/СН-297/27 від 11.09.2024).

Позивач зазначає, що вказану рознарядку за вих. № 205-12/998 від 27.11.2024 було направлено відповідачу з супровідним листом № 7154/04/205/24 від 28.11.2024.

На підтвердження наведених обставин позивачем долучено до матеріалів справи:

- роздруківку електронного листа та роздруківку скріншота із програмного інтерфейсу поштового клієнта Microsoft Outlook;

- копії опису вкладення до цінного листа на ім`я ТОВ «ТехМорПостач» (із зазначенням адреси Постачальника, вказаної в Договорі), фіскального чеку та поштової накладної Акціонерного товариства «Укрпошта» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 6548106878487).

Водночас, відповідач наполягає на тому, що позивачем не було надіслано рознарядку про постачання товару у відповідності до умов Договору. Так, відповідач посилається, зокрема, на таке:

- документ під назвою Рознарядка № 205-12/998 від 27.11.2024 підписано заступником директора з матеріально-технічного забезпечення Дмитром Жуковим; відповідачу не відомо хто ця особа, які має повноваження і чи повинна саме вона складати рознарядки по договору;

- позивачем не надано до позовної заяви звіту серверу про відправлення електронного листа (як це передбачено п. 12.15 Договору), скріншот поштового сервісу Microsoft Outlook таким підтвердженням не є;

- з посиланням на норми Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», відповідач вказує, що як вбачається з наданого скріншоту направлений файл не був підписаний кваліфікованим електронним підписом;

- достовірно встановити факт відправлення рознарядки № 205-12/998 від 27.11.2024 засобами поштового зв`язку у паперовому вигляді, на переконання відповідача, неможливо, оскільки вказана в описі вкладення у цінний лист адреса не відповідає зазначеному у поштовій накладній, крім того відповідно до даних сервісу трекінгу АТ «Укрпошта» дані про відповідне поштове відправлення з номером 6548106878487 відсутні, тому що не зареєстровані в системі.

Надаючи оцінку відповідним обставинам суд вважає за необхідне, в першу чергу, звернутися до умов укладеного між сторонами Договору. Так, як уже було наведено вище, відповідно до п. 4.1 Договору передбачено, що поставка конкретної партії товару здійснюється Постачальником протягом 90 робочих днів з дати направлення письмової рознарядки Постачальнику від Покупця на поставку конкретної партії товару, яка відправляється будь-яким способом, передбаченим Договором.

Згідно з пп. 4.1.1 Договору письмова рознарядка на поставку конкретної партії товару направляється електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього Договору, та вважається отриманою Постачальником у день відправлення цієї рознарядки з електронної пошти Покупця, що зазначена в розділі 14 Договору, та у порядку, передбаченому п. 12.15 Договору. Додатково оригінал письмової рознарядки на поставку товару може бути надісланий поштовим відправленням (листом з описом вкладення). Будь-який із зазначених способів направлення рознарядки Покупцем Постачальнику на поставку конкретної партії товару вважається належним способом її направлення Покупцем, якщо він містить умови про строк поставки, місце поставки, найменування і кількість товару, найменування Покупця, номер і дату Договору.

За змістом п. 12.15 Договору передбачено, що всі документи (листи, повідомлення, письмові рознарядки, інша кореспонденція тощо), що будуть відправлені Покупцем на адресу Постачальника, вказану в Договорі, вважаються такими, що направлені належним чином належному отримувачу до тих пір, поки Постачальник письмово не повідомить Покупця про зміну свого місцезнаходження (із доказами про отримання Покупцем такого повідомлення). Листи, письмові рознарядки, письмові вимоги, претензії, акти, акти невідповідності товару згідно умов цього Договору, інша документація, яка направляється Покупцем електронною поштою, що зазначена в реквізитах цього Договору, вважаються отриманими Постачальником у день їх відправлення з електронної пошти Покупця, що зазначена в реквізитах нього Договору. Додатково оригінали можуть надсилатись поштовим відправленням (цінним листом з описом вкладення). Датою одержання Постачальником листів, письмових рознарядок, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, іншої документації з електронної пошти Покупця є дата їх відправлення Покупцем незалежно від способу їх відправлення. Листи, письмові рознарядки, письмові вимоги, претензії, акти, акти про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, інша документація, з дотриманням цих вимог, що відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, передбачених цим Договором, та можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися Сторонами Договору. Належним підтвердженням направлення листів, письмових рознарядок, письмових вимог, претензій, актів, актів про невідповідність товару згідно з умовами цього Договору, іншої документації та їх отримання Постачальником є звичайне технічне підтвердження Покупця про відправлення документу: звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо.

Дослідивши відповідні умови, суд зазначає таке.

По-перше, щодо повноважень особи, яка підписала спірну рознарядку за вих. № 205-12/998 від 27.11.2024, суд констатує, що вказаний документ скріплений підписом заступника директора з матеріально-технічного забезпечення Дмитром Жуковим. Позивачем надано до матеріалів справи копію наказу Державного підприємства «Морський торгівельний порт «ЮЖНИЙ» № 711 від 16.07.2021 «Про порядок підписання та візування документів, що супроводжують фінансово-господарські операції та відповідальність посадових осіб за підписання та візування документів», зі змісту якого вбачається, що заступнику директора з матеріально-технічного забезпечення надано право підпису рознарядок (заявок) на ввезення (поставку) товарно-матеріальних цінностей (п. 7.1 наказу).

Суд також погоджується з доводами позивача про те, що отримавши відповідну рознарядку відповідач до моменту звернення позивача до суду з відповідним позовом жодного разу не порушував питання щодо наявності у особи, яка підписала таку рознарядку, повноважень на її підписання.

По-друге, суд зауважує, що сторони у Договорі прямо передбачили можливість направлення рознарядки електронною поштою, що зазначена в реквізитах Договору, а також те, що письмові рознарядки, які відправлені електронною поштою, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, передбачених Договором, та можуть бути подані до судових інстанцій в якості належних доказів і не можуть спростовуватися Сторонами Договору.

Суд звертає увагу відповідача на те, що умовами п. 12.15 Договору передбачено, що належним підтвердженням направлення письмових рознарядок та їх отримання постачальником є звичайне технічне підтвердження покупця про відправлення документу: звіт серверу про відправлення електронного повідомлення тощо. Тобто вживання сторонами частки «тощо» свідчить про те, що звіт серверу про відправлення електронного повідомлення не є єдиним документом, який відповідно до умов договору може підтверджувати обставину направлення рознарядки.

Так, на підтвердження обставин направлення рознарядки засобами електронної пошти позивачем долучено до матеріалів справи роздруківку електронного листа, у якому відображено інформацію про направлення повідомлення із адреси електронної пошти port@port-yuzhny.com.ua (адреса електронної пошти Покупця, вказана в Договорі) на адресу електронної пошти tmp.ukr@gmail.com (адреса електронної пошти Постачальника, вказана в Договорі), час направлення - 28 листопада 2024 р. 16:12, тема - рознарядка, вкладення - « 7154-1.pdf».

Крім того, позивачем надано суду роздруківку скріншота із програмного інтерфейсу поштового клієнта Microsoft Outlook, в якому відображено вкладку Відправлені - Архіви, та наявна, зокрема, така інформація: дата листа - 28.11.2024, тема листа - рознарядка, найменування вкладеного файлу - « 7154-1.pdf»; крім того на скріншоті відображено вікно попереднього перегляду вкладеного файлу, у якому візуалізується частина змісту відповідного документу, а саме - шапка листа № 7154/04/205/24 від 28.11.2024.

Суд також зауважує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на яку посилається відповідач, стверджуючи, що електронне повідомлення не може оцінюватися як направлення рознарядки, викладено висновок про те, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах. При цьому в указаних постановах касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

В контексті спірних правовідносин щодо направлення рознарядки, суд звертає увагу відповідача на те, що факт укладення між сторонами Договору у даній справі підтверджується власне підписаним як позивачем так і відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень Договором, тобто правовідносини, що склалися у даній справі не є подібними тим, що склалися у справі № 916/3027/21, де позовні вимоги були обґрунтовані укладанням договору поставки у спрощений спосіб, а також мало місце підтвердження обставин існування між сторонами договірних відносин та постачання товару роздруківками скріншотів листування у месенджері.

Слід наголосити, що у даній справі № 915/1494/25 між сторонами було в письмовій формі укладено договір поставки, за змістом якого детально погоджено умови щодо змісту рознарядки, а також порядку її направлення. Тобто надані роздруківки електронного листа та скріншоту поштового застосунку фактично підтверджують не обставини існування договірних відносин між позивачем та відповідачем (як у справі, на яку посилається відповідач), а є свідченням реалізації позивачем погоджених обома сторонами умов договору щодо направлення рознарядки.

По-третє, судом взяті до уваги також і аргументи відповідача про відсутність обставин скріплення направленого файлу електронним цифровим підписом.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Приписами ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п.п. 15, 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис. Кваліфікований електронний підпис -удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення/рознарядки (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Згідно з ч.ч. 2-3 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Тобто, хоча паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.

Отже, лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, в якій суд касаційної інстанції виснував, зокрема, про те, що заявки на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.

По-четверте, щодо доводів відповідача стосовно допущених позивачем недоліків при направленні рознарядки засобами поштового зв`язку, суд вважає за необхідне наголосити, що умовами Договору сторони погодили, що таке відправлення МОЖЕ здійснюватися ДОДАТКОВО. Тобто за умовами договору пріоритетним способом направлення фактично виступають засоби електронної пошти.

Крім того, суд вважає слушними пояснення позивача про те, що фактична відсутність інформації про відправлення від 29.11.2024 на сайті АТ «Укрпошта» не спростовує документального підтвердження (опис, чек, накладна) факту відправлення відповідного листа, а лише свідчить про те, що строк зберігання даних щодо його поштового обігу вже закінчився, оскільки з дати відправлення минув 1 рік.

Підсумовуючи викладене вище, суд зауважує, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зазначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає, що докази, на підтвердження доводів позивача про направлення відповідачу у передбаченому договором порядку рознарядки на поставку товару є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування відповідних обставин.

При цьому, з наданої позивачем роздруківки електронного листа вбачається, що відповідний лист з електронної адреси покупця на електронну адресу постачальника було направлено 28.11.2024 о 16:12.

Згідно з п. 12.15 Договору датою одержання постачальником письмових рознарядок з електронної пошти покупця є дата їх відправлення покупцем незалежно від способу їх відправлення.

Отже, судом встановлено, що рознарядку за вих. № 205-12/998 від 27.11.2024 слід вважати такою, що була одержана відповідачем 28.11.2024.

З урахуванням дати направлення рознарядки (28.11.2024) та умов п. 4.1 Договору щодо здійснення постачання товару протягом 90 робочих днів з дати направлення письмової рознарядки, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» повинно було поставити Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» товар 30 найменувань товару на загальну суму без ПДВ 9 999 757,00 грн (сума з ПДВ - 11 999 708,40 грн) у строк до 03.04.2025 включно.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» було поставлено Державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний», а останнім прийнято у власність товар на загальну суму 11 999 708,40 грн, що вбачається з таких наявних у матеріалах справи доказів:

- видаткова накладна № 15 від 30.03.2025 на суму 212 506,80 грн (5 найменувань товару), приймальний акт № 1712 від 02.04.2025 та експрес-накладна ТОВ «Нова пошта», зі змісту яких вбачається, що фактично поставка відбулася 02.04.2025, отже в межах встановленого Договором строку;

- видаткова накладна № 16 від 31.03.2025 на суму 9 943 551,60 грн (19 найменувань товару), приймальний акт № 1693 від 31.03.2025, товарно-транспортна накладна № 16 від 31.03.2025, зі змісту яких вбачається, що фактично поставка відбулася 31.03.2025, отже в межах встановленого Договором строку;

- видаткова накладна № 27 від 08.05.2025 на суму 1 318 254,00 грн (4 найменування товару), приймальний акт № 2111 від 08.05.2025, товарно-транспортна накладна № Р27 від 08.05.2025, зі змісту яких вбачається, що фактично поставка відбулася 08.05.2025, отже поза межами встановленого Договором строку;

- видаткова накладна № 32 від 10.06.2025 на суму 525 396,00 грн (2 найменування товару), приймальний акт № 2547 від 11.06.2025, товарно-транспортна накладна № Р32 від 10.06.2025, зі змісту яких вбачається, що фактично поставка відбулася 10.06.2025, отже поза межами встановленого Договором строку.

У контексті оцінки фактичних обставин щодо кількості і вартості поставленого товару, суд також вважає за необхідне зауважити, що у підписаній обома сторонами специфікації до Договору передбачено 44 найменування товарів на загальну суму товарів (без ПДВ) 11 516 425,00 грн, а також визначено, що загальна сума ПДВ складає 2 303285,00 грн, тобто загальна сума товарів з ПДВ складає 13 819 710,00 грн

За змістом п. 1.3 Договору сторони погодили, зокрема, що поставка товару здійснюватиметься партіями відповідно до рознарядки покупця.

У оформленій покупцем рознарядці за вих. № 205-12/998 від 27.11.2024 визначено 30 найменувань товару на загальну суму без ПДВ 9 999 757,00 грн, що з урахуванням ПДВ складає 11 999 708,40 грн.

З матеріалів справи вбачається, що постачальником було поставлено, а покупцем прийнято 30 найменувань товару на загальну суму 11 999 708,40 грн.

Вказане, на переконання суду, є додатковим свідченням того, що відповідачем була взята до уваги надана позивачем рознарядка, оскільки відповідачем були поставлені позивачу саме ті 30 найменувань товару, які були визначені в рознарядці (з-поміж 44 можливих найменувань, передбачених Специфікацією).

За такого, не визнання у ході судового розгляду факту отримання рознарядки може містити ознаки суперечливої поведінки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач», що не допускається.

Так, Верховний Суд у низці справ (постанови від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18) робить посилання на принцип римського права «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)». Зазначений принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud». Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, суд вважає за можливе вважати встановленою обставину направлення позивачем відповідачу у передбаченому умовами Договору порядку рознарядки за вих. № 205-12/998 від 27.11.2024.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 536 Цивільного Кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було наведено вище, поставку товару відповідач здійснив у такі строки:

- 31.03.2025 на суму 9 943 551,60 грн (в межах обумовленого Договором строку);

- 02.04.2025 на суму 212 506,80 грн (в межах обумовленого Договором строку);

- 08.05.2025 на суму 1 318 254,00 грн (поза межами встановленого Договором строку);

- 10.06.2025 на суму 525 396,00 грн (поза межами встановленого Договором строку.

Враховуючи допущене відповідачем прострочення виконання зобов`язання в частині своєчасності поставки обумовленого договором товару позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача:

1. Пеню в загальному розмірі 418 547,34 грн, у тому числі:

- за видатковою накладною № 27 від 08.05.2025 - у розмірі 237 285,72 грн за період прострочення виконання зобов`язання з 03.04.2025 по 08.05.2025;

- за видатковою накладною № 32 від 10.06.2025 - у розмірі 181 261,62 грн за період прострочення виконання зобов`язання з 03.04.2025 по 10.06.2025.

2. Штраф в загальному розмірі 276 547,50 грн, у тому числі:

- за видатковою накладною № 27 від 08.05.2025 - у розмірі 197 738,10 грн;

- за видатковою накладною № 32 від 10.06.2025 - у розмірі 78 809,40 грн.

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Судом враховано, що відповідно до п.п. 7.3 та 7.5 Договору сторони погодили, що за порушення Постачальником строку виконання зобов`язання (прострочення строку поставки товару, відмови від поставки товару повністю або поставки товару не в повному обсязі згідно письмової рознарядки Покупця), зазначеного в п. 4.1 Договору, з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,5 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а та прострочення понад 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 15 % вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов`язання.

Суд зазначає, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що під час виконання зобов`язань мали місце обставини непереборної сили, що в свою чергу вплинуло на момент виготовлення та доставки товарів для позивача. Так, відповідач вказує, що з метою забезпечення зобов`язань по поставці уклав договір №UA02-1562 від 07.10.2024 з ПрАТ «Конекрейнс Україна». Відповідно до специфікації від 07.10.2024 до договору №UA02-1562 від 07.10.2024 до переліку товарів, що мали би бути виготовлені та поставлені відносилися товари, що у подальшому мали бути поставлені відповідачем позивачу за Договором № Т/СН-297/27 від 11.09.2024. При цьому, відповідно до пункту 1.3 договору №UA02-1562 від 07.10.2024, укладеного між ПрАТ «Конекрейнс Україна» та ТОВ «ТехМорПостач» строк поставки вищевказаних виробів визначався як 112 календарних днів. Тобто поставка мала відбутись не пізніше 26.01.2025. Вказане надавало б відповідачу можливість своєчасно поставити позивачу відповідний товар.

При цьому, за даними відповідача, ПрАТ «Конекрейнс Україна» є регіональною компанією корпорації KONECRANES одного із світових лідерів у сфері виготовлення, поставки та технічного обслуговування вантажопідйомного обладнання. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками ПрАТ «Конекрейнс Україна» є акціонерне товариство «Конекрейнс Файненс Корпорейшн» (з місцезнаходженням у Фінляндії) та акціонерне товариство «Конекрейнс Фінланд Корпорейшн», (з місцезнаходженням у Фінляндії). Відповідач зазначає, що у період виконання зобов`язань з виготовлення товару мали місце періодичні страйки працівників корпорації Конекрейнс. Тобто, за даними відповідача, мали місце випадки обставини непереборної сили, що в свою чергу вплинуло на момент виготовлення та доставки товарів для позивача, які були узгоджені в специфікації до Договору.

Дослідивши відповідні аргументи відповідача суд вважає за необхідне зауважити на такому.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що за умовами Договору сторони погодили, зокрема, таке:

- жодна із Сторін нього Договору не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання або за неналежне виконання своїх зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили у тій мірі, у якій таке невиконання або не належне виконання не можуть бути віднесені за рахунок вини або недогляду Сторони, яка посилається на невиконання або не належне виконання своїх зобов`язань за Договором, у зв`язку з дією обставин непереборної сили (п. 9.1);

- про виникнення обставин непереборної сили Сторона, для якої виникли ці обставини, зобов`язана у будь-якій формі повідомити іншу сторону, але не пізніше 3-х робочих днів з дати настання таких обставин. Невиконання даної умови позбавляє Сторону права посилатися на обставини непереборної сили (п. 9.3);

- сторони домовилися про те, що початок і тривалість дії обставин непереборної сили підтверджується Сертифікатом про обставини непереборної сили, виданим Торгово-промисловою палатою України (п. 9.4);

- неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі Сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сиди та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України позбавляє Сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (п. 9.6).

Суд наголошує, що, попри підтримання позиції відповідача третьою особою та підтвердження останньою фактичних обставин, на які посилається відповідач (зокрема, порушення ПрАТ «Конекрейнс Україна» термінів поставки Товару за договором №UA02-1562 від 07.10.2024), доказів повідомлення постачальником покупця про настання обставин непереборної сили, в тому числі і протягом встановленого договором (п. 9.2) строку (3 робочих дні з дати їх настання) відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку до матеріалів справи не надано. Вказане позбавляє постачальника права посилатися на будь-які обставини непереборної сили, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань

За такого, проаналізувавши викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності поставки обумовленого договором товару, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд встановив наявність помилок, зокрема, при визначенні періоду прострочення.

Так, позивач визначаючи період прострочення здійснює нарахування з 03.04.2025, водночас, з огляду на дату направлення рознарядки (28.11.2024) та умови п. 4.1 Договору, постачання мало бути здійснене у строк до 03.04.2025 включно, тобто прострочення мало місце не з 03.04.2025 (останній день строку для виконання зобов`язання), а з 04.04.2025.

З огляду на правову природу та механізм нарахування штрафу як неустойки, вищенаведена помилка у визначенні тривалості періоду прострочення не призвела до нарахування штрафу у більшому ніж передбачено розмірі, оскільки період прострочення тривав більше 30 днів. Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 276 547,50 грн є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Водночас, здійснивши перерахунок розміру пені, з урахуванням здійснення початку нарахування штрафних санкцій з 04.04.2025, суд встановив, що обґрунтованою сумою пені у спірних правовідносинах є 409 329,09 грн.

Судом були досліджені аргументи відповідача щодо необхідності здійснення розрахунку штрафних санкцій виходячи із вартості товару, визначеної без урахування ПДВ, однак ці аргументи відхиляються судом. Так, суд наголошує, що податок на додану вартість є обов`язковим ціноутворюючим елементом та інтегрованою частиною вартості товару за договором. Згідно з пп. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України, ПДВ додається до ціни товарів/послуг, а отже, є невід`ємною частиною вартості товару, що підлягає поставці. При цьому, норми чинного законодавства України не передбачають можливості зменшення бази нарахування господарських санкцій (пені, штрафу) шляхом виключення з неї суми податку на додану вартість. Оскільки порушення допущено щодо зобов`язання в цілому, базою для нарахування санкцій є повна вартість товару, визначена Договором. Отже, вказані аргументи відповідача, на переконання суду, є безпідставними та спрямовані на штучне зменшення розміру цивільно-правової відповідальності.

Також судом відхиляються доводи третьої особи щодо відсутності підстав для стягнення штрафних санкцій за відсутності вжиття позивачем заходів досудового врегулювання спору. Так, дійсно п. 7.8 Договору містить умову про те, що у разі застосування пені/штрафу, Сторона, що порушила виконання зобов`язань, зобов`язана сплатити суму пені/штрафу на підставі письмової претензії, у кожному окремому випадку. Водночас, вказана умова лише визначає порядок добровільного виконання зобов`язання стороною, яка порушила зобов`язання, на вимогу іншої сторони. Вона не може тлумачитися як така, що обмежує право позивача на стягнення штрафних санкцій у судовому порядку, або звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання в разі ненадіслання претензії.

Крім того, судом відхиляються доводи третьої особи щодо того, що стягнення з відповідача пені та штрафу є подвійною відповідальністю за одне й те саме порушення. Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 виклала правовий висновок, згідно з яким одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Водночас, дослідивши доводи відповідача про неспівмірність розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд вважає за необхідне зазначити таке.

У відповідності до ч. 3 ст. 509 Цивільного Кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Цивільного Кодексу України основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене суд вважає за можливе вирішити питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з боржника за прострочення виконання зобов`язання.

Так, господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Водночас, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За такого, суд, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 685 876,59 грн (пеня - 409 329,09 грн, штраф - 276 547,50 грн), вбачає наявність підстав для зменшення їх розміру на 50%, тобто до 217 938,30 грн (пеня - 204 664,55 грн, штраф - 138 273,75 грн), з огляду на таке.

Приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень ст. 551 Цивільного кодексу України поняття «значно» та «істотне значення» є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказана норма не є імперативною та застосовується за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

На переконання суду, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер, та має, перш за все, стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання. При цьому, у даній справі відповідне зобов`язання є виконаним у повному обсязі.

За такого, суд враховує, що позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору № Т/СН-297/27 від 11.09.2024. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідач у повному обсязі виконав свої зобов`язання щодо постачання товару за рознарядкою, при цьому прострочення не мало тривалого характеру та стосувалося обсягу товару вартість якого складала близько 15 % від загального обсягу товару передбаченого рознарядкою.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача пені та штрафу у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. При цьому, на переконання суду, адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами обох сторін, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям буде обмежити розмір заявленої до стягнення суми штрафних санкцій на 50% (з 685 876,59 грн /пеня - 409 329,09 грн, штраф - 276 547,50 грн/ до 342 938,30 грн /пеня - 204 664,55 грн, штраф - 138 273,75 грн/), що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Суд вважає, що стягнення з відповідача суми штрафних санкцій, зменшених на 50% у повній мірі компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем зобов`язань за укладеним договором поставки, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання суду, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідного зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у даній справі не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність порушених прав позивача.

Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Також, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

З урахуванням наведеного, судовий збір у даній справі підлягає покладенню на відповідача пропорційно до розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехМорПостач» (Україна, 54028, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Чорновола В`ячеслава, будинок 6, кабінет 9; код ЄДРПОУ 44326348) на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» (Україна, 65481, Одеська обл., Одеський р-н, місто Південне, вул.Берегова, 13; код ЄДРПОУ 04704790) пеню в розмірі 204 664,55 грн, штраф в розмірі 138 273,75 грн, та судовий збір в розмірі 10 288,14 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.06.2026, оскільки головуюча у даній справі суддя Семенчук Н.О. брала участь у підготовці голів місцевих господарських судів та у послідуючому перебувала у відрядженні.

Суддя Н.О. Семенчук