Ухвала суду № 13717576, 20.12.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2010 р.Справа № 2-а-2444/10/1570 Категорія:2.11.1Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Крусяна А.В., Семенюка Г.В.,

при секретарі – Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001671630/0 від 31.08.2009 року, № 0001951630/1 від 11.11.2009 року, № 0001951630/2 від 23.12.2009 року, –

          ВСТАНОВИЛА:

У березні 2010 року ТОВ "Будівельна фірма" звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001671630/0 від 31.08.2009 року, № 0001951630/1 від 11.11.2009 року, № 0001951630/2 від 23.12.2009 року, обґрунтовуючи свої доводи протиправністю висновків податкового органу про порушення підприємством пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за квітень 2009 року у розмірі 312 335,42 грн. підтверджується відповідними податковими накладними, які засвідчують придбання ТОВ «Будівельна фірма»послуг у ПП «УРГ Метмонтаж».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2010 року позовні вимоги ТОВ "Будівельна фірма" були задоволені.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 0001671630/0 від 31.08.2009 року, № 0001951630/1 від 11.11.2009 року, № 0001951630/2 від 23.12.2009 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням і порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Будівельна фірма» з питань достовірності нарахування суми податку на додану вартість за квітень 2009 року, за наслідками якої складений акт № 514/16-3/30692353/20 від 20.08.2009 року.

На підставі акту перевірки 31.08.2009 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001671630/0, яким ТОВ «Будівельна фірма» за порушення пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.7 наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 468 503,13 грн., у тому числі, за основним платежем – 312 335,42 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) –156 167,71 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001951630/1 від 11.11.2009 року, яким ТОВ «Будівельна фірма» визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 437 269,58 грн., у тому числі, за основним платежем –312 335,42 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) –124 934,16 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001951630/2 від 23.12.2009 року, яким ТОВ «Будівельна фірма» визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 437 269,58 грн., у тому числі, за основним платежем –312 335,42 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) –124 934,16 грн.

Так, в ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що в порушення пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Будівельна фірма» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2009 року в сумі 313 903 грн.

Як вбачається з акту перевірки контрагент ТОВ «Будівельна фірма» - ПП «УРГ Метмонтаж» виписувало податкові накладні по договорам № 40 від 26.02.2009 року, № 42/03 від 02.03.2009 року, № 38/02 від 26.02.2009 року, № 50/03 від 10.03.2009 року, на підставі яких позивачем до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року віднесені суми податку на додану вартість у загальному розмірі 312 335,42 грн.

Разом з тим, згідно відповіді ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 06.08.2009 року № 22560/7/29-203 відносно ПП «УРГ Метмонтаж» порушено провадження у справі про банкрутство, анульовано реєстрацію платника ПДВ, підприємство не знаходиться за юридичною адресою та не подає податкову звітність з листопада 2008 року.

Таким чином, податковим органом встановлено, що ПП «УРГ Метмонтаж» виписувало податкові накладні, які не були включені до складу податкових зобов’язань, не відображені у податковій звітності та фактично не сплачені до бюджету.

При вирішенні справи судом першої інстанції застосовані наступні положення чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, яка діяла на момент формування податкового кредиту, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 цього Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 цього п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

До того в процесі розв'язання спору, судом першої інстанції встановлено, що 26.02.2009 року між ТОВ «Будівельна фірма» та ПП «УРГ Метмонтаж» був укладений договір поставки та надання послуг № 38/02 , 10.03.2009 року укладений договір поставки та надання послуг № 50/03, 02.02.2009 року укладений договір оренди будівельної техніки № 42/03, 26.02.2009 року укладений договір на виконання проектування № 40.

Факт виконання зазначених договорів підтверджується наданими ТОВ «Будівельна фірма» видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями та актами прийому виконаних робіт.

Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «УРГ Метмонтаж» на момент виписки податковий накладних за період з 27.02.2009 року по 31.03.2009 року анульовано не було.

Також на думку суду першої інстанції податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту. Крім того, СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у контрагентів, які систематично протиправно не сплачували до бюджету податок на додану вартість або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення щодо ПП «УРГ Метмонтаж» провадження у справі про банкрутство ніяким чином не впливає на податковий кредит ТОВ «Будівельна фірма».

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.5.1. п.7.5 ст.7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Проаналізувавши положення Закону України «Про податок на додану вартість», суд першої інстанції зробив висновок, що згаданий Закон не ставить у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету та не прийняв до уваги посилання СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі на те, що ПП «УРГ Метмонтаж» не сплатило відповідних сум податку на додану вартість до бюджету, на підставі яких ТОВ «Будівельна фірма» сформувало податковий кредит на суму 312 335,42 грн., а тому позивач позбавлений права на бюджетне відшкодування є необґрунтованими.

З огляду на це, суд першої інстанції зазначив наступне.

Питання щодо від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків, і цей факт не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність і негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав всі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином суд першої інстанції не встановив недодержання позивачем порядку формування податкового кредиту.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України “Про податок на додану вартість”.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на наступному.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" - органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених Законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, податкові органи мають право на проведення перевірок 3 видів: документальні невиїзні; планові виїзні; позапланові виїзні. Проте, Законом не передбачено право на проведення позапланових невиїзних перевірок.

Наведені обставини свідчать, що під час проведення вказаної позапланової невиїзної перевірки апелянт діяв не відповідно до Закону та необгрунтовано, що також є додатковою підставою для скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Надаючи оцінку доводам позивача стосовно порушення податковим органом пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд першої інстанції з огляду на зазначені положення статті правильно встановив, що документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Будівельна фірма» була розпочата з порушенням терміну.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду вважає правильним відхилення судом першої інстанції доводів позивача щодо порушення відповідачем вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 року № 502 «Про тимчасові обмеження щодо здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності на період до 31 грудня 2010 року», виходячи при цьому з пріоритету у правозастосуванні Закону України «Про державну податкову службу в України».

До того ж, колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апелянта стосовно встановлення п. 1.8. ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” прямого взаємозв'язку між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану варість та відшкодуванням такого податку, оскільки вони ґрунтуються на невірному трактуванні правових норм з огляду на наступне.

Дійсно однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. Разом з тим Закон № 168/97-ВР не забороняє включати до податкового кредиту і суми нарахованого ПДВ за правилом першої події, визначеному у п. 7.5 ст. 7 цього Закону.

Цим же Законом визначено дві окремі підстави для виникнення права на податковий кредит: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), в т.ч. і ПДВ та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в якій зазначено суми ПДВ, тобто при нарахуванні податкового кредиту без фактичної сплати вартості товарів (робіт, послуг). При цьому нормами цього Закону визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства та її виписки особою, що має на це право.

Також колегія суддів не сприймає доводи апелянта, що необізнаність ТОВ "Будівельна фірма" щодо не віднесення ПП "УРГ Метмонтаж" сум податку на додану вартість по виписаним податковим накладним до складу податкових зобов'язань та відповідно їх несплати до бюджету не звільняє позивача від відповідальності за порушення податкового законодавства з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст. 61 Конституції України - юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені Законом умови отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

На думку суду апеляційної інстанції порушення провадження у справі про банкрутство та анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ПП "УРГ Метмонтаж" не є достатніми підставами для визнання недійсними юридично значимих дій даного підприємства з іншими суб’єктами господарювання та не тягне за собою недійсності угод, укладених з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач мав можливість, але не надав докази, які б підтверджували його доводи.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок щодо доказування фактичної відсутності надмірної сплати податку на додану вартість та ненадходження до Державного бюджету України сум податку на додану вартість покладається саме на суб’єкта владних повноважень.

З правового аналізу наведеного положення процесуального законодавства випливає, що в даному випадку доводити факт відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету мав саме відповідач, а не позивач. У свою чергу, відповідачем таких доказів надано не було, а тому невстановлення надмірної сплати податку до бюджету процесуально не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що, позиція СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, яка полягає в тому, що у разі не підтвердження сплати ПДВ до бюджету всіма учасниками господарських операцій, у позивача відсутнє право на бюджетне відшкодування, не відповідає вимогам законодавства з податку на додану вартість. Фактично відповідач зменшив суму бюджетного відшкодування підприємству, яке виконало всі вимоги, передбачені податковим законодавством, із підстав, існування яких довести не може, тобто ґрунтуючи свої висновки на припущеннях.

Крім того колегія суддів не погоджується з доводом апелянта стосовно дослідження судом першої інстанції доказів, які не мають відношення до справи, а саме актів прийому виконаних робіт з огляду на те, що зазначені акти підтверджують факт "товарності" господарської операції, а отже мали бути предметом судового дослідження при вирішенні даного спору.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає не суттєвими та такими, що висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма" є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі № 0001671630/0 від 31.08.2009 року, № 0001951630/1 від 11.11.2009 року, № 0001951630/2 від 23.12.2009 року – скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2010 року у справі № 2-а-2444/10/1570 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі – 25 грудня 2010 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: Г.В. Семенюк