Рішення № 137172183, 26.05.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/18759/25

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

14 листопада 2025 р. АТ «Сенс Банк» звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за кредитним договором.

Вимоги позовної заяви Банк обґрунтував тим, що 17.12.2007 року між ЗАТ «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №490053797. Відповідач ОСОБА_1 несвоєчасно погашав заборгованість за кредитним договором, у зв`язку з чим така заборгованість була стягнута рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнський громадські організації «Всеукраїнський Фінансовий союз» у розмірі 91142,60 грн. заборгованості за тілом кредиту, 5012,84 грн. - заборгованості по процентам, 4112,81 грн. пені, та 100 грн. судових витрат по сплаті третейського збору, а всього стягнуто 100368,25 грн.

Позивач зазначає, що на підставі виконавчого листа №6-1400/11, виданого 14.06.2011 року Новозаводським районним судом міста Чернігова, було відкрито виконавче провадження, в межах якого здійснювалося примусове стягнення заборгованості за кредитним договором. Постановою старшого державного виконавця Івано-Франківського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.02.2025 було закінчене виконавче провадження.

Посилаючись на те, що грошове зобов`язання за рішенням третейського суду відповідач погашав дуже тривалий час, в результаті чого грошові кошти, які підлягали стягненню, знецінились, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідача 3% річних на суму заборгованості у розмірі 30025,59 грн та інфляційне збільшення боргу у розмірі 239029,58 грн., які розрахував з урахуванням проведених оплат, за рахунок яких сума основної заборгованості зменшувалася, а також просив стягнути судовий збір.

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 2 грудня 2025 р. було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

14 травня 2026р. від представника відповідача надійшли Письмові пояснення, у яких представник заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що позивач діє недобросовісно, зловживає правом на судовий захист, заявляє позовні вимоги у надмірному розмірі, незважаючи на стягнення суми заборгованості за кредитним договором, просить стягнути суму штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у розмірі, що в понад 2 рази перевищує розмір основної заборгованості. Звертав увагу суду на те, що позивач, починаючи з 2011р. був абсолютно інертним, жодних заходів, спрямованих на компенсування інфляційних втрат, не вживав, втім, відразу після закінчення виконавчого провадження звернувся до суду з позовом про стягнення сум в порядку статті 625 ЦК України. Вважає, що позивач Є суб`єктом банківської діяльності, систематично перебуває у відносинах кредитування, детально обізнаних у можливостях та строках позовної давності, а відтак заявляючи даний позов зловживає своїм процесуальним правом, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, представник відповідача вважає, що звернення з даним позовом свідчить про повторне звернення з аналогічними позовними вимогами, адже позивач за кредитним договором вже сформулював свої позовні вимоги, пред`являючи позов ще у 2010р.. Наразі позовні вимоги базуються на тому ж кредитному договорі, втім, минуло понад 15 років. Відтак, представник відповідача просив закрити провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 255 ЦПК України, адже спір між сторонами вже було вирішено шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, 14 травня 2026р. від представника відповідача надійшла Заява про застосування строків позовної давності, у якій представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог, заявлених за період з 15.06.2021 по 02.04.2017 р., у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У судове засідання представник позивача не з`явився, 23 березня 2026р. було зареєстровано заяву представника банку про розгляд справи без участі представника АТ «Сенс Банк»

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що погашати кредитну заборгованість в межах виконавчого провадження, однак йому почали телефонувати колектори. Вважає, що дану позовну заяву подав не банк а колектори, оскільки представник банку одночасно працює в колекторські організації. Вважає, що не повинен сплачувати ще якісь платежі на користь банку, оскільки це призведе до подвійного, або і до потрійного стягнення суми боргу.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнський громадські організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 19 жовтня 2010р. по справі №3064-6/373/10 було задоволено позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором та судові витрати у загальному розмірі 100 368,25 грн.

14 червня 2011р. Новозаводський районний суд міста Чернігова на підставі рішення третейського суду видав виконавчий лист №6-1400/11, який стягувачем АТ «СЕНС Банк» як правонаступником ПАТ «Альфа-Банк», було пред`явлено до примусового виконання до Івано-Франківського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції.

На підставі виконавчого листа було відкрита виконавче провадження НОМЕР_2.

В межах виконавчого провадження НОМЕР_2 ОСОБА_1 здійснював періодичні платежі на погашення заборгованості.

У зв`язку з повною сплатою ОСОБА_1 боргу, постановою державного виконавця від 17 лютого 2025р. було закінчене виконавче провадження НОМЕР_2.

Посилаючись на право нарахувати 3% річних та інфляцію як міру відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних - це визначена законом плата за користування боржником чужими грошовими коштами. На відміну від штрафних санкцій, які мають карну природу та застосовуються як засіб впливу на боржника за порушення зобов`язання, 3% річних від простроченої суми мають компенсаційний характер.

Інфляційні втрати (індексація) спрямовані на відшкодування кредиторові знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Механізм індексації забезпечує збереження купівельної спроможності грошової суми, що належить кредиторові, на рівні, який був у момент порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену правову позицію щодо природи цих платежів. Зокрема, у постанові від 2 липня 2025 року у справі №903/602/24 визначено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Отже, об`єктивний факт прострочення сам собою дає право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.

Нараховані на суму боргу інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція).

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач надав розрахунок трьох відсотків річних та інфляційного збільшення боргу, які почав нараховувати з 15 червня 2011р., тобто з наступного дня після видачі виконавчого листа.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач здійснив в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом платежі:

24 лютого 2020 р. у розмірі 681,00 грн.

22 червня 2020 у розмірі 17 055,86 грн.

22 липня 2020р. у розмірі 3 272,07 грн.

28 серпня 2020р. у розмірі 3 817,11 грн.

24 вересня 2020р. розмірі 3 979,91 грн.

22 жовтня 2020р. у розмірі 4000,00 грн.

23 листопада 2020р. у розмірі 3 443,14 грн

28 грудня 2020р. у розмірі 2 320,98 грн

22 січня 2021р. розмірі 3 504,17 грн

18 лютого 2021р. розмірі 2 688,50 грн

24 березня 2021р. у розмірі 2 691,38 грн.

29 вересня 2021р. у розмірі 4 546,06 грн.

21 жовтня 2021р. у розмірі 3 824,48 грн

22 листопада 2021р. у розмірі 3 165,84 грн

17 грудня 2021р. розмірі 3 238,29 грн

2 лютого 2022р. у розмірі 4 054,27 грн

16 лютого 2022р. у розмірі 6009,40 грн.

Після здійснення платежу 16 лютого 2022р. розмір заборгованості у виконавчому провадженні становив 28075,75 грн.

Відомостей про здійснення наступних платежів після 16.02.2022 та відомостей про те, коли саме та на яку суму загальна сума заборгованості у виконавчому провадженні зменшувалася, позивач не надав.

Позивач вірно розраховував 3% річних та інфляційне збільшення боргу на суму заборгованості у виконавчому провадженні; врахував, що розмір грошового зобов`язання в різні періоди був різним, адже в межах виконавчого провадження сума 100368,25 грн. періодично зменшувалася на суми платежів, зазначені вище.

З розрахунку інфляційного збільшення боргу, проведеного позивачем, вбачається також, що індекс інфляції у кожному наступному місяці розраховувався на суму боргу, до якої вже була включена інфляція за попередній місяць.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зазначила, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Відтак, суд констатує правильність розрахунків позивача, які, в свою чергу, не були спростовані відповідачем.

Отже, позовні вимоги позивача грунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, однак, із застосуванням наслідків спливу строку позовної давності, про що заявив представник відповідача.

Відповідно до положень ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Разом з тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц дійшла висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Зазначена позиція підтверджена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

При цьому, 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України" п.12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, визначені ст.ст. 257,258,362, 559,681,728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що із застосуванням наслідків строку спливу позовної давності позивач має право на стягнення з відповідача індексу інфляції, а також трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло з рішення суду, починаючи з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

З розрахунків, наданих позивачем, вбачається, що 3% річних позивач нарахував станом на 23 лютого 2022 року, а при нарахуванні інфляційного збільшення боргу також включив у розрахунок лютий 2022р., що узгоджується з усталеною практикою, відповідно до якої якщо кількість днів перевищує 15 днів, то при обрахунку індексу інфляції зараховуються весь місяць.

Відтак, за період з 2 квітня 2017р. по 23 лютого 2023р. 3% річних на суму заборгованості (з урахуванням здійснених платежів та зменшення суми боргу) становить 12 578,58 грн.

Інфляційне збільшення боргу (з включенням інфляції за попередній місяць у борг за наступний місяць) за період квітень 2017р. - лютий 2022 р. становить 113 694,15 грн.

Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог банку та необхідність частково задоволення позову даним рішенням, яким з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягають стягненню 12578,58грн. як 3% річних та 113694,15 гривень як інфляційного збільшення боргу.

Таких висновків суду не спростовують доводи представника відповідача про те, що банк зловживає процесуальними правами, а суд зобов`язаний закрити провадження у справі, адже у 2010р. банк звертався до суду про стягнення кредитної заборгованості та реалізував свої вимоги до відповідача, які ґрунтувалися на кредитному договорі. У цьому аспекті суд звертає увагу на те, що предметом позову у справі про стягнення кредитної заборгованості було саме стягнення боргу за кредитом, відсотків та штрафних санкцій, у конкретній справі предмет позову стосується нарахування інфляційного збільшення боргу та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Підстав для закриття провадження у справі не вбачається, адже предмети спорів у даних справах різні.

Підстав відмовляти у задоволенні позову з тих підстав, що нібито позивач зловживає процесуальними правами, немає, адже позивач реалізував своє право на звернення до суду з даним позовом та заявив обґрунтовані вимоги до відповідача, який тривалий час не виконував грошове зобов`язання перед банком, в результаті чого стягнуті судовим рішенням грошові кошти знецінились.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволеній частині позовних вимог. Зважаючи на те, що позивач просив стягнути 269 055,17 грн., а суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 126272,73 грн., тобто задовольнив позов на 46,93 %, то судовий збір підлягає компенсації на 46,93%, що становить 1515,21 грн. (46,93% від сплаченого судового збору у розмірі 3228,67 грн.).

На підставі статей 526-530, 625 ЦК України, керуючись ст. ст. 76-80, 198, 258, 263-268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суму заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 126 272,73 грн. як 3% річних та інфляційне збільшення боргу, нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за судовим рішенням, а також стягнути 1515,21 грн. судового збору, а всього стягнути 127 787,94 грн. (сто двадцять сім тисяч сімсот вісімдесят сім гривень 94 коп.)

В решті позовних вимог позивачу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс банк», місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Суддя Т.В. Войтенко